Постанова
Іменем України
29 квітня 2021 року
м. Київ
справа №635/10216/14-ц
провадження №61-14381св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Висоцької В. С. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Литвиненко І. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
позивач - ОСОБА_2,
відповідач - ОСОБА_3,
відповідач - ОСОБА_4,
третя особа - Пісочинська селищна рада Харківського району Харківської області,
третя особа - комунальне підприємство "Харківське районне бюро технічної інвентаризації",
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2 на рішення Харківського районного суду Харківської області від 01 серпня 2019 року у складі судді Панас Н. Л. та постанову Харківського апеляційного суду від 23 січня 2020 року у складі колегії суддів Коваленко І. П., Овсяннікової А. І., Сащенко І. С.,
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2014 року ОСОБА_1, ОСОБА_2 звернулися до суду до ОСОБА_3, ОСОБА_4, треті особи: Пісочинська селищна рада Харківського району Харківської області (далі - Пісочинська селищна рада), комунальне підприємство "Харківське районне бюро технічної інвентаризації" (далі - КП "Харківське РБТІ") з позовом, в якому просили визначити порядок користування спільною земельною ділянкою АДРЕСА_1 між ними та ОСОБА_3, у відповідності з ідеальними частками в домоволодінні.
Під час розгляду справи позивачі уточнили позовні вимоги та просила визначити порядок користування спільною земельною ділянкою, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, у відповідності з висновками експертизи.
Позов мотивовано тим, що позивачам на підставі договору купівлі-продажу частини будинку, посвідченого нотаріально 27 жовтня 2004 року, у рівних частках належить Ѕ частина житлового будинку з відповідною частиною надвірних будівель та споруд, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .
Інша частина зазначеного домоволодіння належить ОСОБА_3 .
Між попередніми власниками та ОСОБА_3 було встановлено порядок користування земельною ділянкою, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, який був затверджений рішенням Харківського районного суду Харківської області від 22 вересня 1992 року. Проте, зазначене рішення суду не було зареєстроване у встановленому законом порядку.
Крім того, власник суміжної земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_2, при приватизації своєї ділянки самовільно порушила межу між належною їй ділянкою та ділянкою позивачів, внаслідок чого земельна ділянка позивачів була зменшена, а межа між їх ділянкою та ділянкою АДРЕСА_2 проходить через їх господарську будівлю - літню кухню.
На даний час позивачі позбавлені можливості проїзду до належної їм частини будинку, тому просили визначити порядок користування спільною земельною ділянкою між ними та ОСОБА_3, відповідно до ідеальних часток у домоволодінні.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Харківського районного суду Харківської області від 01 серпня 2019 року, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного суду від 23 січня 2020 року, у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду мотивовані тим, що позивачами не доведений факт порушення відповідачами їх права на користування земельною ділянкою, а тому позов задоволенню не підлягає.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі ОСОБА_1, ОСОБА_2 не погодились з висновками судів попередніх інстанцій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просять скасувати ухвалені у справі рішення з направленням справи до суду першої інстанції на новий розгляд.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що під час розгляду справи суди не врахували висновки судової будівельно-технічної експертизи від 29 листопада 2013 року, яка проводилася в іншій справі та встановлено порушення меж землекористування в натурі між домоволодіннями АДРЕСА_2 та АДРЕСА_1 .
На час укладення договору купівлі-продажу частини будинку АДРЕСА_1 вже проводилася приватизація й в договорах зазначалося, що продається будинок з надвірними будівлями, а спільна земельна ділянка у договір не була внесена.
На виконання ухвали Харківського районного суду Харківської області від 28 січня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про визначення порядку користування земельною ділянкою, проведено судову земельно-технічну експертизу від 16 березня 2018 року. За висновками вказаної експертизи, на розгляд суду запропоновано один варіант встановлення порядку користування земельною ділянкою АДРЕСА_1, відповідно до якого запропоновано земельну ділянку площею 136,0 кв. м залишити в загальному користуванні співвласників для заїзду та проходу. У судовому засіданні експерт пояснив, що по нормам ДБН можливий лише один варіант визначення порядку користування земельною ділянкою із двором спільного користування, який і був наданий суду.
Також судами не враховано та не надано належної оцінки Плану перетину земельних ділянок АДРЕСА_2 та АДРЕСА_1 до листа ТОВ "Скіф" від 03 лютого 2016 року, яким встановлено накладення земельної ділянки АДРЕСА_2 на земельну ділянку АДРЕСА_1 .
Допущені судами порушення норм процесуального права, неврахування та ненадання оцінки вказаним вище обставинам і доказам унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, що є підставою касаційного оскарження ухвалених у справі судових рішень.
Відзив на касаційну скаргу відповідачем не подано.
Фактичні обставини, встановлені судами
27 жовтня 2004 року між ОСОБА_5, ОСОБА_6 та позивачами ОСОБА_1, ОСОБА_2 укладено нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу частини будинку, відповідно до якого позивачі набули у власність у рівних частках Ѕ частину житлового будинку з відповідною часткою господарських та надвірних будівель і споруд за адресою:
АДРЕСА_1 .
Договором дарування від 08 травня 2015 року ОСОБА_3 подарував належну йому Ѕ частину будинку АДРЕСА_1 своїй дружині ОСОБА_4 .
Раніше нотаріально посвідченим 13 грудня 1986 року договором конкретного користування домоволодінням, укладеним між ОСОБА_3 та ОСОБА_7, ОСОБА_5, визначено порядок користування домоволодінням АДРЕСА_1 .
Рішенням Харківського районного суду Харківської області від 22 вересня 1992 року визначено порядок користування земельною ділянкою АДРЕСА_1 між ОСОБА_3 та колишніми власниками іншої Ѕ частини будинку ОСОБА_5 та ОСОБА_7
ОСОБА_3 виділена земельна ділянка площею 1 058,5 кв. м з боку житлового будинку АДРЕСА_2 .
ОСОБА_5 та ОСОБА_7 виділена земельна ділянка площею 1 058,5 кв. м з боку житлового будинку АДРЕСА_2 .
Частина земельної ділянки площею 6,6 кв. м з боку житлового будинку АДРЕСА_2 залишена у спільному користуванні співвласників.
Згідно з висновком комісійної судової земельно-технічної експертизи від 16 березня 2018 року на розгляд суду експертами надано один варіант встановлення порядку користування земельною ділянкою АДРЕСА_1 у відповідності до часток співвласників, з виділом частини земельної ділянки у загальне користування для улаштування заїзду для співвласників, який визначений у додатку №2 до експертизи.
За висновками вказаної експертизи, встановити порядок користування земельною ділянкою АДРЕСА_1, зареєстрованої за рішенням Пісочинської селищної ради Харківського району Харківського району Харківської області № 10 від 03 червня 1954 року площею 2 092 кв. м, з урахуванням меж, вказаних в технічних паспортах та у відповідності до часток співвласників, не надається можливим, оскільки в наданих на дослідження матеріалах відсутні дані щодо місцерозташування, лінейних розмірів земельних ділянок за нормою та лишків, лінейні розміри, площа, конфігурація досліджуваної земельної ділянки за технічними паспортами не відповідають фактичним лінейним розмірам, площі, конфігурації земельної ділянки, вказаним в геодезичній зйомці та частина досліджуваної земельної ділянки знаходиться у власності суміжного землевласника (власника земельної ділянки АДРЕСА_2 ).
Допитані під час розгляду справи у судовому засіданні експерти висновок експертизи, наданий суду підтримали та пояснили, що конфігурація земельної ділянки позивачів порушена через порушення, допущені землевласником ділянки АДРЕСА_2 під час приватизації.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Касаційна скарга задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Правові норми, які визначали долю земельної ділянки, наданої у власність чи користування, в разі відчуження розташованих на ній будівель чи споруд неодноразово змінювалися.
Так, при переході права власності на будівлі та споруди за цивільно-правовими угодами, укладеними до 01 січня 2002 року, згідно з положеннями чинної до цієї дати статті 30 ЗК України до набувача від відчужувача переходило належне йому право власності або право користування земельною ділянкою, на якій розташовані будівлі та споруди, якщо інше не передбачалось у договорі відчуження.
Після 31 грудня 2001 року в таких випадках право власності на земельну ділянку або її частини могло переходити відповідно до статті 120 ЗК України 2001 року на підставі цивільно-правових угод, а право користування - на підставі договору оренди, укладених відповідно відчужувачем або набувачем.
До особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду після 31 грудня 2003 року, згідно зі статтею 377 ЦК України, а з часу внесення змін до статті 120 ЗК України Законом України від 27 квітня 2007 року № 997-V і згідно зі статтею 120 ЗК України, переходило право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором, а якщо договором це не було визначено, до набувача переходило право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка необхідна для її обслуговування.
За приписами статті 120 ЗК України в редакції від 25 жовтня 2001 року (в період з 1 січня 2002 року до 20 червня 2007 року) при відчуженні об`єкта нерухомого майна, розташованого на відповідній ділянці, до набувача могло переходити право на цю земельну ділянку. Водночас автоматичний перехід права на земельну ділянку при відчуженні будівлі чи споруди передбачала стаття 377 ЦК України.
Чинне земельне та цивільне законодавство імперативно передбачає перехід права на земельну ділянку в разі набуття права власності на об`єкт нерухомості, що відображає принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, який хоча безпосередньо і не закріплений у загальному вигляді в законі, тим не менш знаходить свій вияв у правилах статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України, інших положеннях законодавства.
Однак передбачений законодавцем принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди не знаходить належного втілення у нормах, які регулюють перехід прав на земельну ділянку при переході права власності на споруду, яка на ній розташована, коли такий об`єкт нерухомого майна знаходиться на земельній ділянці, що перебуває на праві постійного користування.
Стаття 92 ЗК України обмежує коло осіб, які можуть бути постійними користувачами земельних ділянок.
Наведені вище земельно-правові та цивільно-правові норми встановлюють, що перехід майнових прав до іншої особи тягне за собою перехід до неї і земельних прав на ту частину земельної ділянки, на якій безпосередньо розташований об`єкт нерухомості, та частини земельної ділянки, яка необхідна для його обслуговування. Розмір цієї частини земельної ділянки має визначатися на основі державних будівельних норм та санітарних норм і правил.
Таким чином, особа, яка набула право власності на об`єкт нерухомості, розташований у межах земельної ділянки, якою користувався попередній власник нерухомого майна, набуває право вимагати оформлення на своє ім`я документів на користування земельною ділянкою на умовах і в обсязі, які були встановлені для попереднього землекористувача - власника об`єкта нерухомості, або частиною земельної ділянки, яка необхідна для обслуговування об`єкта нерухомості розташованого на ній.
Таких висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 грудня 2018 року у справі № 910/18560/16 (провадження №12-143гс18).
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, частини першої статті 4 ЦПК кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
Відповідно до частини другої статті 152 ЗК України, власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушень не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
При вирішенні спору про встановлення порядку користування земельною ділянкою, визначаючи варіанти користування, суд повинен виходити з розміру часток кожного зі співвласників на нерухоме майно, наявності порядку користування земельною ділянкою, погодженого власниками або визначеного на підставі відповідного договору, оформленого у встановленому законом порядку.
Установивши, що між відповідачем та попередніми власниками придбаної позивачами частини будинку, був установлений порядок користування земельною ділянкою, суди попередніх інстанцій обґрунтовано відхилили доводи останніх щодо незгоди із цим порядком, з урахуванням того, що з моменту набуття у власність частини домоволодіння у 2004 році і до січня 2013 року, тобто до дня звернення до суду за захистом свого порушеного права з боку землевласника ділянки АДРЕСА_2, вони не заперечували проти встановленого раніше з іншим співвласником домоволодіння порядку користування спірною земельною ділянкою.
Установлено, що правовстановлюючі документи на земельну ділянку АДРЕСА_1, яка перебуває на даний час у користуванні позивачів та ОСОБА_3, власниками житлового будинку не оформлялись та межі земельних ділянок в натурі між співвласниками не встановлювались.
Позивачі не звертались до органу місцевого самоврядування щодо оформлення на своє ім`я документів на користування земельною ділянкою на умовах і в обсязі, які були встановлені для попереднього землекористувача - власника об`єкта нерухомості, виділення їм у користування спірної земельної ділянки, в тому числі частини земельної ділянки, яка необхідна для обслуговування належної їм частини будинку.
За таких обставин суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, на підставі належної оцінки зібраних у справі доказів, дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність факту порушення прав позивачів на користування ними земельною ділянкою з боку відповідачів ОСОБА_3, ОСОБА_4, як співвласниками належного їм житлового будинку та користувачами земельної ділянки, на якій цей будинок знаходиться, та з цих підстав відмови у задоволенні позовних вимог до цих відповідачів про визначення порядку користування земельною ділянкою.
За змістом доводів касаційної скарги, які є аналогічними аргументам апеляційної скарги, позивачі посилаються фактично на порушення їх права на користування земельною ділянкою саме ОСОБА_8, яка є власником земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_2 . Вказують на те, що існує накладення меж земельної ділянки НОМЕР_1 (за державним актом) на земельну ділянку № (за фактичним користуванням співвласників домоволодіння АДРЕСА_1 ). Частина будівель, які належать позивачам, знаходиться на території земельної ділянки сусідки ОСОБА_8
ОСОБА_8 до участі у справі у якості відповідача не притягалась, вимог до неї у цій справі не заявлялось.
Позивачі не оспорювали у встановленому порядку отримані ОСОБА_8 державні акти на право власності на земельні ділянки та вимог щодо визнання незаконною приватизацію ділянки в судовому порядку не ставили.
Рішенням Харківського районного суду Харківської області від 25 березня 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Харківської області від 18 червня 2014 року у задоволенні позову ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_8, третя особа - ОСОБА_3 про поновлення порушеного права, відновлення меж між земельними ділянками відмовлено.
У вказаному судовому рішенні установлено, що відповідно до даних технічного обстеження індивідуального житлового будинку та господарчих будівель в АДРЕСА_1, виконаного в 2004 році, площа земельної ділянки, яка знаходиться під забудовою ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_6, складає 2842 кв.м.
В технічному паспорті на житловий будинок за вказаною адресою, виготовленого КП "Харківське районне бюро технічної інвентаризації" в жовтні 2004 року, зазначено, що норма та фактична площа земельної ділянки буде встановлена при видачі державного акту на землю або укладенні договору оренди.
За даними Управління Держземагентства у Харківському районі Харківської області від 28 січня 2014 року, відповідно до книг записів про державну реєстрацію державних актів на право власності на земельну ділянку та на право постійного користування земельною ділянкою, договорів оренди землі, записи в яких здійснювалися до 29 грудня 2012 року включно, в Управлінні обліковується державний акт на право власності на земельну ділянку, що розташована на території АДРЕСА_2 на ім`я ОСОБА_9 (державний акт на право власності на земельну ділянку, виданий 08 травня 2007 року), правовстановлюючі документи, що посвідчують право власності або користування (оренди) на земельну ділянку, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 в Управлінні не обліковуються. Вищезазначений державний акт виданий ОСОБА_9 на земельну ділянку площею 0,1500 га.
У вказаній справі була проведена судова будівельно-технічна експертиза, відповідно до висновку від 29 листопада 2013 року якої фактичні лінійні розміри конфігурація та площа земельної ділянки АДРЕСА_1 не відповідають визначеним у рішенні Пісочинської сільради від 03 червня 1954 року за № 10, лінійним розмірам конфігурації та площі вказаної земельної ділянки; фактичні лінійні розміри, конфігурація та площа земельної ділянки АДРЕСА_2 не відповідають визначеним у рішенні Пісочинської селищної ради від 18 серпня 1963 року. Поміж домоволодіннями АДРЕСА_2 та АДРЕСА_1 має місце порушення меж землекористування в натурі користувачем земельної ділянки АДРЕСА_2 за вищевказаною адресою; має місце самозахват та надлишки земельних ділянок. Можливе часткове відновлення межі землекористування в натурі поміж домоволодіннями АДРЕСА_2 та АДРЕСА_1 за вищевказаною адресою, відповідно до рішень Пісочинської сільради від 03 червня 1954 року за № 10 та від 18 серпня 1963 року за № 15, в зв`язку з тим, що правовстановлюючі документи на земельні ділянки: державний акт на право користування або право власності на землю, у землекористувачів відсутні.
Суд не прийняв до уваги вказаний експертний висновок під час розгляду спору про відновлення меж між земельними ділянками, оскільки основою для відновлення межі для експерта були рішення виконкому Пісочинської сільради від 03 червня 1954 року та від 18 серпня 1963 року, але, як встановлено під час розгляду справи (№635/362/13), земельна ділянка АДРЕСА_2 належить відповідачу на праві власності на підставі державних актів про право власності на земельну ділянку, які містять план меж земельної ділянки. Твердження експерта у судовому засіданні про те, що державний акт серії ЯД № 044200 не може бути використаний при проведенні експертизи, в зв`язку з тим, що згідно акту межа земельної ділянки проходить по капітальним будівлям, суд вважав безпідставними, оскільки зазначений державний акт у встановленому законом порядку недійсним не визнаний, висновки щодо його незаконності або невідповідності дійсним межам земельної ділянки відсутні.
У справі, яка переглядається, суд апеляційної інстанції дав належну оцінку доводам позивачів, змісту позовних вимог та підставам позову, а також обраному позивачами способу захисту, у зв`язку з чим дійшов правильного висновку про недоведеність факту порушення відповідачами ОСОБА_3, ОСОБА_4 прав позивачів, за захистом яких вони звернулися до суду з цим позовом, та залишив рішення суду першої інстанції про відмову у позові з цих підстав без змін.
Суд апеляційної інстанції обґрунтовано відхилив доводи позивачів про можливість визначення порядку користування земельною ділянкою відповідно до висновку експертизи від 16 березня 2018 року, оскільки згідно цього висновку експертом зазначено, що лінійні розміри та конфігурація меж досліджуваної земельної ділянки не відповідають лінійним розмірам та конфігурації вказаним у геодезичній зйомці. Крім того, частина досліджуваної земельної ділянки знаходиться у власності суміжного землевласника (земельна ділянка АДРЕСА_2 ).
У якості правової підстави для касаційного оскарження позивачі посилаються на пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема, що неврахування та ненадання оцінки доказам унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
Проте, за своїм змістом усі доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з наданою судами оцінкою зібраних у справі доказів та встановлених на їх підставі обставин, спрямовані на доведення необхідності переоцінки цих доказів і обставин в тому контексті, який на думку позивачів свідчить про можливість визначення між ними та співвласниками будинку порядку користування земельною ділянкою, яка на даний час залишилась у фактичному користуванні.
Разом з тим, такі аргументи належним чином перевірені судами попередніх інстанцій та спростовані під час розгляду справи з урахуванням установлених конкретних обставин та поданих сторонами доказів.
Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків судів, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам надано вмотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів попередніх інстанцій.