Постанова
Іменем України
24 травня 2021 року
м. Київ
справа № 278/3370/19
провадження № 61-2301св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Воробйової І. А., Черняк Ю. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Житомирського апеляційного суду від 27 січня 2021 року у складі колегії суддів: Галацевич О.М., Григорусь Н. Й., Микитюк О.Ю.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовної заяви
У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом відновлення її меж.
Позовна заява мотивована тим, що він є власником спірної земельної ділянки, проте ОСОБА_2 самовільно зайняла її частину та відмовляється добровільно усунути перешкоди у користуванні належною йому земельною ділянкою.
Уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_1 просив суд усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою площею 0,2336 га, призначену для обслуговування житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, шляхом демонтажу огорожі та залізобетонних стовпів і відновлення її меж відповідно до державного акту серія ЖТ 08-06-03 № 000011 від 19 серпня 2002 року.
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
Рішенням Житомирського районного суду Житомирської області від 16 вересня 2020 року у складі судді Дубовік О. М. позов ОСОБА_1 задоволено.
Усунено ОСОБА_1 перешкоди у користуванні земельною ділянкою площею 0,2336 га для обслуговування житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 шляхом демонтажу огорожі та залізобетонних стовпів і відновлення її меж відповідно до державного акту серії ЖТ 08-06-03 від 19 серпня 2002 року № 000011.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Рішення районного суду мотивовано тим, що позивачем доведено обставини порушення ОСОБА_2 права власності ОСОБА_1 на належну йому земельну ділянку, яке полягає у встановленні нею на земельній ділянці позивача огорожі та залізобетонних стовпів.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Житомирського апеляційного суду від 27 січня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено.
Рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 16 вересня 2020 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 .
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що висновок судової земельно-технічної експертизи № 458/20 від 20 травня 2020 року, яким суд першої інстанції обґрунтовував своє рішення, не містить чіткої відповіді про порушення прав позивача саме відповідачем.
Апеляційний суд вказав, що оскільки межі земельних ділянок за адресами: АДРЕСА_2 та НОМЕР_1 на місцевості межовими знаками не закріплені, відтак, усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою шляхом відновлення її меж неможливо за відсутності координат поворотних точок, які визначаються відповідною документацією із землеустрою.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі заявник, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржуване судове рішення апеляційного суду скасувати та направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
У лютому 2021 року касаційна скарга надійшла до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 березня 2021 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.
У березні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що апеляційний суд в порушення вимог статті 10 ЦПК України вважав висновок експерта єдиним доказом, яким обґрунтовувався позов, не врахувавши встановлених експертом обставини зменшення площі його земельної ділянки внаслідок її зайняття відповідачем та встановлення поза межею паркану.
При цьому апеляційний суд не дослідив інші, зібрані у справі докази та дійшов неправильного висновку про недоведеність позовних вимог.
Підставами касаційного оскарження вказаного судового рішення ОСОБА_1 вказує неправильне застосування апеляційним норм матеріального та порушення норм процесуального права, а саме застосування судом апеляційної інстанції норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду 28 березня 2018 року у справі № 520/8073/16-ц, що передбачено пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
Також заявник вказує на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки апеляційний суд не дослідив зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Відзив на касаційну скаргу учасники справи не подали.
Фактичні обставини, встановлені судами
ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 0,2336 га для обслуговування житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, що підтверджується договором дарування від 06 квітня 2001 року, зареєстрованим в реєстрі за № 2-391 (а. с. 8), та державним актом на право приватної власності на землю серії ЖТ 08-06-03 № 000011 від 19 серпня 2002 року (а. с. 9).
Згідно з листом Міськрайонного управління у Житомирському районі та м. Житомирі Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області від 11 березня 2020 року інформація стосовно оформлення ОСОБА_2 права власності на земельну ділянку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 відсутня (а. с. 66).
У висновку судової земельно-технічної експертизиї № 458/20 від 20 травня 2020 року зазначено: "ймовірно можливо стверджувати, що є порушення меж земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 відповідно до правовстановлюючих документів та документації із землеустрою.
Порушення меж земельної ділянки, за адресою: АДРЕСА_2, за відсутності документації із землеустрою та правовстановлюючого документу виявити не вбачається за можливе.
За результатами проведеного в натурі (на місцевості) 20 травня 2020 року обстеження встановлено, що межі земельних ділянок за адресою: АДРЕСА_2 та НОМЕР_1 на місцевості межовими знаками не закріплені, тому за даної обставини усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою шляхом відновлення її меж не вбачається за можливе за відсутності координат поворотних точок, які визначаються відповідною документацією із землеустрою" (а. с. 78-97).
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції ухвалено з додержанням норм процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Статтею 14 Конституції України передбачено, що право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Відповідно до частин першої, другої статті 78 ЗК України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.
Поняття земельної ділянки як об`єкта права власності визначено у частині першій статті 79 ЗК України як частини земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.
Нормами частини першої статті 81 ЗК України визначено способи набуття права власності на земельні ділянки, а саме: придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; прийняття спадщини; виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).
Частиною першою статті 319 ЦК України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Згідно із частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Стаття 96 ЗК України встановлює обов`язки землекористувачів.
За змістом частин першої, другої статті 103 ЗК України власники та землекористувачі земельних ділянок повинні обирати такі способи використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення, при яких власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдається найменше незручностей (затінення, задимлення, неприємні запахи, шумове забруднення тощо). Власники та землекористувачі земельних ділянок зобов`язані не використовувати земельні ділянки способами, які не дозволяють власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок використовувати їх за цільовим призначенням (неприпустимий вплив).
Згідно із частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Тлумачення наведених норм земельного законодавства дає підстави для висновку про те, що в разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема з позовом про усунення перешкод у розпоряджанні власністю (негаторний позов).
Частинами другою, третьою статті 152 ЗК України передбачено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав.
Суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 та встановив порушення прав позивача на користування земельною ділянкою за адресою АДРЕСА_1, ураховуючи, зокрема, висновок судової земельно-технічної експертизиї № 458/20 від 20 травня 2020 року.
Скасовуючи рішення районного суду та відмовляючи в позові, апеляційний суд вважав, що висновки районного суду про наявність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 відсутні, оскільки порушення меж земельної ділянки, яка йому належить, не встановлено висновком судової земельно-технічної експертизи № 458/20 від 20 травня 2020 року.
Колегія суддів погоджується з таким висновками суду апеляційної інстанції та вважає, що доводи касаційної скарги є необґрунтованими.
Загальними вимогами цивільного процесуального права визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всім доказам, якими суд керувався при вирішенні позову. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення в справі неможливо.
Ухвалюючи оскаржуване рішення, апеляційний суд послався на те, що висновок судової земельно-технічної експертизи № 458/20 від 20 травня 2020 року не містить чіткої відповіді про порушення прав позивача саме відповідачем.
Такі висновки апеляційного суду відповідають положенням статей 263-265 ЦПК України, оскільки відсутність у матеріалах справи беззаперечних доказів про вчинення порушення прав особи, виключає можливість задоволення позову.
При цьому апеляційний суд дійшов правильних висновків про відсутність підстав для задоволення позову, з огляду на те, що у висновку судової земельно-технічної експертизи № 458/20 від 20 травня 2020 року встановлено, що проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок за адресою: АДРЕСА_2 та НОМЕР_1 не виготовлялися, отже, неможливо надати відповідь на питання чи є порушення меж земельних ділянок відповідно до правовстановлюючих документів та документації із землеустрою за відсутності документації із землеустрою, на підставі яких формуються правовстановлюючі документи.
У пункті 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 25 травня 1998 року № 15 "Про судову експертизу в кримінальних і цивільних справах" судам роз`яснено, що при перевірці й оцінці експертного висновку суд повинен з`ясувати: чи було додержано вимоги законодавства при призначенні та проведенні експертизи; чи не було обставин, які виключали участь експерта у справі; компетентність експерта і чи не вийшов він за межі своїх повноважень; достатність поданих експертові об`єктів дослідження; повноту відповідей на порушені питання та їх відповідність іншим фактичним даним; узгодженість між дослідницькою частиною та підсумковим висновком експертизи; обґрунтованість експертного висновку та його узгодженість з іншими матеріалами справи.
Отже, що судом апеляційної інстанції були перевірені вказані обставини та на підставі висновку експерта від 20 травня 2020 року встановлено, що для усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом відновлення її меж необхідно виконати процедуру виносу меж земельної ділянки в натуру (на місцевість), які за адресами: АДРЕСА_2 та НОМЕР_1 на місцевості межовими знаками не закріплені.
Доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції не дослідив інші, зібрані у справі докази та дійшов неправильного висновку про недоведеність позовних вимог не знайшли свого підтвердження за результатом касаційного перегляду справи, оскільки, розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, апеляційний суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи та дійшов висновку про те, що позивачем не надано належних і беззаперечних доказів про обгрунтованість його позовних вимог, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
Колегія суддів відхиляє посилання заявника на неврахування апеляційним судом правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 520/8073/16-ц (провадження № 61-4114св17), оскільки у наведеній справі та справі, яка є предметом касаційного перегляду, незважаючи на подібність суб`єктного складу, предмета та об`єкта правового регулювання, відмінними є встановлені судом фактичні обставини.
Доводи касаційної скарги висновків апеляційного суду не спростовують, на законність його судового рішення не впливають.
З огляду на зазначене, висновки апеляційного суду відповідають нормам процесуального права, а оскаржуване судове рішення ухвалено з дотриманням положень статей 263-265 ЦПК України, відтак, скасуванню не підлягає.
Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи й зводяться до переоцінки судом доказів, що на підставі вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Оскільки доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, висновків суду апеляційної інстанції не спростовують, на законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення не впливають, то колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін.
Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду