ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 квітня 2021 року
м. Київ
справа № 826/17296/18
адміністративне провадження № К/9901/3118/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
Головуючої судді - Желтобрюх І.Л., суддів: Білоуса О.В., Блажівської Н.Є.,
за участю:
секретаря судового засідання - Вітковської К.М.,
представника позивача - Бурки М.В.,
представника відповідача - Гелецького П.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції касаційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Вінницькій області на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 9 вересня 2019 року (головуючий суддя Кузьменко В.А.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 23 грудня 2019 року (колегія суддів у складі: головуючого судді - Бараненка І.І., суддів - Бабенка К.А., Федотова І.В.) у справі за позовом Головного управління Державної фіскальної служби у Вінницькій області до Міністерства юстиції України, третя особа - Державне підприємство "Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№86)", про звернення стягнення податкового боргу,
установив:
У жовтні 2018 року Головне управління Державної фіскальної служби у Вінницькій області (далі за текстом - ГУ ДФС у Вінницькій області), правонаступником якого є ГУ ДПС у Вінницькій області, звернулося до суду з позовом до Міністерства юстиції України, в якому просило звернути стягнення податкового боргу Державного підприємства "Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби (№86)" (далі - ДП "Підприємство ДКВС (№86)", Підприємство, третя особа) у розмірі 1907188,54 грн на кошти Міністерства юстиції України.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 9 вересня 2019 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 23 грудня 2019 року, у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій позивач звернувся із касаційною скаргою, у якій просить скасувати ухвалені судами рішення як такі, що прийняті із порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, і ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
На обґрунтування доводів касаційної скарги її заявник вказує, що контролюючим органом дотримано всіх норм чинного законодавства при поданні даного позову про звернення стягнення на кошти Міністерства юстиції України та здійснено усіх передбачених Податковим кодексом України (далі - ПК України) заходів з погашення податкового боргу третьої особи, а саме: подано відповідні позовні заяви про стягнення коштів та направлено інкасові доручення до банківських установ. Також вказує, що податковий орган не звертався до суду із позовом про надання дозволу на погашення усієї суми податкового боргу за рахунок майна платника податку у зв`язку з відсутністю у Підприємства майна, за рахунок якого можливо погасити податковий борг. Вважає безпідставним посилання судів попередніх інстанцій як на підставу до відмови в позові, на те, що позивачем не надано доказів відкриття виконавчих проваджень щодо стягнення з Підприємства сум податкової заборгованості, оскільки ПК України встановлено особливий порядок виконання судових рішень у справах про стягнення коштів з платника податків у рахунок погашення податкового боргу й органи державної виконавчої служби до цієї процедури не залучаються.
Від Міністерства юстиції України надійшли письмові пояснення на касаційну скаргу, в якій відповідач просить залишити оскаржувані судові рішення без змін, а скаргу податкового органу - без задоволення. Зазначає, що позивачем не надано належних та допустимих доказів вжиття всіх вичерпних заходів щодо погашення ДП "Підприємство ДКВС (№86)" податкового боргу. Окрім того, вказує, що Підприємство зверталось з листами до контролюючого органу щодо необхідності списання безнадійного податкового боргу у зв`язку із закінченням строку позовної давності, однак жодних заходів позивачем не вжито.
Касаційна скарга розглядається відповідно до пункту 2 Розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом, тобто до 8 лютого 2020 року.
Представник позивача, ГУ ДПС у Вінницькій області, в судовому засіданні підтримав вимоги своєї касаційної скарги в повному обсязі.
В ході розгляду справи судом здійснено процесуальну заміну позивача ГУ ДПС у Вінницькій області (код ЄДРПОУ 08679617) його правонаступником - ГУ ДПС у Вінницькій області (код ЄДРПОУ 44069150).
Представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення касаційної скарги ГУ ДПС у Вінницькій області заперечував з мотивів, викладених у відзиві на скаргу.
Третя особа, - Державне підприємство "Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№86)", явку свого представника до суду не забезпечила, хоча була належним чином повідомлена про дату, час і місце судового розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача, учасників справи, перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на таке.
Суди встановили, що ДП "Підприємство (№86)" зареєстроване як юридична особа, перебуває на обліку як платник податків у ГУ ДФС у Вінницькій області, належить до сфери управління Міністерства юстиції України та входить до складу Державної кримінально-виконавчої служби України.
Станом на 5 жовтня 2018 року за Підприємством обліковується податковий борг в розмірі 1907188,54 грн (податок з власників наземних транспортних засобів - 11094,11 грн; земельний податок - 380411,33 грн; податок на додану вартість - 1515683,10 грн).
У зв`язку з наявністю у Підприємства податкового боргу 22 червня 2019 року контролюючий орган звернувся до банківської установи ПАТ "УкрСиббанк" з інкасовими дорученнями (розпорядженнями) про стягнення з Підприємства боргу з ПДВ у справі №802/2112/16-а, які, однак, були повернені без виконання у зв`язку з відсутністю коштів на рахунку платника.
З метою здійснення заходів щодо погашення податкового боргу Підприємства, повідомленням про визначення джерелом погашення податкового боргу дебіторської заборгованості платника податків від 17 квітня 2018 року, позивач перевів на себе право вимоги за дебіторською заборгованістю Підприємства в рахунок погашення податкового боргу.
Листом від 3 травня 2018 року позивач повідомив Підприємство про виявлення дебіторської заборгованості в сумі 409,3 тис. грн, а листом від 3 квітня 2018 року - просив третю особу виділити майно для опису в податкову заставу, надати бухгалтерські документи, розшифровки основних засобів та останню фінансову звітність.
25 травня 2018 року позивач звернувся до Міністерства юстиції України, як до органу виконавчої влади, до сфери управління якого належить підприємство як платник податків, з поданням про прийняття одного з рішень, передбачених пунктом 96.2 статті 96 ПК України.
У листі від 23 червня 2018 року відповідач визнав факт наявності податкової заборгованості у Підприємства, водночас повідомив, що керівництвом підприємства проводиться робота щодо зменшення наявної податкової заборгованості. У зв`язку з цим Міністерство юстиції України запропонувало податковому органу розглянути питання розстрочення (відстрочення) або списання податкового боргу.
Вважаючи вказану відповідь відмовою у задоволенні вимог контролюючого органу, позивач, з метою стягнення наявної у Підприємства заборгованості, звернувся до суду із цим позовом на підставі пункту 96.2 статті 96 ПК України.
Відмовляючи у задоволенні позову суди попередніх інстанцій виходили з того, що податковим органом не доведено обставин, на яких ґрунтуються його вимоги, зокрема щодо вжиття усіх вичерпних заходів з погашення податкового боргу Підприємством, а також щодо дотримання процедур, що передують зверненню у порядку статті 96 ПК України до Міністерства юстиції України як органу виконавчої влади, до сфери управління якого належить такий платник податків.
Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права на підставі встановлених ними фактичних обставин справи, колегія суддів КАС ВС виходить з наступного.
Статтею 96 ПК України (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) регламентовано порядок погашення податкового боргу державних підприємств, які не підлягають приватизації, та комунальних підприємств.
Пунктом 96.2 статті 96 ПК України передбачено, що у разі якщо сума коштів, отримана від продажу внесеного в податкову заставу майна державного підприємства, яке не підлягає приватизації, у тому числі казенного підприємства, не покриває суму податкового боргу такого платника податків і витрат, пов`язаних з організацією та проведенням публічних торгів, або у разі відсутності майна, що відповідно до законодавства України може бути внесено в податкову заставу та відчужено, контролюючий орган зобов`язаний звернутися до органу виконавчої влади, до сфери управління якого належить такий платник податків, з поданням щодо прийняття рішення про: 96.2.1. надання відповідної компенсації з бюджету за рахунок коштів, призначених для утримання такого органу виконавчої влади, до сфери управління якого належить такий платник податків; 96.2.2. досудову санацію такого платника податків за рахунок коштів державного бюджету; 96.2.3. ліквідацію такого платника податків та призначення ліквідаційної комісії; 96.2.4. виключення платника податків із переліку об`єктів державної власності, які не підлягають приватизації відповідно до закону, з метою порушення справи про банкрутство, у порядку, встановленому законодавством України.
Відповідно до пункту 96.3 статті 96 ПК України відповідь щодо прийняття одного із зазначених у пунктах 96.1 та 96.2 цієї статті рішень надсилається контролюючому органу протягом 30 календарних днів з дня направлення звернення. У разі неотримання зазначеної відповіді у визначений цим пунктом строк або отримання відповіді про відмову у задоволенні його вимог контролюючий орган зобов`язаний звернутися до суду із позовною заявою про звернення стягнення податкового боргу на кошти державного органу чи органу місцевого самоврядування, в управлінні якого перебуває таке державне (комунальне) підприємство або його майно. Виходячи з аналізу наведених вище норм права, передумовою звернення контролюючого органу до органу виконавчої влади в порядку статті 96 ПК України є вжиття ним заходів щодо виявлення майна боржника - державного підприємства та встановлення можливості внесення такого майна в податкову заставу.
Поряд із тим, як зазначав Верховний Суд у своїх постановах від 7 квітня 2021 року (справа №826/19622/15), від 11 вересня 2020 року (справа №826/15776/15), від 20 грудня 2019 року (справа №826/19486/15), від 11 вересня 2019 року (справа №826/8951/15), наведені вище особливості погашення податкового боргу державних підприємств не змінюють послідовності стадій стягнення податкового боргу з платника податків, визначених статтею 95 ПК України ("Продаж майна, що перебуває у податковій заставі").
Своєю чергою, джерела сплати грошових зобов`язань або погашення податкового боргу платника податків, а також об`єкти, які не можуть бути використані як джерела погашення податкового боргу платника податків, визначені статтею 87 ПК України.
Проаналізувавши положення статей 87, 95 та 96 ПК України суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що, звертаючись із відповідним позовом, податковий орган має довести, що майно третьої особи не підлягає приватизації, та позивачем вжито вичерпних заходів щодо погашення податкового боргу, а також дотримано всіх правил та процедур, які є передумовою звернення з поданням до Міністерства юстиції України про стягнення сум податкового боргу третьої особи. Зокрема, для цілей стягнення податкового боргу третьої особи з відповідача позивач повинен довести: відсутність у підприємства майна, яке, в контексті положень пункту 96.2 статті 96 ПК України може бути джерелом погашення податкового боргу та яке не входить до складу цілісного майнового комплексу державного підприємства, або ж, у разі наявності такого майна та здійснення заходів з його реалізації, - недостатність коштів, отриманих від його реалізації, для погашення податкового боргу; відсутність у підприємства у розумінні положень пункту 87.5 статті 87 та пункту 95.22 статті 95 ПК України додаткових джерел погашення податкового боргу) дебіторської заборгованості), або ж недостатність коштів, стягнутих з дебітора боржника в погашення податкового боргу підприємства.
Однак, як зазначили суди, матеріали справи не містять доказів звернення позивача до виконавчої служби з метою примусового виконання рішень у справах про стягнення заборгованості з третьої особи; відсутні докази звернення до суду про надання дозволу на погашення усієї суми податкового боргу за рахунок майна платника; не надано доказів прийняття рішення про опис майна у податкову заставу та складення акта опису майна; не надано доказів відсутності у третьої особи майна, яке може бути джерелом погашення податкового боргу; не надано доказів вжиття заходів щодо виявлення додаткових джерел погашення податкового боргу третьої особи, а саме - вжиття заходів щодо стягнення сум дебіторської заборгованості з дебіторів боржника та недостатності стягнутих коштів для цілей погашення податкового боргу підприємства. Усе викладене, на переконання судів, свідчить про недоведеність вжиття позивачем вичерпних заходів з погашення податкового боргу третьої особи за рахунок його коштів та майна, у тому числі за рахунок додаткових джерел, що є передумовою стягнення з Міністерства юстиції України податкового боргу підприємства.
Поряд із тим, з огляду на посилання касаційної скарги, колегія суддів вважає передчасними висновки судів щодо невжиття позивачем усіх заходів з погашення податкового боргу Підприємства, оскільки судами не надано вичерпної відповіді на доводи податкового органу щодо наявності обставин, які унеможливлювали здійснення ним усіх заходів, перелічених судами, та не надано правової оцінки аргументам позивача про відповідні законодавчі перешкоди.
Зокрема, у розрізі викладеного, податковий орган вказував на те, що з урахуванням положень Законів України "Про заставу", "Про Державну кримінально-виконавчу службу України" та відповідно до статутних документів Підприємства належне йому майно не може бути передано в заставу, й звернення стягнення на таке майно не допускається. Відповідач, на підставі наданих ним доказів та міркувань з цього приводу, доводив відсутність у Підприємства майна, яке може бути внесено в податкову заставу та відчужено за ініціативи податкового органу, як і неможливість виконання заходів, передбачених пунктами 87.3, 87.5 статті 87 ПК України, з погашення податкового боргу платника податків. Окрім того, ПК України встановлено особливий порядок виконання судових рішень у справах про стягнення коштів з платника податків у рахунок погашення податкового боргу й органами стягнення за такими рішеннями, які здійснюють процедуру їх примусового виконання, є контролюючі органи в розумінні ПК України. При цьому, як наголошував позивач із посиланням на відповідні нормативно-правові акти, органи державної виконавчої служби до цієї процедури не залучаються.
Однак, суди попередніх інстанцій наведеному правової оцінки не надали й доводи позивача, якими він обґрунтовував свій позов, не перевірили, що позбавляє суд касаційної інстанції можливості стверджувати про повноту встановлення у справі усіх обставин справи, які мають значення для її вирішення, та правильність застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального права.
Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Статтею 353 КАС України передбачено, що підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій з направленням справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу.
З огляду на викладене, судами першої та апеляційної інстанцій на порушення статей 9, 242 КАС України не повною мірою з`ясовано обставини справи, що мають значення для її правильного вирішення, а тому оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню із направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись статтями 344, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду