ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03 червня 2021 року
м. Київ
справа №813/563/16
адміністративне провадження №К/9901/26019/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Пасічник С.С.,
суддів: Васильєвої І.А., Юрченко В.П.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова Головного управління ДФС у Львівській області на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: головуючого судді Гудима Л.Я., суддів Довгополова О.М., Святецького В.В. від 07 червня 2016 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства "Іскра" до Державної податкової інспекції у Сихівському районі м. Львова Головного управління ДФС у Львівській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
В С Т А Н О В И В:
У лютому 2016 року Публічне акціонерне товариство "Іскра" (далі - позивач, Товариство) звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Сихівському районі м. Львова Головного управління ДФС у Львівській області (далі - відповідач, Інспекція), в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 11 лютого 2016 року: №0000061400, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість (далі - ПДВ) на 310967,00 грн. за основним платежем та за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 77742,00 грн.; №0000151702, яким до платника за порушення граничного строку сплати сум грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб (далі - ПДФО) за 2014 рік застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 48011,53 грн.
У доводах позовної заяви зазначало про помилковість висновку Інспекції щодо безпідставного включення платником податків до складу податкового кредиту за липень-вересень 2014 року суми ПДВ по виписаним ПАТ "Кримський содовий завод" податковим накладним у зв`язку із введенням в дію Закону України "Про створення вільної економічної зони "Крим" та про особливості здійснення економічної діяльності на тимчасово окупованій території України" від 12 серпня 2014 року №1636-VII (далі - Закон №1636-VII) та анулюванням свідоцтва платника податку вказаного підприємства, адже зазначений Закон набрав чинності лише 27 вересня 2014 року, в той час як господарські операції між Товариством та його контрагентом ПАТ "Кримський содовий завод" відбулися до цього моменту; до того ж у відповідності до вимог пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України (далі - ПК України) Товариством до податкової декларації за відповідні звітні податкові періоди подано заяву із скаргою на такого постачальника, що є підставою для включення сум ПДВ до податкового кредиту. Також вказувало на відсутність законних підстав для застосування до Товариства штрафних санкцій за затримку строку сплати грошового зобов`язання з ПДФО, оскільки несвоєчасне погашення вказаного платежу сталося з вини податкового органу внаслідок невиконання заяв позивача щодо спрямування переплати на погашення зобов`язань.
Оскаржувані рішення Інспекція прийняла за результатами проведеної планової виїзної документальної перевірки Товариства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період 2014 року. В акті від 11 січня 2016 року №19-13-50-22-02/00214244, складеному за наслідками зазначеної перевірки, серед іншого, вказано на порушення позивачем вимог пункту 184.6 статті 184, пункту 192.1 статті 192, пункту 198.6 статті 198, пункту 201.8 статті 201 ПК України у зв`язку з неправомірним віднесенням до складу податкового кредиту за вересень 2014 року суми ПДВ у розмірі 310967,00 грн. на підставі податкових накладних, виписаних на його адресу ПАТ "Кримський содовий завод", оскільки введено в дію Закон №1636-VII, згідно якого з 01 червня 2014 року анульовано свідоцтво платника ПДВ вказаного підприємства; підпунктів 168.1.2, 168.1.5 пункту 168.1 статті 168, пункту 171.1 статті 171, підпункту "а" пункту 176.2 статті 176 ПК України внаслідок несвоєчасного перерахування до бюджету в 2014 році суми ПДФО у загальному розмірі 48011,53 грн.
Суд першої інстанції, постановляючи рішення, дійшов висновку про безпідставне нездійснення позивачем коригування суми податкового кредиту за липень-вересень 2014 року по виписаним ПАТ "Кримський содовий завод" податковим накладним у зв`язку із набранням чинності Законом №1636-VII та анулюванням свідоцтва платника ПДВ вказаного підприємства з 01 червня 2014 року, чим порушено вимоги пункту 184.6 статті 184, пункту 192.1 статті 192, пункту 198.6 статті 198, пункту 201.8 статті 201 ПК України. Також виходив з того, що ПДФО, утриманий з нарахованої заробітної плати за травень, липень та жовтень 2014 року, яка підлягала перерахуванню до бюджету до 30 червня, 31 серпня та 30 листопада 2014 року відповідно, на порушення вимог підпунктів 168.1.2, 168.1.5 пункту 168.1 статті 168, пункту 171.1 статті 171, підпункту "а" пункту 176.2 статті 176 ПК України фактично перерахований позивачем до бюджету поза межами встановленого терміну, тому прийняте відповідачем податкове повідомлення-рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій є законним.
Львівський апеляційний адміністративний суд постановою від 07 червня 2016 року скасував рішення суду першої інстанції та ухвалив нове про задоволення позову Товариства; визнав протиправними та скасував оскаржувані податкові повідомлення-рішення.
Ухвалюючи таке рішення, апеляційний суд виходив з того, що податкові накладні є документами, які підтверджують факт сплати покупцем ПДВ у ціні товару, що і було зроблено позивачем, й контролюючим органом не ставиться під сумнів отримання їх Товариством від ПАТ "Кримський содовий завод", як і достовірність первинних документів (їх відповідність вимогам чинного законодавства), на підставі яких виписані податкові накладні із зазначенням сум ПДВ, які включені позивачем до податкового кредиту липня-вересня 2014 року; водночас Закон №1636-VII набрав чинності лише 27 вересня 2014 року, в той час як господарські операції між Товариством та ПАТ "Кримський содовий завод" відбулися до цього моменту, тому анулювання в майбутньому свідоцтва платника ПДВ вказаного підприємства на виконання приписів Закону не є підставою для позбавлення платника податку (покупця) права на формування податкового кредиту.
Також, за висновком суду апеляційної інстанції, подавши в порядку статті 43 ПК України заяви про перерахування помилково та/або надміру сплачених сум податку на прибуток та ПДВ в рахунок погашення податкових зобов`язань з ПДФО до закінчення граничного терміну їх сплати, позивач не порушив вимог ПК України й у контролюючого органу відсутні підстави для застосування відповідних штрафних санкцій, передбачених пунктом 126.1 статті 126 цього Кодексу.
Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції, Державна податкова інспекція у Галицькому районі м. Львова Головного управління ДФС у Львівській області подала до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування ним норм матеріального права, а також порушення процесуальних норм - вирішення спору без повного та всебічного з`ясування всіх обставин у справі, просила його скасувати, а постанову суду першої інстанції залишити без змін.
Обґрунтовуючи касаційну скаргу, зазначила про помилковість позиції апеляційного суду, оскільки Законом №1636, положення якого набрали чинності 27 вересня 2014 року, підрозділ 10 розділу XX "Перехідні положення" ПК України доповнено пунктом 26, у відповідності до якого ПК України застосовується з урахуванням особливостей, визначених Законом №1636, за змістом підпункту 3 пункту 12.3 статті 12 якого суб`єкти господарювання, які станом на 31 травня 2014 року мали місцезнаходження та перебували на обліку в контролюючих органах на території Автономної Республіки Крим або міста Севастополя, з 01 червня 2014 року втратили статус платників ПДВ, не мають права на складання податкових накладних та не подають податкову звітність, то податкові накладні, виписані ПАТ "Кримський содовий завод" у липні-вересні 2014 року, не дають Товариству права на формування податкового кредиту з ПДВ за відповідні періоди.
Також вказує на те, що, визнаючи відсутність зі сторони позивача порушень строків перерахування до бюджету податкових зобов`язань з ПДФО, утриманого з нарахованої заробітної плати, судом апеляційної інстанції залишено поза увагою наявні в матеріалах справи копії висновків, складених у зв`язку із поданням Товариством заяв, а також облікових карток платника податків, які свідчать про зарахування контролюючим органом відповідних коштів помилково та/або надміру сплачених сум податку на прибуток та ПДВ в рахунок погашення податкових зобов`язань з ПДФО, однак у ході проведеної перевірки встановлено, що ПДФО, утриманий з нарахованої заробітної плати за травень, липень та жовтень 2014 року, фактично перерахований до бюджету поза межами встановленого строку.
Позивач не реалізував своє процесуальне право на подання письмових заперечень (відзиву) на касаційну скаргу.
Справа передана до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу VІІ "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і дотримання норм процесуального права, Верховний Суд вказує на таке.
Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України (тут і далі в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що податковий кредит - це сума, на яку платник ПДВ має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг (підпункт а).
У відповідності до пункту 198.2 статті 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.
Згідно пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
За визначенням статті 1 Закону України від 16 липня 1999 року №996-ХІV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (далі - Закон №996-ХІV) первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Відповідно до частини першої статті 9 Закону №996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
У відповідності до статті 1 Закону №996-XIV господарська операція це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.
Отже правові наслідки у вигляді виникнення у покупця права на формування податкового кредиту з ПДВ виникають за таких обставин та підстав, зокрема: фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій та їх документального підтвердження сукупністю юридично значимих (дійсних) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують відносини певного виду; наявності у сторін спеціальної податкової правосуб`єктності та належним чином складеної податкової накладної; ділової мети, розумних економічних причин для здійснення операції й подальшого використання придбаного товару (робіт, послуг) у межах господарської діяльності платника.
Наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов`язковою умовою для формування податкової вигоди.
У справі, яка розглядається, апеляційним судом встановлено, що податковий кредит у деклараціях за липень-вересень 2014 року в сумі 310967,00 грн. сформовано позивачем на підставі податкових накладних, складених за наслідком постачання на користь Товариства соди кальцинованої ПАТ "Кримський содовий завод", копії яких наявні в матеріалах справи (т. 1 а.с. 76-101).
Виконання зобов`язань, як зазначено судом, підтверджується первинними документами, оформленими у відповідності із вимогами Закону №996-XIV.
Суд апеляційної інстанції також виходив з того, що товарність операцій з поставки товарів ПАТ "Кримський содовий завод" позивачу контролюючим органом не оспорюється, а також не ставиться під сумнів достовірність первинних документів чи їх відповідність вимогам чинного законодавства.
Окрім того судом встановлено, що до податкових декларації з ПДВ за липень-вересень 2014 року позивачем додано заяви із скаргою на постачальника ПАТ "Кримський содовий завод" (додаток 8) щодо порушення ним порядку заповнення податкових накладних разом із копіями первинних документів, якими підтверджується факт отримання позивачем товарів від вказаного контрагента. Такі заяви згідно пункту 201.10 статті 201 ПК України є підставою для включення сум податку до складу податкового кредиту.
На підставі зазначених обставин та наведених доказів, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що спірну суму податкового кредиту позивач сформував за наявності правових підстав, оскільки ПДВ входить до складу договірної суми, сплаченої продавцю (постачальнику).
Згідно ж викладених у акті перевірки обставини за даними Системи автоматизованого співставлення податкових зобов`язань та податкового кредиту платників податків встановлено розбіжність між податковим зобов`язанням з ПДВ ПАТ "Кримський содовий завод" та податковим кредитом Товариства у розмірі 310967,0 грн. за період з червня по вересень 2014 року, яка виникла внаслідок анулювання свідоцтва платника ПДВ ПАТ "Кримський содовий завод" з 01 червня 2014 року у зв`язку із прийняттям Закону №1636-VII, положення якого набрали чинності 27 вересня 2014 року. Наведене, за твердженням контролюючого органу, позбавляє платника податку (покупця) права на формування податкового кредиту та зобов`язувало останнього здійснити коригування його суми.
Так, у відповідності до положень підпункту 3 пункту 12.3 статті 12 Закону 1636-VII, який набрав чинності 27 вересня 2014 року, з 01 червня 2014 року вважається анульованою податкова реєстрація осіб, які станом на 31 травня 2014 року мали місцезнаходження (місце проживання) та перебували на обліку в контролюючих органах на території Автономної Республіки Крим або міста Севастополя.
Водночас за змістом частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.
У Рішенні Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 року №1-рп/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) зазначено, що дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. До події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ним чинності. Заборона зворотної дії є однією з важливих складових принципу правової визначеності.
Принцип неприпустимості зворотної дії в часі нормативних актів знайшов своє закріплення в міжнародно-правових актах, зокрема і в Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини (стаття 7).
Правова позиція, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 22 лютого 2017 року у справі №6-2705цс16, тільки підтверджує, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі.
Відтак, оскільки господарські операції між Товариством та ПАТ "Кримський содовий завод" відбулися до моменту набрання чинності Законом №1636-VII, то, як правильно зазначено апеляційним судом, анулювання свідоцтва платника ПДВ контрагента на виконання приписів цього Закону не є підставою для позбавлення платника податку (покупця) права на формування податкового кредиту у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого права і має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.
Такої ж позиції притримувався й Верховний Суд, постановляючи рішення від 28 грудня 2018 року у справі №813/2565/15 та від 26 лютого 2021 року у справі №817/76/16.
З огляду на це, висновок апеляційного суду про протиправність податкового повідомлення-рішення від 11 лютого 2016 року №0000061400 та наявність підстав для його скасування ґрунтується на правильному застосуванні вказаних норм матеріального права.
Що ж до податкового повідомлення-рішення від 11 лютого 2016 року №0000151702, то суди встановили, що підставою для застосування останнім до Товариства штрафних санкцій стали висновки відповідача про порушення позивачем граничного строку сплати сум грошового зобов`язання з ПДФО, утриманого з нарахованої заробітної плати за травень, липень та жовтень 2014 року, які підлягали перерахуванню до бюджету до 30 червня, 31 серпня та 30 листопада 2014 року відповідно.
Стаття 67 Конституції України визначає, що кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Згідно підпункту 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 ПК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) платник податків зобов`язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.
За правилами пункту 36.1 статті 36 ПК України податковим обов`язком визнається обов`язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи.
Виконанням податкового обов`язку, як передбачено пунктом 38.1 статті 38 ПК України, визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов`язань у встановлений податковим законодавством строк.
Підпунктами 168.1.1, 168.1.2 пункту 168.1 статті 168 ПК України передбачено, що податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу. Податок сплачується (перераховується) до бюджету під час виплати оподатковуваного доходу єдиним платіжним документом. Банки приймають платіжні документи на виплату доходу лише за умови одночасного подання розрахункового документа на перерахування цього податку до бюджету.
Відповідно до пункту 126.1 статті 126 ПК України у разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов`язання протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу у таких розмірах: при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов`язання, - у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу; при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов`язання, - у розмірі 20 відсотків погашеної суми податкового боргу.
Отже передбачена пунктом 126.1 статті 126 ПК України штрафна санкція може бути застосована до платника податку лише тоді, коли податкове зобов`язання є узгодженим і таким, що сплачене із затримкою на визначені цим пунктом терміни.
За правилами пункту 87.1 статті 87 ПК України джерелами самостійної сплати грошових зобов`язань або погашення податкового боргу платника податків є будь-які власні кошти, у тому числі ті, що отримані від продажу товарів (робіт, послуг), майна, випуску цінних паперів, зокрема корпоративних прав, отримані як позика (кредит), та з інших джерел, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею, а також суми надміру сплачених платежів до відповідних бюджетів.
Сплата грошових зобов`язань або погашення податкового боргу платника податків з відповідного платежу може бути здійснена також за рахунок надміру сплачених сум такого платежу (без заяви платника) або за рахунок помилково та/або надміру сплачених сум з інших платежів (на підставі відповідної заяви платника) до відповідних бюджетів.
Підпунктом 17.1.10 пункту 17.1 статті 17 ПК України передбачено, що платник податків має право на залік чи повернення надміру сплачених, а також надміру стягнутих сум податків та зборів, пені, штрафів у порядку, встановленому цим Кодексом.
Відповідно до пункту 43.1 статті 43 ПК України помилково та/або надміру сплачені суми грошового зобов`язання підлягають поверненню платнику відповідно до цієї статті та статті 301 Митного кодексу України, крім випадків наявності у такого платника податкового боргу.
Пунктом 43.3 статті 43 ПК України передбачено, що обов`язковою умовою для здійснення повернення сум грошового зобов`язання є подання платником податків заяви про таке повернення (крім повернення надміру утриманих (сплачених) сум податку з доходів фізичних осіб, які розраховуються контролюючим органом на підставі поданої платником податків податкової декларації за звітний календарний рік шляхом проведення перерахунку за загальним річним оподатковуваним доходом платника податку) протягом 1095 днів від дня виникнення помилково та/або надміру сплаченої суми.
Згідно з пунктом 43.4 статті 43 ПК України платник податків подає заяву на повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов`язань у довільній формі, в якій зазначає напрям перерахування коштів: на поточний рахунок платника податків в установі банку; на погашення грошового зобов`язання (податкового боргу) з інших платежів, контроль за справлянням яких покладено на контролюючі органи, незалежно від виду бюджету; повернення готівковими коштами за чеком у разі відсутності у платника податків рахунку в банку.
Таким чином, спрямування надміру сплачених сум з одного платежу в погашення грошового зобов`язання (податкового боргу) з інших платежів здійснюється на підставі заяви платника, поданої відповідно до статті 43 ПК України, й приписами останньої не встановлено граничного терміну, до якого платник податків зобов`язаний подати заяву про перерахування коштів в рахунок погашення податкових зобов`язань. Стаття 43 ПК України регламентує алгоритм дій державних органів та їх взаємовідносини в процесі повернення платникам податків помилково та/або надміру сплачених сум грошових зобов`язань.
Відповідно до пункту 109.1 статті 109 ПК України податковими правопорушеннями є протиправні діяння (дія чи бездіяльність) платників податків, податкових агентів, та/або їх посадових осіб, а також посадових осіб контролюючих органів, що призвели до невиконання або неналежного виконання вимог, установлених цим Кодексом та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого і покладено на контролюючі органи.
У справі, яка розглядається, апеляційним судом встановлено, що відповідно до актів звірення розрахунків у позивача обліковувалась переплата з податку на прибуток та ПДВ. Наявність переплати не заперечувалась та визнавалась відповідачем у ході розгляду справи.
З метою реалізації свого права щодо розпорядження надміру сплаченими сумами платежів Товариство звернулось до відповідача із заявами від 02 червня 2014 року №23/119, від 03 червня 2014 року №23/120, від 01 липня 2014 року №23/140, від 22 липня 2014 року №23/154, від 22 липня 2014 року №23/155, від 23 жовтня 2014 року №23/234, від 12 листопада 2014 року №23/248, від 19 листопада 2014 року №23/261, від 25 листопада 2014 року №23/265, у яких просило надміру сплачені суми грошових зобов`язань зарахувати в рахунок оплати ПДФО.
За встановлених обставин подання позивачем заяв про зарахування надміру сплачених грошових зобов`язань з податку на прибуток та ПДВ в рахунок оплати ПДФО за 2014 рік до закінчення граничного терміну його сплати, наявності у Товариства такої надміру сплаченої суми коштів, достатньої для погашення узгодженої суми податку, правильним є висновок суду апеляційної інстанції про безпідставність застосування до позивача штрафних санкцій за несвоєчасну його сплату, оскільки у визначений законодавством строк, платник податків вчинив дії, спрямовані на перерахування узгодженої суми грошового зобов`язання до Державного бюджету, а тому не допустив протиправної бездіяльності.
Наведені ж у касаційній скарзі доводи не спростовують такого висновку суду апеляційної інстанції і не викликають розумних сумнівів щодо правильного застосування чи тлумачення судом норм матеріального права при наданні правової оцінки згаданим вище відносинам, не свідчать про порушення ним процесуальних норм.
Враховуючи зміст встановлених фактичних обставин, описаних вище, зважаючи на їх зміст та юридичну природу, а також приписи статі 341 КАС України, підстави для задоволення касаційної скарги Державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова Головного управління ДФС у Львівській області та скасування рішення суду апеляційної інстанції відсутні.
Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 359 КАС України, Суд