Конституційний Суд України у складі суддів:

Стрижака Андрія Андрійовича - головуючого,

Бауліна Юрія Васильовича,

Вдовіченка Сергія Леонідовича,

Головіна Анатолія Сергійовича,

Джуня В'ячеслава Васильовича - доповідача,

Дідківського Анатолія Олександровича,

Домбровського Івана Петровича,

Кампа Володимира Михайловича,

Колоса Михайла Івановича,

Лилака Дмитра Дмитровича,

Маркуш Марії Андріївни,

Нікітіна Юрія Івановича,

Овчаренка В'ячеслава Андрійовича,

Стецюка Петра Богдановича,

Ткачука Павла Миколайовича,

Шишкіна Віктора Івановича,

розглянув на пленарному засіданні справу за конституційним поданням 60 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень абзаців першого, другого частини першої, частини другої статті 11 Закону України "Про природні монополії" від 20 квітня 2000 року N 1682-III (Відомості Верховної Ради України, 2000 р., N 30, ст. 238) з наступними змінами.

Приводом для розгляду справи відповідно до статей 39, 40 Закону України "Про Конституційний Суд України" стало конституційне подання 60 народних депутатів України.

Підставою для розгляду справи згідно зі статтею 71 Закону України "Про Конституційний Суд України" є наявність спору щодо відповідності Конституції України (конституційності) зазначених положень Закону України "Про природні монополії".

Заслухавши суддю-доповідача Джуня В.В. та дослідивши матеріали справи, Конституційний Суд України

1. Суб'єкт права на конституційне подання - 60 народних депутатів України - звернувся до Конституційного Суду України з клопотанням визнати такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення абзаців першого, другого частини першої, частини другої статті 11 Закону України "Про природні монополії" (далі - Закон).

Оспорюваними положеннями Закону передбачено, що:

- національні комісії регулювання природних монополій (далі - комісії) є центральними органами виконавчої влади із спеціальним статусом, які утворюються та ліквідуються Президентом України (абзац перший частини першої статті 11);

- комісії діють на підставі положень, що затверджуються Президентом України (абзац другий частини першої статті 11);

- комісії складаються з Голови комісії та не менше двох членів комісії, яких призначає за поданням Прем'єр-міністра України на посади та припиняє їх повноваження на цих посадах Президент України (частина друга статті 11).

Неконституційність зазначених положень Закону народні депутати України обґрунтовують їх невідповідністю приписам статті 106, пунктів 9, 9-1, 9-2 статті 116 Конституції України із змінами, внесеними Законом України "Про внесення змін до Конституції України" від 8 грудня 2004 року N 2222-IV (далі - Закон N 2222-IV).

У конституційному поданні наголошується, що на час прийняття Закону у 2000 році Верховна Рада України діяла відповідно до обсягу конституційної компетенції глави держави, визначеного статтею 106 Конституції України, яка передбачала можливість Президента України брати участь у формуванні центральних органів виконавчої влади і регламентувати їх діяльність. Законом N 2222-IV редакцію статті 106 Конституції України змінено, внаслідок чого Президента України позбавлено повноважень утворювати, реорганізовувати та ліквідовувати за поданням Прем'єр-міністра України міністерства та інші органи виконавчої влади, призначати за поданням Прем'єр-міністра України керівників центральних органів виконавчої влади та звільняти їх з посад. До того ж Законом N 2222-IV також доповнено статтю 116 Конституції України пунктами 9-1, 9-2, згідно з якими на Кабінет Міністрів України покладено повноваження щодо утворення, реорганізації та ліквідації відповідно до закону міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, призначення на посади та звільнення з посад за поданням Прем'єр-міністра України керівників центральних органів виконавчої влади, які не входять до складу Кабінету Міністрів України. Крім того, автори клопотання посилаються на припис пункту 9 статті 116 Конституції України, за яким Кабінет Міністрів України спрямовує і координує роботу міністерств, інших органів виконавчої влади.

На підставі наведених аргументів та правових позицій Конституційного Суду України суб'єкт права на конституційне подання стверджує, що положення абзаців першого, другого частини першої, частини другої статті 11 Закону не відповідають статтям 8, 19, 106, 116 Конституції України, оскільки утворення, реорганізація та ліквідація центральних органів виконавчої влади, призначення на посади та звільнення з посад керівників центральних органів виконавчої влади, які не входять до складу Кабінету Міністрів України, належить до повноважень Кабінету Міністрів України, а не Президента України.

2. Конституційний Суд України, розглядаючи порушені в конституційному поданні питання, виходить з такого.

2.1. Відповідно до положень пункту 31 частини першої статті 106 Конституції України повноваження Президента України визначаються виключно Основним Законом України. На цю обставину неодноразово вказував Конституційний Суд України у своїх актах. У Рішенні від 10 квітня 2003 року N 7-рп/2003 (справа про гарантії діяльності народного депутата України) зазначено, що "повноваження Президента України вичерпно визначені Конституцією України, а це унеможливлює прийняття законів, які встановлювали б інші його повноваження (права та обов'язки)". Такої ж правової позиції Конституційний Суд України дотримувався у своїх рішеннях від 7 квітня 2004 року N 9-рп/2004 (справа про Координаційний комітет), від 16 травня 2007 року N 1-рп/2007 (справа про звільнення судді з адміністративної посади).

Ухвалюючи в 2000 році Закон і закріплюючи за Президентом України повноваження, зазначені в положеннях абзаців першого, другого частини першої, частини другої статті 11 Закону, Верховна Рада України діяла відповідно до обсягу конституційної компетенції глави держави, визначеного у статті 106 Конституції України, зокрема щодо можливості формувати центральні органи виконавчої влади і регламентувати їх діяльність.

Проте Законом N 2222-IV редакцію статті 106 Конституції України змінено. У нових положеннях зазначеної статті відсутні повноваження глави держави щодо формування центральних органів виконавчої влади та регламентування їхньої діяльності його актами. Президент України може унормовувати діяльність лише тих органів, щодо утворення яких і керування якими він має конституційні повноваження.

Таким чином, з набуттям чинності вказаними змінами до Конституції України оспорювані положення статті 11 Закону щодо утворення та ліквідації Президентом України комісій (абзац перший частини першої), затвердження Президентом України положень про комісії (абзац другий частини першої), призначення та припинення повноважень Голови комісії, її членів Президентом України за поданням Прем'єр-міністра України (частина друга) не відповідають Основному Закону України.

2.2. Конституція України має найвищу юридичну силу, а закони та інші нормативно-правові акти повинні відповідати їй (частини друга, третя статті 8). За приписом частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади, зокрема Президент України, зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Оскільки положення абзаців першого, другого частини першої, частини другої статті 11 Закону не відповідають статтям 8, 19, 106 Конституції України, то згідно зі статтею 152 Конституції України, статтями 15, 61 Закону України "Про Конституційний Суд України" є підстави визнати їх неконституційними.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 147, 150, частинами першою, другою статті 152, статтею 153 Конституції України, статтями 13, 15, 51, 61, 63, 65, 67, 69, 71, 73 Закону України "Про Конституційний Суд України", Конституційний Суд України

1. Визнати такими, що не відповідають Конституції України(є неконституційними), положення Закону України "Про природні монополії" від 20 квітня 2000 року N 1682-III, а саме:

- абзацу першого частини першої статті 11 щодо утворення та ліквідації національних комісій регулювання природних монополій Президентом України;

- абзацу другого частини першої статті 11 щодо затвердження Президентом України положень про національні комісії регулювання природних монополій;

- частини другої статті 11 щодо призначення та припинення повноважень голів національних комісій регулювання природних монополій, їх членів Президентом України за поданням Прем'єр-міністра України.

2. Положення Закону України "Про природні монополії" від 20 квітня 2000 року N 1682-III, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.