1. Правова система ipLex360
  2. Судові прецеденти
  3. Постанова суду


ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 червня 2021 року

м. Київ

справа № 826/14316/18

адміністративне провадження № К/9901/4565/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

Головуючої судді - Желтобрюх І.Л.,

суддів: Білоуса О.В., Блажівської Н.Є.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 13 вересня 2019 року (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Федотов І.В., судді - Літвіна Н.М., Сорочко Є.О.) у справі за адміністративним позовом Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві до ОСОБА_1 про стягнення боргу,

установив:

У вересні 2018 року Головне управління Державної фіскальної служби у місті Києві (далі - ГУ ДФС у м. Києві) звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення податкового боргу у розмірі 144178,74 грн.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 3 квітня 2019 року (суддя Кармазін О.А.) у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 13 вересня 2019 року скасовано рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 3 квітня 2019 року й прийнято нове рішення, яким позов задоволено в повному обсязі: стягнуто зі ОСОБА_1 з рахунків у банках, що обслуговують такого платника, податковий борг у розмірі 144178,74 грн.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, вважаючи, що воно прийняте із порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, позивач звернувся із касаційною скаргою, у якій просить його скасувати й залишити в силі рішення суду першої інстанції.

На обґрунтування доводів касаційної скарги її заявник зазначає, що відомості, взяті судом апеляційної інстанції з Інформаційного фонду державного реєстру фізичних осіб - платників податків Державної фіскальної служби України, щодо проживання відповідача за адресою: АДРЕСА_1, відповідали дійсності станом на 2006 рік, як про це зазначав і сам позивач у додаткових поясненнях (а.с. 98). Поряд із тим, за вказаною адресою відповідач не проживає з 2011 року, у зв`язку із відчуженням означеної квартири, на підтвердження чого надає відповідні докази.

Підставою касаційного оскарження судового рішення у цій справі скаржником зазначено неправильне застосування судами (судом) норм матеріального права та порушення норм процесуального права у випадку, передбаченому пунктом 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) - якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

На підтвердження існування таких підстав відповідач посилається на правові висновки, викладені Верховним Судом у постановах від 19 вересня 2018 року (справа №821/595/17) та від 24 січня 2019 року (справа №826/14361/16), щодо застосування пункту 42.2 статті 42 Податкового кодексу України в частині надсилання (вручення) контролюючим органом кореспонденції засобами поштового зв`язку.

Відзиву на касаційну скаргу не надходило, що не перешкоджає касаційному перегляду справи.

Справа розглянута судами попередніх інстанцій за правилами спрощеного позовного провадження, а тому, з огляду на приписи пункту 4 частини першої статті 345 КАС України, касаційний перегляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Як встановили суди попередніх інстанцій, за відповідачем обліковується податкова заборгованість з податку на доходи фізичних осіб у розмірі 144178,74 грн, яка виникла на підставі податкового повідомлення-рішення від 23 грудня 2016 року №0054861306.

9 листопада 2017 податковим органом сформовано податкову вимогу №100133-17, якою позивачу визначено суму грошового зобов`язання у розмірі 144178,74 грн.

У зв`язку з несплатою відповідачем вказаного грошового зобов`язання позивач звернувся до суду з даним позовом.

Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що позивачем порушено порядок надіслання податкової вимоги, а відтак у податкового органу відсутнє право вимагати сплати такого боргу в судовому порядку. Так, суд встановив, що податкова вимога надіслана контролюючим органом ОСОБА_1 на адресу: АДРЕСА_1, в той час як матеріали справи не містять жодних доказів проживання та/або перебування відповідача за вказаною адресою.

Апеляційний суд з висновком суду першої інстанції не погодився та, приймаючи протилежне рішення, вважав, що позивачем дотримано вимоги податкового законодавства щодо належного направлення на адресу платника податків податкової вимоги. Суд апеляційної інстанції виходив з того, що на підтвердження правомірності направлення податкової вимоги відповідачу за адресою: АДРЕСА_1 позивачем до суду апеляційної інстанції надано відомості з Інформаційного фонду державного реєстру фізичних осіб - платників податків Державної фіскальної служби України.

Перевіривши в межах доводів касаційної скарги правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права на підставі встановлених ними фактичних обставин справи, колегія суддів КАС ВС виходить з наступного.

Відповідно до підпункту 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України) податковий борг - сума узгодженого грошового зобов`язання, не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, та непогашеної пені, нарахованої у порядку, визначеному цим Кодексом.

Згідно з пунктом 57.3 статті 57 ПК України у разі визначення грошового зобов`язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у підпунктах 54.3.1 - 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, платник податків зобов`язаний сплатити нараховану суму грошового зобов`язання протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу.

Відповідно до пункту 59.1 статті 59 ПК України у разі коли у платника податків виник податковий борг, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення. Податкова вимога може надсилатися (вручатися) контролюючим органом за місцем обліку платника податків, в якому обліковується податковий борг платника податків.

Згідно з пунктом 95.2 статті 95 ПК України стягнення коштів та продаж майна платника податків провадяться не раніше ніж через 60 календарних днів з дня надіслання (вручення) такому платнику податкової вимоги.

Статтею 42 ПК України регламентовано порядок листування платників податків та контролюючих органів.

Так, відповідно до пункту 42.1 статті 42 ПК України податкові повідомлення-рішення, податкові вимоги або інші документи, адресовані контролюючим органом платнику податків, повинні бути складені у письмовій формі, відповідним чином підписані та у випадках, передбачених законодавством, завірені печаткою такого контролюючого органу.

Згідно з пунктом 42.2 статті 42 ПК України документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані у порядку, визначеному пунктом 42.4 цієї статті, за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків (його представнику).

За приписами пункту 42.4 ПК України у разі якщо пошта не може вручити платнику податків документ через відсутність за місцезнаходженням посадових осіб платника податків, їх відмову прийняти документ, незнаходження фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків або з інших причин, документ вважається врученим платнику податків у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причини невручення.

Відповідно до пунктів 3, 6 Порядку надіслання контролюючими органами податкових повідомлень-рішень платникам податків, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 28 грудня 2015 року №1204 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22 січня 2016 року за №124/28254, податкове повідомлення-рішення вважається надісланим (врученим) фізичній особі, якщо його вручено їй особисто чи її представникові, надіслано на адресу за місцем проживання або останнього відомого місцезнаходження фізичної особи рекомендованим листом з повідомленням про вручення або у порядку, визначеному пунктом 42.4 статті 42 Кодексу.

У разі якщо вручити податкове повідомлення-рішення неможливо через помилку, допущену контролюючим органом при його надісланні, податкове повідомлення-рішення вважається таким, що не вручено платнику податків. У разі встановлення такої помилки працівник структурного підрозділу, до функцій якого належить реєстрація вхідної та вихідної кореспонденції, або відповідальна особа, визначена керівником контролюючого органу для виконання таких функцій, забезпечує виправлення допущених при надісланні податкового повідомлення-рішення помилок та надсилає його повторно не пізніше наступного робочого дня з дня отримання відповідного повідомлення пошти (поштової служби).

Проаналізувавши наведені вище положення суд першої інстанції дійшов висновку про те, що податкова вимога (яка надсилається в порядку, визначеному для надсилання податкового повідомлення-рішення) повинна бути надіслана контролюючим органом на адресу за місцем проживання платника податків або останнього відомого місцезнаходження фізичної особи; в протилежному випадку, у разі допущення контролюючим органом помилки при відправленні такої вимоги, зокрема, в частині невірно зазначеної адреси платника податків, така вимога вважається неврученою платнику податків, а платник податків - не повідомленим належним чином про наявність податкового зобов`язання.

Судом першої інстанції з`ясовано, що контролюючим органом було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати належних сум податків та зборів до бюджету платником податків - фізичною особою ОСОБА_1 за період з 1 січня по 31 грудня 2014 року, за результатами якої складено акт від 22 листопада 2016 року.

Як зазначено в акті перевірки податкова адреса та фактичне місце проживання фізичної особи ОСОБА_1 : АДРЕСА_2 . На вказану адресу був надісланий акт перевірки й такий було отримано відповідачем 9 грудня 2016 року.

23 грудня 2016 року на підставі акта перевірки позивачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0054861306, яким відповідачу збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на доходи фізичних осіб на суму 97025,68 грн. Вказане податкове повідомлення-рішення було надіслане ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_2, однак конверт повернувся з відміткою "за закінченням терміну зберігання".

9 листопада 2017 року контролюючим органом сформовано податкову вимогу №100133-17, якою позивачу визначено суму грошового зобов`язання у розмірі 144178,74 грн. Податкова вимога була надіслана контролюючим органом ОСОБА_1 вже на іншу адресу: АДРЕСА_1, однак конверт також повернувся з відміткою "за закінченням терміну зберігання".

Звертаючись з даним позовом до суду у листопаді 2018 року позивач надав суду відомості про реєстрацію місця проживання фізичної особи ОСОБА_1, датовані 16 травня 2018 року, згідно з якими місце проживання відповідача з 23 січня 2014 року - АДРЕСА_2 .

Після надходження вказаної справи до суду судом першої інстанції скеровано до Департаменту з питань реєстрації Виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) та Відділу з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації запити щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) ОСОБА_1 .

Департаментом з питань реєстрації Виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) надано відповідь, в якій підтверджено реєстрацію ОСОБА_1 станом на 13 вересня 2018 року за адресою: АДРЕСА_2 . Дарницька районна в місті Києві державна адміністрація у відповідь на судовий запит також підтвердила місце реєстрації ОСОБА_1 за означеною адресою.

Отже, з наявних у справі доказів суд першої інстанції дійшов висновку, що, починаючи з дати складення акта перевірки та до моменту звернення до суду з даним позовом ОСОБА_1 був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 . Поряд із тим податкова вимога від 9 листопада 2017 року №100133-17 надіслана контролюючим органом ОСОБА_1 на іншу адресу, в той час як матеріали справи, за висновком суду першої інстанції, не містять доказів проживання та/або перебування відповідача за вказаною адресою.

Суд першої інстанції також урахував, що з часу проведення перевірки відповідачем не надано жодних доказів про те, що ОСОБА_1 повідомляв контролюючий орган (відповідача) про зміну податкової адреси, місця проживання чи місця перебування, або ж будь-яких інших доказів, з яких можливо було пересвідчитись у тому, що останнім місцезнаходженням відповідача, є адреса, на яку направлялась вимога про сплату боргу.

Таким чином, з огляду на відсутність доказів, які б надали можливість пересвідчитись, що податковим органом було належним чином повідомлено ОСОБА_1 про наявність податкового боргу, визначеного податковою вимогою, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що позивачем порушено порядок надіслання податкової вимоги, а відтак, у нього відсутнє право вимагати сплату цього боргу в судовому порядку.

Натомість, висновок суду апеляційної інстанції щодо дотримання контролюючим органом вимог податкового законодавства щодо належного направлення на адресу платника податків податкової вимоги та, як наслідок, наявність правових підстав до стягнення з відповідача податкового боргу, зроблений без урахування усіх обставин справи, що мають значення для її правильного вирішення, та наявних у справі доказів у їх сукупності.

Відповідно до статті 352 КАС України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Ураховуючи наведене постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 13 вересня 2019 року підлягає скасуванню із залишенням в силі рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 3 квітня 2019 року.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 352, 355, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд


................
Перейти до повного тексту