ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 червня 2021 року
м. Київ
справа № 813/1058/16
адміністративне провадження № К/9901/32189/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Пасічник С.С.,
суддів: Васильєвої І.А., Юрченко В.П.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Львівської митниці ДФС на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 07 грудня 2016 року (головуючий суддя Кушнерик М.П., судді: Гінда О.М., Курилець А.Р.) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Верболіз" до Львівської митниці ДФС про зобов`язання вчинити певні дії,
В С Т А Н О В И В :
В березні 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Верболіз" (далі - Товариство, позивач) звернулось до суду з позовом (з врахуванням уточнень) до Львівської митниці ДФС (далі - Митниця, відповідач) про зобов`язання Митниці виконати всі дії для проведення розмитнення вантажного автомобіля MAN, модель 50.464 VFVK, серійний № НОМЕР_1, 2001 року випуску на основі митної декларації від 19 лютого 2016 року, яка була подана як додаток до заяви від 19 лютого 2016 року і приналежних додатків до неї із збереженням статусу на базі умов згідно дати декларації, без стягнення акцизного збору.
В обґрунтування позову Товариство зазначало, що Митницею протиправно не здійснено розмитнення вантажного автомобіля на основі митної декларації від 19 лютого 2016 року та доданих до неї документів; крім того, вважає, що посилання митного органу на необхідність нарахування і сплати акцизного податку суперечить діючому українському законодавству та міжнародним договорам, зокрема, Угоді про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони, Генеральній угоді з тарифів і торгівлі.
Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 05 вересня 2016 року в задоволенні позову відмовлено.
Приймаючи таке рішення, суд першої інстанції, посилаючись на норми статей 3-1, 4, 71, 74, 75, 270, 278, 289, 293, 297 Митного кодексу України (далі - МК України), статей 1, 3, 8, 9, 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України), а також Угоду про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони, прийшов до висновку, що оскільки позивачем до декларації не додано всіх документів, необхідних для митного оформлення товару, то відповідачем правомірно відмовлено у його розмитненні; при цьому судом спростовано посилання Товариства на відсутність у нього обов`язку подання для розмитнення спірного автомобіля сертифікату його відповідності екологічним нормам.
Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 07 грудня 2016 року рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нове рішення про задоволення позову.
Задовольняючи позов, апеляційний суд, беручи до уваги положення статті 18 Закону України "Про режим іноземного інвестування" від 19 березня 1996 року №93/96-ВР (далі - Закон №93/96), Закону України "Про усунення дискримінації в оподаткуванні суб`єктів підприємницької діяльності, створених з використанням майна та коштів вітчизняного походження" 17 лютого 2000 року №1457-III (далі - Закон №1457), пункту 2 розділу ІІ Прикінцевих положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо регулювання ринку автомобілів в Україні" від 07 грудня 2000 року №2134-ІІІ (далі - Закон №2134), а також рішення Конституційного Суду України від 29 січня 2002 року №1-рп/2002, вказав, що обов`язок зі сплати у повному обсязі всіх податків та зборів, передбачених законодавством України на день ввезення автомобіля на митну територію України, що був попередньо ввезений в Україну без сплати відповідних податків та зборів як внесок іноземного інвестора до статутного капіталу підприємства, поширюється на підприємства з іноземними інвестиціями лише у разі передачі такого автомобіля у володіння або (та) у користування.
Не погоджуючись з прийнятим апеляційним судом рішенням, Митниця звернулась до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неврахування судом доводів митного органу по суті спірних правовідносин та безпідставне застосування до них положень законодавства, що регулює питання оподаткування та розмитнення товарів, переданих як внесок до статутного капіталу підприємств з іноземними інвестиціями, просила його скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Позивач в письмових запереченнях (відзиві) на касаційну скаргу проти доводів та вимог останньої заперечив, вважаючи їх безпідставними, а рішення суду попередньої інстанції, яке він просив залишити без змін, - обґрунтованим та законним.
В подальшому справа передана до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до підпункту 4 пункту 1 Розділу VІІ "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Переглянувши судові рішення та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вказує на таке.
Судами встановлено, що 25 лютого 2016 року на адресу Митниці від директора Товариства гр. ОСОБА_1 надійшла заява від 19 лютого 2016 року з проханням провести митне оформлення автомобіля MAN, модель 50.464 VFVK, серійний № НОМЕР_1, 2001 року випуску в режимі імпорту відповідно до поданої митної декларації та у відповідності до угоди про асоціацію з Євросоюзом без сплати ввізного мита та акцизного податку.
Листом від 21 березня 2016 року №198/13-70-68/34 Митниця надала відповідь та повідомила про необхідність подання документів, необхідних для митного оформлення декларації зі звільненням від сплати ввізного мита (не стосується акцизного податку).
Вважаючи, що у зв`язку із непроведенням митним органом розмитнення вказаного автомобіля (без сплати акцизного податку) на підставі поданих документів порушено його права, Товариство звернулось до суду з позовом у даній справі.
В частині 2 статті 19 Конституції України закріплено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із пунктами 23 та 24 частини 1 статті 4 МК України митне оформлення - виконання митних формальностей, необхідних для випуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення; митний контроль - сукупність заходів, що здійснюються з метою забезпечення додержання норм цього Кодексу, законів та інших нормативно-правових актів з питань державної митної справи, міжнародних договорів України, укладених у встановленому законом порядку.
Частиною 1 статті 246 МК України передбачено, що метою митного оформлення є забезпечення дотримання встановленого законодавством України порядку переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, а також забезпечення статистичного обліку ввезення на митну територію України, вивезення за її межі і транзиту через її територію товарів.
За змістом частини 1 статті 248 МК України митне оформлення розпочинається з моменту подання органу доходів і зборів декларантом або уповноваженою ним особою митної декларації або документа, який відповідно до законодавства її замінює, та документів, необхідних для митного оформлення, а в разі електронного декларування - з моменту отримання органом доходів і зборів від декларанта або уповноваженої ним особи електронної митної декларації або електронного документа, який відповідно до законодавства замінює митну декларацію.
Митне оформлення вважається завершеним після виконання всіх митних формальностей, визначених цим Кодексом відповідно до заявленого митного режиму, що засвідчується органом доходів і зборів шляхом проставлення відповідних митних забезпечень (у тому числі за допомогою інформаційних технологій), інших відміток на митній декларації або документі, який відповідно до законодавства її замінює, а також на товаросупровідних та товарно-транспортних документах у разі їх подання на паперовому носії (частина 5 статті 255 МК України).
Відповідно до частин 1 та 2 статті 264 МК України митна декларація реєструється та приймається органом доходів і зборів у порядку, що визначається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику. Митна декларація та інші документи подаються органу доходів і зборів в електронному вигляді з дотриманням вимог цього Кодексу або на паперових носіях. Митна декларація на паперовому носії супроводжується її електронною копією. Разом з митною декларацією органу доходів і зборів подаються рахунок або інший документ, що визначає вартість товару, та, у випадках, встановлених цим Кодексом, - декларація митної вартості. Відомості про документи, визначені частиною третьою статті 335 цього Кодексу, зазначаються декларантом або уповноваженою ним особою у встановленому порядку в митній декларації. На вимогу органу доходів і зборів декларант або уповноважена ним особа зобов`язані надати органу доходів і зборів оригінали таких документів або засвідчені в установленому порядку їх копії, якщо законодавством не передбачено подання оригіналів.
В той же час перелік документів та відомостей, подання яких необхідне для митного контролю, встановлено в статті 335 МК України.
У разі ввезення товарів на митну територію України суми митних платежів, нараховані органом доходів і зборів, підлягають сплаті до Державного бюджету України платником податків до або на день подання органу доходів і зборів митної декларації для митного оформлення, крім випадків, якщо відповідно до цього Кодексу товари ввозяться на митну територію України із звільненням від оподаткування митними платежами (частина 1 статті 297 МК України).
Разом з тим, підпунктом 14.1.113 пункту 14.1 статті 14 ПК України передбачено, що митні платежі - податки, що відповідно до цього Кодексу або митного законодавства справляються під час переміщення або у зв`язку з переміщенням товарів через митний кордон України та контроль за справлянням яких покладено на контролюючі органи.
За змістом пункту 27 частини 1 статті 4 МК України митні платежі: а) мито; б) акцизний податок із ввезених на митну територію України підакцизних товарів (продукції); в) податок на додану вартість із ввезених на митну територію України товарів (продукції).
Акцизний податок є непрямим податком на споживання окремих видів товарів (продукції), визначених цим Кодексом як підакцизні, що включається до ціни таких товарів (продукції) (підпункт 14.1.4 пункту 14.1 статті 14 ПК України); він також належить до загальнодержавних податків, тобто є обов`язковим до сплати на усій території України, крім випадків, передбачених цим Кодексом (підпункт 8.1 статті 8 та підпункт 9.1.4 пункту 9.1 статті 9 ПК України).
Акцизний податок нараховується та сплачується відповідно до норм ПК України за ставками, визначеними у статті 215 цього Кодексу.
Водночас, частинами 4, 5 статті 11 КАС України (в редакції, чинній на час розгляду справи в судах попередніх інстанцій) передбачалось, що суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.
У відповідності до змісту наведених положень суд повинен визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, матеріальний закон, який їх регулює, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі вимог та заперечень; з`ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів.
Загальне правило оцінки доказів сформульоване у частині 1 статті 86 КАС України, згідно з яким суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Частиною 1 статті 138 КАС України встановлено, що предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі.
Тобто предметом доказування у кожній справі є факти, які становлять основу заявлених вимог і заперечень проти них або мають інше значення для правильного розгляду справи і підлягають встановленню для прийняття судового рішення. З`ясуванню і перевірці доказами підлягають також причини і умови, які сприяли правопорушенню або виникненню публічно-правового спору.
Як передбачалось статтею 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги адміністративного судочинства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до цих правовідносин, а також правильно витлумачив ці норми. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Аналогічні за змістом положення закріплені і в КАС України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року №2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів".
Проте, відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, процитувавши норми митного та податкового законодавства України, а також Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони, не зробив як такого висновку по суті спірних правовідносин щодо наявності чи відсутності в даному випадку у Товариства обов`язку зі сплати акцизного податку при розмитненні спірного автомобілю.
Крім того, суд першої інстанції зазначив, що оскільки позивачем до декларації не додано всіх документів, необхідних для митного оформлення товару, то відповідачем правомірно відмовлено у його розмитненні, разом з тим зі змісту судового рішення не вбачається дослідження ним обставин даної справи, пов`язаних із дотриманням/недотриманням Товариством вимог законодавства, пов`язаних із декларуванням товарів (крім сертифікату відповідності автомобіля екологічним нормам), зокрема, щодо подання належним чином оформленої декларації, додання до неї всіх необхідних документів тощо, а також стосовно оформлення митним органом як такої відмови в розмитненні спірного товару.
Водночас судом не перевірено й відповідності та узгоджуваності обраного позивачем способу захисту порушеного права з вимогами процесуального закону.
Апеляційний же суд цих недоліків суду першої інстанції не усунув.
Крім того, наводячи в своєму рішенні позицію Верховного Суду України, викладену в його постанові від 18 вересня 2014 року у справі №21-317а14, та посилаючись на положення статті 18 Закону №93/96, Закону №1457, пункту 2 розділу ІІ Прикінцевих положень Закону №2134, а також рішення Конституційного Суду України від 29 січня 2002 року №1-рп/2002, апеляційний суд вказав, що обов`язок зі сплати у повному обсязі всіх податків та зборів, передбачених законодавством України на день ввезення автомобіля на митну територію України, що був попередньо ввезений в Україну без сплати відповідних податків та зборів як внесок іноземного інвестора до статутного капіталу підприємства, поширюється на підприємства з іноземними інвестиціями лише у разі передачі такого автомобіля у володіння або (та) у користування.
Проте, при цьому, суд не виклав доводів й мотивів, за яких він прийшов до висновку про можливість застосування наведених законодавчих приписів до спірних у даній справі правовідносин, а також залишив поза увагою ту обставину, що позовні вимоги ґрунтуються виключно на положеннях Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони та Генеральної угоди з тарифів і торгівлі, й, як наслідок, не надав оцінки обставинам справи в цьому контексті.
Неповнота при з`ясуванні обставин цієї справи призвела до передчасних висновків судів попередніх інстанцій. Зазначені недоліки унеможливлюють формулювання правового висновку, а їх усунення можливе лише у разі відновлення судового розгляду справи судом першої інстанції.
Враховуючи, що допущені судами першої та апеляційної інстанцій порушення не можуть бути усунуті судом касаційної інстанції, який процесуальним законом позбавлений можливості досліджувати докази і встановлювати нові обставини, судові рішення на підставі статей 349, 353 КАС України підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.
Під час нового розгляду справи необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з`ясувати всі фактичні обставини справи з перевіркою їх належними та допустимими доказами та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд