ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 червня 2021 року
м. Київ
справа № 826/9763/17
адміністративне провадження № К/9901/14837/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді: Мартинюк Н.М.,
суддів: Жука А.В., Загороднюка А.Г.,
розглянув у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу №826/9763/17
за позовом ОСОБА_1
до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг
про визнання протиправною і скасування постанови
за касаційною скаргою ОСОБА_2
на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 лютого 2020 року (головуючий суддя: Шрамко Ю.Т.)
і постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 19 травня 2020 року (головуючий суддя: Василенко Я.М., судді: Кузьменко В.В., Шурко О.І.).
УСТАНОВИВ:
І. Історія справи
У липні 2017 року ОСОБА_1 пред`явила позов до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі також - "Комісія"), у якому просила визнати незаконною і нечинною з моменту прийняття постанову №1141 від 16 червня 2016 року "Про встановлення тарифів на централізоване водопостачання та водовідведення".
Позовні вимоги були обґрунтовані тим, що цією постановою відповідач встановив тарифи на житлово-комунальні послуги, споживачем яких є позивачка. Водночас остання наполягала на тому, що відповідач не є органом державної влади чи місцевого самоврядування, а є "громадською вбиральнею", яка не має права встановлювати такі тарифи. Тому позивачка оскаржувала цю постанову з підстав її прийняття неуповноваженою на те особою, стверджуючи, що Комісія не була наділена для цього відповідними повноваженнями.
31 жовтня 2018 року Окружний адміністративний суд міста Києва ухвалив рішення, яким відмовив у задоволенні позову через його необґрунтованість.
ОСОБА_1 оскаржила це рішення до апеляційного суду.
27 березня 2019 року Шостий апеляційний адміністративний суд постановив ухвалу, якою повернув позивачці апеляційну скаргу у зв`язку з не усуненням її недоліків.
24 січня 2020 року ОСОБА_2 як особа, яка не брала участі у справі, подала до суду першої інстанції заяву про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 жовтня 2018 року.
В обґрунтування заяви ОСОБА_2 покликалася на те, що судове рішення стосувалося законності встановлення відповідачем тарифів на централізоване водопостачання та водовідведення, а оскільки вона є споживачем таких комунальних послуг, то стверджувала, що суд вирішив питання про її права та обов`язки.
Також заявниця зазначала, що 9 січня 2020 року у цій справі відкрилися нововиявлені обставини, оскільки того дня її представник отримав копію постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі №9901/988/18, якою встановлена невідповідність актуальній редакції статті 11 Закону України "Про природні монополії" тексту цієї норми, що був викладений на веб-порталі парламенту. Вважає, що ця обставина є істотною, позаяк суд першої інстанції дійшов висновку про необґрунтованість позову передусім на підставі неоприлюдненої (нечинної) редакції статті 11 Закону України "Про природні монополії". Заявниця стверджувала, що незаконність утворення Комісії випливає з рішення Конституційного Суду України від 8 липня 2008 №14-рп/2008, а тому наполягала на тому, що усі постанови відповідача є нелегітимними з огляду на доктрину "плодів отруєного дерева".
Зрештою заявниця послалася на те, що під час розгляду позову ОСОБА_1 існували істотні для справи обставини, що не були встановлені судом і не були й не могли бути їй відомі на час розгляду справи, оскільки суд і сторони добросовісно керувалися оприлюдненою, проте нечинною редакцією статті 11 Закону України "Про природні монополії", а про істотність цієї обставини їй стало відомо лише 9 січня 2020 року.
28 лютого 2020 року Окружний адміністративний суд міста Києва постановив ухвалу, якою відмовив у задоволенні заяви ОСОБА_2 про перегляд рішення за нововиявленими обставинами.
Ухвала суду мотивована тим, що викладені ОСОБА_2 обставини є новими аргументами і доказами у справі та свідчать про її намагання повторно переглянути справу за допомогою таких доказів. З огляду на це суд дійшов висновку, що наведена заявницею обставина не є нововиявленою у розумінні пункту 1 частини другої статті 361 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - "КАС України) і не може бути підставою для перегляду судового рішення.
ОСОБА_2 оскаржила цю ухвалу до апеляційного суду.
19 травня 2020 року Шостий апеляційний адміністративний суд ухвалив постанову, якою залишив без задоволення апеляційну скаргу ОСОБА_2, а ухвалу суду першої інстанції залишив без змін.
Апеляційний суд погодився з висновками місцевого суду щодо відсутності підстав для перегляду судового рішення, а також зазначив, що заява ОСОБА_2 є необґрунтованою і має формальний характер.
Не погодившись із цими судовими рішеннями, ОСОБА_2 подала касаційну скаргу, у якій просить їх скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Скаржниця стверджує, що суди неправильно встановили обставини, які мають значення для вирішення справи. Також наполягає на тому, що суди необґрунтовано дійшли висновку про відсутність підстав для задоволення її заяви, оскільки:
- обставина нечинності застосованої судом редакції статті 11 Закону України "Про природні монополії" існувала на час вирішення справи, не могла бути відомою суду та учасникам справи при використанні офіційних джерел інформації, отже, є нововиявленою обставиною;
- суд першої інстанції не навів мотивів відступу від правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 13 листопада 2019 року у справі №1-07/07, щодо застосування доктрини "плодів отруєного дерева" при дослідженні повноважень Комісії й не надав правової оцінки питанню незаконності її утворення;
- суд першої інстанції сплутав постанову Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі №9901/988/18 з наявною з 13 березня 2014 року обставиною нечинності застосованої судом редакції статті 11 Закону України "Про природні монополії";
- апеляційний суд помилився, коли дійшов висновку, що вона не є суб`єктом правовідносин, врегульованих оскаржуваною постановою Комісії, позаяк не врахував правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 7 жовтня 2019 у справі №826/15733/15.
У відзиві представник відповідача просить залишити касаційну скаргу без задоволення, покликаючись на законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень.
В обґрунтування своїх доводів посилається на те, що процедура створення Комісії взагалі не була підставою або предметом спору у межах справи ОСОБА_1, а тому суди її не досліджували. Стверджує, що ОСОБА_2 не навела обґрунтованих підстав для перегляду за нововиявленими обставинами рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 жовтня 2018 року. Тому вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли правильних висновків щодо відсутності підстав для задоволення її заяви.
Позивачка ОСОБА_1 відзиву на касаційну скаргу не подала, копію ухвали про відкриття касаційного провадження отримала 18 липня 2020 року.
Ознайомившись із доводами сторін, Верховний Суд вважає необхідним касаційну скаргу залишити без задоволення з огляду на таке.
ІІ. Мотиви Верховного Суду
Верховний Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, відповідно до частини першої статті 341 КАС України, виходить із такого.
Перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами є окремою процесуальною формою судового процесу, яка визначається юридичною природою цих обставин та є процесуальним засобом перевірки правильності судових рішень, що має забезпечувати їхню законність і обґрунтованість, захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин.
Відповідно до частини другої статті 361 КАС України підставами для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами є:
1) істотні для справи обставини, що не були встановлені судом та не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою, на час розгляду справи;
2) встановлення вироком суду або ухвалою про закриття кримінального провадження та звільнення особи від кримінальної відповідальності, що набрали законної сили, завідомо неправдивих показань свідка, завідомо неправильного висновку експерта, завідомо неправильного перекладу, фальшивості письмових, речових чи електронних доказів, що потягли за собою ухвалення незаконного рішення у цій справі;
3) скасування судового рішення, яке стало підставою для ухвалення судового рішення, яке підлягає перегляду.
З аналізу наведеної статті випливає, що нововиявлені обставини - це факти, від яких залежить виникнення, зміна чи припинення прав і обов`язків осіб, що беруть участь у справі (юридичні факти).
Нововиявлені обставини за своєю юридичною суттю є фактичними даними, що в установленому порядку спростовують факти, які було покладено в основу судового рішення, та породжують процесуальні наслідки, впливають на законність і обґрунтованість ухваленого без їх врахування судового рішення.
До нововиявлених обставин належать факти об`єктивної дійсності, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші факти, які мають значення для правильного розв`язання спору. Необхідними та загальними ознаками нововиявлених обставин є:
- існування цих обставин під час розгляду та вирішення справи і ухвалення судового рішення, про перегляд якого подається заява;
- на час розгляду справи ці обставини об`єктивно не могли бути відомі ні заявникові, ні суду;
- істотність цих обставин для розгляду справи (тобто коли врахування цих обставин судом мало б наслідком прийняття іншого судового рішення, ніж те, яке було прийняте).
Нововиявлені обставини відрізняються від нових обставин, обставин, що змінилися, та нових доказів за часовими ознаками, предметом доказування й істотністю впливу на судове рішення.
Нова обставина, що з`явилася або змінилася після розгляду справи, не є підставою для перегляду справ. Не вважаються нововиявленими нові обставини, які виявлені після ухвалення судом рішення, а також зміна правової позиції суду в інших подібних справах. Не можуть вважатися нововиявленими ті обставини, що встановлюються на підставі доказів, які не були своєчасно подані сторонами чи іншими особами, які беруть участь у справі. Обставини, що виникли чи змінилися після ухвалення судом рішення, а також обставини, на які посилався учасник судового процесу у своїх поясненнях, касаційній скарзі, або які могли бути встановлені в разі виконання судом вимог процесуального закону, теж не можуть визнаватися нововиявленими.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 3 квітня 2018 року у справі №477/1012/14-а.
Також необхідно розрізняти нові докази й докази, якими підтверджуються нововиявлені обставини, оскільки нові докази не можуть бути підставою для перегляду судового рішення у зв`язку з нововиявленими обставинами. Процесуальні недоліки розгляду справи (зокрема, неповне встановлення фактичних обставин справи) не вважаються нововиявленими обставинами, проте можуть бути підставою для перегляду судового рішення в апеляційному або касаційному порядку.
Цей висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, яка викладена у постанові від 29 серпня 2018 року у справі №552/137/15-ц.
Крім цього, згідно з практикою Європейського Суду з прав людини процедура скасування остаточного судового рішення у зв`язку з нововиявленими обставинами передбачає, що існує доказ, який раніше не міг бути доступний, однак він міг би призвести до іншого результату судового розгляду (рішення у справі "Pravednaya v. Russia", "Popov v. Moldova №2").
Також Європейський Суд з прав людини зазначав, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - "Конвенція"), необхідно тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, згідно з яким у разі остаточного вирішення спору судами їхнє рішення, що набрало законної сили, не може ставитися під сумнів (рішення у справах "Brumarescu v. Romania", "Zheltyakov v. Ukraine").
Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі. Повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи. Таку контрольну функцію не слід розглядати як замасковане оскарження, і сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору не може бути підставою для нового розгляду справи. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини (рішення у справі "Zheltyakov v. Ukraine").
Відхиляючи доводи й аргументи ОСОБА_2, суди попередніх інстанцій дійшли висновків, що викладені нею обставини є новими аргументами й доказами у справі та свідчать про її намагання повторно переглянути справу за допомогою таких доказів.
Ці висновки Верховний Суд вважає правильними.
Так, у своїй заяві ОСОБА_2 зазначила, що датою відкриття нововиявлених обставин є 9 січня 2020 року, оскільки у цей день її представник отримав копію постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі №9901/988/18, якою встановлена невідповідність актуальній редакції статті 11 Закону України "Про природні монополії" тексту цієї норми, що був викладений на веб-порталі парламенту.
З викладеного також випливає, що обставина, яка була встановлена Великою Палатою Верховного Суду у справі №9901/988/18, на думку заявниці, одночасно є істотною обставиною для цієї справи.
Суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про необґрунтованість цих аргументів, оскільки обставина, що виникла після ухвалення рішення судом першої інстанції, не може бути підставою для його перегляду.
Крім цього, у касаційній скарзі ОСОБА_2 стверджує, що обставина нечинності редакції статті 11 Закону України "Про природні монополії", яка була викладене на веб-порталі парламенту і була застосована судом першої інстанції під час ухвалення рішення, існувала на час вирішення справи й не могла бути відомою суду та учасникам справи при використанні офіційних джерел інформації, отже, є нововиявленою обставиною.
Заявниця стверджує, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права під час ухвалення рішення.
Водночас суд повинен надати правову кваліфікацію відносинам сторін, виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яку правову норму необхідно застосувати для вирішення спору (принцип "суд знає закони"). Обставини нечинності закону або неактуальності відомостей про його редакцію, викладену на веб-порталі парламенту, можуть бути встановлені судом у разі виконання вимог процесуального закону.
Реальна наявність таких обставин і їхнє невстановлення чи незнання судом внаслідок невиконання вимог процесуального закону не можуть бути свідченням об`єктивних причин необізнаності з істотними для справи обставинами, які існували на час її розгляду.
Отже, наведені доводи касаційної скарги стосуються процесуальних недоліків розгляду справи. Ці недоліки, якщо вони й мали місце, не вважаються нововиявленими обставинами, а могли бути підставою для оскарження судового рішення в апеляційного порядку.
З огляду на це Верховний Суд вважає зазначені доводи касаційної скарги необґрунтованими та відхиляє їх.
Викладене також спростовує доводи заявниці стосовно помилкової оцінки судом першої інстанції правового значення постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі №9901/988/18 та наявної з 13 березня 2014 року обставини нечинності застосованої судом редакції статті 11 Закону України "Про природні монополії".
Так, у своїй заяві ОСОБА_2 чітко зазначила, що датою відкриття нововиявлених обставин є 9 січня 2020 року, що пов`язано з датою отримання копії постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі №9901/988/18.
Однак, як зазначено вище, обставина, яка була виявлена чи встановлена після ухвалення рішення судом першої інстанції, не може бути підставою для його перегляду. Також вище вже йшлося про те, що обставина чинності або не чинності певної норми матеріального права, яка була застосована судом у рішенні, стосується процесуальних недоліків розгляду справи й належить до підстав його оскарження в апеляційному порядку, а не перегляду за нововиявленими обставинами.
Тому Верховний Суд вважає вказані доводи касаційної скарги необґрунтованими.
Крім цього, у касаційній скарзі ОСОБА_2 стверджує, що суд першої інстанції не навів мотивів відступу від правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 13 листопада 2019 року у справі №1-07/07, щодо застосування доктрини "плодів отруєного дерева" при дослідженні повноважень Комісії й не надав правової оцінки питанню законності її утворення.
Верховний Суд зауважує, що доктрина "плодів отруєного дерева" сформульована у рішеннях Європейського суду з прав людини, які стосувалися кримінальних справ та були пов`язані з таким критерієм оцінки доказів як їхня допустимість. Загалом ця концепція стосується заборони використання стороною звинувачення доказів, які були отримані з порушенням Конвенції. Критерієм віднесення доказів до "плодів отруєного дерева" є наявність достатніх підстав вважати, що відповідні відомості не були б отримані за відсутності інформації, одержаної незаконним шляхом.
Згідно з правилом частини першої статті 74 КАС України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом.
Відтак у контексті адміністративної справи мова про доктрину "плодів отруєного дерева" може йти у випадку сумнівів у правильності оцінки доказів судом.
Водночас заява ОСОБА_2 про перегляд рішення за нововиявленими обставинами не стосувалася таких сумнівів, тому ця доктрина не була релевантною до її справи.
З огляду на це суд першої інстанції правильно не застосовував правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 13 листопада 2019 року у справі №1-07/07, та відповідно не здійснював відступу від неї. Тому доводи заявниці з цього приводу є помилковими.
Також є необґрунтованими доводи касаційної скарги стосовно того, що суд першої інстанції під час здійснення перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами не надав правової оцінки питанню законності утворення Комісії. Оскільки це питання не було ні предметом, ні підставою адміністративного позову ОСОБА_1, то відповідно не досліджувалося судом і, як наслідок, не мало жодного стосунку до перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами.
Крім цього, у касаційній скарзі ОСОБА_2 стверджує, що апеляційний суд помилився, коли дійшов висновку, що вона не є суб`єктом правовідносин, врегульованих оскаржуваною постановою Комісії, позаяк не врахував правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 7 жовтня 2019 у справі №826/15733/15.
Верховний Суд зауважує, що справа №826/15733/15 стосувалася оскарження постанови Комісії від 3 березня 2015 року №613 "Про встановлення тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування, постачання для потреб населення ПАТ "Київенерго". У цій справі одним із ключових питань було те, чи є вказана постанова за своїм змістом нормативно-правовим актом, що поширює свою дію на невизначене коло осіб, чи індивідуальним актом, який стосується виключно ПАТ "Київенерго". Відповідь на це питання мала значення з огляду на те, чи може оскаржувана постанова порушувати права й інтереси позивача - житлово-будівельного кооперативу "Річковик-2".
У справі №826/15733/15 Верховний Суд дійшов висновку, що аналіз змісту оскаржуваної постанови свідчить про те, що цей акт встановлює тарифи на теплову енергію, її виробництво, транспортування, постачання для потреб населення, її норми поширюються на невизначене коло осіб та розраховані на неодноразове застосування, що своєю чергою дає підстави вважати, що ця постанова є нормативно-правовим актом.
Загалом аналогічна правова позиція висловлена також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 березня 2019 року у справі №826/16994/15 і постанові Верховного Суду від 21 грудня 2019 року у справі №826/14366/15.
З огляду на це Верховний Суд погоджується з доводами скаржниці, що апеляційний суд помилився, коли дійшов висновку, що вона не є суб`єктом правовідносин, врегульованих оскаржуваною постановою Комісії, позаяк не врахував правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 7 жовтня 2019 у справі №826/15733/15.
Однак потрібно зауважити, що хибний висновок апеляційного суду стосувався питання чи має ОСОБА_2 право подати заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами. Як місцевий, так і апеляційний суди розглянули заяву ОСОБА_2 по суті й надали обґрунтовані відповіді на її вимоги. Тому помилковість висновку апеляційного суду не призвела до ухвалення незаконного рішення.
Згідно з частиною другою статті 350 КАС України не може бути скасовано правильне по суті і законне судове рішення з мотивів порушення судом норм процесуального права, якщо це не призвело і не могло призвести до неправильного вирішення справи.
Також за правилом частини другої статті 351 КАС України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.
З огляду на викладене Верховний Суд вважає, що оскаржувана постанова апеляційного суду є правильним по суті й законним судовим рішенням, а наведене порушення судом норм процесуального права не призвело до помилкового вирішення справи. Тому з цього мотиву вказана постанова не може бути скасована.
Узагальнюючи викладене, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що наведені заявницею підстави для перегляду рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 жовтня 2018 року за нововиявленими обставинами не є для цього спору нововиявленими обставинами у розумінні статті 361 КАС України. Суди дійшли вірного висновку про відсутність підстав для задоволення її заяви.
З огляду на це Верховний Суд дійшов висновку, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими.
Згідно зі статтею 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки доводи касаційної скарги не спростовують правильності висновків судів першої та апеляційної інстанцій, то оскаржувані судові рішення необхідно залишити без змін.
З огляду на результат касаційного розгляду, судові витрати у зв`язку з розглядом справи в суді касаційної інстанції не розподіляються.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд