ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 травня 2021 року
м. Київ
справа № 803/1617/17
адміністративне провадження № К/9901/46883/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді Бучик А.Ю.,
суддів: Мороз Л.Л., Рибачука А.І.,
розглянувши в письмовому провадженні касаційну скаргу Луцької міської ради на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 26 лютого 2018 року (колегія суддів: Онишкевич Т.В., Яворський І.О., Обрізко І.М.) у справі за позовом Луцької міської ради до головного інспектора будівельного нагляду Управління Державної архітектурно-будівельної інспекції у Волинській області Маркевича Степана Богдановича, третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю "Арт Буд Проект" про визнання протиправними та скасування рішень, -
В С Т А Н О В И В:
28 листопада 2017 року Луцька міська рада (далі - Рада) звернулася до суду з адміністративним позовом, у якому просила визнати протиправними та скасувати рішення головного інспектора будівельного нагляду Управління Державної архітектурно-будівельної інспекції у Волинській області Маркевича С.Б. (далі - Інспектор) від 6 липня 2017 року: № 60 про скасування дії протоколу про порушення у сфері містобудівної діяльності від 19 квітня 2017 року, складеного заступником начальника відділу державного архітектурно-будівельного контролю Луцької міської ради (далі - ВДАБК) Літвицьким С.І.; № 61 про скасування дії припису про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності від 19 квітня 2017 року, складеного заступником начальника ВДАБК Літвицьким С.І.;№ 64 про скасування дії постанови про накладення штрафу за порушення у сфері містобудівної діяльності № 11 від 4 травня 2017 року, винесеної начальником ВДАБК Маслюком Ю.О.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що спірні рішення не містять посилань на склад правопорушення та не вказують на конкретні положення нормативно-правових актів, вимоги яких були порушено відділом ДАБК Луцької міської ради. Крім того, відповідач позапланову перевірку провів з порушенням пунктів 14, 19 Порядку здійснення державного архітектурно-будівельного нагляду, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19 серпня 2015 року № 698, зокрема, без виїзду на об`єкт нагляду та без присутності керівника об`єкта нагляду. Також наголошував, що скасування рішень об`єкта нагляду є крайнім заходом і може застосовуватися у випадках, коли у контролюючого органу відсутні інші можливості до забезпечення дотримання вимог у сфері містобудівної діяльності.
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 22 грудня 2017 року позов задоволено.
Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 26 лютого 2018 року рішення Волинського окружного адміністративного суду від 22 грудня 2017 року скасовано та ухвалено нове про відмову у задоволенні позову.
Не погодившись з указаним судовим рішенням, позивач подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційну скаргу обґрунтовано тим, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкових висновків щодо визнання Луцької міської ради неналежним позивачем.
Відповідач у відзиві на касаційну скаргу просив залишити без змін рішення суду апеляційної інстанції.
Від третьої особи відзив на касаційну скаргу до суду не надходив.
Ухвалою Верховного Суду від 06 квітня 2018 року відкрито касаційне провадження за вказаною скаргою.
У зв`язку з відсутністю клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю, справа розглядається в письмовому провадженні.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Судом першої інстанції установлено, що відділ ДАБК Луцької міської ради створений відповідно до рішення Луцької міської ради від 24 червня 2015 року № 75/4.
Відповідно до Положення, затвердженого рішенням Луцької міської ради від 28 жовтня 2015 року № 80/14, відділ ДАБК Луцької міської ради є виконавчим органом останньої; підконтрольний Держархбудінспекції Укранїи в межах, визначених законодавством. Основним завданням відділу є здійснення відповідно до закону державного архітектурно-будівельного контролю, виконання дозвільних та реєстраційних функцій у сфері містобудівної діяльності, а тому відділ ДАБК Луцької міської ради є органом державного архітектурно-будівельного контролю та об`єктом нагляду відповідача.
Судом також встановлено, що 13 травня 2017 року до Управління державної архітектурно-будівельної інспекції у Волинській області надійшла заява ТзОВ "Арт Буд Проект" про проведення перевірки правомірності дій та рішень відділу ДАБК Луцької міської ради під час позапланової перевірки на об`єкті "Нове будівництво багатоквартирного житлового будинку із знесенням старого житлового будинку на вул. Б.Хмельницького, 26 у м. Луцьку" та скасування за її результатами постанови про накладення штрафу за правопорушення у сфері містобудівної діяльності від 04 травня 2017 року № 11 та припису від 19 квітня 2017 року.
23 червня 2017 року головний інспектор будівельного нагляду Маркевич С.Б. провів документальну перевірку відділу ДАБК Луцької міської ради з оформленням довідки. На вимогу відповідача відділ ДАБК Луцької міської ради надав копію матеріалів перевірки дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил на об`єкті будівництва за адресою: м. Луцьк, вул. Б.Хмельницького, 26 у м.Луцьку.
Документальною перевіркою відповідача встановлено, що відділ ДАБК Луцької міської ради на підставі звернення відділу по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю управління Служби безпеки України у Волинській області від 29 березня 2017 року провів позапланову перевірку дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил об`єкта "Нове будівництво багатоквартирного житлового будинку із знесенням старого житлового будинку на вул. Б.Хмельницького, 26 у м. Луцьку". За результатами перевірки складено акт перевірки дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил від 19 квітня 2017 року (далі - акт перевірки від 19 квітня 2017 року). Вказаний акт перевірки складено щодо суб`єкта містобудування ОСОБА_1 . Інших суб`єктів містобудування залучено не було.
Як встановлено головним інспектором будівельного нагляду Маркевичем С.Б., в акті перевірки від 19 квітня 2017 року відсутня відмітка щодо відмови особи в підписанні та отриманні акта (в акті відсутні будь-які записи щодо присутності при перевірці суб`єктів містобудування). В акті не підписаний ні один суб`єкт містобудування.
Також документальною перевіркою встановлено, що в акті перевірки від 19 квітня 2017 року відсутня інформація щодо достовірності даних в декларації про початок будівельних робіт, факту виконання будівельних робіт, суб`єктів (підрядчиків) виконання будівельних робіт. Крім того, було встановлено, що протокол про правопорушення у сфері містобудівної діяльності від 19 квітня 2017 року стосовно ТзОВ "Арт Буд Проект" складений з порушенням, зокрема: в ньому зазначається інформація про присутність представника замовника ОСОБА_4 (згідно з дорученням від 16 квітня 2015 року), проте він складений на директора ТзОВ "ТзОВ "Арт Буд Проект" ОСОБА_3 ; відсутня відмітка щодо відмови особи в підписанні та отриманні протоколу. У зв`язку із наведеним встановлено порушення пунктів 13, 14 Порядку накладення штрафів за правопорушення у сфері містобудівної діяльності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06 квітня 1995 року №244 та пункту 9 Порядку здійснення державного архітектурно-будівельного контролю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 травня 2011 року №553.
На підставі довідки про результати документальної перевірки від 23 червня 2017 року наказом Державної архітектурно-будівельної інспекції України 26 червня 2017 року №1019 призначено позапланову перевірку з питань дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил під час проведення провадження відділом державного архітектурно-будівельного контролю містобудівної діяльності, а саме: позапланової перевірки дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил 19 квітня 2017 року на об`єкті "Нове будівництво багатоквартирного житлового будинку із знесенням старого житлового будинку на вул. Б.Хмельницького, 26 у м. Луцьку".
Позапланову перевірку об`єкта нагляду - відділу ДАБК Луцької міської ради проведено відповідно до наказу Державної архітектурно-будівельної інспекції України 26 червня 2017 року №101, направлення від 27 червня 2017 року №45 з оформленням її результатів актом від 05 липня 2017 року.
Цією перевіркою встановлено ті ж самі обставини, що і документальною перевіркою (зміст висновків та обставин ідентичні тим, що наведені в довідці від 23 червня 2017 року).
06 липня 2017 року відповідач прийняв рішення: №60 про скасування дії протоколу про правопорушення у сфері містобудівної діяльності від 19 квітня 2017 року (далі - рішення від 06 липня 2017 року №60); №61 про скасування дії припису про усунення порушення вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил від 19 квітня 2017 року (далі - рішення від 06 липня 2017 року №61); №64 про скасування дії постанови №11 про накладення штрафу за правопорушення у сфері містобудівної діяльності від 04 травня 2017 року.
Задовольняючи позовні вимоги Ради, суд першої інстанції виходив із того, що у Інспектора не було передбачених законом підстав для прийняття оспорюваних рішень № 60, 61 та 64, оскільки позаплановою перевіркою, проведеною відповідачем, не підтверджено безпідставність висновків ВДАБК, зроблених під час перевірки 19 квітня 2017 року.
Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції, виходив з того, що спірні правовідносини, які є предметом розгляду у цьому публічно-правовому спорі, виникли між ВДАБК та Інспектором, а отже Рада не є учасником таких правовідносин.
Дослідивши спірні правовідносини, суд касаційної інстанції зазначає таке.
Повноваження ДАБІ у спірних правовідносинах визначаються, зокрема, Законом № 3038-VI, Порядком здійснення державного архітектурно-будівельного нагляду, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 19.08.2015 № 698 (далі - Порядок № 698).
Положеннями статті 41-1 Закону № 3038-VI передбачено, що державний архітектурно-будівельний нагляд - це сукупність заходів, спрямованих на дотримання уповноваженими органами містобудування та архітектури, структурними підрозділами Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій та виконавчими органами сільських, селищних, міських рад з питань державного архітектурно-будівельного контролю, іншими органами, що здійснюють контроль у сфері містобудівної діяльності (далі - об`єкти нагляду), вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил під час провадження ними містобудівної діяльності.
Частиною другою статті 41-1 Закону № 3038-VI визначено, що державний архітектурно-будівельний нагляд здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду, через головних інспекторів будівельного нагляду у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Згідно з положеннями частини третьої статті 41-1 Закону № 3038-VI, З метою здійснення державного архітектурно-будівельного нагляду головні інспектори будівельного нагляду: 1) перевіряють законність рішень у сфері містобудівної діяльності, прийнятих об`єктами нагляду; 2) витребовують від органів державної влади, фізичних та юридичних осіб документи і матеріали щодо предмета нагляду, одержують інформацію з автоматизованих інформаційних і довідкових систем, реєстрів та баз даних, створених органами державної влади; 3) мають право безперешкодного доступу до місць будівництва об`єктів, приміщень, документів та матеріалів, необхідних для здійснення нагляду; 4) вимагають від органів державного архітектурно-будівельного контролю проведення перевірок у разі наявності ознак порушення вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил; 5) залучають у разі потреби до здійснення нагляду фахівців підприємств, установ, організацій, контрольних і фінансових органів.
Відповідно до частини четвертої статті 41-1 Закону № 3038-VI У разі виявлення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, вчинених об`єктами нагляду, головні інспектори будівельного нагляду мають право: 1) видавати обов`язкові до виконання об`єктами нагляду приписи про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності; 2) притягати посадових осіб об`єктів нагляду до відповідальності за вчинені правопорушення відповідно до закону; 3) ініціювати притягнення посадових осіб об`єктів нагляду до дисциплінарної відповідальності; 4) вносити подання про звільнення посадової особи об`єкта нагляду до органу, який здійснив його призначення; 5) вносити подання про позбавлення права виконувати певні види робіт посадової особи об`єкта нагляду до органу, яким таке право надавалося; 6) скасовувати чи зупиняти дію рішень, прийнятих об`єктами нагляду відповідно до визначених цим Законом повноважень, які порушують вимоги містобудівного законодавства, з одночасним складанням протоколу відповідно до Кодексу України про адміністративні правопорушення та подальшим оприлюдненням такої інформації на офіційному веб-сайті центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду.
Механізм здійснення державного архітектурно-будівельного нагляду визначений Порядком № 698.
Відповідно до пунктів 2-3 Порядку № 698 нагляд здійснюється Держархбудінспекцією через головних інспекторів будівельного нагляду шляхом проведення планових, позапланових, документальних і камеральних перевірок.
Перевірки проводяться головним інспектором будівельного нагляду або кількома головними інспекторами будівельного нагляду.
Основними завданнями нагляду є: 1) виявлення, припинення та запобігання порушенню уповноваженими органами містобудування та архітектури, визначеними відповідно до статті 13 Закону України "Про архітектурну діяльність", органами державного архітектурно-будівельного контролю, визначеними відповідно до статті 6 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", іншими органами, що здійснюють контроль у сфері містобудівної діяльності (далі - об`єкти нагляду), вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил під час провадження ними містобудівної діяльності; 2) скасування чи зупинення дії рішень, прийнятих з порушенням вимог містобудівного законодавства об`єктами нагляду, зокрема щодо документів, які дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт і засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, про повернення на доопрацювання, відмову у видачі, скасування або анулювання зазначених документів; 3) притягнення посадових осіб об`єктів нагляду до відповідальності відповідно до закону.
Таким чином, системний аналіз наведених правових норм дає підстави дійти до висновку про те, що державний архітектурно-будівельний нагляд здійснюється посадовими особами ДАБІ (суб`єкт нагляду) з метою перевірки дотримання уповноваженими органами містобудування та архітектури, іншими органами (об`єкт нагляду), що здійснюють контроль у сфері містобудівної діяльності, вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил під час провадження ними містобудівної діяльності.
Разом з цим, колегія суддів зазначає, що згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Поняття "суд, встановлений законом" зводиться не лише до правової основи самого існування суду, але й до дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (частина перша статті 2 КАС України).
За правилами пункту 5 частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень.
Спором адміністративної юрисдикції у розумінні пунктів 1, 2 частини першої статті 4 КАС України є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, у тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
Ужитий у цій процесуальній нормі термін "суб`єкт владних повноважень" означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України).
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Відповідно до частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема:1) спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження; 2) спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби; 3) спорах між суб`єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень; 4) спорах, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів; 5) за зверненням суб`єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб`єкту законом; 6) спорах щодо правовідносин, пов`язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму; 7) спорах фізичних чи юридичних осіб із розпорядником публічної інформації щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності у частині доступу до публічної інформації; 8) спорах щодо вилучення або примусового відчуження майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності; 9) спорах щодо оскарження рішень атестаційних, конкурсних, медико-соціальних експертних комісій та інших подібних органів, рішення яких є обов`язковими для органів державної влади, органів місцевого самоврядування, інших осіб; 10) спорах щодо формування складу державних органів, органів місцевого самоврядування, обрання, призначення, звільнення їх посадових осіб; 11) спорах фізичних чи юридичних осіб щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності замовника у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про особливості здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для гарантованого забезпечення потреб оборони", за винятком спорів, пов`язаних із укладенням договору з переможцем переговорної процедури закупівлі, а також зміною, розірванням і виконанням договорів про закупівлю; 12) спорах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів охорони державного кордону у справах про правопорушення, передбачені Законом України "Про відповідальність перевізників під час здійснення міжнародних пасажирських перевезень"; 13) спорах щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років".
Отже, за змістом наведених норм до адміністративного суду за зверненням суб`єкта владних повноважень може бути подано позов лише у випадку спору між суб`єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень, а також коли право звернення до суду з позовом до іншого суб`єкта владних повноважень надано такому суб`єкту законом.
Таким чином, за загальним правилом один суб`єкт владних повноважень не може звертатися з позовом до іншого суб`єкта владних повноважень, крім визначених Законом випадків.
Винятком є компетенційний спір. Втім, хоча формально цей спір вирішується у позовному провадженні, по суті це не є спором про право. Натомість у такому судовому процесі суд дає тлумачення законодавства, роз`яснюючи межі компетенції органів.
При цьому під компетенційним спором слід розуміти спір між суб`єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління (публічної адміністрації), у тому числі - делегованих повноважень. Особливість судового розгляду компетенційних спорів зумовлена необхідністю вирішення питання про те, чи належним чином реалізована компетенція відповідача та чи не порушена при реалізації повноважень відповідача компетенція позивача.
Також для звернення до адміністративного суду суб`єкт владних повноважень як позивач повинен відповідати основним умовам, а саме: такий суб`єкт має бути наділений повноваженнями для звернення до суду.
Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в Рішенні від 14.12.2011 №19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.
Стосовно "порушеного права", за захистом якого особа може звертатися до суду, то за змістом Рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 № 18-рп/2004 це поняття, яке вживається у низці законів України, має той самий зміст, що й поняття "охоронюваний законом інтерес". Щодо останнього, то в тому ж Рішенні Конституційного Суду України зазначено, що "поняття "охоронюваний законом інтерес" означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.
Таким чином, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує скаржник, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Системний аналіз наведених вищевказаних норм дає підстави для висновку, що право на оскарження акту індивідуальної дії суб`єкта владних повноважень надається особі, щодо якої воно прийняте або яке безпосередньо стосується її прав, свобод та інтересів.
З наведеного слідує, що, виходячи із чітко окреслених законодавством повноважень, Луцька міська рада не наділена компетенцією звертатись до суду з позовом до органу, уповноваженого функціями державного архітектурно-будівельного нагляду при здійсненні ним публічно-владних управлінських функцій.
Водночас, Верховний Суд зазначає, що поняття "спір, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства" слід тлумачити в більш широкому значенні, тобто, як поняття, що стосується тих спорів, які не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, але підлягають розгляду в порядку інших судових юрисдикцій, так і тих, які взагалі не підлягають судовому розгляду.
За правилами пункту 5 частини першої статті 349, частини першої статті 354 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і закрити провадження у справі чи залишити позов без розгляду у відповідній частині.
Суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку повністю або частково і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу.
Порушення правил юрисдикції адміністративних судів, визначених статтею 19 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів касаційної скарги.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частина третя статті 341 КАС України).
В той же час, пунктом 1 частини першої статті 238, частиною першою статті 239 КАС України передбачено, що суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Таким чином, Верховний Суд вважає за необхідне вийти за межі доводів і вимог касаційної скарги та задовольнити її частково. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій - скасувати і закрити провадження у справі.
Керуючись статтями 340, 341, 345, 349, 354, 355, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд -