iplex360.Демо.Судові рішення

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 травня 2021 року

м. Київ

справа № 260/888/19

адміністративне провадження № К/9901/26119/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого судді Берназюка Я.О., судді Коваленко Н.В., судді Чиркіна С.М.,

за участю секретаря судового засідання: Лупу Ю.Д.,

представника позивача Ремінської С.П.,

представника відповідача ОСОБА_1 - Олійника Р.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у касаційному порядку адміністративну справу

за позовом Державної авіаційної служби України

до ОСОБА_1, ОСОБА_2, Державної архітектурно-будівельної інспекції України, Управління містобудування та архітектури Ужгородської міської ради,

третя особа - Закарпатське обласне комунальне підприємство "Міжнародний аеропорт Ужгород"

про визнання дій та бездіяльності протиправними, зобов`язання вчинити певні дії

за касаційною скаргою Державної авіаційної служби України

на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду у складі судді Ващиліна Р.О. від 28 травня 2020 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: Сеника Р.П., Затолочного В.С., Хобор Р.Б. від 15 вересня 2020 року,

В С Т А Н О В И В :

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2019 року Державна авіаційна служба України (далі - Державіаслужба, позивач) звернулася до Закарпатського окружного адміністративного суду із позовом до Державної архітектурно-будівельної інспекції України (далі - ДАБІ України, відповідач 1), Управління містобудування та архітектури Ужгородської міської ради (далі - Управління містобудування, відповідач 2), ОСОБА_1 (далі - відповідач 3), ОСОБА_2 (далі - відповідач 4), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, Закарпатське обласне комунальне підприємство "Міжнародний аеропорт Ужгород" (далі - третя особа), в якому просила:

- зобов`язати ОСОБА_1 виконати рішення Державіаслужби від 14 березня 2019 року № 150;

- зобов`язати ОСОБА_2 виконати рішення Державіаслужби від 14 березня 2019 року № 151;

- зобов`язати ОСОБА_1, ОСОБА_2 знести самочинне будівництво за адресою: АДРЕСА_1 ;

- визнати протиправною бездіяльність Управління містобудування в частині непогодження об`єкта будівництва за адресою: АДРЕСА_1 та зобов`язати вчинити дії щодо погодження вищезазначеного будівництва;

- визнати протиправними дії Управління містобудування щодо видачі містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки № 22/03-01/18, затверджених наказом від 26 березня 2018 року № 19-14, та скасувати їх;

- визнати протиправними дії Управління ДАБІ у Закарпатській області щодо видачі дозволів на початок виконання підготовчих та будівельних робіт та скасувати їх.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що за результатами проведеного обстеження приаеродромної території аеродрому "Ужгород" щодо питань забудови, виявлено факт будівництва за адресою: АДРЕСА_1, яке здійснюється ОСОБА_1 та ОСОБА_2, без висновків експлуатанта аеродрому та Державіаслужби України, що, на думку позивача, є порушенням норм чинного законодавства. У зв`язку з чим Державіаслужбою України прийняті рішення про припинення будівництва, що були скеровані на адресу місця реєстрації забудовників. Однак такі у добровільному порядку виконані не були.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 28 травня 2020 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 15 вересня 2020 року, у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позивач не довів того, що вимоги з питань обов`язковості погодження об`єкта будівництва та, відповідно, виконання рішень Державіаслужби № 150 та № 151 розповсюджується на ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Крім цього, суд зазначив, що нормами законодавства, які регулюють порядок погодження об`єктів Державіаслужбою, не передбачено скасування містобудівних умов і обмежень та документів, що дають право на виконання будівельних робіт з підстав такого непогодження.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Не погоджуючись з рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 28 травня 2020 року та постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 15 вересня 2020 року, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, Державіаслужба звернувся із касаційною скаргою до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нову постанову про задоволення адміністративного позову повністю.

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

У касаційній скарзі Державіаслужба зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли помилкового висновку про те, що об`єкт будівництва, замовниками якого є відповідачі, не належить до об`єктів, щодо яких має бути отримано погодження Державіаслужби на будівництво, оскільки статтею 69 Повітряного кодексу України та статтею 72 Земельного кодексу України чітко встановлено, що органи місцевого самоврядування здійснюють визначення умов забудови, використання землі та споруд та проведення, зокрема, будівництва на приаеродромній території за погодження з експлуатантом аеродрому та Державіаслужбою. У зв`язку з чим скаржник вважає, що суди попередніх інстанцій не надали належної оцінки тому, що відповідачі 1, 2 порушили вимоги законодавства щодо будівництва на приаеродромній території, а тому рішення Державіаслужби про припинення будівництва від 14 березня 2019 року № 150, № 151 винесені на підставі закону, не оскаржені та не скасовані у визначеному порядку, а тому, на думку скаржника, підлягають негайному виконанню.

З посиланням на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, що міститься у постановах від 6 лютого 2019 року у справі № 810/3046/17 та від 13 лютого 2019 року у справі № 810/2763/17, відповідно до якої визнано право Державіаслужби звертатися до суду з позовом з метою захисту публічного інтересу у справах, в яких спірні правовідносини виникли стосовно правомірності здійснення будівництва на приадромних територіях, зазначає, що суди попередніх інстанцій дійшли неправильного висновку про те, що позовна вимога про зобов`язання відповідачів 1, 2 виконати рішення Державіаслужби є необґрунтованою.

Крім того, скаржник зазначає, що суди попередніх інстанцій не врахували, що видача містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки на приадромній території повинна здійснюватися не на загальних підставах, а з урахуванням особливого режиму використання земель та спеціального законодавства, що регулює дане питання. Враховуючи вищевикладене, скаржник вважає, що суди попередніх інстанцій не надали належної правової оцінки тому, що містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки від 26 березня 2018 року № 19-14 видані Управлінням містобудування з порушенням законодавства, зокрема, частини третьої статті 69 Повітряного кодексу України, а тому підлягають скасуванню, а дії щодо їх видачі мають бути визнані протиправними.

Також скаржник зазначає, що судами першої та апеляційної інстанцій не враховано, що оскільки містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки від 26 березня 2018 року № 19-14 видані з порушенням норм законодавства України, документи прийняті на їх основі, а саме - дозвільні документи на початок виконання будівельних робіт по об`єкту будівництва також є таким, що видані з порушенням, а тому також підлягають скасуванню, а дії щодо їх видачі мають бути визнанні протиправними.

Від представника відповідачів 1, 2 надійшов відзив на касаційну скаргу Державіаслужби, в якому вказується на законність та обґрунтованість рішення судів першої та апеляційної інстанцій, які дійшли, на думку представника, правильного висновку про відсутність правових підстав, визначених Повітряним кодексом України, Земельним кодексом України, Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності", для задоволення позовних умов; просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

5 квітня 2021 року від Державіаслужби до суду надійшли письмові пояснення, в яких з посиланням на правову позицію, що міститься у постанові Верховного Суду від 18 березня 2021 року у справі № 826/4893/18, зазначається, що рішення Державіаслужби є обов`язковими до виконання, а тому позовну вимогу про зобов`язання відповідачів 1, 2 виконати такі рішення слід задовольнити.

Крім того, з посиланням на цю ж позицію Верховного Суду Державіаслужба наголосила на тому, що є підстави для визнання протиправною бездіяльності Управління ДАБІ у Закарпатській області, оскільки така бездіяльність полягала у видачі дозвільних документів відповідачам 1, 2 без погодженні з Державіаслужбою висотності та місця розташування об`єкта будівництва.

9 квітня 2021 року від представника ОСОБА_1 до суду надійшли письмові пояснення, в яких зазначається, що з липня 2018 року новим власником земельної ділянки з кадастровим номером 2110100000:24:002:0101, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, є ОСОБА_3, який у зв`язку зі зміною власника земельної ділянки, на якій здійснюється будівництво, звернувся до Управління містобудування і архітектури Ужгородської МР для внесення відповідних змін до містобудівних умов та обмежень. 15 лютого 2021 року ОСОБА_3 видано нові містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки № 8/03-06/21, в яких міститься вимога про необхідність погодження розташування об`єкта будівництва з Державіаслужбою. З метою виконання містобудівних умов та обмежень ОСОБА_3 отримано висновок експлуатанта - ЗОКП "МА Ужгород" від 24 лютого 2021 року № 109, в якому зазначено, що будівництво торгово-житлового комплексу за адресою: АДРЕСА_1, визнане таким, що не є повітряною перешкодою на приадромній території та не впливає на безпеку польотів. Також у цьому висновку зазначено, що оскільки об`єкт будівництва не є заввишки 45 м і більше, то не підлягає обов`язковому погодженню з Державіаслужбою. Також ОСОБА_3 отримано висновок Державного підприємства обслуговування повітряного руху Україні (Украерорух) № 1.20.3/2707/21 від 5 квітня 2021 року, в якому містяться аналогічні до вищенаведених висновки про відсутність необхідності в обов`язковому погодженню будівництва об`єкта з Державіаслужбою.

На підставі вищезазначеного, представник ОСОБА_1 вважає, що відсутні підстави для задоволення касаційної скарги та просить залишити рішення судів попередніх інстанцій без змін.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Касаційна скарга надійшла до суду 12 жовтня 2020 року.

Ухвалою Верховного Суду від 3 листопада 2020 року відкрито касаційне провадження у справі № 260/888/19, витребувано матеріали адміністративної справи та надано учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу Державіаслужби.

Учасники справи письмових клопотань до суду касаційної інстанції не подавали.

Ухвалою Верховного Суду від 21 січня 2021 року справу № 260/888/19 призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні на 16 лютого 2021 року. Згодом у розгляді справи неодноразово оголошувалась перерва - до 16 березня 2021 року, 13 квітня 2021 року та до 18 травня 2021 року.

При розгляді справи у судовому засідання Верховним Судом було оголошено перерву у зв`язку з неготовністю представника суб`єкта владних повноважень надати пояснення на ряд питань, що стосуються предмета спору. У наступному судовому засіданні суб`єкт владних повноважень був представлений іншою особою (в порядку самопредставництва) - ОСОБА_4 . Вказана особа у судовому засіданні пояснила, що не володіє інформацією про поставлені судом питання, не надала інших пояснень щодо правової позиції суб`єкта владних повноважень, якого вона представляє.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджено наявними у матеріалах справи доказами, що 22 лютого 2019 року на адресу Державіаслужби надійшов акт обстеження приаеродромної території аеродрому "Ужгород" щодо питань забудови, виявлення фактів будівництва без висновків експлуатанта аеродрому та Державіаслужби України від 11 лютого 2019 року № 01, затверджений в.о. директора Закарпатського обласного комунального підприємства "Міжнародний аеропорт "Ужгород" 11 лютого 2019 року (далі - ЗОКП "Ужгород").

Із зазначеного акта обстеження судами попередніх інстанцій встановлено, що таке було проведено у період з 15 листопада 2018 року по 25 січня 2019 року комісією за участі представників СБУ в Закарпатській області на підставі наказу від 14 листопада 2018 року № 102.

Відповідно до пункту 3 акта при обстеженні приаеродромної території на предмет виявлення фактів будівництва з порушенням вимог Порядку погодження місця розташування та висоти об`єктів на приаеродромних територіях об`єктів, діяльність яких може вплинути на безпеку польотів і роботу радіотехнічних приладів цивільної авіації, були здійснені виїзди на об`єкти будівництва, що ведуться без узгодження з експлуатантом аеродрому, провайдером аеронавігаційного обслуговування, без погодження, серед яких, за адресою: АДРЕСА_1, вид об`єкта "Будівництво торгово-житлового комплексу", забудовники - ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .

На підставі акта обстеження приаеродромної території аеродрому "Ужгород" щодо питань забудови, виявлення фактів будівництва без висновків експлуатанта аеродрому та Державіаслужби України від 11 лютого 2019 року № 01, враховуючи здійснення будівництва на приаеродромній території аеродрому "Ужгород" без попереднього погодження місця розташування і висоти такого об`єкта будівництва з експлуатантом аеродрому, відповідними державними органами, органами місцевого самоврядування, Державіаслужбою винесено рішення № 150 та № 151 від 14 березня 2019 року про припинення будівництва (діяльності, передбаченої частиною другою статті 69 Повітряного кодексу України) на приаеродромній території, яким Державіаслужба вимагала негайно припинити будівництво за адресою: АДРЕСА_1, що здійснюється ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 ), ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 ) до вирішення питання щодо можливості та умов подальшого будівництва відповідно до законодавства. Окрім того, ОСОБА_2, ОСОБА_1 або уповноважену особу зобов`язано невідкладно вжити заходів щодо погодження місця розташування та висоти об`єкта на приаеродромній території відповідно до вимог пунктів 56, 57, 60 Положення про використання повітряного простору України та у спосіб, передбачений Порядком погодження місця розташування та висоти об`єктів на приаеродромних територіях та об`єктів, діяльність яких може вплинути на безпеку польотів і роботу радіотехнічних приладів цивільної авіації.

У подальшому 4 квітня 2019 року Державіаслужбою на адресу ДАБІ України, Управління містобудування, Управління ДАБІ у Закарпатській області, Ужгородської міської ради та Управління ДАБК Ужгородської міської ради були скеровані звернення щодо надання копій документів, які дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт та/або засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, по об`єкту будівництва за адресою: АДРЕСА_1 . Окрім того, у вказаному зверненні Державіаслужба просила зазначених суб`єктів владних повноважень в межах компетенції вжити заходи, спрямовані на припинення будівництва без передбачених чинним законодавством України погоджень, про результати яких додатково повідомити уповноважений орган.

Однак, зазначеними у зверненні адресатами витребувані документи надані не були.

Листом № 1007-1-18/471 від 18 квітня 2019 року Управління ДАБІ у Закарпатській області повідомило, що відповідно до законодавчих змін з 10 вересня 2016 року функції державного архітектурно-будівельного контролю на території м. Ужгород здійснює Управління ДАБК Ужгородської міської ради, з огляду на що з приводу порушених у зверненні питань рекомендовано звернутися до уповноваженого органу.

Листом № 1210/03-06 від 6 травня 2019 року виконавчий комітет Ужгородської міської ради повідомив Державіаслужбу про те, що суб`єктами правовідносин на предмет погодження наміру забудови та здійснення будівництва на приаеродромній території є Державіаслужба, експлуатант аеродрому, орган місцевого самоврядування, яким надані вихідні дані для проектування, а також фізичні та юридичні особи, які здійснюють будівництво в межах приаеродромної території, оскільки саме на етапі видачі містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки вчиняються зазначені дії. Разом з тим, функції державного архітектурно-будівельного контролю здійснюються на етапі виконання підготовчих та будівельних робіт, а також прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів. Тому органи державного архітектурно-будівельного контролю на вказаному етапі забудови вправі перевіряти тільки наявність у замовника будівництва містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки, належним чином розробленої проектної документації на будівництво, проходження такою експертизи у разі її обов`язковості, здійснення будівельних робіт у відповідності до проектних рішень та будівельних норм, а також вихідних даних на проектування. Отже, непогодження наміру забудови у порядку, визначному Повітряним кодексом України, у разі відсутності посилання на необхідність здійснення такого в містобудівних умовах та обмеженнях не може бути належною підставою для відмови забудовнику у видачі дозвільних документів.

У відповідь на скероване Державіаслужбою звернення листом від 23 травня 2019 року Управління містобудування повідомило, що при наданні містобудівних умов та обмежень перевіряється відповідність цільового і функціонального призначення земельної ділянки містобудівній документації на місцевому рівні, якою в даному випадку є Генеральний план м. Ужгорода, затверджений рішенням ХХІХ сесії Ужгородської міської ради ІV скликання № 313 від 4 червня 2004 року, яким передбачено перенесення регулярних рейсів на аеродром "Мукачево" та скорочення злітно-посадкової смуги аеродрому "Ужгород". Проте на момент надання зазначених містобудівних умов та обмежень експлуатантом аеродрому не було надано графічні матеріали схеми планувальних обмежень та схеми меж приаеродромної території, які б візуалізували необхідні обмеження.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Зазначеним вимогам процесуального закону рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 28 травня 2020 року та постанова Восьмого апеляційного адміністративного суду від 15 вересня 2020 року відповідають, а викладені у касаційній скарзі вимоги скаржника є необґрунтованими з огляду на наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з положеннями частини третьої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Повноваження Державіаслужби у спірних правовідносинах регулюються, зокрема, Повітряним кодексом України (ПК України), Положенням про Державну авіаційну службу України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 жовтня 2014 року № 520 (далі - Положення № 520), Порядком погодження місця розташування та висоти об`єктів на приаеродромних територіях та об`єктів, діяльність яких може вплинути на безпеку польотів і роботу радіотехнічних приладів цивільної авіації, затвердженим наказом Міністерства інфраструктури України від 30 листопада 2012 року № 721 та зареєстрованим в Міністерстві юстиції України від 24 грудня 2012 року за № 2147/22459 (далі - Порядок № 721) (тут і далі - у редакціях, чинних на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до частин першої та другої статті 4 ПК України Україна як держава, що приєдналася до Конвенції про міжнародну цивільну авіацію, несе відповідальність за виконання міжнародних зобов`язань, що випливають із цієї Конвенції, та за гарантії і створення умов безпеки для суспільства, захисту інтересів під час провадження діяльності в галузі цивільної авіації та використання повітряного простору України.

Державне регулювання діяльності в галузі авіації та використання повітряного простору України полягає у формуванні державної політики та стратегії розвитку, визначенні завдань, функцій, умов діяльності в галузі авіації та використання повітряного простору України, застосуванні заходів безпеки авіації, прийнятті загальнообов`язкових авіаційних правил України, у здійсненні державного контролю за їх виконанням та встановленні відповідальності за їх порушення.

Згідно частини п`ятої цієї ж статті державне регулювання у сфері цивільної авіації та використання повітряного простору України здійснюють у межах повноважень:

центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері транспорту;

центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики в галузі цивільної авіації (далі - уповноважений орган з питань цивільної авіації);

національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері транспорту.

Пунктом 1 Положення № 520 визначено, що Державіаслужба є центральним органом виконавчої влади, який реалізує державну політику у сфері цивільної авіації та використання повітряного простору України та є уповноваженим органом з питань цивільної авіації.

До основних завдань Державіаслужби відповідно до пункту 3 цього Положення належить, зокрема, погодження місця розташування, висоти об`єктів на приаеродромних територіях з урахуванням умов впливу авіаційного шуму і емісій авіаційних двигунів та об`єктів, які можуть вплинути на безпеку польотів і роботу радіотехнічних засобів цивільної авіації.

Порядок розгляду та надання Державіаслужбою погодження місця розташування та висоти об`єктів на приаеродромних територіях та об`єктів, діяльність яких може вплинути на безпеку польотів і роботу радіотехнічних приладів цивільної авіації відповідно до ПК України визначає Порядок № 721, пунктом 1.2 якого передбачено, що дія цього Порядку поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форм власності, які займаються будівництвом об`єктів на приаеродромних територіях та об`єктів, діяльність яких може вплинути на безпеку польотів і роботу радіотехнічних приладів цивільної авіації, провайдерів аеронавігаційного обслуговування та експлуатантів аеродромів (вертодромів).

Згідно пункту 3.5 Порядку № 721 за результатом розгляду матеріалів Державіаслужба приймає рішення про погодження місця розташування, висоти об`єктів на приаеродромних територіях та об`єктів, які можуть вплинути на безпеку польотів і роботу радіотехнічних засобів цивільної авіації, або обґрунтовану відмову у наданні такого погодження.

На підставі частини десятої статті 69 ПК України органи виконавчої влади, юридичні та фізичні особи незалежно від форми власності, які допустили порушення порядку діяльності, зазначеної в частині другій цієї статті, містобудівних умов і обмежень забудови земельної ділянки, зобов`язані згідно з рішенням уповноваженого органу з питань цивільної авіації припинити будівництво чи діяльність, зазначену в частині другій цієї статті, до вирішення питання щодо можливості та умов подальшого будівництва відповідно до законодавства.

Отже, Державіаслужба є уповноваженим органом з питань цивільної авіації, до повноважень якого належить погодження місця розташування, висоти об`єктів на приаеродромних територіях з урахуванням умов впливу авіаційного шуму і емісій авіаційних двигунів та об`єктів, які можуть вплинути на безпеку польотів і роботу радіотехнічних засобів цивільної авіації.

Відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, що міститься у постановах від 6 лютого 2019 року у справі № 810/3046/17 та від 13 лютого 2019 року у справі № 810/2763/17, аналіз положень статті 69 ПК України у взаємозв`язку з нормами Положення № 520 та Порядку № 721 дає підстави для висновку про те, що в разі виявлення порушення особливого порядку будівництва на приаеродромній території, містобудівних умов і обмежень забудови земельної ділянки, Державіаслужба приймає рішення про припинення будівництва до вирішення питання щодо можливості та умов подальшого будівництва відповідно до законодавства, яке є обов`язковим для органів виконавчої влади, юридичних та фізичних осіб незалежно від форми власності, які допустили це порушення.

Відмовляючи у задоволенні позову у частині, що стосується зобов`язання відповідачів 1, 2 виконати рішення від 14 березня 2019 року № 150, № 151, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що об`єкт будівництва, замовниками якого є відповідачі, не належить до об`єктів, щодо яких має бути отримано погодження Державіаслужби на будівництво.

З цього приводу колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частин першої та другої статті 69 ПК України будівлі і природні об`єкти, розташовані на приаеродромній території, не повинні становити загрози для польотів повітряних суден.

На приаеродромній території запроваджується особливий порядок здійснення діяльності, яка може вплинути на безпеку авіації та створити перешкоди для роботи наземних засобів зв`язку, навігації та спостереження. До такої діяльності належить, зокрема, будівництво.

Визначення поняттю "приаеродромна територія" надано в пункті 84 частини першої статті 1 ПК України, відповідно до якого такою є обмежена регламентованими розмірами місцевість навколо зареєстрованого згідно із встановленим порядком аеродрому (вертодрому) або постійного злітно-посадкового майданчика, до якої встановлені спеціальні вимоги щодо розташування різних об`єктів, а їх висота контролюється з урахуванням умов безпеки маневрування, зльоту та заходу на посадку повітряних суден.

Пунктом 1.5 Порядку № 721 встановлено, що для аеродромів класів А, Б, В, Г приаеродромна територія визначається колом з радіусом 50 км від КТА; класів Д, Е і некласифікованих - 25 км від КТА, вертодромів - 12 км від КТА, для злітно-посадкових майданчиків - 2,5 км від КТМ.

Відповідно до пункту 56 Положення про використання повітряного простору, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 954 від 6 грудня 2017 року (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин; далі - Положення № 954), місце розташування і висота об`єктів на приаеродромній території та об`єктів, діяльність яких може вплинути на безпеку польотів і роботу радіотехнічних приладів цивільної авіації, погоджуються з керівником експлуатанта аеродрому, Державіаслужбою або Міноборони (відповідно до компетенції).

Дія такого Положення поширюється на фізичних та юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми та підпорядкованості за напрямами діяльності у галузі авіації, використання повітряного простору та діяльність яких створює або потенційно може створювати небезпеку повітряному руху, перешкоди для роботи наземних засобів зв`язку, навігації та спостереження.

Відповідно до пункту 57 Положення № 954 погодженню з Державіаслужбою та Міноборони підлягають місце розташування і висота таких об`єктів будівництва та реконструкції:

- аеродромів, вертодромів, постійних злітно-посадкових майданчиків;

- об`єктів, що перетинають поверхні обмеження перешкод аеродромів, вертодромів, постійних злітно-посадкових майданчиків;

- об`єктів заввишки 45 і більше метрів відносно контрольної точки аеродрому в радіусі до 50 кілометрів;

- повітряних ліній електрозв`язку та електропостачання, вибухонебезпечних, радіотехнічних, світлотехнічних та інших об`єктів (залізничних колій, автомобільних шляхів, об`єктів з викидом відкритого полум`я, газів та диму, діяльність яких може призвести до погіршення видимості в районах аеродромів, тощо), які можуть створити загрозу безпеці повітряного руху або перешкоджати роботі аеродрому чи засобів зв`язку, навігації та спостереження (радіотехнічного забезпечення), незалежно від їх розміщення;

- об`єктів незалежно від їх розміщення заввишки 100 і більше метрів над земною поверхнею.

Згідно пункту 60 Положення № 954 підприємства, установи та організації, заінтересовані в розміщенні об`єктів на приаеродромній території, повинні погоджувати таке розміщення з експлуатантом аеродрому, відповідними державними органами, органами місцевого самоврядування та дотримуватися умов погодження будівництва.

Відповідно до пункту 2.1 Порядку № 721 погодження місця розташування та висоти об`єктів на приаеродромних територіях та об`єктів, діяльність яких може вплинути на безпеку польотів і роботу радіотехнічних приладів цивільної авіації, здійснює Державіаслужба України з урахуванням висновку експлуатанта аеродрому (вертодрому) щодо погодження місця розташування та висоти об`єктів на приаеродромних територіях та об`єктів, діяльність яких може вплинути на безпеку польотів і роботу радіотехнічних приладів цивільної авіації, з умовами, що забезпечують необхідний рівень безпеки польотів у районі аеродрому та на приаеродромних територіях, форма якого наведена в додатку 2 до цього Порядку, а також висновку провайдера аеронавігаційного обслуговування щодо погодження місця розташування та висоти об`єктів на приаеродромних територіях та об`єктів, діяльність яких може вплинути на безпеку польотів і роботу радіотехнічних приладів цивільної авіації, форма якого наведена в додатку 3 до цього Порядку, які повинні бути отримані заявником.

Процедура погодження здійснюється фахівцями Державіаслужби України на підставі заявки, яка реєструється в день її надходження (пункт 2.3 Порядку № 721).

Зі змісту наведених правових норм вбачається, що погодження місця розташування та висотності здійснюється Державіаслужбою щодо тих об`єктів будівництва, які розміщені на приаеродромних територіях та об`єктів, діяльність яких може вплинути на безпеку польотів і роботу радіотехнічних приладів цивільної авіації. При цьому, до таких об`єктів, зокрема, відносяться об`єкти, що перетинають поверхні обмеження перешкод аеродромів, вертодромів, постійних злітно-посадкових майданчиків, об`єктів заввишки 45 і більше метрів відносно контрольної точки аеродрому в радіусі до 50 кілометрів, об`єктів незалежно від їх розміщення заввишки 100 і більше метрів над земною поверхнею.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджено наявними у справах доказами, Управлінням містобудування та архітектури Ужгородської міської ради 26 березня 2018 року було видано ОСОБА_2 та ОСОБА_1 містобудівні умови та обмеження для проектування об`єкта будівництва "Будівництво торгово-житлового комплексу" № 22/03-01/18 за адресою: АДРЕСА_1 . Із зазначених містобудівних умов та обмежень судами попередніх інстанцій встановлено, що граничнодопустима висотність зазначеного об`єкта будівництва становить 21,0 м від планувальної позначки землі.

У зв`язку з тим, що висотність об`єкта "Будівництво торгово-житлового комплексу" є меншою за встановлені Положенням № 954 45 метрів відносно контрольної точки аеродрому, тобто мінімальної висоти, з досягнення якої об`єкт будівництва вважається таким, що може вплинути на безпеку польотів та роботу засобів зв`язку, навігації та спостереження, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що місце розташування та висотність такого об`єкта не потребує погодження.

Судами першої та апеляційної інстанцій також встановлено та не заперечується сторонами відсутність інших доказів на підтвердження обґрунтованості винесення позивачем рішень № 150 та № 151 від 14 березня 2019 року про припинення будівництва відповідачами 1, 2 за адресою: АДРЕСА_1, до вирішення питання щодо можливості та умов подальшого будівництва відповідно до законодавства.

При цьому колегія суддів вважає необґрунтованим посилання скаржника на правову позицію Верховного Суду, що міститься, зокрема, у постанові від 18 березня 2021 року у справі № 826/4893/18, відповідно до якої рішення Державіаслужби, винесене у межах здійснення нею контрольних повноважень, є обов`язковими, оскільки у справі, що розглядається, на відміну від справи № 826/4893/18, судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджено під час касаційного перегляду справи необґрунтованість прийняття позивачем рішень № 150 та № 151 від 14 березня 2019 року.

Окрім того, колегія суддів враховує, що позивачем не доведено, що відповідачами було реалізовано містобудівні умови та обмеження для проектування об`єкта будівництва "Будівництво торгово-житлового комплексу" № 22/03-01/18 від 26 березня 2018 року.

З огляду на зазначене, колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення позовної вимоги про зобов`язання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 виконати рішення Державіаслужби № 150, № 151 від 14 березня 2019 року.

Стосовно інших доводів скаржника щодо неврахування судами попередніх інстанцій особливого порядку видачі містобудівних умов та обмежень, а також дозволів на забудову земельної ділянки на приадромній території, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 29 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" фізична або юридична особа, яка подала виконавчому органові сільської, селищної, міської ради або у разі розміщення земельної ділянки за межами населених пунктів - районній державній адміністрації заяву про намір щодо забудови земельної ділянки, що перебуває у власності або користуванні такої особи, повинна одержати містобудівні умови та обмеження для проектування об`єкта будівництва.

Частинами третьою-шостою цієї ж статті визначено, що містобудівні умови та обмеження надаються відповідними спеціально уповноваженими органами містобудування та архітектури на безоплатній основі.

Спеціально уповноважений орган містобудування та архітектури визначає відповідність намірів щодо забудови земельної ділянки вимогам містобудівної документації на місцевому рівні.

Розгляд заяви і надання містобудівних умов та обмежень або прийняття рішення про відмову у їх наданні здійснюються спеціально уповноваженим органом містобудування та архітектури протягом семи робочих днів з дня реєстрації заяви.

Рішення про відмову у наданні містобудівних умов та обмежень приймається у разі невідповідності намірів щодо забудови земельної ділянки вимогам містобудівної документації на місцевому рівні.

До містобудівних умов та обмежень можуть включатися вимоги щодо архітектурних та інженерних рішень.

Склад, зміст, порядок надання містобудівних умов та обмежень визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері будівництва, містобудування та архітектури.

Процедуру надання містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки, їх склад та зміст визначає Порядок надання містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки, їх склад та зміст, затверджений наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 7 липня 2011 року № 109, зареєстрований у Міністерстві юстиції України 22 липня 2011 року № 912/19650 (далі - Порядок № 109, у редакції, чинній на момент видачі спірних містобудівних умов та обмежень).

Пунктом 2.1 Порядку № 109 визначено, що містобудівні умови та обмеження є основною складовою вихідних даних. Містобудівні умови та обмеження надаються відповідними уповноваженими органами містобудування та архітектури на безоплатній основі протягом семи робочих днів з дня реєстрації відповідної заяви разом із документами, передбаченими пунктом 2.2 цього розділу, у порядку, встановленому Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності".

Згідно підпункту 2.2 Порядку № 109 для отримання містобудівних умов та обмежень до заяви замовником додаються: засвідчена в установленому порядку копія документа про право власності (користування) земельною ділянкою; ситуаційний план (схема) щодо місцезнаходження земельної ділянки (у довільній формі); викопіювання з топографо-геодезичного плану М 1:2000; кадастрова довідка з містобудівного кадастру (у разі наявності); черговий кадастровий план (витяг із земельного кадастру - за умови відсутності містобудівного кадастру); фотофіксація земельної ділянки (з оточенням); містобудівний розрахунок з техніко-економічними показниками запланованого об`єкта будівництва.

Відповідно до підпункту 2.4 Порядку № 109 розгляд заяви, надання містобудівних умов та обмежень або прийняття рішення про відмову у їх видачі здійснюються спеціально уповноваженим органом містобудування та архітектури у порядку, встановленому Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності".

Відповідно до частин третьої-четвертої статті 69 ПК України визначення умов забудови, використання землі і споруд та здійснення діяльності, зазначеної в частині другій цієї статті, на приаеродромній території здійснюється органами місцевого самоврядування згідно із законом за погодженням з експлуатантом аеродрому та уповноваженим органом з питань цивільної авіації.

Інформація про розміри приаеродромної території доводиться експлуатантом аеродрому або постійного злітно-посадкового майданчика чи уповноваженою ним особою до відома відповідних органів місцевого самоврядування, на території здійснення повноважень яких знаходиться земельна ділянка, яка повністю чи частково належить до приаеродромної території. Розмір приаеродромної території залежить від розмірів аеродрому та визначається авіаційними правилами України.

Згідно пункту 59 Положення № 954 з метою запобігання забрудненню атмосферного повітря транспортними та іншими пересувними засобами і установками та зменшення впливу пов`язаних з ними фізичних факторів на здоров`я людей, діяльність підприємств, установ та організацій для кожного аеродрому встановлюються зони обмеження житлово-цивільного, культурно-побутового та промислового будівництва. Експлуатант аеродрому чи уповноважена ним особа повідомляє відповідні органи місцевого самоврядування про межі зазначених зон для врахування під час планування, будівництва і розвитку населених пунктів, а також під час будівництва і реконструкції промислових, сільськогосподарських та інших об`єктів.

Відповідно до підпункту 2.3 Порядку № 721 процедура погодження здійснюється фахівцями Державіаслужби України на підставі заявки, яка реєструється в день її надходження. Погодження здійснюється в місячний строк з дня реєстрації заявки.

До заявки повинні додаватися такі документи (в одному примірнику):

ситуаційний план щодо місцезнаходження ділянки забудови об`єктів будівництва, прив`язаних до аеродрому (вертодрому, злітно-посадкового майданчику);

копія Висновку експлуатанта;

копія Висновку провайдера.

Підпунктом 3.4 Порядку № 721 передбачено, що Державіаслужба України розглядає матеріали, проводить оцінку розміщення об`єктів, що проектуються з урахуванням Висновку експлуатанта, Висновку провайдера, та надає висновок щодо погодження місця розташування та висоти об`єктів на приаеродромних територіях та об`єктів, діяльність яких може вплинути на безпеку польотів і роботу радіотехнічних приладів цивільної авіації (додаток 4 до цього Порядку), або готує обґрунтовану відмову у наданні погодження місця розташування та висоти об`єктів на приаеродромних територіях та об`єктів, діяльність яких може вплинути на безпеку польотів і роботу радіотехнічних приладів цивільної авіації (додаток 5 до цього Порядку).

Зі змісту наведених правових норм вбачається, що надання містобудівних умов та обмежень забудови об`єктів, які розміщені на приаеродромних територіях та об`єктів, діяльність яких може вплинути на безпеку польотів і роботу радіотехнічних приладів цивільної авіації, здійснюється органами місцевого самоврядування за погодженням з експлуатантом аеродрому та уповноваженим органом з питань цивільної авіації. При цьому саме експлуатант аеродрому має повідомляти відповідні органи місцевого самоврядування про межі зазначених зон для врахування під час планування, будівництва і розвитку населених пунктів.

У зв`язку з тим, що під час розгляду позивачем не доведено, а судами не встановлено, що об`єкт будівництва за адресою: АДРЕСА_1 відноситься до об`єктів, що перетинають поверхні обмеження перешкод аеродромів, вертодромів, постійних злітно-посадкових майданчиків, об`єктів заввишки 45 і більше метрів відносно контрольної точки аеродрому в радіусі до 50 кілометрів чи об`єктів незалежно від їх розміщення заввишки 100 і більше метрів над земною поверхнею, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про відсутність у даному випадку протиправної бездіяльності Управління містобудування та архітектури Ужгородської міської ради в частині непогодження об`єкта будівництва за адресою: АДРЕСА_1 з експлуатантом та Державіаслужбою.

Колегія суддів погоджується з таким висновком, з огляду на наступне.

Зі змісту пункту 59 Положення № 954 вбачається, що експлуатант аеродрому повинен повідомити орган місцевого самоврядування про межі приаеродромної зони, надавши відповідні матеріали.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, ЗОКП "Міжнародний аеропорт Ужгород" як експлуатант аеродрому повідомило Ужгородську міську раду про актуальні розміри приаеродромної території тільки 15 січня 2019 року, скерувавши на адресу такого лист № 27/01-15. Також зі змісту листа-відповіді Державної авіаційної служби України від 6 серпня 2019 року на адвокатський запит Ільницького М.П., судами попередніх інстанцій встановлено, що інформація щодо погодження зон обмеження житлової забудови навколо аеродрому з Ужгородською міською радою в Державіаслужбі відсутня.

Отже, на момент надання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 містобудівних умов та обмежень (26 березня 2018 року), експлуатантом аеродрому не було надано графічні матеріали схеми планувальних обмежень та схеми меж приаеродромної території, які б візуалізували необхідні обмеження. Тобто на момент видачі відповідачам 1, 2 містобудівних умов та обмежень міській раді не було відомо про актуальні межі приаеродромної зони, а тому вона керувалася Генеральним планом м. Ужгород, яким передбачено перенесення регулярних рейсів на аеродром "Мукачево" та скорочення злітно-посадкової смуги аеродрому "Ужгород". Отже, міська рада та замовники будівництва на момент надання та відповідно отримання дозвільних документів на будівництво не були обізнані, що відповідна територія належить до приаеродромної.

Крім того, судами попередніх інстанцій встановлено, що акт обстеження приаеродромної території № 01 від 11 лютого 2019 року, на підставі якого Державіаслужбою винесено рішення № 150 та № 151, не містить відомостей чи документальних підтверджень того, що об`єкт будівництва за адресою: АДРЕСА_1 відповідає критеріям, визначеним пунктом 57 Положення № 954, зокрема, що він відноситься до об`єктів, що перетинають поверхні обмеження перешкод аеродромів, вертодромів, постійних злітно-посадкових майданчиків, об`єктів заввишки 45 і більше метрів відносно контрольної точки аеродрому в радіусі до 50 кілометрів чи об`єктів незалежно від їх розміщення заввишки 100 і більше метрів над земною поверхнею.

В акті обстеження також не міститься посилання на висотність об`єкта будівництва із замірами, факт знаходження такого об`єкта на приаеродпромній території із зазначенням відстані від межі аеродрому, а також не зазначено, в чому може полягати його вплив на безпеку польотів чи роботу радіотехнічних приладів цивільної авіації, тобто акт, на підставі якого винесені рішення № 150 та № 151 Державіаслужбою, є необґрунтованим, у зв`язку з чим не відповідає всім критеріям, наведеним у частині другій статті 2 КАС України.

При розгляді справи у касаційному порядку позивачем не наведено аргументів, які можуть бути оцінені судом як такі, що свідчать про порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального, процесуального права, а тому суд погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанцій про відсутність у даному випадку обов`язку відповідачів щодо погодження з Державіаслужбою висотності та місця розташування об`єкта "Будівництво торгово-житлового комплексу" за адресою: АДРЕСА_1 .

Необґрунтованими є також доводи скаржника стосовно неврахування судами попередніх інстанцій того, що дозвільні документи на початок виконання будівельних робіт видані з порушенням, у зв`язку з наступним.

Згідно частини четвертої статті 37 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" підставою для відмови у видачі дозволу на виконання будівельних робіт є:

1) неподання документів, необхідних для прийняття рішення про видачу такого дозволу;

2) невідповідність поданих документів вимогам законодавства;

3) виявлення недостовірних відомостей у поданих документах.

Відмову у видачі дозволу на виконання будівельних робіт може бути оскаржено до суду.

Зі змісту наведених правових норм вбачається, що дозвіл на виконання будівельних робіт видається уповноваженим органом державного архітектурно-будівельного контролю у разі подання заявником визначених частиною третьою статті 37 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" документів за умови відсутності підстав для відмови у наданні дозволу.

Відповідно до частини шостої статті 37 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" дозвіл на виконання будівельних робіт може бути анульовано:

- подання замовником заяви про анулювання дозволу на виконання будівельних робіт;

- наявності відомостей про ліквідацію юридичної особи, що є замовником;

-встановлення під час перевірки порушень вимог містобудівної документації, містобудівних умов та обмежень, невідповідності об`єкта будівництва проектній документації на будівництво такого об`єкта, вимогам будівельних норм, стандартів і правил, порушень містобудівного законодавства у разі невиконання вимог приписів посадових осіб органів державного архітектурно-будівельного контролю;

- скасування містобудівних умов та обмежень;

- систематичного (два і більше разів підряд) перешкоджання проведенню перевірки посадовими особами органу державного архітектурно-будівельного контролю.

З аналізу наведених норм слідує, що орган державного архітектурно-будівельного контролю має право анулювати дозвіл на виконання будівельних робіт за наявності передбачених підстав, зокрема, внаслідок встановлення під час перевірки порушень вимог містобудівної документації, містобудівних умов та обмежень, невідповідності об`єкта будівництва проектній документації на будівництво такого об`єкта та вимогам будівельних норм, державних стандартів і правил, порушень містобудівного законодавства у разі невиконання вимог приписів посадових осіб органів державного архітектурно-будівельного контролю, скасування містобудівних умов та обмежень.

Оскільки позивачем не доведено, а судами попередніх інстанцій не встановлено наявність визначених законом підстав для відмови у наданні дозволу на виконання підготовчих та будівельних робіт та/або анулювання такого дозволу, колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення позову у цій частині.

Даний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, що міститься, зокрема, у постанові від 8 грудня 2020 року у справі № 826/11282/17.

Крім того, колегія суддів враховує, що Україна як держава, що приєдналася до Конвенції про міжнародну цивільну авіацію, несе відповідальність за виконання міжнародних зобов`язань, що випливають із цієї Конвенції, та за гарантії створення умов безпеки для кожного, захисту відповідних суспільних інтересів під можливих порушень в сферах, пов`язаних з цивільною авіацією та використанням повітряного простору України. При цьому Державіаслужба реалізує своє право на захист публічного інтересу, включаючи право на звернення до суду, шляхом винесення рішень про припинення будівництва та зобов`язання суб`єктів містобудівної діяльності звернутися до Державіаслужби для погодження будівництва, якщо таке погодження передбачено законодавством.

Аналогічний висновок міститься, зокрема, у постанові Верховного Суду від 8 грудня 2020 року у справі № 826/11282/17.

Касаційна скарга не містить належних та обґрунтованих доводів, які б спростовували наведені висновки суду апеляційної інстанції. У ній також не зазначено інших міркувань, які б не були предметом перевірки судів попередніх інстанцій та щодо яких не наведено мотивів відхилення кожного з аргументів.

Оскільки колегія суддів не вбачає неправильного застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права судами першої та апеляційної інстанцій під час розгляду справи та прийняття рішення, то відповідно до статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає такі рішення без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Крім того, у пункті 80 рішення у справі "Перес проти Франції" ("Perez v. France", заява № 47287/99) ЄСПЛ зазначив, що гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції право на справедливий судовий розгляд включає право сторін, що беруть участь у справі, представляти будь-які зауваження, які вони вважають доречними до їхньої справи. Оскільки метою Конвенції є забезпечення не теоретичних чи ілюзорних прав, а прав фактичних і ефективних (див. рішення у справі "Артіко проти Італії" (Artico v. Italy), заява № 6694/74, пункт 33), це право можна вважати ефективним тільки в тому випадку, якщо зауваження були дійсно "заслухані", тобто належним чином враховані судом, який розглядає справу. Отже, дія статті 6 Конвенції полягає в тому, щоб, серед іншого, зобов`язати суд провести належний розгляд зауважень, доводів і доказів, представлених сторонами у справі, неупереджено вирішуючи питання про їх належності до справи (див. рішення у справі "Ван де Хурк проти Нідерландів" (Van de Hurk v. Netherlands), заява № 16034/90, пункт 59).

Також у пункті 71 рішення у справі "Пелекі проти Греції" (Peleki v. Greece, заява № 69291/12) ЄСПЛ нагадав, що внутрішнє рішення суду може бути визначене як "довільне" з точки зору порушення справедливого судового розгляду лише в тому випадку, якщо воно позбавлене міркувань або якщо це міркування ґрунтується на явній помилці факту чи закону, допущеної національним судом, що призводить до "заперечення справедливості" (Moreira Ferreira v. Portugal (no 2), заява № 19867/12, пункт 85). З цього також випливає, що зобов`язання судових органів мотивувати свої рішення передбачає, що сторона судового розгляду може очікувати конкретної та чіткої відповіді на аргументи, що є визначальними для результату судового провадження.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За таких обставин, колегія суддів дійшла до висновку про те, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі є законними та обґрунтованими і не підлягають скасуванню, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, у судових рішеннях повно і всебічно з`ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.

Враховуючи, що касаційний суд залишає без змін рішення судів першої та апеляційної інстанцій, то у силу частини шостої статті 139 КАС України судові витрати новому розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 341, 344, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України,

................

Перейти до повного тексту