ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 липня 2021 року
м. Київ
справа № 820/762/17
адміністративне провадження № К/9901/37883/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Пасічник С.С.,
суддів: Васильєвої І.А., Юрченко В.П.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Київської об`єднаної державної податкової інспекції м.Харкова Головного управління ДФС у Харківській області на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 21 квітня 2017 року (суддя Мельников Р.В.) та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 18 липня 2017 року (головуючий суддя Рєзнікова С.С., судді: Бегунц А.О., Старостін В.В.) у справі за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Київської об`єднаної державної податкової інспекції м.Харкова Головного управління ДФС у Харківській області про скасування податкового повідомлення-рішення,
В С Т А Н О В И В :
В лютому 2017 року Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - Підприємець, позивач) звернулась до суду з адміністративним позовом до Київської об`єднаної державної податкової інспекції м.Харкова Головного управління ДФС у Харківській області (далі - Інспекція, відповідач) про скасування штрафних санкцій у сумі 5 100,00 грн., які нараховані згідно з податковим повідомленням-рішенням від 29 грудня 2016 року №0002714000 та додатком до нього.
В обґрунтування позову Підприємець вказувала, що висновки Інспекції, викладені в акті перевірки, є необґрунтованими та безпідставними, оскільки декларації акцизного податку за період з травня по вересень 2016 року подані нею за місцем обліку та прийняті податковим органом, що підтверджується квитанціями №2.
Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 21 квітня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 18 липня 2017 року, скасовано податкове повідомлення-рішення Інспекції від 29 грудня 2016 року №0002714000.
Приймаючи такі рішення, суди, дослідивши обставини справи та зібрані у ній докази, прийшли до висновку, що подані Підприємцем за місцем свого основного обліку декларації акцизного податку за травень - вересень 2016 року є прийнятими та зареєстрованими у встановленому законодавством порядку, а тому у відповідача були відсутні правові підстави для винесення оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.
Не погоджуючись з прийнятими судами рішеннями, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на висновки акту перевірки та встановлений законодавством обов`язок платників акцизного податку подавати відповідні декларації до контролюючого органу, що обслуговує адміністративно-територіальну одиницю, на якій розташовано пункт продажу підакцизних товарів, просив їх скасувати та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Позивач своїм правом на подання письмових заперечень (відзиву) на касаційну скаргу не скористалась.
В подальшому справа передана до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до підпункту 4 пункту 1 Розділу VІІ "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Переглянувши судові рішення та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вказує на таке.
Судами встановлено, що Підприємець зареєстрована Харківським міським управлінням юстиції 13 січня 2016 року за №24800000000179430 й за основним видом діяльності по КВЕД 47.99 здійснює роздрібну торгівлю поза магазинами, а також взята на облік в Центральній ОДПІ м.Харкова.
Підприємцем отримано ліцензії на право здійснення роздрібної торгівлі підакцизними товарами №16203166618 (тютюн) з терміном дії з 05 серпня 2016 року по 05 серпень 2017 року, №162031641909 (алкоголь) з терміном дії з 06 квітня 2016 року по 06 квітня 2017 року, №16203164774 (алкоголь) з терміном дії з 16 жовтня 2016 року по 16 жовтня 2017 року із встановленим місцем здійснення роздрібної торгівлі підакцизними товарами за адресою: АДРЕСА_1 ).
Посадовими особами Інспекції 10 листопада 2016 року проведено камеральну перевірку Підприємця з питання дотримання термінів надання декларації з акцизного податку за травень, червень, липень, серпень, вересень 2016 року, результати якої оформлено актом №3281/20-31-40/09/ НОМЕР_1, яким, в свою чергу, встановлено неподання за перевіряємий період декларацій з акцизного податку, чим порушено вимоги пункту 49.2-1, підпункту 49.18.1 пункту 49.18 статті 49, статті 223 Податкового кодексу України (далі - ПК України).
На підставі висновків акту перевірки, контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 29 грудня 2016 року №0002714000, яким до Підприємця застосовано штрафні (фінансові) санкції в сумі 5 100,00 грн.
Не погодившись із прийнятим Інспекцією податковим повідомленням-рішенням, Підприємець звернулась до суду з позовом у даній справі.
В частині 2 статті 19 Конституції України закріплено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює ПК України, який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
За змістом підпунктів 16.1.3 та 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 ПК України платник податків зобов`язаний подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов`язані з обчисленням і сплатою податків та зборів; сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.
Податком є обов`язковий, безумовний платіж до відповідного бюджету, що справляється з платників податку відповідно до цього Кодексу (пункт 6.1 статті 6 ПК України).
Пунктом 46.1 статті 46 ПК України передбачено, що податкова декларація, розрахунок (далі - податкова декларація) - документ, що подається платником податків (у тому числі відокремленим підрозділом у випадках, визначених цим Кодексом) контролюючому органу у строки, встановлені законом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податкового зобов`язання, чи документ, що свідчить про суми доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, суми утриманого та/або сплаченого податку.
За змістом пунктів 49.1, 49.2 та 49.3 статті 49 ПК України податкова декларація подається за звітний період в установлені цим Кодексом строки контролюючому органу, в якому перебуває на обліку платник податків. Платник податків зобов`язаний за кожний встановлений цим Кодексом звітний період, в якому виникають об`єкти оподаткування, або у разі наявності показників, які підлягають декларуванню, відповідно до вимог цього Кодексу подавати податкові декларації щодо кожного окремого податку, платником якого він є. Податкова декларація подається за вибором платника податків, якщо інше не передбачено цим Кодексом, в один із таких способів: а) особисто платником податків або уповноваженою на це особою; б) надсилається поштою з повідомленням про вручення та з описом вкладення; в) засобами електронного зв`язку в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації електронного підпису підзвітних осіб у порядку, визначеному законодавством.
Згідно з підпунктом 49.18.1 пункту 49.18 статті 49 ПК України податкові декларації, крім випадків, передбачених цим Кодексом, подаються за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює календарному місяцю (у тому числі в разі сплати місячних авансових внесків) - протягом 20 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця.
З 1 січня 2015 року відповідно до Закону України від 28 грудня 2014 року №71-VIII "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" (далі - Закон №71) запроваджено акцизний податок з роздрібного продажу підакцизних товарів (пиво, алкогольні напої, тютюнові вироби, нафтопродукти та інше паливо) та одночасно скасовано збір на розвиток виноградарства, садівництва та хмелярства.
Відповідно до підпункту 9.1.4 пункту 9.1 статті 9 ПК України акцизний податок належить до загальнодержавних податків.
Згідно з підпунктом 14.1.4 пункту 14.1 статті 14 ПК України акцизний податок - непрямий податок на споживання окремих видів товарів (продукції), визначених цим Кодексом як підакцизні, що включається до ціни таких товарів (продукції).
За змістом пункту 54.1 статті 54 ПК України крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов`язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов`язання та/або пені вважається узгодженою.
Законом №71 статтю 212 ПК України доповнено підпунктом 212.3.1-1, відповідно до якого особи - суб`єкти господарювання роздрібної торгівлі, які здійснюють реалізацію підакцизних товарів, підлягають обов`язковій реєстрації як платники податку контролюючими органами за місцезнаходженням пункту продажу товарів не пізніше граничного терміну подання декларації акцизного податку за місяць, в якому здійснюється господарська діяльність.
Пунктом же 223.2 статті 223 ПК України передбачено, що платник податку з підакцизних товарів (продукції), вироблених або переобладнаних на митній території України; імпортер алкогольних напоїв та тютюнових виробів; суб`єкт господарювання роздрібної торгівлі, який здійснює реалізацію підакцизних товарів; оптовий постачальник електричної енергії подає щомісяця не пізніше 20 числа наступного періоду контролюючому органу за місцем реєстрації декларацію акцизного податку за формою, затвердженою у порядку, встановленому статтею 46 цього Кодексу.
Особа - суб`єкт господарювання роздрібної торгівлі, який здійснює реалізацію підакцизних товарів, сплачує податок за місцем здійснення реалізації таких товарів (підпункт 222.3.2 пункту 222.3 статті 222 ПК України).
При цьому, аналіз приписів підпункту 212.3.1-1 пункту 212.3 статті 212 та пункту 223.2 статті 223 ПК України свідчить, що платник акцизного податку лише після здійснення реєстрації останнього як платника податку у контролюючого органу за місцезнаходженням пункту продажу товарів подає до останнього декларацію акцизного податку за формою, затвердженою у порядку, встановленому статтею 46 цього Кодексу. Разом з тим, саме за контролюючим органом, в якому зареєстрований платник податків, як платник акцизного податку, виникає одночасний обов`язок щодо прийняття податкової звітності по акцизному податку від суб`єкта господарювання.
Пунктом 120.1 статті 120 ПК України визначено, що неподання або несвоєчасне подання платником податків або іншими особами, зобов`язаними нараховувати та сплачувати податки, збори податкових декларацій (розрахунків), тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 170 гривень, за кожне таке неподання або несвоєчасне подання. Ті самі дії, вчинені платником податків, до якого протягом року було застосовано штраф за таке порушення, тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 1020 гривень за кожне таке неподання або несвоєчасне подання.
Наказом Міністерства фінансів України від 09 грудня 2011 року №1588 затверджено Порядок обліку платників податків і зборів (надалі - Порядок №1588), згідно з пунктами 7.1, 7.2 та 7.3 якого якщо відповідно до законодавства в платника податків, крім обов`язків щодо подання податкових декларацій (розрахунків, звітів) та/або нарахування, утримання або сплати (перерахування) податків, зборів на території адміністративно-територіальної одиниці за своїм місцезнаходженням, виникають такі обов`язки на території іншої адміністративно-територіальної одиниці, то такий платник податків зобов`язаний стати на облік за таким неосновним місцем обліку у відповідному контролюючому органі. Для взяття на облік за неосновним місцем обліку платник податків зобов`язаний протягом 10 робочих днів після створення відокремленого підрозділу, реєстрації рухомого чи нерухомого майна чи відкриття об`єкта чи підрозділу, через які провадиться діяльність або які підлягають оподаткуванню чи пов`язані з оподаткуванням, подати до відповідного контролюючого органу заяву про взяття на облік за неосновним місцем обліку. Дані заяви про взяття на облік за неосновним місцем обліку вносяться до Єдиного банку даних юридичних осіб або Реєстру самозайнятих осіб. У контролюючому органі за неосновним місцем обліку платник податків сплачує всі податки та збори, які згідно із законодавством мають сплачуватись на території адміністративно-територіальної одиниці, що відповідає неосновному місцю обліку, щодо таких податків подає податкові декларації (розрахунки, звіти) та виконує інші обов`язки платника податків, а контролюючий орган стосовно платника податків здійснює адміністрування таких податків, зборів.
Таким чином, взяттю на облік за неосновним місцем обліку (реєстрації платником податку), у зв`язку з чим платником податку подається відповідна податкова звітність, передує проведення відповідної процедури.
Водночас, суди з`ясували, що проведення такої процедури відносно Підприємця, наслідком чого є взяття останньої на облік в Інспекції, матеріалами справи не підтверджено, натомість вона перебуває на податковому обліку в Центральній ОДПІ м.Харкова.
Форму декларації акцизного податку та Порядок заповнення та подання декларації акцизного податку затверджено Наказом Міністерства фінансів України від 23 січня 2015 року №14, й згідно з пунктами 12 та 13 цього Порядку у разі подання платником до контролюючого органу Декларації, заповненої з порушеннями вимог пунктів 48.3, 48.4 статті 48 глави 2 розділу II Кодексу, такий контролюючий орган зобов`язаний надати такому платнику письмове повідомлення про відмову у прийнятті Декларації із зазначенням причин такої відмови (у разі отримання Декларації поштою або засобами електронного зв`язку - протягом п`яти робочих днів з дня її отримання, у разі отримання особисто - протягом трьох робочих днів з дня її отримання). У разі отримання відмови контролюючого органу у прийнятті Декларації платник має право подати нову Декларацію та сплатити штраф у разі порушення строку її подання або оскаржити рішення контролюючого органу у порядку, встановленому статтею 56 глави 4 розділу II Кодексу.
Відповідно до Інструкції з підготовки і подання податкових документів в електронному вигляді засобами телекомунікаційного зв`язку, затвердженої наказом Державної податкової адміністрації України №233 від 10 квітня 2008 року, підтвердженням платнику податків прийняття його податкових документів до бази даних ДПС є друга квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі, в якій визначаються реквізити прийнятого податкового документа в електронній формі, відповідність податкового документа в електронній формі затвердженому формату (стандарту) електронного документа, результати перевірки ЕЦП, інформація про платника податків, дата та час приймання, реєстраційний номер, податковий період, за який подається податкова звітність, та дані про відправника квитанції. На цю квитанцію накладається ЕЦП органу ДПС, здійснюється її шифрування та надсилання платнику податків засобами телекомунікаційного зв`язку (пункт 7.5 Інструкції).
Судами встановлено, що Підприємцем засобами електронного зв`язку подано до Центральної ОДПІ м.Харкова податкові декларації акцизного податку за травень - вересень 2016 року, які були прийняті податковим органом без зауважень, що підтверджується відповідними повідомленнями та квитанціями №1, №2.
При цьому, жодних доказів направлення позивачу контролюючим органом відповідних повідомлень про неприйняття декларацій відповідачем не надано.
Таким чином, касаційний суд вважає правильними висновки судів попередніх інстанцій, що декларації Підприємця з акцизного податку за травень - вересень 2016 року, як станом на момент проведення камеральної перевірки, за наслідками якої прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення, так і станом на час розгляду даної справи судами першої та апеляційної інстанцій, були прийнятими та зареєстрованими у встановленому законодавством порядку, а, відтак, твердження Інспекції про їх неподання позивачем є безпідставними.
Водночас, суди з`ясували, що позивач зверталась із запитом до інформаційно - довідкового департаменту ДФС щодо порядку подання декларацій акцизного податку й останнім їй надано відповідь, в якій зазначено, що згідно з пунктом 223.2 статті 223 ПК України платники податку, визначені пунктом 212.1 статті 212 цього Кодексу (крім імпортерів підакцизних товарів, зазначених у підпунктах 215.3.4, 215.3.5, 215.3.5 1, 215.3.5 2, 215.3.6, 215.3.7, 215.3.8 пункту 215.3 статті 215 цього Кодексу), подають щомісяця не пізніше 20 числа наступного звітного (податкового) періоду контролюючому органу за місцем реєстрації декларацію з акцизного податку за формою, затвердженою у порядку, встановленому статтею 46 цього Кодексу, а відтак Підприємець, здійснюючи спроби виконати свій обов`язок з подачі декларацій акцизного податку та усвідомлюючи необхідність їх подання у строки, передбачені ПК України, систематично направляла звітність по акцизному податку до Центральної ОДПІ м.Харкова, зауважень щодо чого у вказаного суб`єкта владних повноважень не виникало, незважаючи на те, що позивач не зареєстрована там як платник саме акцизного податку.
До того ж, суд звертає увагу, що на контролюючий орган, до якого направлено декларації, покладено обов`язок щодо перевірки наявності та достовірності заповнення всіх обов`язкових реквізитів, передбачених пунктами 48.3 та 48.4 статті 48 ПК України, серед яких, зокрема, визначено найменування контролюючого органу, до якого подається звітність (пункт 48.3 статті 48 Податкового кодексу України).
Подібна правова позиція викладена і в постанові Верховного Суду від 28 липня 2020 року у справі №826/22471/15 (адміністративне провадження №К/9901/28804/18).
Враховуючи викладене вище в сукупності, Верховний Суд, в даному випадку, погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог у справі, що розглядається.
Доводи ж касаційної скарги не спростовують мотивів, покладених судами в основу оскаржуваних рішень, й не свідчать про неправильне застосування ними норм матеріального права або ж порушення процесуальних норм, а фактично зводяться лише до переоцінки встановлених судами обставин справи, що, в свою чергу, не відноситься до повноважень суду касаційної інстанції.
Відповідно до частин 1 та 4 статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Згідно з частиною 1 статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 327, 341, 345, 349, 350, 355 КАС України, Суд