Постанова
Іменем України
01 липня 2021 року
м. Київ
справа № 464/648/18
провадження № 61-5040св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),
суддів: Білоконь О. В., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,
представник відповідачів - ОСОБА_4,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, - Сихівська районна адміністрація Львівської міської ради,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_2 та ОСОБА_3 - ОСОБА_4 на рішення Сихівського районного суду м. Львова, у складі судді Рудакова І. П., від 02 червня 2020 року та постанову Львівського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Крайник Н. П., Шеремети Н. О., Мельничук О. Я.,від 09 лютого 2021 року.
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом
до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, - Сихівська районна адміністрація Львівської міської ради, про встановлення порядку користування квартирою.
Свої вимоги позивачка мотивувала тим, що вона та відповідачі є співвласниками квартири АДРЕСА_1 у наступних частках: їй та відповідачці ОСОБА_2 належить по 3/8 частки, тобто по 24,3 кв. м загальної площі та по 14,3 кв. м житлової площі, а ОСОБА_3 належить 1/4 частки, тобто 16,2 кв. м загальної площі та 9,57 кв. м житлової площі. ОСОБА_1 зазначала про можливість виділення їй у користування кімнати площею 11, 3 кв. м (№ 4), що є меншою від належної їй частки у квартирі. Позивачка стверджувала, що проживає в орендованому приміщені, іншого житла не має, не втратила інтересу до своєї частки у спірній квартирі та має намір проживати у ній.
Із урахуванням зазначеного, з метою реалізації права на проживання у вказаній квартирі, ОСОБА_1 просила позов задовольнити, встановити наступний порядок користування квартирою АДРЕСА_1 : виділити ОСОБА_1 у користування житлову кімнату № 4, площею 11,3 кв. м; залишити ОСОБА_2, ОСОБА_3 в користування житлову кімнату № 2, площею 15,4 кв. м, разом із балконом № 11, площею 2,9 кв. м, та житлову кімнату № 3, площею 11,6 кв. м; у спільному користуванні ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 залишити кухню № 5, площею 7,9 кв. м, ванну кімнату № 7, площею 2,7 кв. м, вбиральну (поєднану) № 6, площею 0,9 кв. м, коридор № 1, площею 8,5 кв. м, вбудовану шафу № 8, площею 0,4 кв. м, вбудовану шафу № 9, площею 0,4 кв. м, балкон (тераса) № 10, площею 2,9 кв. м.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 02 червня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Встановлено наступний порядок користування квартирою
АДРЕСА_1 : виділено ОСОБА_1
в користування житлову кімнату № 4, площею 11,3 кв. м; залишено
ОСОБА_2, ОСОБА_3 в користування житлову кімнату № 2, площею 15,4 кв. м, разом із балконом № 11, площею 2,9 кв. м, та житлову кімнату
№ 3, площею 11,6 кв. м; в спільному користуванні ОСОБА_1,
ОСОБА_2, ОСОБА_3 залишено кухню № 5, площею 7,9 кв. м, ванну кімнату № 7, площею 2,7 кв. м, вбиральню (поєднану) № 6, площею 0,9 кв. м, коридор № 1, площею 8,5 кв. м, вбудовану шафу № 8, площею 0,4 кв. м, вбудовану шафу № 9, площею 0,4 кв. м, балкон (тераса) № 10, площею
2,9 кв. м.
Вирішено питання щодо розподілу витрат по сплаті судового збору.
У стягненні з ОСОБА_2, ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 4 928 грн відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що кімната, яку просила виділити позивачка у її користування, є ізольованою, запропонований нею порядок користування спірною квартирою відповідає часткам сторін спору у праві власності на квартиру, не призведе до суттєвого обмеження прав інших співвласників квартири та осіб, які фактично проживають у ній, та не буде порушувати права неповнолітніх дітей на користування квартирою.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Львівського апеляційного суду від 09 лютого 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2, ОСОБА_3 залишено без задоволення, а рішення Сихівського районного суду міста Львова від 02 червня 2020 року - без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог, порядок користування спірною квартирою встановлено з урахуванням інтересів усіх співвласників. Не проживання позивачки у спірній квартирі не впливає на право користування співвласником своєю часткою у спільному майні відповідно до статті 317 ЦК України. Суд апеляційної інстанції не встановив порушення прав співвласників, а також дітей у зв`язку із встановленням порядку користування квартирою.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи
26 березня 2021 року до Верховного Суду представник ОСОБА_2
та ОСОБА_3 - ОСОБА_4 подала касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Сихівського районного суду м. Львова від 02 червня
2020 року та постанову Львівського апеляційного суду від 09 лютого
2021 року і ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 .
Підставами касаційного оскарження вказаних судових рішень заявниця зазначила неправильне застосування судами норм матеріального і порушення норм процесуального права, вказавши, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 14 лютого 2018 року у справі № 370/1822/15, від 25 червня 2018 року у справі
№ 521/213/16-ц, від 18 жовтня 2018 року у справі № 756/9713/16-ц,
(пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України), а також не дослідив належним чином зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Особа, яка подала касаційну скаргу стверджує, що саме зі згоди позивачки, яка не проживала з 2008 року у квартирі, та інших співвласників житлового приміщення у родині склались усталені відносини з користування спірним приміщенням. Позивачка з 2008 року по 2018 рік не висувала вимог щодо порядку користування спірним житлом. Окрім того, малолітні діти ОСОБА_2 користуються саме кімнатою, площею 11, 3 кв. м, у спірному житлі, яка виділена судом у користування позивачці, що підтверджується актом обстеження житлово-побутових умов.
Відповідачі не заперечують проти права власності позивачки у спірній квартирі і абсолютно не проти її проживання у ній, однак, ініційований позивачкою позов спрямований не на реалізацію її житлових прав, а на створення побутових незручностей її співвласникам та особам, які у ній проживають. Позивачка проживає зі своїм чоловіком та донькою в іншій квартирі, а спірною квартою фактично користуються п`ять осіб, що залишено поза увагою судів при вирішенні спору.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 26 квітня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі.
Ухвалою Верховного Суду від 24 червня 2021 року справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, - Сихівська районна адміністрація Львівської міської ради, про встановлення порядку користування квартирою, призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Відзив на касаційну скаргу не надходив
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Сторони спору є співвласниками квартири АДРЕСА_1 .
Позивачка є власником 3/8 частин квартири АДРЕСА_1, відповідач ОСОБА_2 - власником 3/8 частки спірної квартири, а відповідач ОСОБА_3 - власником 1/4 частки квартири, що підтверджується реєстраційним посвідченням та копією договору міни від 19 вересня 2000 року.
Згідно технічного паспорта на вказану квартиру вона складається з трьох кімнат житловою площею 38, 3 кв. м, у тому числі кімнат площею 15, 4 кв. м (№ 2), 11,6 кв. м (№ 3), 11,3 кв. м (№ 4), кухні площею 7,9 кв. м (№ 5), вбиральні площею 0,9 кв. м (№ 6), ванної кімнати площею 2,7 кв. м (№ 7), коридора площею 8,5 кв. м (№ 1), вбудованої шафи площею 0,4 кв. м, 0,4 кв. м (№ 8, 9), лоджії площею 2,9 кв. м, 2, 9 кв. м (№ 9, 10).
На частку ОСОБА_1 у квартирі АДРЕСА_1 припадає 14,3 кв. м житлової площі, на частку ОСОБА_2 - 14,3 кв. м, а на частку ОСОБА_3 - 16,2 кв. м.
Згідно довідки № 1208 від 12 березня 2018 року з місця проживання про склад сім`ї у спірній квартирі зареєстровані позивачка, відповідачі ОСОБА_2, ОСОБА_3 та члени сім`ї ОСОБА_2 : чоловік ОСОБА_5 та двоє неповнолітніх дітей ОСОБА_6 та ОСОБА_7 . Фактично у квартирі проживають ОСОБА_2, ОСОБА_3 та члени сім`ї відповідачки ОСОБА_2 - чоловік та двоє неповнолітніх дітей.
Позивачка з 2008 року у спірній квартирі не проживає, оскільки проживає у квартирі АДРЕСА_2, яка є особистою приватною власністю її чоловіка, що підтверджується шлюбним договором між подружжям від 07 червня 2018 року та витягом з реєстру прав власності на нерухоме майно.
10 листопада 2017 року позивач ОСОБА_1 звернулася до ОСОБА_2, ОСОБА_3 з письмовою пропозицією укласти договір про встановлення порядку користування квартирою АДРЕСА_1, однак домовленості щодо порядку користування спірною квартирою між співвласниками не досягнуто.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Згідно з положеннями пунктів 1, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
За змістом частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).
Статтею 41 Конституції України кожному гарантовано право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об`єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Відповідно до статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі.
Згідно з частиною першою статті 321 ЦК Україниправо власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Відповідно до статті 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності. Право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом. Спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно.
Власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю. Суб`єктами права спільної часткової власності можуть бути фізичні особи, юридичні особи, держава, територіальні громади (стаття 356 ЦК України).
Згідно з частиною першою статті 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Частка учасника спільної сумісної власності визначається, зокрема, при поділі майна, виділі частки з спільного майна, зверненні стягнення на майно учасника спільної власності за його боргами, його смерті.
Стаття 358 ЦК України визначає, що право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації. Якщо договір між співвласниками про порядок володіння та користування спільним майном відповідно до їхніх часток у праві спільної часткової власності посвідчений нотаріально, він є обов`язковим і для особи, яка придбає згодом частку в праві спільної часткової власності на це майно.
Відповідно до статті 150 Житлового кодексу Української РСР громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.
Згідно з частиною першою статті 156 ЖК Української РСР члени сім`ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
У пункті 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 04 жовтня 1991 року "Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок" зазначено, якщо виділ частки будинку в натурі неможливий, суд вправі за заявленим про це позовом встановити порядок користування відособленими приміщеннями (квартирами, кімнатами) такого будинку. У цьому разі окремі підсобні приміщення (кухня, коридор тощо) можуть бути залишені в загальному користуванні учасників спільної часткової власності.
Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).
Ухвалюючи рішення про задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, враховуючи вказані норми матеріального права, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, дійшов обґрунтованого висновку про можливість встановлення порядку користування спірною квартирою з урахуванням часток співвласників у праві власності на квартиру, виходячи із того, що співвласники мають рівні права щодо користування належною їм власністю, взявши до уваги інтереси кожного із співвласників спірної квартири.
При вирішенні спору судами враховано, що позивачка з 2008 року у спірній квартирі не проживає, а фактично проживає у квартирі, яка є особистою приватною власністю її чоловіка, у власності іншого житла не має.
Спільної домовленості щодо користування квартирою АДРЕСА_1 між співвласниками досягнуто не було.
Позивачці виділено у користування житлову кімнату площею 11,3 кв. м (№ 4), яка за площею є меншою від площі і відповідає належній їй ідеальній частці у праві власності на квартиру. Позивачка погоджується із таким порядком користування житлом.
Враховуючи інтереси всіх співвласників спірної квартири, позивачці, як особі, яка тривалий час не проживала разом із відповідачами, було виділено у користування кімнату, яка є ізольованою, оскільки дві інші кімнати є суміжними.
ОСОБА_2, ОСОБА_3 в користування у спірній квартирі виділено дві кімнати, а саме: житлову кімнату № 2, площею 15,4 кв. м, разом із балконом № 11, площею 2,9 кв. м, та житлову кімнату № 3, площею 11,6 кв. м.
Відповідачами не запропоновано інших варіантів користування житловими кімнатами. Порядок користування спірною квартирою, запропонований позивачкою, відповідає часткам сторін спору у праві власності на квартиру та не призводить до істотного обмеження прав інших співвласників квартири та осіб, які фактично проживають у ній, зокрема дітей. Слід зазначити, що права дітей на користування житловим приміщенням не можуть обмежувати права співвласника на користування квартирою.
Вказаним обставинам надана аргументована оцінка судами попередніх інстанцій, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.
Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).
Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, оскільки суди правильно застосували матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, та дійшли обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог.
Висновки судів першої та апеляційної інстанції не суперечать висновкам Верховного Суду, які висловлені у постановах Верховного Суду від 14 лютого 2018 року у справі № 370/1822/15, від 25 червня 2018 року у справі № 521/213/16-ц, від 18 жовтня 2018 року у справі № 756/9713/16-ц.
Частиною першою статті 410 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 400, 402, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду