ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 травня 2021 року
м. Київ
Справа № 3-3133/10
Провадження № 13-80зво19
Велика Палата Верховного Суду у складі:
головуючого судді Князєва В. С.,
судді-доповідачаКрет Г. Р.,
суддів Анцупової Т. О., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І.,Єленіної Ж. М., Катеринчук Л. Й., Лобойка Л. М.. Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Пророка В. В.,Рогач Л. І., Сімоненко В. М., Ткача І. В.,Штелик С. П.,
за участю:
секретаря судового засіданняДегтяр Л. О.,
захисникаТарахкала М. О.,
розглянула в судовому засіданні справу про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_1 за заявою захисника Тарахкала М. О. в інтересах ОСОБА_1 про перегляд постанови Дзержинського районного суду м. Харкова від 09 червня 2010року та постанови Апеляційного суду Харківської області від 18 червня2010 року з підстави встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні справи судом і
встановила:
ЗМІСТ ПОСТАНОВЛЕНИХ У СПРАВІ РІШЕНЬ ТА ОБСТАВИНИ СПРАВИ
Зміст оскаржених рішень національних судів і встановлені обставини справи
1. Постановою Дзержинського районного суду м. Харкова від 09 червня 2010 року ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 185 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП), та накладено на нього адміністративне стягнення у виді адміністративного арешту строком 15 діб.
2. Постановою Апеляційного суду Харківської області від 18 червня 2010 рокувказане рішення районного суду змінено. Зменшено накладене на ОСОБА_1 адміністративне стягнення з 15 до 9 діб адміністративного арешту. В іншій частині рішення районного суду залишено без змін.
3. ОСОБА_1 визнано винним у тому, що 28 травня 2010 року в 07 год 30 хв, незаконно перебуваючи на огородженій території будівельного майданчика по вул. Білої Акації у м. Харкові, перешкоджаючи проведенню будівельних робіт та створюючи небезпеку для свого життя і життя інших осіб, відмовився виконати законні вимоги працівників міліції, які здійснювали функції з охорони громадського порядку території будівництва, та залишити вказану територію. При намаганні працівників міліції примусово видалити ОСОБА_1 з території цього майданчика, він упирався, виривався, чим допустив злісну непокору їх законним вимогам.
Зміст рішення Європейського суду з прав людини
4. Рішенням Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) від 18 червня 2019 року у справі "ОСОБА_1 та інші проти України", яке набуло статусу остаточного 18 вересня 2019 року (далі - Рішення), констатовано порушення Україною щодо ОСОБА_1 (далі - заявник, заявник 1) пункту 1 статті 6 Конвенціїпро захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) в суді апеляційної інстанції та статті 11 Конвенції у зв`язку з затриманням та накладенням стягнення.
5. За висновками Суду порушення пункту 1 статті 6 Конвенції полягало у тому, що однозначно неможливо встановити, що заявник 1 відмовився від свого права бути присутнім у судовому засіданні в суді апеляційної інстанції.Зокрема, ЄСПЛ дійшов висновку, що для справедливості провадження було важливим, щоб заявник1 був присутнім у засіданні апеляційного суду (пункт 180 Рішення), проте його не було проінформовано про засідання, незважаючи на те, що національне законодавство вимагало, щоб апеляційний суд інформував сторони про своє засідання (пункти 181, 182Рішення).
6. Крім того, Судом наголошено, що, навіть якби заявник 1 був проінформований, він не міг самостійно забезпечити свою присутність у судовому засіданні, оскільки перебував під вартою.Отож мав існувати встановлений законодавством або практикою порядок, який би надавав право заявнику 1 звернутися до органів державної влади з клопотанням про забезпечення його присутності в судовому засіданні. До того ж роз`яснення такого порядку мало бути надано заявнику1 органами державної влади або отримано ним на консультації з власної ініціативи. Оскільки наявність таких гарантій Урядом не доведено, а національним правом не передбачено такого порядку в справах про адміністративне правопорушення, Судом визнано, що відмова від права на присутність у судовому засіданні не була надана у встановленому порядку (пункт 183Рішення).
7. За висновками Суду щодо заявника 1 було порушено також статтю 11 Конвенції у зв`язку з його затриманням та накладенням стягнення.Судом встановлено, що заявника 1 було притягнуто до відповідальності за невиконання конкретного наказу розійтися, виданого 28 травня 2010 року. Проте, з огляду на важливість права на свободу мирних зібрань у демократичному суспільстві, у своєму обґрунтуванні національні суди були зобов`язані врахувати можливу розгубленість заявника 1 щодо джерела цього наказу та можливого способу його виконання (пункт 254 Рішення).
8. ЄСПЛ також указав, що національні суди не обґрунтували достатнім чином свої рішення про накладення на заявника 1 найсуворішого стягнення у виді адміністративного арешту, а Уряд не довів, що застосована санкція була пропорційною переслідуваній законній меті (пункти 255-258Рішення).
9. ЄСПЛпостановив, що держава-відповідач повинна сплатити на користь ОСОБА_1 6 000 (шість тисяч) євро на відшкодування моральної шкоди та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватися. Також Суд присудив першому, другому, шостому, сьомому та дев`ятому заявникам спільно суму у розмірі 16 600 євро, яка покриває всі вимоги щодо компенсації судових та інших витрат.
ПОЗИЦІЯ ЗАЯВНИКА Й ІНШИХ УЧАСНИКІВ СУДОВОГО ПРОВАДЖЕННЯ
10. У заяві про перегляд судових рішень захисник на підставі констатованого ЄСПЛ у справі "ОСОБА_1 та інші проти України" порушення національними судамиправ засудженого за пунктом 1статті 6 та статті 11 Конвенції порушує питання про скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанційта закриття справи про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_1 . Вказує на те, що ЄСПЛ визнано порушення Україною своїх зобов`язаньпри вирішенні судами справи щодо заявника про адміністративне правопорушення, передбачене статтею 185 КУпАП. На обґрунтування своєї думки наводять аргументи, аналогічні викладеним у рішенні ЄСПЛ. Крім того, захисник зазначає, що деякі спостереження Суду ставлять під сумнів наявність у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 185 КУпАП, але у будь-якому випадку строк накладення на останнього адміністративного стягнення згідно з положеннями статті 38КУпАП закінчився.
11. У судовому засіданні захисник підтримав позицію,викладену у заяві, зазначив про відсутність у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, разом з тим не заперечував проти закриття провадження у зв`язку із закінченням строків, передбачених статтею 38 КУпАП.
12. Від ОСОБА_1 надійшло клопотання про розгляд заяви без його участі.
ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ТА МОТИВИУХВАЛЕННЯ ПОСТАНОВИ
13. Згідно з частиноюдругою статті 2971 КУпАП постанова у справі про адміністративне правопорушення може бути переглянута з підстави встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні судом справи про адміністративне правопорушення.
14. У такому разі відповідно до положень частинипершої статті 2978 КУпАП справа про перегляд судового рішення розглядається Великою Палатою Верховного Суду.
15. Держава Україна взяла на себе зобов`язання гарантувати кожному, хто перебуває під її юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі І Конвенції (стаття 1 Конвенції).
16. Відповідно до статті 46 Конвенції держава Україна зобов`язана виконувати остаточне рішення Суду, в якому вона є стороною.
17. Главою 3 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" (далі - Закон № 3477-IV) передбачено, що констатоване Судом порушення Конвенції може бути виконане шляхом виплати компенсації, вжиття заходів індивідуального та/або загального характеру. Згідно зі статтею 10 цього Закону додатковими заходами індивідуального характеру є: а) відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який стягувач мав до порушення Конвенції та протоколів до неї; б) інші заходи, передбачені у рішенні ЄСПЛ. Відновлення попереднього юридичного стану заявника здійснюється шляхом повторного розгляду справи, включаючи відновлення провадження у справі.
18. Комітет Міністрів Ради Європи у Рекомендації державам-членам від 19 січня 2000 року № R (2000)2 "Щодо повторного розгляду або поновлення провадження у певних справах на національному рівні після прийняття рішень Європейським судом з прав людини" зазначив, що повторний розгляд справи, включаючи поновлення провадження, визнається адекватним способом поновлення прав і пропонується застосовувати, особливо:
- коли потерпіла сторона і далі зазнає негативних наслідків від рішення, ухваленого на національному рівні, - наслідків, щодо яких справедлива сатисфакція не була адекватним засобом захисту і які не можна виправити інакше, ніж через повторний розгляд або поновлення провадження;
- коли рішення ЄСПЛ спонукає до висновку, що а) оскаржене рішення національного суду суперечить Конвенції; б) в основі визнаного порушення лежали суттєві процедурні помилки чи положення, які ставлять під серйозний сумнів результат оскарженого провадження на національному рівні.
19. Відповідно до статті 29710 КУпАП за наслідками розгляду справи Велика Палата Верховного Суду (далі - Велика Палата), якщо дійде висновку про повне або часткове задоволення заяви, має право: скасувати постанову (постанови) та закрити провадження у справі; скасувати постанову (постанови) та передати справу про адміністративне правопорушення на новий розгляд до суду, який виніс оскаржувану постанову; змінити постанову (постанови).
20. У заяві про перегляд судових рішень у справі про адміністративне правопорушення висловлено прохання про виконання рішення ЄСПЛ через застосування додаткових заходів індивідуального характеру шляхом скасування постанов Дзержинського районного суду м. Харкова від 09 червня 2010 року, Апеляційного суду Харківської області від 18 червня 2010 року та закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення, передбачене статтею 185 КУпАП, щодо ОСОБА_1 .
21. ЄСПЛ визнав порушення Україною своїх зобов`язань при вирішенні судом справи про адміністративне правопорушення, передбачене статтею 185 КУпАП, у частині накладення адміністративного стягнення та дотримання процесуальних прав ОСОБА_1 під час апеляційного провадження. Це дає право Великій Палаті переглянути справу з точки зору наявності у його діях складу вказаного правопорушення.
22. Таке право узгоджується і з висновком Суду (пункт 172 Рішення) про те, що, беручи до уваги суворість покарання, адміністративне провадження стосовно заявника у цій справі як таке має розглядатися як "кримінальне" для цілей Конвенції та протоколів до неї і тому супроводжуватися усіма гарантіями статті 6 Конвенції.
23. Частинами першою, другою статті 6 Конвенції, серед іншого, гарантується право на те, що незалежний і безсторонній суд, встановлений законом, встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти особи кримінального обвинувачення. Кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.
24. Редакція статті 185 КУпАП, яка діяла на час інкримінованого адміністративного правопорушення, передбачала відповідальність за злісну непокору законному розпорядженню або вимозі працівника міліції при виконанні ним службових обов`язків, а також вчинення таких же дій щодо члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовця у зв`язку з їх участю в охороні громадського порядку.
25. Установлення злісності непокори, законності розпорядження або вимоги працівника міліції при виконанні ним службових обов`язків є обов`язковими ознаками вказаного вищеадміністративного правопорушення.
26. Злісною непокорою є відмова від виконання наполегливих, неодноразово повторених законних вимог чи розпоряджень працівника міліції при виконанні ним службових обов`язків, члена громадського формування з охорони громадського порядку чи військовослужбовця у зв`язку з їх участю в охороні громадського порядку або відмова, виражена у зухвалій формі, що свідчить про явну зневагу до осіб, які охороняють громадський порядок (абзац другий пункту 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 26 червня 1992 року N 8 "Про застосування судами законодавства, що передбачає відповідальність за посягання на життя, здоров`я, гідність та власність суддів і працівників правоохоронних органів").
27. Із таким тлумаченням терміну "злісна непокора" погодився Конституційний Суд України в абзаці другому пункту 5 Рішення від 11 жовтня 2011 року № 10-рп/2011 у справі № 1-28/2011 за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень статті 263 КУпАП та пункту 5 частинипершої статті 11 Закону України "Про міліцію" (справа про строки адміністративного затримання).
28. У справі, яка переглядається, місцевим судом установлено, що ОСОБА_1 28 травня 2010 року о 07 год 30 хв, незаконно перебуваючи на огородженій території будівельного майданчика по вул. Білої Акації у м. Харкові, перешкоджаючи проведенню будівельних робіт та створюючи небезпеку для свого життя і життя інших осіб, відмовився виконати законні вимоги працівників міліції, які здійснювали функції охорони громадського порядку території будівництва, та залишити вказану територію. При намаганні працівників міліції примусово видалити ОСОБА_1 з території майданчика, він упирався, виривався, чим допустив злісну непокору їх законним вимогам.
29. Апеляційний суд у постанові від 18 червня 2010 року залишив без змін постанову місцевого суду у цій частині.
30. Разом із тим у формулюванні обставин адміністративного правопорушення в обох судових рішеннях не зазначено, які законодавчі норми і який встановлений порядок порушив ОСОБА_1, якими діями перешкоджав проведенню будівельних робіт і створював небезпеку для свого життя та життя інших осіб.
31. Також зі справи не вбачається неодноразовості вимог працівників міліції до ОСОБА_1 залишити територію будівельного майданчика. ОСОБА_1 стверджував, що таких вимог не чув і непокори не вчиняв.
32. Відмова від виконання наполегливих, неодноразово повторених законних вимог чи розпоряджень працівника (працівників) міліції, виражена у зухвалій формі, що свідчить про явну зневагу до осіб, які охороняють громадський порядок, у діях ОСОБА_1 судами не встановлена.
33. Стосовно цих дій працівників міліції ЄСПЛ зазначив таке (пункти 248-251 Рішення). З рішень національних судів<…> не зовсім зрозуміло, коли саме працівники міліції звернулися з наказом, який заявник не виконав, внаслідок чого його було затримано та притягнуто до відповідальності. За таких обставин Суд не вбачає підстав ставити під сумнів довід заявника, що єдиним наказом працівників міліції (прохання покинути будівельний майданчик) був той, коли він з іншими вже був оточений у тісне коло і заблокований працівниками охорони. Яка була відповідь - незрозуміло. Після чого працівники міліції почали затримання.
34. Суд зазначив, що працівники міліції, як убачається, віддали цей наказ звичним тоном голосу без використання підсилюючого обладнання, незважаючи на галас довкола. До того ж з попереднім первинним наказом розійтися звернулася особа без розпізнавальних знаків міліції, як убачається - цивільна особа, а невиконання наказу призвело до стримання протестувальників працівниками охорони. Є підстави сумніватися, що коли працівники міліції повторили наказ, то всі протестувальники одразу почули та зрозуміли його. У будь-якому разі наказ повторили лише тоді, коли протестувальники були обмежені у пересуванні.
35. Також Суд зазначив, що у Керівних принципах зі свободи мирних зібрань наголошується на необхідності чіткого визначення органу, уповноваженого видавати наказ на розгін (в Україні на той час, то була міліція), та важливості надання достатнього часу для виконання цього наказу (ЄСПЛ встановив, що у ОСОБА_1 фактично такого часу не було, адже він разом з іншими був оточений у тісне коло і заблокований працівниками охорони).
36. ЄСПЛ не погодився з висновками судів України про неодноразовість вимог працівників міліції до ОСОБА_1 покинути територію будівельного майданчика, встановивши, що конкретний наказ розійтися був один (пункт 254 Рішення).
37. Суд вважав, що, з огляду на важливість права на свободу мирних зібрань у демократичному суспільстві, у своєму обґрунтуванні національні суди були зобов`язані врахувати можливу розгубленість заявника щодо джерела цього наказу та можливого способу його виконання (пункт 254 Рішення).
38. Проте суди цього не зробили. Вони також не пояснили суворості накладеного на заявника стягнення,<…> а також будь-які особливості його поведінки, які б могли виправдати таке ставлення (пункт 255 Рішення).
39. Суд констатував допущену щодо ОСОБА_1 процесуальну несправедливість у провадженнях, зокрема, в апеляційному суді (пункти 185, 186, 257 Рішення), що підтверджує непропорційність накладеного стягнення.
40. Отже, накладене на ОСОБА_1 найсуворіше стягнення було необґрунтованим та несправедливим і не відповідало вимогам статей 32, 33 КУпАП.
41. Наведена необґрунтованість судових рішень, відсутність у них доказів усіх ознак адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 185 КУпАП, поряд із висновками ЄСПЛ у рішенні "ОСОБА_1 та інші проти України" про порушення гарантій справедливого судового розгляду, дають Великій Палаті підстави вважати, що в діях ОСОБА_1 відсутній склад цього правопорушення, абезпідставне накладення на нього адміністративного стягнення у виді адміністративного арешту на строк дев`ять діб (з урахуванням постанови апеляційного суду) є порушенням конституційного принципу верховенства права, адже рішення судів мають бути не тільки законними і обґрунтованими, а й справедливими.
42. З огляду на викладене Велика Палата, керуючись положеннями статті 29710 КУпАП, дійшла висновку, що підлягають: заява захисника - задоволенню; судові рішення щодо ОСОБА_1 - скасуванню; провадження у справі про адміністративне правопорушення, передбачене статтею 185 КУпАП, - закриттю на підставі пункту 1 статті 247 КУпАП за відсутністю у його діях складу цього адміністративного правопорушення.
Керуючисьстаттями 2971, 2978, 2979, 29710 КУпАП, Велика Палата