ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 червня 2021 року
м. Київ
справа № 813/1205/14
адміністративне провадження № К/9901/40766/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Пасічник С.С.,
суддів: Васильєвої І.А., Юрченко В.П.,
розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Сихівському районі м. Львова Головного управління ДФС у Львівській області на постанову Львівського окружного адміністративного суду у складі судді Сидор Н.Т. від 16 травня 2014 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: головуючого судді Бруновської Н.В., суддів Костіва М.В., Шавеля Р.М. від 13 квітня 2016 року у справі за позовом Приватного акціонерного товариства "Ірокс" до Державної податкової інспекції у Сихівському районі м. Львова Головного управління ДФС у Львівській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
В С Т А Н О В И В:
У лютому 2014 року Приватне акціонерне підприємство "Ірокс" (далі - позивач, Підприємство) звернулось до суду із адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Сихівському районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області (правонаступник - Державна податкова інспекція у Сихівському районі м. Львова Головного управління ДФС у Львівській області; далі - відповідач, Інспекція), в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення від 04 лютого 2014 року №0000472201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість (далі - ПДВ) всього на 1123881,00 грн., у тому числі за основним платежем - 750253,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 373628,00 грн.
Оскаржуване рішення Інспекція прийняла за результатами перевірки Підприємства, проведеної у січні 2014 року на підставі підпункту 78.1.11 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України (далі - ПК України) згідно з постановою старшого слідчого СУ Головного слідчого управління МВС України у Львівській області від 19 грудня 2013 року по матеріалам досудового розслідування, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 27 грудня 2012 року за №12012150030000076 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 191 Кримінального кодексу України (далі - КК України).
В акті від 24 січня 2014 року №58/22-10/23958651, складеному за наслідками зазначеної перевірки, вказано на порушення Підприємством вимог пункту 85.2 статті 85, пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198 ПК України, що призвело до заниження у лютому, жовтні-грудні 2011 року, березні-грудні 2012 року та січні 2013 року суми ПДВ у загальному розмірі 750253,00 грн. внаслідок включення до складу податкового кредиту сум податку по отриманих податкових накладних від ТОВ "Лугпромстройсантехмонтаж", ПП "Голден еліт сервіс", ТОВ "Добропласт", ТОВ "Сана Прим", ТОВ "Лігран", ТОВ "Вайз-Юніон ЛТД", ТОВ "Арс Сіті", оскільки до перевірки не надано первинних документів бухгалтерського та податкового обліку на підтвердження здійснення господарських операцій із цими підприємствами.
Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 16 травня 2014 року позов задоволено повністю; визнано протиправним та скасовано оскаржуване податкове повідомлення-рішення.
Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що можливість провести дослідження та аналіз первинних і розрахункових документів, оформлених на підставі та на виконання спірних господарських операцій в сукупності, та встановити дійсний обсяг поставок товарів на користь Підприємства відсутня у зв`язку з помилковим достроковим знищенням таких документів працівником позивача й відсутністю об`єктивної можливості їх відновлення за обставин, які не залежали від підприємства, а саме незнаходженням підприємств-контрагентів за юридичною адресою та припинення суб`єктів господарювання як юридичних осіб. Разом з тим перевірка Підприємства проводилася без дослідження та аналізу первинних документів позивача по взаємовідносинах із контрагентами, а висновок контролюючого органу про порушення податкового законодавства ґрунтується лише на інформації, отриманій за результатами здійснення податкового контролю контрагентів, що, як визнав суд, не може бути самостійною та достатньою підставою для висновку про нездійснення господарських операцій платників податків та про порушення саме позивачем податкового законодавства.
Львівський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 13 квітня 2016 року залишив без змін постанову Львівського окружного адміністративного суду від 16 травня 2014 року.
Натомість апеляційний суд, постановляючи рішення, застосувавши норми підпункту 78.1.11 пункту 78.1 статті 78, пункту 86.9 статті 86 ПК України до встановлених обставин щодо проведення перевірки Підприємства на підставі постанови слідчого у кримінальній справі, дійшов висновку про неправомірність податкового повідомлення-рішення, прийнятого за результатами перевірки, оскільки на дату його прийняття судом не було прийнято рішення по кримінальній справі. Обґрунтовуючи своє рішення, апеляційний суд також погодився із висновком суду першої інстанції про те, що зазначені відповідачем у акті перевірки порушення Підприємством вимог податкового законодавства при формуванні податкового кредиту за результатами господарських операцій із контрагентами не знайшли свого підтвердження у ході розгляду справи.
Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанції, Інспекція подала до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, в якій просила їх скасувати та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову.
В касаційній скарзі по суті зазначає про помилковість висновків судів попередніх інстанцій та прийняття ними рішення за неправильного застосування норм матеріального права та з порушенням процесуальних норм, посилаючись на обставини, викладені у акті перевірки підприємства, а саме щодо заниження ним у лютому, жовтні-грудні 2011 року, березні-грудні 2012 року та січні 2013 року суми ПДВ внаслідок включення до складу податкового кредиту сум податку внаслідок безпідставного відображення в обліку операцій із ТОВ "Лугпромстройсантехмонтаж", ПП "Голден еліт сервіс", ТОВ "Добропласт", ТОВ "Сана Прим", ТОВ "Лігран", ТОВ "Вайз-Юніон ЛТД", ТОВ "Арс Сіті", які не мали реального характеру. Також посилається й на неправильне застосування апеляційним судом положень пункту 86.9 статті 86 ПК України, оскільки за приписами вказаної норми податкове повідомлення-рішення не приймається до набрання законної сили відповідним судовим рішенням лише у випадку, якщо перевірка призначена в межах порушеної стосовно посадової особи (посадових осіб) платника податків, діяльність якого перевіряється, кримінальної справи про злочини, предметом якої є податки і збори. Натомість наголошує, що кримінальне провадження, у межах якого призначено і проведено перевірку Підприємства, розслідується відносно ТОВ "Вайз-Юніон ЛТД", а не безпосередньо позивача, і предметом його не є податки і збори, тому умови для прийняття податкового повідомлення-рішення, установлені пунктом 86.9 статті 86 ПК України, у цьому випадку не застосовуються.
Підприємство у письмових запереченнях на касаційну скаргу проти доводів та вимог останньої заперечило, вважаючи їх безпідставними, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій, які просить залишити без змін, - обґрунтованими та законними.
Справа передана до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до підпункту 4 пункту 1 Розділу VІІ "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Переглянувши судові рішення та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і дотримання норм процесуального права, Верховний Суд виходить з наступного.
Конституційний правовий порядок у сфері оподаткування ґрунтується на положеннях частини першої статті 67, пункту 1 частини другої статті 92 Конституції України, згідно з якими кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори, що встановлюються виключно законами України, у порядку і розмірах, передбачених ними.
Згідно пункту 44.1 статті 44 ПК України (тут і далі в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що податковий кредит - це сума, на яку платник ПДВ має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг (підпункт а).
Пункт 198.3 статті 198 ПК України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
У відповідності до пункту 198.2 статті 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Згідно пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.
За визначенням статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16 липня 1999 року №996-XIV (далі - Закон №996-XIV) первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Відповідно до частини першої статті 9 Закону №996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Як визначено підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України, господарська діяльність - це діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
У відповідності до статті 1 Закону №996-XIV господарська операція це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.
Отже господарські операції, які зумовлюють наслідки у вигляді виникнення у покупця права на формування податкових вигод, мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які зазвичай супроводжують операції певного виду й відображають реальність таких операцій, повинні спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
Надання податковому органу документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.
При розгляді конкретної справи суди такі доводи органу влади мають перевіряти та оцінювати. Суд має оцінити належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, зокрема, провести всебічну перевірку доводів сторін, на які вони посилаються в підтвердження своїх позовних вимог чи заперечень на позов.
Документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються тощо.
Сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновку про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податків у зв`язку з його господарською діяльністю мали місце.
Водночас наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції.
Отже лише за умови підтвердження первинними документами господарських операцій, які є об`єктом оподаткування, платник податків має право на відображення результатів таких операцій у бухгалтерському обліку, на даних якого ґрунтується податкова звітність.
Тому з метою встановлення факту здійснення господарської операції суди повинні були встановити їх зміст та обсяги, договірні умови, фактичний порядок надання поставок, мету придбання, належним чином дослідити первинні бухгалтерські документи, складені щодо господарських операцій, та оцінити такі докази кожний окремо та у їх сукупності, а також у сукупності з іншими доказами у справі.
Крім того перевірці підлягали фізичні, технічні та технологічні можливості певної особи(іб) до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, як-от: наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, у тому числі транспортних засобів для перевезення або виробництва, приміщень для зберігання товарів тощо, якщо такі умови необхідні для здійснення певної операції; можливість здійснення операцій з відповідною кількістю певного товару у відповідні строки з урахуванням терміну його придатності, доступності на ринку тощо; наявність відповідних ліцензій та інших дозвільних документів, що необхідні для ведення певного виду господарської діяльності.
У справі, яка розглядається, судами встановлено, що у період, який перевірявся, позивач мав взаємовідносини із ТОВ "Лугпромстройсантехмонтаж", ПП "Голден еліт сервіс", ТОВ "Добропласт", ТОВ "Сана Прим", ТОВ "Лігран", ТОВ "Вайз-Юніон ЛТД", ТОВ "Арс Сіті".
Однак, ні судом першої, ні апеляційної інстанції у ході розгляду справи так і не було встановлено безпосередньо саму суть (зміст), внутрішню сторону господарських операцій позивача із відповідними контрагентами, здійснення яких заперечує відповідач.
Стверджуючи про неможливість провести дослідження та аналіз первинних і розрахункових документів, оформлених на підставі та на виконання спірних господарських операцій в сукупності, у зв`язку з помилковим достроковим знищенням таких документів працівником позивача й відсутністю об`єктивної можливості їх відновлення за обставин, які не залежали від підприємства, а саме незнаходженням підприємств-контрагентів за юридичною адресою та припинення суб`єктів господарювання як юридичних осіб, судами, однак, не зазначено, які саме документи були достроково знищені (втрачені) позивачем та чи складені останні саме за наслідками господарських операцій з ТОВ "Лугпромстройсантехмонтаж", ПП "Голден еліт сервіс", ТОВ "Добропласт", ТОВ "Сана Прим", ТОВ "Лігран", ТОВ "Вайз-Юніон ЛТД", ТОВ "Арс Сіті" та чи були такі документи взагалі в наявності у позивача. Натомість із оформлених Підприємством актів від 25 квітня та 05 липня 2013 року про вилучення до знищення документів (справ) та про помилкове знищення документів (справ), на які посилалися суди попередніх інстанцій як на обставину вжиття платником податків заходів по відновленню документів, не вбачається, що такі документи були складені саме за результатами відносин із згаданими контрагентами.
Не досліджено також і обсягу документів, які були надані позивачем під час перевірки, та чи відповідали такі вимогам Закону №996-XIV.
За приписами пункту 44.3 статті 44 ПК України платники податків зобов`язані забезпечити зберігання документів, визначених у пункті 44.1 цієї статті, а також документів, пов`язаних із виконанням вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, не менш як 1095 днів з дня подання податкової звітності, для складення якої використовуються зазначені документи, а у разі її неподання - з передбаченого цим Кодексом граничного терміну подання такої звітності.
Згідно пункту 44.5 статті 44 ПК України у разі втрати, пошкодження або дострокового знищення документів, зазначених в пунктах 44.1 і 44.3 цієї статті, платник податків зобов`язаний у п`ятиденний строк з дня такої події письмово повідомити контролюючий орган за місцем обліку в порядку, встановленому цим Кодексом для подання податкової звітності, та контролюючий орган, яким було здійснено митне оформлення відповідної митної декларації.
Платник податків зобов`язаний відновити втрачені документи протягом 90 календарних днів з дня, що настає за днем надходження повідомлення до контролюючого органу.
У разі неможливості проведення перевірки платника податків у випадках, передбачених цим підпунктом, терміни проведення таких перевірок переносяться до дати відновлення та надання документів до перевірки в межах визначених цим підпунктом строків.
Як установлено пунктом 44.6 статті 44 ПК України, у разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в абзаці другому пункту 44.7 цієї статті платник податків не надає посадовим особам контролюючого органу, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності. Якщо платник податків після закінчення перевірки та до прийняття рішення контролюючим органом за результатами такої перевірки надає документи, що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, не надані під час перевірки (у випадках, передбачених абзацами другим і четвертим пункту 44.7 цієї статті), такі документи повинні бути враховані контролюючим органом під час розгляду ним питання про прийняття рішення.
Отже обов`язок контролюючого органу здійснювати перевірку на підставі первинних документів кореспондується з обов`язком платника податків зберігати такі первинні документи та надавати їх при перевірці органами державної податкової служби. При цьому дії платника податків щодо повідомлення контролюючого органу про втрату, пошкодження або дострокове знищення документів, зазначені в пунктах 44.1, 44.3 статті 44 ПК України, не звільняють його від відповідальності, а лише дають можливість з дня, що настає за днем надходження повідомлення до контролюючого органу, протягом 90 календарних днів відновити втрачені документи.
Згідно з частиною першою статті 69 КАС України (у редакції, чинній на момент розгляду справи у судах попередніх інстанцій) доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їх представників. Показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертизи.
За правилами частини першої та четвертої статті 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Обов`язок суду встановити дійсні обставини справи при розгляді адміністративного позову безвідносно до позиції сторін випливає з офіційного з`ясування всіх обставин справи як принципу адміністративного судочинства, який зобов`язує суд до активної ролі в судовому процесі.
З огляду на наведене, Верховний Суд не може визнати законними і обґрунтованими рішення судів попередніх інстанцій, оскільки ненадання правової оцінки всім обставинам, що входять до предмета доказування, свідчить про недотримання судами вимог процесуального закону щодо всебічного, повного та об`єктивного дослідження усіх обставин справи, невжиття належних та достатніх заходів для їх встановлення, шляхом виявлення та витребування доказів, зокрема, з власної ініціативи.
Для правильного вирішення спору судам необхідно з`ясувати характер та зміст операцій, які стали підставою для виникнення у позивача права на формування даних податкового обліку; встановити, за яких обставин і в який спосіб налагоджено господарські зв`язки між позивачем та його контрагентами, перевірити наявність у Підприємства ділової мети під час здійснення відповідних господарських операцій та відповідно до встановлених обставин зробити мотивований висновок.
Окрім того слід зазначити, що відповідно до підпункту 78.1.11 пункту 78.1 статті 78 ПК України (в редакцій, чинній на час виникнення спірних правовідносин) однією з підстав проведення документальної позапланової перевірки є отримання судового рішення суду (слідчого судді) про призначення перевірки або постанови органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, слідчого, прокурора, винесену ними відповідно до закону;
Пунктом 8 Закону України від 20 листопада 2012 року №5503-VI "Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо перегляду ставок деяких податків і зборів", який набрав чинності 04 січня 2013 року, пункт 86.9 статті 86 ПК України викладено в новій редакції, відповідно до якої у разі якщо грошове зобов`язання розраховується органом державної податкової служби за результатами перевірки, проведеної з обставин, визначених підпунктом 78.1.11 пункту 78.1 статті 78 цього Кодексу, щодо кримінального провадження, у якому розслідується кримінальне правопорушення стосовно посадової особи (посадових осіб) платника податків (юридичної особи) або фізичної особи - підприємця, що перевіряється, предметом якого є податки та/або збори, податкове повідомлення-рішення за результатами такої перевірки приймається таким податковим органом протягом 10 робочих днів з дня, наступного за днем отримання цим податковим органом відповідного судового рішення (обвинувальний вирок, ухвала про закриття кримінального провадження за нереабілітуючими підставами), що набрало законної сили.
Таким чином наведене в указаній нормі обмеження стосується лише випадків прийняття акта індивідуальної дії (податкового повідомлення-рішення про визначення грошового зобов`язання) за результатами перевірки, призначеної у кримінальному провадженні, в якому розслідується кримінальне правопорушення стосовно посадової особи (посадових осіб) платника податків, що перевіряється, предметом якого є податки та/або збори.
Встановлені у цій справі обставини свідчать про те, що документальна позапланова виїзна перевірка Підприємства, за результатами якої прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення, проведена у межах досудового розслідування, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 27 грудня 2012 року за №12012150030000076 та порушеного стосовно посадових осіб ТОВ "Вайз-Юніон ЛТД" за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 191 КК України (привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем повторно або за попередньою змовою групою осіб).
Наведене в контексті змісту встановлених фактичних обставин у цій справі свідчить про помилковість висновку апеляційного суду щодо відсутності у відповідача правових підстав для складення податкового повідомлення-рішення в силу неприйняття судового рішення по кримінальній справі, адже такий висновок не ґрунтується на правильному застосуванні положень пункту 86.9 статті 86 ПК України (в редакцій, чинній на момент проведення перевірки та прийняття оскаржуваного рішення).
При цьому посилаючись на здійснення досудового розслідування, внесеного до Єдиного реєстру досудових 26 лютого 2013 року за №42013150050000054 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених частиною 3 статті 191 та частиною 2 статті 205 КК України, суд апеляційної інстанції не обґрунтував, яким чином такі обставини пов`язані із проведеною відповідачем перевіркою діяльності Підприємства, призначеною постановою старшого слідчого СУ Головного слідчого управління МВС України у Львівській області від 19 грудня 2013 року, а також впливають на умови для прийняття податкового повідомлення-рішення, установлені пунктом 86.9 статті 86 ПК України.
Враховуючи, що в силу вимог процесуального закону допущені порушення не можуть бути усунуті судом касаційної інстанції, судові рішення підставі статті 353 КАС України підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції, в ході проведення якого необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з`ясувати всі фактичні обставини справи з перевіркою їх належними та допустимими доказами та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 359 КАС України, Суд