УХВАЛА
22 червня 2021 року
м. Київ
Справа № 910/10784/16
Провадження № 12-30гс21
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Власова Ю. Л.,
суддів Анцупової Т. О., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Катеринчук Л. Й., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Сімоненко В. М., Ткача І. В.
перевірила наявність підстав для передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду справи за касаційними скаргами Товариства з обмеженою відповідальністю Фінансової компанії "Інвестохіллс Веста" та Публічного акціонерного товариства "Український професійний банк" в особі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ "УПБ" на рішення Господарського суду міста Києва від 20 листопада 2019 року (суддя Чебикіна С. О.) та постанову Північного апеляційного господарського суду від 19 січня 2021 року (у складі колегії: головуючий суддя Разіна Т. І., судді Коробенко Г. П., Мальченко А. О.)
у справі № 910/10784/16
за позовом Публічного акціонерного товариства "Український професійний банк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ "УПБ" Пантіної Л. О.
до Товариства з обмеженою відповідальністю "ФК Аурум Фінанс", Товариства з обмеженою відповідальністю "Гурман 2014",
треті особи: Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, Національний банк України, Товариство з додатковою відповідальністю "Меблевий комбінат "Стрий", Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чуловський Володимир Анатолійович, Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Смолянінова Олена Ярославівна,
про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину, та
ВСТАНОВИЛА:
У червні 2016 року Публічне акціонерне товариство "Український професійний банк" (далі - ПАТ "УПБ", Банк, позивач) в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ "УПБ" Пантіної Л. О. звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ФК Аурум Фінанс" (далі - ТОВ "ФК Аурум Фінанс", відповідач 1), Товариства з обмеженою відповідальністю "Гурман 2014" (далі - ТОВ "Гурман 2014", відповідач 2), за участю третіх осіб: Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд гарантування вкладів, третя особа 1), Національного банку України (далі - НБУ, третя особа 2), Товариства з додатковою відповідальністю "Меблевий комбінат "Стрий" (далі - МК "Стрий", третя особа 3), Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Чуловського Володимира Анатолійовича (далі - Приватний нотаріус Чуловський В. А., третя особа 4), Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Смолянінової Олени Ярославівни (далі - Приватний нотаріус Смолянінова О. Я., третя особа 5) про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що під час тимчасової адміністрації ПАТ "УПБ", шляхом перевірки правочинів, вчинених протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації Банку, комісією з перевірки договорів, укладених ПАТ "УПБ", виявлено правочин, вчинений між позивачем і ТОВ "ФК Аурум Фінанс" щодо відступлення права вимоги, а саме, договір про відступлення прав вимоги від 27 травня 2015 року, посвідчений приватним нотаріусом Чуловським В. А. та зареєстрований у реєстрі за № 6332. З огляду на приписи частини третьої статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" цей правочин є нікчемним зважаючи на те, що відчуження майна Банк здійснив безоплатно, про що свідчить здійснення розрахунків за спірним договором через внутрішній рахунок банку, тоді як постановою Правління НБУ від 30 квітня 2015 року № 293/БТ зобов`язано ПАТ "УПБ" під час здійснення особливого режиму контролю здійснювати розрахунки в національній валюті виключно через кореспондентський рахунок, відкритий в НБУ. Уклавши договір відступлення прав вимоги, Банк здійснив відчуження майна (майнових прав), за ціною, нижчою від звичайної, в наслідок чого зазнав збитків (пункт 3); умови спірного договору прямо передбачають передачу контрагенту, що є одночасно кредитором Банку, майнових прав за кредитним договором та договором забезпечення за ціною значно нижчою вартості відступлення майнових прав, отже надають кредитору - ТОВ "ФК Аурум фінанс" переваги перед іншими кредиторами, не встановлені для нього законодавством чи внутрішніми документами ПАТ "УПБ" (пункт 7).
З огляду на викладене позивач, керуючись статтею 216 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), просив застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину, а саме зобов`язати відповідачів повернути позивачу права майнової вимоги, отримані за договором про відступлення права вимоги від 27 травня 2015 року, укладеним між позивачем і відповідачами, а також повернути оригінали документів, отримані згідно з актом приймання-передачі від 27 травня 2015 року, за зобов`язаннями боржника, а саме: договір про відкриття кредитної лінії від 14 квітня 2006 року № 130 (з усіма додатковими угодами та/або договорами про внесення змін до нього); іпотечний договір від 14 квітня 2006 року, посвідчений державним нотаріусом Стрийської державної нотаріальної контори Костур У. Т. з реєстровим номером 1-1897 (з усіма додатковими угодами та/або договорами про внесення змін до нього); договір застави майна від 25 квітня 2006 року № 130-1 (з усіма додатковими угодами та/або договорами про внесення змін до нього); договір поруки від 26 вересня 2011 року № 130-3 (з усіма додатковими угодами та/або договорами про внесення змін до нього); договір про відкриття траншевої кредитної лінії від 04 червня 2009 року № 42 (з усіма додатковими угодами та/або договорами про внесення змін до нього); договір застави майна від 04 червня 2009 року № 42-1 (з усіма додатковими угодами та/або договорами про внесення змін до нього). Також позивач просив внести до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно зміни про суб`єктів у записі про іпотеку № 402883, зміни про суб`єктів в записі про обтяження № 402794, внести зміни до Державного реєстру обтяжень рухомого майна про обтяжувача в записі зареєстрованого за № 14475509.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 20 листопада 2019 року, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 19 січня 2021 року, у позові відмовлено.
Суд першої інстанції, з висновками якого погодився і апеляційний господарський суд, виходив з того, що позивач не довів, що договір відступлення прав вимоги від 27 травня 2015 року є нікчемним з підстав, передбачених пунктами 2, 3, 7 частини третьої статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб". На підставі викладеного суди дійшли висновку, що права позивача, за захистом яких він звернувся до суду, не порушені.
При цьому, місцевий господарський суд посилався на висновок судового експерта № 8Е/02/7 901-03 за результатами проведення судової економічної експертизи від 07 лютого 2019 року, яким спростовано доводи позивача про те, що ціна відступленого права вимоги, визначена та погоджена сторонами в договорі, є на 20% чи більше заниженою порівняно з його ринковою (звичайною) вартістю у відповідності до пункту 3 частини третьої статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".
Суд апеляційної інстанції, крім іншого, виходив з того, що:
- спірний договір відступлення права вимоги укладений сторонами 27 травня 2015 року, тобто майже через місяць після віднесення Банку до категорії проблемних (30 квітня 2015 року). Постанова про віднесення ПАТ "УПБ"до категорії неплатоспроможних прийнята Правлінням НБУ 28 травня 2015 року, тобто після укладення спірного договору, тому його укладення вже не могло вплинути на визнання Банку неплатоспроможним або спричинити неможливість виконання його грошових зобов`язань перед іншими кредиторами;
- відповідно до платіжного доручення від 27 травня 2015 року № 73 ТОВ "ФК Аурум Фінанс" перерахувало 4 600 000,00 грн із свого поточного рахунку (відкритого в ПАТ "УПБ") на рахунок позивача, а отже зазначений договір не передбачав безоплатної передачі права вимоги. У цьому випадку відбувся внутрішньобанківський переказ, що виключає використання кореспондентського рахунку, тоді як у постанові НБУ № 293/БТ не передбачено заборони на перерахування (списання) грошових коштів із поточних рахунків юридичних осіб, відкритих у такому банку.
ТОВ "ФК "Інвестохіллс Веста" звернулось до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду (далі - Касаційний господарський суд) із касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 20 листопада 2019 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 19 січня 2021 року у справі № 910/10784/16, ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Касаційну скаргу, з урахуванням уточнень, ТОВ "ФК "Інвестохіллс Веста" обґрунтовує тим, що суд апеляційної інстанції посилається на постанову об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 05 червня 2020 року у справі № 920/653/18, постанови Великої Палати Верховного суду від 16 травня 2018 року у справі № 910/24198/16, від 04 липня 2018 року у справі № 819/353/16, від 05 грудня 2018 року у справі № 826/23064/15, від 27 лютого 2019 року у справі № 826/8273/16. Скаржник, на підставі пункту 2 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), вважає за необхідне відступити від висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у наведених вище постановах Верховного Суду, оскільки обставини цих справ відрізняються від обставин справі № 910/10784/16, зокрема тим, що позивач у своєму позові посилається на пов`язаність сторін спірного договору відступлення права вимоги, що відповідно до пункту 8 частини третьої статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" є підставою вважати зазначений правочин нікчемним.
При цьому, скаржник, посилаючись на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України, зазначає, що суди під час вирішення спору у подібних правовідносинах мають враховувати саме останню правову позицію і така правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 28 січня 2021 року у справі № 50/311?6, Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 755/109447/17.
ПАТ "УПБ" також звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 20 листопада 2019 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 19 січня 2021 року у справі № 910/10784/16, ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.
Касаційну скаргу обґрунтовано тим, що суди попередніх інстанцій не врахували правових висновків щодо застосування пунктів 1, 7 частини третьої статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", викладених у постановах Верховного Суду від 18 вересня 2019 року у справі № 910/12028/18, від 25 квітня 2018 року у справі № 910/10371/16, від 27 січня 2021 року у справі № 554/9710/17, стосовно правомірності дій ПАТ "УПБ" з віднесення договору про відступлення прав вимоги до нікчемних.
Ухвалами від 26 квітня 2021 року Касаційний господарський суд відкрив касаційні провадження за вказаними касаційними скаргами.
Ухвалою від 27 травня 2021 року справу № 910/10784/16 передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду у зв`язку із необхідністю відступити від висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у раніше ухвалених рішеннях Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду, та у зв`язку із наявністю виключної правової проблеми.
На обґрунтування наявності виключної правової проблеми Касаційний господарський суд послався на існування різної судової практики у Касаційному господарському суді та у Касаційному цивільному суді у складі Верховного Суду (далі - Касаційний цивільний суд) щодо застосування норм права стосовно наслідків недійсності нікчемного правочину, укладеного між Банком і клієнтом Банку в період з дати віднесення такого банку до категорії проблемних до дати віднесення його до категорії неплатоспроможних, а також стосовно здійснення розрахунків за спірним договором через внутрішній рахунок Банку, тоді як постановою Правління НБУ банк під час здійснення особливого режиму контролю зобов`язано здійснювати розрахунки в національній валюті виключно через кореспондентський рахунок, відкритий у НБУ.
Так, у постановах від 05 червня 2020 року у справі № 920/653/18, від 28 квітня 2021 року у справі № 910/9351/20, від 02 вересня 2020 року у справі № 904/1939/18, від 18 серпня 2020 року у справі № 915/494/18 Касаційний господарський суд здійснив аналіз норм статей 7, 16, 22, 27, 30 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", пунктів 2.22, 2.25, 3.6 Інструкції, затвердженої постановою НБУ "Про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті" від 21 січня 2004 року № 22 та дійшов висновку що, оскільки платежі в оплату за спірним договором відбувались всередині ПАТ "УПБ" за допомогою відповідного розрахункового документа - платіжного доручення (не міжбанківський, а внутрішньобанківський переказ), то їх проведення не могло відображатись на кореспондентському рахунку Банку, відкритому в іншому банку (НБУ), який призначений для проведення міжбанківських розрахунків. Так само і не міг залишок коштів на кореспондентському рахунку ПАТ "УПБ" у НБУ (призначеному для міжбанківських розрахунків) впливати на можливість проведення клієнтом операції з перерахування коштів з одного рахунку, відкритого в банку, на інший рахунок, також відкритий в цьому банку.
Крім того, проведення Банком платіжної операції щодо перерахування коштів із поточного рахунку особи, яка здійснює оплату в ПАТ "УПБ"не є правочином у розумінні положень статей 202, 626 ЦК України та Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", а є його виконанням, оскільки, здійснюючи операції із перерахування коштів, банк не вчиняє окремих правочинів, а виконує свої зобов`язання з обслуговування клієнтів Банку, передбачені ЦК України, Законом України "Про банки і банківську діяльність", Інструкцією про порядок відкриття та закриття рахунків клієнтів банків та кореспондентських рахунків банку - резидентів і нерезидентів, затвердженою постановою Правління НБУ від 12 листопада 2003 року № 492, зареєстрованою у Міністерстві юстиції України від 17 грудня 2003 року за № 1172/8493.
Встановивши, що спірні договори укладені Банком після включення його до проблемних банків, однак до введення у нього тимчасової адміністрації, Касаційний господарський суд, дійшов висновку, що до діяльності банку, який визнано проблемним, не застосовуються норми, які регулюють діяльність банку, до якого введено тимчасову адміністрацію. Правове регулювання та обсяг повноважень Банку, який визнано проблемним, та банку, до якого введено тимчасову адміністрацію, є різними. При цьому ні Законом України "Про банки і банківську діяльність", ні Положенням про застосування НБУ заходів впливу за порушення банківського законодавства, затвердженим постановою Правління НБУ від 17 серпня 2012 року № 346, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 17 вересня 2012 року за № 1590/21902, не встановлено заборони Банку після визнання його проблемним укладати договори, відкривати поточні рахунки та зараховувати на рахунок кошти. Крім того, у постанові НБУ № 293/БТ не передбачено заборони на перерахування (списання) грошових коштів із поточних рахунків юридичних осіб, відкритих у такому банку.
Водночас, Касаційний цивільний суд у постановах від 27 січня 2021 року у справі № 554/9710/17, від 18 листопада 2020 року у справі № 359/4886/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 203/4466/17, вирішуючи питання щодо здійснення розрахунків за спірними правочинами кредиторами Банка шляхом перерахування коштів, які знаходилися на рахунку в тому ж банку, застосовував інший підхід, відповідно до якого при здійсненні такої операції відбувається лише коригування структури банківського балансу шляхом зміни обліку грошового зобов`язання без реального зовнішнього надходження коштів на рахунок банка. На підставі викладеного Касаційний цивільний суд дійшов висновку, що спірний договір купівлі-продажу є нікчемним, оскільки, уклавши його, Банк здійснив відчуження власних активів, що погіршило його ліквідність та призвело до неплатоспроможності і неможливості виконання грошових зобов`язань перед іншими кредиторами. Оплата за договором мала бути здійснена третьою особою, яка на момент укладання спірного договору була кредитором банку та мала залишки грошових коштів на рахунках ПАТ "УПБ", шляхом перерахування коштів зі свого рахунку на рахунок банку. Від продажу об`єкта нерухомості сума грошових коштів на кореспондентському рахунку банку не збільшилася (банк не отримав коштів від продажу нерухомого майна), а укладення спірного договору зумовило неможливість виконання зобов`язань неплатоспроможного банку перед іншими кредиторами.
Ураховуючи викладене Касаційний господарський суд вважає за необхідне відступити від висновків, викладених у наведених вище постановах Касаційного цивільного суду.
Відповідно до частини третьої статті 302 ГПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду.
Згідно із частиною першою статті 301 ГПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження. Частиною третьою цієї ж статті встановлено, що розгляд справ у суді касаційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи.
Відповідно до частини другої статті 120 ГПК України суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання, якщо їх явка є не обов`язковою. При цьому у частині другій статті 121 цього Кодексу зазначено, що ухвала, якою суд повідомляє про призначення судового засідання, повинна містити, зокрема, вказівку про те, що участь особи не є обов`язковою.
Керуючись статтями 120, 121, 233 - 235, 301, 302 ГПК України, Велика Палата Верховного Суду