Постанова
іменем України
15 квітня 2021 року
м. Київ
справа № 279/4244/17
провадження № 51- 4539км20
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Голубицького С. С.,
суддів Стефанів Н. С., Яновської О. Г.,
за участю:
секретаря судового засідання Зайчишина В. В.,
прокурора Матюшевої О. В.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника Бугайова М. В. на вирок Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 10 лютого 2020 року та ухвалу Житомирського апеляційного суду від 17 червня 2020 року в кримінальному провадженні № 12017060060001254 за обвинуваченням
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та жителя АДРЕСА_1,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 345 Кримінального кодексу України (далі - КК),
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 10 лютого 2020 року, залишеним без змін ухвалою Житомирського апеляційного суду від 17 червня 2020 року, ОСОБА_2 визнано винуватим в умисному заподіянні працівникам правоохоронного органу легких тілесних ушкоджень під час виконання ними службових обов`язків та засуджено за ч. 2 ст. 345 КК до покарання у виді обмеження волі на строк 2 роки.
На підставі ст. 75 КК засудженого звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 1 рік та покладено на нього виконання обов`язків, передбачених ч. 1 ст. 76 КК.
Місцевий суд установив, що ОСОБА_1 17 липня 2017 року близько 00:30 біля будинку на вул. Героїв Чорнобиля, 27 у м. Коростені Житомирської області, за обставин детально викладених у вироку, під час виконання службових обов`язків працівниками патрульної поліції ОСОБА_3 та ОСОБА_4, перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння умисно завдав двох ударів кулаком в голову інспектору патрульної поліції ОСОБА_3 та одного удару кулаком в голову поліцейському патрульної поліції ОСОБА_4, заподіявши обом потерпілим легких тілесних ушкоджень.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник Бугайов М. В. просить скасувати вказані судові рішення у зв`язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та неправильним застосування закону України про кримінальну відповідальність і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Захисник стверджує, що працівниками поліції ОСОБА_1 було незаконно затримано та позбавлено права на захист, що призвело до його безпідставного притягнення до кримінальної відповідальності.
На думку захисника, протокол огляду місця події від 17 липня 2017 року є недопустимим доказом, оскільки вказана процесуальна дія була проведена до внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі ЄРДР), а долучена до нього схема датована іншим числом.
Вважає, що висновки експерта, якими були встановлені тілесні ушкодження у потерпілих є недопустимими доказами, оскільки при їх проведенні були використані відомості здобуті у непроцесуальний спосіб і порушено положення Інструкції про проведення судово-медичної експертизи, затвердженої наказом Міністерства охорони здоров`я України від 17 січня 1995 року № 6.
Також зазначає, що судом не встановлено місце вчинення злочину.
Окрім того вказує, що під час судового розгляду не було встановлено та доведено невиконання ОСОБА_1 законних вимог працівника правоохоронного органу, а отже, на його думку, в діях останнього відсутня об`єктивна та суб`єктивна сторона злочину, передбаченого ч. 2 ст. 345 КК.
З огляду на ці обставини захисник вважає, що оскаржувані рішення не відповідають вимогам статей 370, 374, 419 КПК.
Позиція учасників в суді касаційної інстанції
Прокурор просила залишити касаційну скаргу захисника без задоволення, а оспорювані рішення без зміни.
Інших учасників було належним чином повідомлено про дату та час касаційного розгляду справи, однак вони у судове засідання не прибули.
Сторона захисту у касаційній скарзі просила розглянути касаційну скаргу без їхньої участі.
Мотиви Суду
Колегія суддів (далі - Суд), заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, наведені в касаційній скарзі, дійшла висновку про таке.
Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому Суд наділений повноваженнями лише щодо перевірки правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
При розгляді касаційної скарги суд касаційної інстанції виходить із фактичних обставин, установлених судами першої та апеляційної інстанцій, а невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження та неповнота судового розгляду, на що посилається захисник у касаційній скарзі, не є предметом перевірки касаційного суду.
Висновок місцевого суду у вироку про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 345 КК зроблено з дотриманням вимог ст. 23 КПК на підставі об`єктивно встановлених обставин справи, підтверджених доказами, які було досліджено та перевірено під час судового розгляду, й оцінених судом відповідно до вимог ст. 94 цього Кодексу.
В основу свого рішення місцевий суд обґрунтовано поклав показання потерпілих ОСОБА_3, ОСОБА_4 та свідка ОСОБА_5 . Судом також було досліджено дані, які містяться у протоколі огляду місця події та довідках травмпункту від 17 липня 2017 року, висновках експерта № 194, 195 від 25 липня 2017 року, копії книги нарядів за 16 липня 2017 року, плані розстановки сил та засобів на території обслуговування Коростенського ВП за 16 липня 2017 року та інші докази. При цьому суд навів обґрунтовані мотиви з яких визнав неприйнятними показання засудженого та свідків ОСОБА_6 і ОСОБА_7, зазначивши про їх невідповідність іншим перевіреним доказам у справі, неузгодженість цих показань між собою, а також особисту зацікавленість вказаних осіб у дачі пояснень на користь засудженого.
Наявні в матеріалах кримінального провадження докази є логічними, послідовними і узгоджуються між собою, а тому у Суду немає об`єктивних підстав не довіряти їм.
Встановивши обставини справи на підставі досліджених у судовому засіданні доказів, районний суд дійшов обґрунтованого висновку про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого злочину.
При перевірці вироку за апеляційною скаргою захисника апеляційний суд дав належну оцінку наведеним у ній доводам, зміст яких аналогічний тим, що викладені ним у касаційній скарзі, та обґрунтовано відхилив ці доводи, навівши у своєму рішенні відповідні мотиви і підстави для цього.
Зокрема, спростовуючи доводи апеляційної скарги щодо невстановлення судом місця злочину апеляційний суд в ухвалі зазначив, що події розпочалися біля будинку на вул. Героїв Чорнобиля, 27 у м. Коростені, тривали у часі та супроводжувалися переміщенням усіх учасників, а затримання ОСОБА_1 відбулося біля магазину "Рибний будинок", про що зазначено у вироку, а отже всупереч цих доводів місце вчинення злочину судом було встановлено.
У частині доводів захисника про недопустимість висновків судово-медичних експертиз від 25 липня 2017 року № 194 та 195 як доказів у справі через те, що використані експертом медичні документи на яких ґрунтуються ці висновки було отримано у непроцесуальний спосіб, суд апеляційної інстанції в ухвалі вказав, що вказані висновки є належним чином умотивованими і складеними з додержанням положень статей 101 і 102 КПК, а законність походження наданих експерту медичних довідок щодо наявних тілесних ушкоджень у потерпілих, з огляду на обставини справи, сумнівів не викликає.
Такий висновок апеляційного суду колегія суддів вважає обґрунтованим.
Згідно з вимогами ч. 2 ст. 242 КПК призначення експертизи у кримінальному провадженні для встановлення ступеня тяжкості та характеру тілесних ушкоджень є обов`язковим.
Для з`ясування ступеню тяжкості тілесних ушкоджень отриманих потерпілими слідчий призначив у кримінальному провадженні судово-медичні експертизи та разом із постановами скерував експерту добровільно надані потерпілими довідки з травмпункту Коростенської ЦМЛ щодо результатів їх огляду.
За змістом статей 159-166 КПК порядок тимчасового доступу до речей і документів передбачений у випадках, коли особа у володінні якої перебувають такі речі та документи обмежує можливість сторони кримінального провадження ознайомитися з ними, зробити їх копії та вилучити (здійснити їх виїмку). У цьому провадженні потерпілі добровільно надали слідчому необхідні медичні документи для проведення судової медичної експертизи і з`явилися на огляд до експерта, а отже необхідності у зверненні слідчого з клопотанням до слідчого судді в порядку, передбаченому ст. 160 КПК не було.
Під час проведення експертизи судово-медичний експерт дослідив надані документи, оглянув потерпілих та надав висновок щодо тяжкості виявлених у них тілесних ушкоджень.
Згідно з ч. 1 ст. 12 Закону України "Про судову експертизу" від 25 лютого 1994 року № 4038-XII судовий експерт зобов`язаний провести повне дослідження і дати обґрунтований та об`єктивний письмовий висновок.
Відповідно до положень п. 1.4 "Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень", затвердженої наказом Міністерства Юстиції України № 53/5 від 08 жовтня 1998 року, визначення способу проведення експертизи (вибір певних методик, (методів дослідження)) належить до компетенції експерта.
Як убачається з дослідницької частини висновку експерта № 194 від 25 липня 2017 року, при візуальному огляді потерпілого ОСОБА_3 на тілі останнього було виявлено синець невизначеної форми в ділянці правої вилиці. Інших видимих тілесних ушкоджень на тілі не виявлено.
У зв`язку з тим, що у наданій експерту довідці з травмпункту Коростенської ЦМЛ, крім інших тілесних ушкоджень виявлених у ОСОБА_3, також було зазначено про діагностований у нього крайовий скол 23 зуба, що було поставлено лікарем під знак питання, судово-медичний експерт з урахуванням положень пункту 4.5. "Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень", затверджених наказом Міністерства охорони здоров`я № 6 від 17 січня 1995 року, яким передбачено, що у необхідних випадках судово-медичний експерт може використовувати відомості досліджень, що проводяться із залученням відповідних спеціалістів, не обстежуючи потерпілого особисто, скерував останнього на консультацію до лікаря-стоматолога, який 24 липня 2017 року при огляді ротової порожнини потерпілого підтвердив наявність у нього перелому частини 23 зуба, про що видав довідку.
Про ці обставини експерт зазначив у своєму висновку(т. 1, а.к.п. 78).
Враховуючи вказане, доводи захисника в касаційній скарзі про порушення експертом під час проведення експертизи вимог пункту 2.10. Інструкції про проведення судово-медичної експертизи, затвердженої наказом Міністерства охорони здоров`я України від 17 січня 1995 року № 6 є безпідставними, адже у цьому пункті мова ведеться про залучення експертом за погодженням з особою, яка призначила експертизу, фахівця у відповідній галузі медицини при вирішенні експертом спеціальних питань, що не входять до його компетенції, у випадку, коли експерт не володіє такими спеціальними знаннями і залучення такого фахівця у відповідній галузі медицини є необхідним для проведення всіх необхідних досліджень з метою вирішення питань, поставлених на вирішення експерту.
При призначенні слідчим цієї експертизи у кримінальному провадженні на вирішення експерту були поставлені питання щодо наявності тілесних ушкоджень у потерпілого ОСОБА_3, їх ступеня тяжкості, розташування, механізму заподіяння та давність утворення. Ці питання входили до компетенції експерта і при виконанні експертизи не потребували від нього проведення досліджень, які вимагають наявність спеціальних знань. Разом із тим, оскільки у наданій травмпунктом довідці поставлений лікарем при огляді ОСОБА_8 діагноз "крайовий скол 23 зуба" був під знаком питання і викликав в експерта розумний сумнів, останньому для надання обґрунтованого висновку необхідно було вирішити питання щодо наявності або відсутності у потерпілого такого пошкодження, у зв`язку з чим він і скерував ОСОБА_3 на консультацію до лікаря-стоматолога, після огляду якого цей діагноз був підтверджений. З урахуванням даних отриманих при огляді потерпілого лікарем-стоматологом експертом і був зроблений наявний у провадженні висновок щодо тяжкості заподіяних ОСОБА_3 тілесних ушкоджень.
З огляду на зазначене, будь-яких порушень вимог закону, які би ставили під сумнів правильність вказаного висновку експерта колегія суддів не вбачає.
Суди першої та апеляційної інстанції уважно перевірили доводи сторони захисту про недопустимість довідок травмпункту від 17 липня 2017 року щодо тілесних ушкоджень виявлених у потерпілих та дійшли висновку, що хоча ці довідки і не складені на офіційному бланку, проте вони видані державним лікувальним закладом і мають усі необхідні для документу реквізити (номер, кутовий штамп, печатку та прізвище лікаря), а тому вони обґрунтовано були взяті до уваги експертом при проведенні експертизи.
Відсутність у вказаних довідках підпису лікаря не ставить під сумнів законність їх походження з огляду на те, що сама сторона захисту не заперечувала в суді факт звернення потерпілих до травмпункту і їх огляд лікарем, та не ставила перед судом питання щодо перевірки цих обставин.
Враховуючи викладене у Суду немає підстав вважати ці довідки недопустимими доказами у розумінні положень ст.87 КПК.
Також не є прийнятними і доводи захисника в касаційній скарзі про недопустимість як доказу протоколу огляду місця події.
Відповідно до положень кримінального процесуального закону огляд місця події - це слідча дія, яка має на меті безпосереднє сприйняття, дослідження обстановки на місці події, виявлення, фіксацію та вилучення різних речових доказів, з`ясування характеру події, що відбулася, встановлення особи злочинця та мотивів скоєння злочину. Огляд місця події є однією з перших та невідкладних слідчо-оперативних дій, а також джерелом отримання доказів.
За змістом статей 214, 237 КПК огляд є слідчою дією, спрямованою на отримання (збирання) доказів або перевірку вже отриманих доказів у конкретному кримінальному провадженні, яка проводиться у межах досудового розслідування.
Згідно з вимогами ч. 3 ст. 214 КПК у невідкладних випадках огляд місця події може бути проведений до внесення відомостей до ЄРДР, що здійснюється негайно після огляду. Підставою для проведення огляду місця події слугує інформація про вчинення кримінального правопорушення.
З матеріалів провадження вбачається, що огляд місця події був проведений слідчим до внесення відомостей до ЄРДР з 00:30 до 01:10 17 липня 2017 року з метою дослідження оточуючої обстановки, з`ясування обставин події, фіксації слідів злочину та речових доказів у відповідності з вимогами статей 214 та 237 КПК. Вказаний протокол складений відповідно до вимог кримінального процесуального закону та підписаний понятими. Відтак, проведення слідчим огляду місця події до внесення відомостей до ЄРДР та помилкове зазначення слідчим у долученій до протоколу огляду схемі місця події іншої дати її складання - 17 червня 2017 року, не є автоматичною підставою для визнання цього протоколу огляду недопустимим доказом у справі, оскільки ця схема підписана усіма учасниками, які приймали участь в огляді, а зафіксовані у ній дані безпосередньо пов`язані з відомостями, що викладені в протоколі огляду.
Безпідставними слід визнати і доводи захисника в касаційній скарзі про порушення права на захист ОСОБА_1 при його затриманні працівниками поліції, оскільки останній в порядку ст. 208 КПК у кримінальному провадженні не затримувався, а спеціальні засоби (кайданки) та фізична сила були застосовані до нього поліцейськими на підставі статей 42, 44, 45 Закону України "Про Національну поліцію" як до особи, яка намагалася втекти з місця події та чинила опір працівникам поліції.
Посилання захисника в касаційній скарзі про недоведеність у судовому засіданні невиконання ОСОБА_1 законних вимог працівника правоохоронного органу не ґрунтуються на вимогах закону, так як об`єктивна сторона скоєного ним кримінального правопорушення не вимагає вчинення цих дій винною особою і полягає лише в умисному заподіянні працівнику правоохоронного органу чи його близьким родичам побоїв, легких або середньої тяжкості тілесних ушкоджень у зв`язку з виконанням цим працівником службових обов`язків, що і було встановлено судом.
Вирок місцевого суду та ухвала апеляційного суду є належно обґрунтованими та вмотивованими і за змістом відповідають вимогам статей 370, 374 та 419 КПК, у них зазначено відповідні підстави та положення закону, якими керувалися ці суди при ухваленні своїх рішень.
При перевірці оскаржуваних рішень судом касаційної інстанції не встановлено таких порушень норм матеріального або процесуального права, які можуть тягнути їх зміну чи скасування, а тому підстав для задоволення касаційної скарги захисника колегія суддів не вбачає.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд