Постанова
Іменем України
20 травня 2021 року
м. Київ
справа № 759/6837/17
провадження № 61-5152св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Олійник А. С. (суддя-доповідач), Усика Г. І., Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк",
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 24 вересня 2018 року у складі судді Ул`яновської О. В. та постанову Київського апеляційного суду від 19 лютого 2019 року у складі колегії суддів: Рейнарт І. М., Кирилюк Г. М., Семенюк Т. А.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк") про стягнення коштів.
Позов обґрунтований тим, що 14 жовтня 2013 року у відділенні ПАТ КБ "ПриватБанк" у м. Сімферополі, Автономна Республіка Крим (далі - АРК), між нею та ПАТ КБ "ПриватБанк" укладено договір депозиту № SAMDN01000738598948, вклад "Стандарт на 3 міс.", для обслуговування платежів, за яким відкрито особовий рахунок № НОМЕР_1 та зараховано внесок у сумі 200 000,00 грн строком на 3 місяці з 14 жовтня 2013 року до 14 січня 2014 року включно під 16 % річних. 24 грудня 2013 року між нею та ПАТ КБ "ПриватБанк" укладено договір депозиту № SAMDNWFD0070043306600 строком на 6 місяців, з 24 грудня 2013 року до 24 червня 2014 року включно, для обслуговування платежів, за яким відкрито особовий рахунок № НОМЕР_2 та зараховано внесок у сумі 300 000,00 грн під 19 % річних. Для зарахування відсотків за вкладами відкриті карткові рахунки.
01 вересня 2016 року позивач звернулася до відповідача із заявою про повернення вкладів (дострокове розірвання договорів), оскільки протягом тривалого часу не нараховувалися відсотки за вкладами та заблоковані вкладні рахунки, однак банк уникає виконання своїх зобов`язань з виплати коштів.
Просила суд розірвати договори банківських вкладів від 14 жовтня 2013 року № SAMDN01000738598948 та від 24 грудня 2013 року № SAMDNWFD0070043306600; стягнути з відповідача суми вкладів - 200 000,00 грн та 300 000,00 грн, відповідно, відсотки за вкладами у розмірі 106 257,00 грн та 163 972,00 грн, відшкодувати судові витрати.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 24 вересня 2018 року позов задоволено. Розірвано договір банківського вкладу № SAMDN01000738598948, укладений між ОСОБА_1 та ПАТ КБ "ПриватБанк" 14 жовтня 2013 року. Розірвав договір банківського вкладу № SAMDNWFD0070043306600, укладений між ОСОБА_1 та ПАТ КБ "ПриватБанк" 24 грудня 2013 року. Стягнуто з ПАТ КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_1 суму залишку вкладу у розмірі 200 000,00 грн за договором від 14 жовтня 2013 року № SAMDN01000738598948, суму залишку вкладу у розмірі 300 000,00 грн за договором від 24 грудня 2013 року № SAMDNWFD0070043306600, відсотки за договором від 14 жовтня 2013 року № SAMDN01000738598948 у розмірі 106 257,00 грн, відсотки за договором від 24 грудня 2013 року № SAMDNWFD0070043306600 у розмірі 163 972,00 грн. Стягнуто з ПАТ КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 6 890,00 грн.
Задовольнивши позов, суд першої інстанції виходив з того, що між сторонами укладені договори банківських вкладів, умови яких виконані вкладником, яка внесла грошові кошти на рахунок у банку, однак відповідач неправомірно не повернув позивачу грошові вклади за її вимогою та не сплатив визначені умовами договорів відсотки.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 19 лютого 2019 року рішення Святошинського районного суду м. Києва від 24 вересня 2018 року змінено у частині визначення розміру відсотків за договорами, зменшено розмір відсотків за договором від 14 жовтня 2013 року № SAMDN01000738598948 із 106 257,00 грн до 93 106,84 грн, та зменшено розмір відсотків за договором від 24 грудня 2013 року № SAMDNWFD0070043306600 із 163 972,00 грн до 154 824,64 грн. Судовий збір, сплачений ПАТ КБ "ПриватБанк" за подання апеляційної скарги у розмірі 334,46 грн, компенсовано за рахунок держави. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позову в частині розірвання договорів, стягнення з відповідача на користь позивача грошових вкладів та нарахованих відсотків за ними. Водночас суд першої інстанції всупереч статті 265 ЦПК України не навів детального розрахунку відсотків, розміру відсоткової ставки, що був використаний судом при розрахунку, а також дати, станом на яку стягнені відсотки. Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що оскільки позивач звернувся до банку із заявами про розірвання договорів 01 вересня 2016 року, тому до 03 вересня 2016 року банк зобов`язаний виплатити позивачу відсотки за вкладами у розмірах, визначених договорами: 16 % - за договором від 14 жовтня 2013 року та 19 % - за договором від 24 грудня 2013 року, а з 03 вересня 2016 року - за ставкою 1 % річних.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У березні 2019 року ПАТ КБ "ПриватБанк" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 24 вересня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 19 лютого 2019 року, просило скасувати оскаржувані судові рішення, ухвалити нове рішення про відмову в позові.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані рішення є незаконними, ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права.
Позивач не довела факт існування спірних правовідносин між сторонами, наявності грошових коштів на рахунку в банку та невиконання відповідачем взятих на себе зобов`язань за договорами банківського вкладу. Позивач не надала оригіналів банківських документів, підтверджуючих позовні вимоги.
Суди не надали оцінки тому факту, що позивач не довела дотримання письмової форми депозитних договорів та внесення грошових коштів до каси банку. Подана позивачем заява від 24 грудня 2013 року№ SAMDNWFD0070043306600 не свідчить про укладення договору банківського вкладу, а є лише волевиявленням сторони щодо укладення договору в майбутньому. Надані позивачем квитанції на підтвердження факту зарахування коштів у розмірі 200 000,00 грн та 300 000,00 грн не відповідають Інструкції про ведення касових операцій банками в Україні, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 01 червня 2011 року № 174 (далі - Інструкція), оскільки не містять печатки банку, електронно-цифрового підпису співробітника банку, засвідченого підписом САБ.
Позивач не довела належними та допустимими доказами факт знаходження грошових коштів у розмірі 200 000,00 грн та 300 000,00 грн на банківських рахунках на час звернення до суду та факт невиконання банком свого обов`язку щодо повернення коштів вкладнику у 2014 році до моменту припинення діяльності Кримської філії ПАТ КБ "ПриватБанк" на території АРК.
Аргументи інших учасників справи
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що 14 жовтня 2013 року у відділенні ПАТ КБ "ПриватБанк" у м. Сімферополі АРК між ОСОБА_1 і ПАТ КБ "ПриватБанк" укладено договір № SAMDN01000738598948, вклад "Стандарт на 3 міс.", за умовами якого вкладник вносить на рахунок банку 200 000,00 грн строком до 14 січня 2014 року включно, а банк зобовʼязується сплачувати 16 % річних за користування грошовими коштами, нараховуючи проценти щомісяця на картковий рахунок № НОМЕР_1 . Вказаний договір оформлений у письмовій формі, містить підписи сторін, уповноваженого працівника банку та печатку банку.
Згідно з квитанцією від 14 жовтня 2013 року, яка містить логотип банку та підпис касира, позивач внесла на депозитний рахунок, відкритий згідно з договором від 14 жовтня 2013 року, 200 000,00 грн.
24 грудня 2013 року між сторонами укладено договір № SAMDNWFD0070043306600, вклад "Стандарт", за умовами якого ОСОБА_1 просила оформити їй депозитний вклад на суму 300 000,00 грн на строк до 24 червня 2014 року включно, а банк відкрив особовий рахунок № НОМЕР_2 та зобов`язувався нараховувати проценти в розмірі 19 % річних щомісяця.
Згідно з квитанцією від 24 грудня 2013 року позивач внесла на депозитний рахунок, відкритий згідно з договором від 24 грудня 2013 року, 300 000,00 грн.
Договір укладений шляхом подання заяви на оформлення вкладу, у якій зазначені істотні умови договору, порядок виплати процентів, порядок дострокового розірвання договору та інші умови. Заява містить підпис вкладника, представника банку та печатку банку. Квитанція містить логотип банку та підпис працівника банку.
У договорах обумовлено їх автоматичну пролонгацію на такий самий строк за умови відсутності бажання вкладника забрати суму вкладів.
Судам надано оригінали договорів та квитанцій, які приєднані до матеріалів справи.
01 вересня 2016 року ОСОБА_1 звернулася до банку із заявою про розірвання договорів та виплату їй грошових коштів з нарахованими відсотками. Відповідач відповіді на заяву не надав.
Рух справи в суді касаційної інстанції
15 березня 2019 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи.
У березні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.
09 вересня 2019 року ухвалою Верховного Суду зупинено виконання рішення Святошинського районного суду м. Києва від 24 вересня 2018 року та постанови Київського апеляційного суду від 19 лютого 2019 року до закінчення касаційного розгляду справи.
Позиція Верховного Суду
Відповідно до пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (далі - Закон № 460-ІХ) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року).
Касаційна скарга у цій справі подана у березні 2019 року, а тому вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-ІХ.
Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваних судових рішень, обговоривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини першої статті 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.
Банківський вклад (депозит) - це кошти в готівковій або безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку, які підлягають виплаті вкладнику відповідно до законів України та умов договору (стаття 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність").
Договір банківського вкладу є реальним, оплатним договором і вважається укладеним з моменту прийняття банком від вкладника або третьої особи на користь вкладника грошової суми (вкладу).
Відповідно до статті 1059 ЦК України договір банківського вкладу укладається у письмовій формі. Письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту. У разі недодержання письмової форми договору банківського вкладу цей договір є нікчемним.
При вирішенні питання щодо дотримання письмової форми договору необхідно врахувати також пункт 1.4 Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 03 грудня 2003 року № 516 (далі - Положення).
Відповідно до пункту 1.4 Положення, пунктів 1.8, 1.10 Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 12 листопада 2003 року № 492 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17 грудня 2003 року за № 1172/8493 (далі - Інструкція № 492), пункту 8 глави 2 "Приймання банком готівки" розділу ІІІ "Касові операції банків з клієнтами" Інструкції про касові операції в банках України, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 14 серпня 2003 року № 337 (далі - Інструкція), письмова форма договору банківського вкладу вважається дотриманою, якщо внесення грошової суми на вкладний (депозитний) рахунок вкладника підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або іншого документа, що відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) і звичаями ділового обороту.
Договір банківського рахунка та договір банківського вкладу укладаються в письмовій формі (паперовій або електронній). Електронна форма договору має містити електронний підпис/електронний цифровий підпис клієнта (представника клієнта) та уповноваженої особи банку відповідно до вимог, установлених нормативно-правовим актом Національного банку з питань застосування електронного підпису в банківській системі України. Договір банківського рахунка та договір банківського вкладу можуть укладатися шляхом приєднання клієнта до публічної пропозиції укладення договору (оферта), який розміщений у загальнодоступному для клієнта місці в банку та на його офіційному сайті в мережі Інтернет. Банк зобов`язаний надати клієнту у спосіб, визначений банком та клієнтом, у тому числі за допомогою засобів інформаційних, телекомунікаційних, інформаційно телекомунікаційних систем примірник договору, що дає змогу встановити дату його укладення (пункт 1.9 Інструкції № 492).
Письмова форма договору банківського вкладу вважається дотриманою, якщо внесення грошової суми на вкладний (депозитний) рахунок вкладника підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або іншого документа, що відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) і звичаями ділового обороту; у договорі банківського вкладу, зокрема, зазначаються: вид банківського вкладу, сума, що вноситься або перераховується на вкладний (депозитний) рахунок, строк зберігання коштів (за строковим вкладом), розмір і порядок сплати процентів або доходу в іншій формі, умови перегляду їх розміру, відповідальність сторін, умови дострокового розірвання договору тощо (пункт 1.10 Інструкції № 492).
Пункт 10.1 Інструкції № 492 передбачає порядок відкриття вкладних (депозитних) рахунків фізичним особам. Зокрема, після пред`явлення фізичною особою необхідних документів уповноважений працівник банку ідентифікує цю фізичну особу, після чого між банком і фізичною особою укладається в письмовій формі договір банківського вкладу; після укладення договору банківського вкладу фізична особа вносить або перераховує з іншого власного рахунку кошти на вкладний (депозитний) рахунок, після чого на підтвердження укладення договору банківського вкладу і внесення грошових коштів на вказаний рахунок банк видає фізичній особі ощадну книжку або інший документ, що її замінює і який видається згідно з внутрішніми положеннями банку.
Згідно з пунктом 2.9 глави 2 розділу IV Інструкції банк (філія, відділення) зобов`язаний видати клієнту після завершення приймання готівки квитанцію (другий примірник прибуткового касового ордера) або інший документ, що підтверджує внесення готівки у відповідній платіжній системі. Квитанція або інший документ, що підтверджує внесення готівки у відповідній платіжній системі, має містити найменування банку (філії, відділення), який здійснив касову операцію, дату здійснення касової операції (у разі здійснення касової операції в післяопераційний час - час виконання операції або напис чи штамп "вечірня" чи "післяопераційний час"), а також підпис працівника банку (філії, відділення), який прийняв готівку, відбиток печатки (штампа) або електронний підпис працівника банку (філії, відділення), засвідчений електронним підписом САБ.
Аналіз зазначених норм матеріального права дозволяє дійти висновку, що письмова форма договору банківського вкладу вважається дотриманою, якщо внесення грошової суми на вкладний (депозитний) рахунок вкладника підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або іншого документа, що відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) і звичаями ділового обороту. Зокрема, такий документ повинен містити: найменування банку, який здійснив касову операцію, дату здійснення касової операції (у разі здійснення касової операції в післяопераційний час -час її виконання), а також підпис працівника банку, який прийняв готівку, та відбиток печатки (штампа) або електронний підпис працівника банку, засвідчений електронним підписом САБ.
Відповідно до глави 1 розділу IV Інструкції про ведення касових операцій банками в Україні, затвердженої постановою Правління Національного банку України № 174 від 01 червня 2011 року, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин, до касових документів, які оформляються згідно з касовими операціями, визначеними цією Інструкцією, в тому числі належать: квитанція, чек банкомата, що формуються платіжними пристроями (пункт 1.1). Касові документи, що формуються із застосуванням платіжних пристроїв, мають містити такі обов`язкові реквізити: ідентифікатор банку (філії, відділення) або інші реквізити, за допомогою яких є можливість його ідентифікувати; номер платіжного пристрою; дату та час здійснення операції; суму та валюту операції; вид операції; реквізити електронного платіжного засобу, які передбачені правилами безпеки платіжної системи, якщо операція здійснювалася з її використанням; код авторизації або інший код, що ідентифікує операцію в платіжній системі; суму комісійної винагороди.
Аналіз зазначених норм матеріального права дає підстави для висновку, що укладання договору банківського вкладу під час відкриття банком депозитного рахунка клієнту є обов`язковим, а надання володільцем такого рахунка виписки (у паперовій чи електронній формі) про рух (наявність) коштів на його картрахунках за операціями є доказом укладення такого договору. Отже, за змістом наведених норм, письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту. При цьому квитанція (другий примірник прибуткового касового документа) або інший документ є підтвердженням внесення готівки у відповідній платіжній системі.
Згідно з пунктом 1.2 статті 1 розділу IV Інструкції № 174 визначено зразки касових документів, на підставі яких здійснюються приймання і видача готівки з операційної каси. Бланки касових документів виготовляються з урахуванням їх зразків друкарським способом або з використанням комп`ютерної техніки з відображенням обов`язкових реквізитів, передбачених цією Інструкцією, крім грошових чеків, які виготовляються лише друкарським способом.
Відповідно до пункту 1.3 статті 1 розділу IV Інструкції № 174 касові документи мають містити такі обов`язкові реквізити: найменування банку, який здійснює касову операцію, дату здійснення операції, зазначення платника та отримувача, суму касової операції, призначення платежу, підписи платника або отримувача та працівників банку, уповноважених здійснювати касову операцію.
Додержання письмової форми договору є обов`язковою умовою взаємовідносин між банком і вкладником.
Відповідно до пункту 1.6 статті 1 розділу IV Інструкції № 174 банк (філія) визначає відповідальних працівників, яким надається право підписувати касові документи, і визначає систему контролю за виконанням касових операцій.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 463/5896/14-ц, провадження № 14-90цс19, зробила висновок, що суди мають у порядку, передбаченому процесуальним законом, перевіряти доводи сторін і досліджувати докази стосовно додержання письмової форми договорів банківського вкладу, враховуючи, що недотримання уповноваженими працівниками банку вимог законодавства у сфері банківської діяльності та внутрішніх вимог банку щодо залучення останнім вкладу (депозиту) (зокрема, й через видання документів на підтвердження внесення коштів, які не відповідають певним вимогам законодавства й умовам договору банківського вкладу) не може свідчити про недотримання сторонами письмової форми цього договору.
Відтак, оскільки саме банк визначає відповідальних працівників, яким надається право підписувати договори банківського вкладу, оформляти касові документи, а також визначає систему контролю за виконанням касових операцій, недотримання уповноваженими працівниками банку вимог законодавства у сфері банківської діяльності та внутрішніх вимог банку щодо залучення останнім вкладу (депозиту) (зокрема, й через видання документів на підтвердження внесення коштів, які не відповідають певним вимогам законодавства й умовам договору банківського вкладу) не може свідчити про недотримання сторонами письмової форми цього договору.
Суди, встановивши та дослідивши всі фактичні обставини справи, оцінивши всі надані за час розгляду справи докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, дійшли обґрунтованого висновку про те, що надані позивачем докази у своїй сукупності підтверджують факт укладення спірних договорів банківських вкладів, а ПАТ КБ "ПриватБанк" не виконало своїх зобов`язань перед позивачем за вказаними договорами щодо повернення коштів за вкладами та процентів за користування ними.
Верховний Суд виходить з того, що банк не повернув позивачу суму вкладу та нараховані відсотки за її заявою про дострокове розірвання договорів банківського вкладу, надані у справі докази, а саме, заяви на оформлення вкладів та квитанції про отримання коштів відповідають письмовій формі договору банківського вкладу, є доказами укладення вказаного договору та внесення грошової суми на вкладні (депозитні) рахунки вкладника.
Суди обґрунтовано взяли до уваги надані позивачем оригінали договорів та квитанції про внесення коштів, як належні докази підтвердження внесення ОСОБА_1 грошових коштів на депозитні рахунки ПАТ КБ "ПриватБанк", а банк не спростував належними та допустимими доказами наявності депозитних зобов`язань перед позивачем за вказаними вище договорами банківського вкладу та не довів факт повернення грошових коштів, внесених на депозит відповідно до статті 81 ЦПК України.
Верховний Суд у постанові від 17 липня 2019 року у справі № 316/265/17, провадження № 61-4981св19, зокрема, дійшов висновку, що укладання договору банківського вкладу під час відкриття банком депозитного рахунка клієнту є обов`язковим, а надання володільцем такого рахунка виписки (у паперовій чи електронній формі) про рух (наявність) коштів на його картрахунках за операціями є доказом укладення такого договору. Отже, письмова форма договору банківського вкладу вважається дотримано, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту. При цьому квитанція (другий примірник прибуткового касового документа) або інший документ є підтвердженням внесення готівки у відповідній платіжній системі.
Відповідні правові висновки викладено в постановах Верховного Суду України від 29 жовтня 2014 року у справі № 6-118цс14, від 21 вересня 2016 року у справі № 6-997цс16, а також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 761/26293/16-ц, провадження № 14-64цс19.
Статтею 1070 ЦК Українивизначено, що за користування грошовими коштами, що знаходяться на рахунку клієнта, банк сплачує проценти, сума яких зараховується на рахунок, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка або законом. Проценти, передбачені частиною першою цієї статті, сплачуються банком у розмірі, встановленому договором, а якщо відповідні умови не встановлені договором, - у розмірі, що звичайно сплачується банком за вкладом на вимогу.
Доводи касаційної скарги про те, що надання позивачем оригіналів договорів та квитанцій не доводить факту невиконання банком умов договору щодо повернення цих коштів позивачу у строки, визначені умовами договорів, оскільки після закінчення строку договору та повернення вкладнику коштів оригінал договору та квитанції залишаються у вкладника є безпідставними з огляду на таке.
Відповідно до частин першої-третьої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до частин першої та другої статті 614 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.
Отже, вина відповідача у зобов`язальних правовідносинах презюмується, якщо він не доведе відсутності своєї вини, тобто не доведе належними та допустимими доказами виплату позивачу грошового вкладу та процентів за користування грошима або не доведе іншого розміру заборгованості.
Суд апеляційної інстанції, перевіривши доводи апеляційної скарги, дійшов обгрунтованого висновку, що на спростування позовних вимог ПАТ КБ "ПриватБанк" жодних письмових доказів не надало, а також не надало докази про повернення позивачу коштів.
Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з судовими рішеннями та необхідності переоцінки доказів у справі, проте встановлення обставин справи і перевірка їх доказами не належить до компетенції суду касаційної інстанції.