ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03 червня 2021 року
м. Київ
справа № 826/4173/17
адміністративне провадження № К/9901/66853/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Бучик А.Ю.,
суддів: Рибачука А.І., Стеценка С.Г.,
розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 травня 2018 року (колегія суддів: Аблов Є.В., Григорович П.О., Смолій І.В.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 30 жовтня 2018 року (колегія суддів: Файдюк В.В., Мєзєнцев Є.І.) у справі № 826/4173/17 за позовом Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг до Державної регуляторної служби України, третя особа - Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Вона" про скасування розпорядження,
УСТАНОВИВ:
В березні 2017 року Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг (далі - позивач) звернулась з позовом до Державної регуляторної служби України (далі - відповідач), за участі третьої особи, що не заявляє самосійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Вона" про визнання протиправним та скасування розпорядження від 13 грудня 2017 року №36 "Про усунення порушень законодавства у сфері ліцензування".
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 травня 2018 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 30 жовтня 2018 року, в задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Не погодившись з судовими рішеннями, позивач подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, просить їх скасувати та ухвалити нове про задоволення позову.
Касаційна скарга обґрунтована тим, що судами не надано оцінки протиправності оскаржуваного розпорядження, оскільки при його прийнятті відповідач вийшов за межі повноважень та вжив дискреційні повноваження відносно позивача, зобов`язавши його скасувати розпорядження про анулювання ліцензій на провадження страхової діяльності ПАТ "СК "Вона". Вказує, що безпосередніми повноваженнями Нацкомфінпослуг є здійснення контролю за додержанням ліцензіатами вимог ліцензійних умов, що і здійснено стосовно ПрАТ "Страхова компанія "Вона". Вважає помилковими висновки судів щодо відсутності права позивача щодо оскарження спірного розпорядження, оскільки останнім порушуються його права.
Ухвалою Верховного суду від 04 грудня 2018 року відкрито касаційне провадження.
У відзивах на касаційну скаргу відповідач та третя особа просять залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи та вимоги касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Судами встановлено, що Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг 13 грудня 2016 року прийнято розпорядження №3098 "Про анулювання ліцензій на провадження страхової діяльності Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Вона"", яким анульовано ліцензії ПАТ "СК "Вона" на провадження страхової діяльності, що видані розпорядженнями Нацкомфінпослуг від 14 червня 2005 року №4189, від 27 жовтня 2005 року №4809, від 30 березня 2006 року №5545, від 18 червня 2009 року №452 та від 20 травня 2010 року №402.
Не погоджуючись з розпорядженням №3098, ПАТ "СК "Вона" 29 грудня 2016 року звернулась до Експертно-апеляційної ради при Державній регуляторній службі України зі скаргою №1010, в якій просила визнати розпорядження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг від 13 грудня 2016 року №3098 в частині анулювання ліцензій на провадження страхової діяльності таким, що було прийнято з порушенням вимог законодавства у сфері ліцензування.
13 лютого 2017 року Державна регуляторна служба України керуючись п. 8 ч. 1 статті 4, ч. 11 статті 5 Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності", Положенням про Державну регуляторну службу України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 24 грудня 2014 року №724, з урахуванням Рішення Експертно-апеляційної ради з питань ліцензування при Державній регуляторній службі України від 09 лютого 2017 року №20.2 (протокол №02-17), за результатом розгляду скарги ПАТ "СК "Вона", яким встановлено порушення Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг вимог п 3 ч. 2 статті 6, ч. 2 статті 9, ч.7 статті 19 Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" при прийнятті розпорядження від 13 грудня 2016 року №3098, прийняла розпорядження №36 "Про усунення порушень законодавства у сфері ліцензування", яким зобов`язала позивача усунути порушення вимог п. 3 ч. 2 статті 6, ч. 2 статті 9, ч. 7 статті 19 Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності", скасувавши розпорядження від 13 грудня 2016 року №3098 про анулювання ліцензій на провадження страхової діяльності ПАТ "СК "Вона" та повідомити Державну регуляторну службу України про виконання цього розпорядження.
Вважаючи вказане розпорядження протиправним, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив з того, що Державна регуляторна служба України при прийнятті оскарженого розпорядження діяла стосовно позивача як орган, якому на підставі закону надано повноваження здійснювати нагляд за додержанням органами державної влади (в тому числі органами ліцензування) законодавства у сфері ліцензування. Тому рішення, прийняті з питань, віднесених Законом України "Про ліцензування видів господарської діяльності" до компетенції Державної регуляторної служби України і її постійно діючого колегіального органу не слід розцінювати як втручання у дискреційні повноваження органу ліцензування.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Поняття "суд, встановлений законом" зводиться не лише до правової основи самого існування суду, але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (частина перша статті 2 КАС).
Спором адміністративної юрисдикції у розумінні пунктів 1, 2 частини першої статті 4 КАС є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, у тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
Ужитий у цій процесуальній нормі термін "суб`єкт владних повноважень" означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 4 КАС).
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Відповідно до частини першої статті 19 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема:
1) спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження;
2) спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби;
3) спорах між суб`єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень;
4) спорах, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів;
5) за зверненням суб`єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб`єкту законом;
6) спорах щодо правовідносин, пов`язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму;
7) спорах фізичних чи юридичних осіб із розпорядником публічної інформації щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності у частині доступу до публічної інформації;
8) спорах щодо вилучення або примусового відчуження майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності;
9) спорах щодо оскарження рішень атестаційних, конкурсних, медико-соціальних експертних комісій та інших подібних органів, рішення яких є обов`язковими для органів державної влади, органів місцевого самоврядування, інших осіб;
10) спорах щодо формування складу державних органів, органів місцевого самоврядування, обрання, призначення, звільнення їх посадових осіб;
11) спорах фізичних чи юридичних осіб щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності замовника у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про особливості здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для гарантованого забезпечення потреб оборони", за винятком спорів, пов`язаних із укладенням договору з переможцем переговорної процедури закупівлі, а також зміною, розірванням і виконанням договорів про закупівлю;
12) спорах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів охорони державного кордону у справах про правопорушення, передбачені Законом України "Про відповідальність перевізників під час здійснення міжнародних пасажирських пере везень";
13) спорах щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років".
Отже, за змістом наведених норм до адмініст