ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 квітня 2021 року
м. Київ
справа № 420/5498/20
адміністративне провадження № К/9901/21639/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Мельник-Томенко Ж. М.,
суддів - Жука А. В., Мартинюк Н. М.,
розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до прокуратури Одеської області, Офісу Генерального прокурора, Управління стратегічних розслідувань в Одеській області Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України про визнання протиправною бездіяльності, визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії, провадження в якій відкрито
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 30.06.2020 (суддя - Корой С. М.) і постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 30.07.2020 (колегія суддів у складі: Єщенка О. В., Димерлія О. О., Танасогло Т. М.),
УСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог та їхнє обґрунтування
25.06.2020 громадянин Російської Федерації ОСОБА_1 звернувся до суду адміністративним позовом до прокуратури Одеської області, Офісу Генерального прокурора, Управління стратегічних розслідувань в Одеській області Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України, в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність Управління стратегічних розслідувань в Одеській області Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України щодо неповідомлення Іллічівської місцевої прокуратури Одеської області про затримання у межах її територіальної юрисдикції громадина Російської Федерації ОСОБА_1 ;
- визнати протиправною бездіяльність прокуратури Одеської області у вигляді негайного не прийняття рішення про звільнення ОСОБА_1 зі слідчого ізолятора, припинення тимчасового та екстрадиційного арештів;
- визнати протиправними дії Офісу Генерального прокурора щодо прийняття до розгляду запиту Генеральної прокуратури Російської Федерації про видачу ОСОБА_1 до Російської Федерації для притягнення до кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого статтею 210.1 Кримінального кодексу РФ (зайняття вищого положення у злочинній ієрархії);
- зобов`язати Офіс Генерального прокурора та прокуратуру Одеської області припинити екстрадиційну перевірку запиту Генеральної прокуратури Російської Федерації про видачу ОСОБА_1 до Російської Федерації для притягнення до кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого статтею 210.1 Кримінального кодексу РФ (зайняття вищого положення у злочинній ієрархії).
Позовні вимоги мотивовано тим, що 31.03.2020 о 07 год 00 хв співробітниками Управління стратегічних розслідувань в Одеській області Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України позивача затримано за адресою мешкання: АДРЕСА_1, розшукуваного правоохоронними органами Російської Федерації з метою притягнення до кримінальної відповідальності за злочин, передбачений статтею 210.1 Кримінального кодексу РФ (зайняття вищого положення у злочинній ієрархії).
На переконання позивача, зазначені обставини свідчать про те, що подальше клопотання до слідчого судді щодо застосування тимчасового арешту затриманого мало бути реалізоване Іллічівською місцевою прокуратурою, однак в результаті неповідомлення прокурора за місцем затримання позивача на території Овідіопольського району Одеської області та подальшого запрошення позивача до Київського відділу поліції в м. Одесі Головного управління Національної поліції в Одеській області для встановлення особи затриманого відбулась штучна підміна фактичної адреси затримання громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 .
Разом з цим, позивач зазначає, що злочин, за який запитано видачу особи, не передбачає покарання у вигляді позбавлення волі за законом України, а тому, відповідно до приписів статті 589 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України), статті 2 Європейської конвенції про видачу правопорушників, статті 56 Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справ, стороною - держави, до якої адресовано запит, відмовляється іноземній державі у видачі відповідної особи.
Зазначені обставини, на думку позивача, є підставою для вжиття прокуратурою Одеської області заходів щодо припинення екстрадиційної перевірки, негайного скасування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та негайного звільнення ОСОБА_1 . Аналогічно, вказані обставини, на його думку, свідчать і про протиправність дій Офісу Генерального прокурора України щодо екстрадиційної перевірки громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 . Наведене, на думку позивача, у сукупності свідчить про те, що відповідачами порушено право ОСОБА_1 на свободу та особисту недоторканність, а також про неправомірну бездіяльність суб`єктів владних повноважень щодо повідомлення місцевої прокуратури про затримання позивача у межах територіальної юрисдикції, прийняття рішення про звільнення позивача, припинення тимчасового та екстрадиційного арештів.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 30.06.2020 відмовлено у відкритті провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Відмовляючи у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції дійшов висновку, що предметом цього позову є бездіяльність та дії прокуратури Одеської області, Офісу Генерального прокурора, Управління стратегічних розслідувань в Одеській області Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України, допущені (вчинені) ними під час екстрадиційної перевірки, екстрадиційного арешту відносно позивача та затримання на території України особи, яка розшукується іноземною державою у зв`язку із вчиненням кримінального правопорушення, тому позов підлягає вирішенню за правилами, встановленими КПК України.
П`ятий апеляційний адміністративний суд постановою від 30.07.2020 залишив без змін ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 30.06.2020.
Суд апеляційної інстанції виходив із того, що спір у цій справі виник у зв`язку з протиправними, на переконання позивача, діями та бездіяльністю посадових та службових осіб органів прокуратури, слідчих органів, вчинених або не вчинених останніми в рамках надання правової допомоги у кримінальних справах та порядку екстрадиції особи, перевірка правомірності таких діянь з огляду на положення пункту 2 частини другої статті 19 КАС України знаходиться поза межами юрисдикції адміністративного суду, їх оскарження має здійснюватися у порядку, встановленому КПК України. Наведене, за висновками суду апеляційної інстанції, узгоджується із правовою позицією, викладеною Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 29.04.2020 по справі № 826/2106/17-а.
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги
Позивач, не погодившись з ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 30.06.2020 та постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 30.07.2020, подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанції та справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції. Також просить передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
На обґрунтування касаційної скарги скаржник зазначає, що вона подається з підстав порушення правил предметної юрисдикції, оскільки процедура оскарження у кримінальному процесуальному порядку протиправних дій та бездіяльності державних органів, вчинених у рамках справи щодо видачі (екстрадиції) позивача не передбачена КПК України та фактично неможлива. Вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про те, що цей спір підлягає розгляду в порядку кримінального судочинства, що, на його переконання, підтверджується правовою позицією, яка викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.01.2019 по справі № 802/1335/17-а.
Позиція інших учасників справи
Одеська обласна прокуратура у відзиві на касаційну скаргу просить залишити її без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.
Від інших учасників процесу відзиви на касаційну скаргу не надходили, що відповідно до статті 338 КАС України не перешкоджає перегляду рішення суду апеляційної інстанції за наявними в справі матеріалами.
Рух касаційної скарги
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Мельник-Томенко Ж. М., суддів Жука А. В., Мартинюк Н. М. від 14.09.2020 відкрито касаційне провадження за скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 30.06.2020 і постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 30.07.2020.
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного адміністративного суду Мельник-Томенко Ж. М. від 24.02.2021 підготовчі дії закінчено, справу призначено до розгляду у порядку письмового провадження.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Мельник-Томенко Ж. М., суддів Жука А. В., Мартинюк Н. М. від 25.02.2021 справу № 420/5498/20 за позовом ОСОБА_1 до прокуратури Одеської області, Офісу Генерального прокурора, Управління стратегічних розслідувань в Одеській області Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України про визнання протиправною бездіяльності, визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини шостої статті 346 КАС України.
Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 05.04.2021 справу № 420/5498/20 повернуто до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду для розгляду у відповідній колегії, при цьому вказавши, що видача особи (екстрадиція) є окремим різновидом міжнародної правової допомоги. Отже, правовідносини, пов`язані з екстрадицією й наданням міжнародної правової допомоги в інших формах, зокрема, проведення обшуків, вилучення і передача запитуючій стороні речей і документів, що мало місце у справі № 826/2106/17, у якій Великою Палатою Верховного Суду прийнято постанову зі сформульованою позицію щодо необхідності вирішення відповідних питань у порядку, встановленому КПК України, є подібними.
Матеріали цієї справи надійшли до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду 09.04.2021, відтак їх передано для продовження розгляду тій самій колегії суддів (суддя-доповідач Мельник-Томенко Ж. М., судді Жук А. В., Мартинюк Н. М.).
Ухвалою Верховного Суду від 19.04.2021 прийнято до провадження вказану справу та призначено її до розгляду у порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами.
Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи
Старшим оперуповноваженим УСР в Одеській області ДСР НП України складено протокол про те, що 31.03.2020 о 13 год 10 хв за адресою: м. Одеса, вул. Філатова, 15-А, працівниками УСР в Одеській області ДСР НП України, на підставі матеріалів наданих відділом міжнародного поліцейського співробітництва ГУ НП в Одеській області від 31.03.2020 № 50/521 про те, що громадянин Російської Федерації ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, обвинувачений у вчиненні злочину, передбаченого частиною першою статті 210 Кримінального кодексу РФ та відносно нього винесено вирок від 06.10.2019 Центральним районним судом м. Челябінськ про арешт ОСОБА_1 та відповідно до статей 208, 582 КПК України затримано вказану особу.
Ухвалою слідчого судді Київського районного суду м. Одеси від 02.04.2020 по справі № 947/7455/20, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного суду від 13.04.2020, задоволено клопотання керівника Одеської місцевої прокуратури № 1 Царелунги К. П. про застосування тимчасового арешту відносно громадянина Російської Федерації ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, який перебуває в міжнародному розшуку за ініціативи правоохоронних органів Російської Федерації.
Застосовано тимчасовий арешт до громадянина Російської Федерації ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, (інші дати народження: ІНФОРМАЦІЯ_2, ІНФОРМАЦІЯ_3 ) на 40 діб, до надходження запиту про його видачу від компетентних органів Російської Федерації.
Вирішено громадина Російської Федерації ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, (інші дати народження: ІНФОРМАЦІЯ_2, ІНФОРМАЦІЯ_3 ) утримувати в Одеському слідчому ізоляторі Управління державної пенітенціарної служби в Одеській області за адресою: 65059, м. Одеса, вул. Люстдорфська дорога, буд. 11.
Ухвалою слідчого судді Малиновського районного суду м. Одеси від 08.05.2020 по справі № 521/7130/20, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного суду від 16.06.2020, задоволено клопотання керівника Одеської місцевої прокуратури № 2.
Застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою для забезпечення видачі (екстрадиційний арешт) відносно громадянина Російської Федерації ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, до вирішення питання про його видачу (екстрадицію) та фактичну передачу компетентним органам Російської Федерації, але не більше строку, встановленого частиною десятою статті 584 КПК України.
Вирішено, що строк дії ухвали про застосування екстрадиційного арешту до ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, обчислюється з дня її постановлення, тобто з 08.05.2020, з перевіркою слідчим суддею наявності підстав для подальшого тримання під вартою або звільнення не пізніше 06.07.2020. Загальний строк застосування екстрадиційного арешту не може тривати більше 12 місяців. Утримувати ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, в ДУ "Одеський слідчий ізолятор".
Крім того, відповідно до матеріалів справи, представники ОСОБА_1 зверталися до слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси із скаргами на протиправні дії та бездіяльність прокуратури Одеської області, на підставі статті 572 УПК України щодо екстрадиційного арешту останнього.
Норми права, якими керувався суд касаційної інстанції та висновки суду за результатами розгляду касаційної скарги
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає таке.
Касаційне провадження у справі відкрито за касаційною скаргою, яка подана на судове рішення, право на касаційне оскарження якого передбачено частиною другою статті 328 КАС України.
Підставами касаційного оскарження судового рішення, зазначеного у частині другій статті 328 КАС України, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права (абзац 2 пункту 4 частини четвертої статті 328 КАС України).
Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Зазначеним вимогам процесуального закону ухвала суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції відповідають, а викладені у касаційній скарзі доводи заявника є необґрунтованими з огляду на таке.
Гарантоване Конституцією і регламентоване законами України право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб передбачає можливість вибору форми та порядку захисту стверджуваного порушення своїх прав чи інтересів, часу звернення до суду. Кожен вільний у виборі способу захисту свого права, а у випадках, визначених процесуальним законом, місцезнаходження суду.
Водночас право на оскарження в розрізі положень частин першої, другої статті 55 та частини третьої статті 124 Основного Закону України про захист прав і свобод людини і громадянина судом, про гарантування права на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб те, що юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення, а у передбачених законом випадках й на розгляд інших справ, зобов`язує кожного, хто вважає, що його право порушено, звертатися до суду, встановленого законом, тобто до того суду, який наділений повноваженнями на розгляд таких справ. Якщо особа вирішила захистити своє право в суді, який не має юрисдикції на розгляд такої справи, суд, до якого вона звернулася за захистом, повинен ухвалити відповідне рішення з висновком про порушення правил предметної юрисдикції й рекомендувати звернутися до суду, якому підсудний спір. Мірилом для такого висновку має бути істинна фактична та правова оцінка, кваліфікація суті (змісту) спірних правовідносин; визначення, яке право, ким і вимоги яких матеріально-правових норм були порушені. На визначення суті спірних правовідносин не повинна впливати інтерпретація їх автором звернення до суду, якщо із сукупності фактичних передумов об`єктивно можливо визначити правову природу спірних правовідносин.
Відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Пункти 1-3 частини першої статті 4 КАС України адміністративною справою визначають переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому:
хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або
хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або
хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи,
а адміністративним судом - суд, до компетенції якого цим Кодексом віднесено розгляд і вирішення адміністративних справ.
Відповідно до пункту 7 частини першої статті 4 КАС України суб`єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.
Проте юрисдикція адміністративних судів не поширюється на справи, що мають вирішуватися в порядку кримінального судочинства (пункт 2 частини другої статті 19 КАС України).
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Як установлено судами попередніх інстанцій, підставою для звернення до суду із цим позовом до прокуратури Одеської області, Офісу Генерального прокурора, Управління стратегічних розслідувань в Одеській області Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України є незгода позивача із діями та бездіяльністю посадових та службових осіб органів прокуратури, слідчих органів, які ними допущені (вчинені) під час екстрадиційної перевірки, екстрадиційного арешту відносно позивача та затримання на території України особи, яка розшукується іноземною державою у зв`язку із вчиненням кримінального правопорушення.
Частиною першою статті 5 КАС України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Водночас право на звернення до суду не є абсолютним, а здійснюється на підставах і в порядку, установлених законом. Кожний із процесуальних кодексів установлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур, та осіб, котрі можуть ініціювати їхнє вирішення. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу, що не є порушенням прав на справедливий судовий розгляд та ефективний засіб юридичного захисту, гарантованих статтями 6 та 13 Конвенції про захист прав особи й основоположних свобод (далі - Конвенція).
Регламентована у статті 13 Конвенції гарантія встановлює загальний фундаментальний принцип, відповідно до якого кожна людина і громадянин, які вважають порушеним своє право, визначене Конвенцією, повинні мати реальну можливість у межах національних правових процедур домогтися ретельної перевірки відповідних доводів компетентними органами, в разі їх підтвердження - констатації протиправності відповідних рішень, дій або бездіяльності представників держави, анулювання юридичних наслідків вищезазначених рішень або дій, припинення свавільного обмеження прав, за наявності підстав - також відшкодування шкоди і притягнення винних до відповідальності.
Зокрема, у кримінальному провадженні твердження про порушення конвенційних прав людини під час одержання доказів можуть бути заявлені під час судового розгляду справи по суті і підлягають ретельній перевірці судом. Констатація факту свавільного втручання у права людини, гарантовані Конвенцією, є безумовною підставою для визнання судом недопустимими доказів, одержаних таким шляхом.
Частиною першою статті 1 КПК України визначено, що порядок кримінального провадження на всій території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України.
Відповідно до пункту 10 частини першої статті 3 КПК України кримінальним провадженням є досудове розслідування і судове провадження, процесуальні дії у зв`язку із вчиненням діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність.
За своєю правовою природою кримінальне провадження становить єдиний комплекс вчинюваних в установленому КПК порядку дій, у межах якого органи досудового розслідування і суд здійснюють функцію притягнення особи до кримінальної відповідальності. Зокрема, таке провадження включає встановлені законом процедури одержання доказів, гарантії законності цих процедур, а також право особи в установлений КПК спосіб оспорювати правомірність відповідних процесуальних дій та/або рішень у контексті реалізації свого права на захист.
Право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого, що належить до загальних засад кримінального провадження, згідно з частиною першою статті 24 КПК України кожному гарантується в порядку, передбаченому цим Кодексом.
Водночас, гарантіями законності процесуальних дій та/або рішень органів досудового розслідування й суду є не лише можливість їх окремого оскарження, а й низка інших визначених кримінальним процесуальним законом механізмів - право підозрюваного, обвинуваченого й інших визначених у КПК осіб брати участь у проведенні слідчих дій, висловлювати зауваження, заперечення щодо порядку їх здійснення (пункти 9, 10 частини третьої статті 42 КПК України), а під час судового розгляду кримінального провадження по суті - заявляти клопотання про визнання недопустимими доказів, одержаних з порушенням установленого законом порядку (частина третя статті 89 КПК України).
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 541 КПК України міжнародна правова допомога - проведення компетентними органами однієї держави процесуальних дій, виконання яких необхідне для досудового розслідування, судового розгляду або для виконання вироку, ухваленого судом іншої держави або міжнародною судовою установою.
Згідно із пунктом 2 частини першої статті 541 КПК України видача особи (екстрадиція) - видача особи державі, компетентними органами якої ця особа розшукується для притягнення до кримінальної відповідальності або виконання вироку. Екстрадиція включає: офіційне звернення про встановлення місця перебування на території запитуваної держави особи, яку необхідно видати, та видачу такої особи; перевірку обставин, що можуть перешкоджати видачі; прийняття рішення за запитом; фактичну передачу такої особи під юрисдикцію запитуючої держави.
Порядок міжнародної правової допомоги при проведенні процесуальних дій врегульований Главою 43 КПК України.
Так, відповідно до частини першої статті 551 КПК України суд, прокурор або слідчий за погодженням з прокурором надсилає до уповноваженого (центрального) органу України запит про міжнародну правову допомогу у кримінальному провадженні, яке він здійснює.
За правилами статті 572 КПК України особи, які вважають, що рішеннями, діями або бездіяльністю органів державної влади України, їх посадових чи службових осіб, вчинених у зв`язку з виконанням запиту про міжнародну правову допомогу, завдано шкоди їхнім правам, свободам чи інтересам, мають право оскаржити рішення, дії та бездіяльність до суду.
Екстрадиція включає комплекс процесуальних дій, порядок вчинення яких регламентований главою 44 КПК України. Всі ці дії проводяться уповноваженими службовими особами органів досудового розслідування та/або прокуратури в порядку, визначеному КПК України, для досягнення завдань кримінального провадження і породжують передбачені КПК України правові наслідки. Метою забезпечення таких дій є притягнення особи до кримінальної відповідальності, що включає стадії як досудового розслідування, так і судового розгляду, виконання вироку іноземної держави.
Тому зміст дій, які становлять міжнародну правову допомогу й екстрадицію, логічно співвідносяться як загальне і спеціальне, а мета цих дій є тотожною.
Міжнародне співробітництво під час кримінального провадження полягає у вжитті необхідних заходів з метою надання міжнародної правової допомоги шляхом вручення документів, виконання окремих процесуальних дій, видачі осіб, які вчинили кримінальне правопорушення, тимчасової передачі осіб, перейняття кримінального переслідування, передачі засуджених осіб та виконання вироків. Міжнародним договором України можуть бути передбачені інші, ніж у цьому Кодексі, форми співробітництва під час кримінального провадження (стаття 542 КПК України).
Отже, видача осіб, які вчинили кримінальне правопорушення, є одним із різновидів міжнародної правової допомоги і формою міжнародного співробітництва.
Згідно зі статтею 6 Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах від 22.01.1993 Договірні Сторони надають один одному правову допомогу шляхом виконання процесуальних і інших дій, передбачених законодавством запитуваної Договірної Сторони, зокрема складання і пересилання документів, проведення обшуків, вилучення, пересилання і видачі речових доказів, проведення експертизи, допиту сторін, обвинувачених, свідків, експертів, порушення карного переслідування, розшуку і видачі осіб, що вчинили злочини, визнання і виконання судових рішень по цивільним справам, вироків у частині цивільного позову, виконавчих написів, а також шляхом вручення документів.
Відтак, у розумінні цієї міжнародно-правової норми поняття "правова допомога" охоплює як видачу осіб, що нарівні національного кримінального процесуального закону регламентовано главою 44 КПК України, так і вчинення низки інших дій, що є предметом регулювання глави 43 цього Кодексу. Окрім цього, в Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах від 22.01.1993 норми, якими детально регламентовано питання екстрадиції, розміщені у розділі IV "Правова допомога у кримінальних справах", частині I "Видача".
Статтею 591 КПК України врегульований порядок оскарження рішення про видачу особи (екстрадицію), згідно якої рішення про видачу особи (екстрадицію) може бути оскаржено особою, стосовно якої воно прийняте, її захисником чи законним представником до слідчого судді, в межах територіальної юрисдикції якого така особа тримається під вартою, крім випадку, передбаченого статтею 588 цього Кодексу. Якщо до особи застосовано запобіжний захід, не пов`язаний із триманням під вартою, скарга на рішення про видачу такої особи (екстрадицію) може бути подана до слідчого судді, в межах територіальної юрисдикції якого розташований відповідний центральний орган України. Якщо скаргу на рішення про видачу подає особа, яка перебуває під вартою, уповноважена службова особа місця ув`язнення негайно надсилає скаргу до слідчого судді і повідомляє про це відповідну регіональну прокуратуру. Розгляд скарги здійснюється слідчим суддею протягом п`яти днів з дня її надходження до суду. Судовий розгляд проводиться за участю прокурора, який проводив екстрадиційну перевірку, особи, щодо якої прийнято рішення про видачу, її захисника чи законного представника, якщо він бере участь у провадженні.
У цьому місці в контексті обставин справи, що переглядається, доречно послався суд апеляційної інстанції на актуальну й натепер мотивацію Рішення Конституційного Суду України від 23.05.2001 № 6рп/2001, у якому суд на підставі чинного на той час законодавства роз`яснив, що кримінальне судочинство - це врегульований нормами КПК порядок діяльності органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду (судді) щодо порушення, розслідування, розгляду та вирішення кримінальних справ, а також діяльність інших учасників кримінального процесу - підозрюваних, обвинувачених, підсудних, потерпілих, цивільних позивачів і відповідачів, їх представників та інших осіб з метою захисту своїх конституційних прав, свобод і законних інтересів. Захист прав і свобод людини не може бути надійним без надання їй можливості під час розслідування кримінальної справи оскаржити до суду окремі процесуальні акти, дії чи бездіяльність органів дізнання, попереднього слідства та прокуратури. Але таке оскарження може здійснюватися в порядку, встановленому згаданим вище Кодексом, оскільки діяльність посадових осіб, як і діяльність суду, має свої особливості та не належить до управлінської сфери. Із цього слідує, що органи дізнання, слідства та прокуратури під час здійснення ними досудового розслідування виконують не владні управлінські функції, а владні процесуальні функції. Такі дії не є способом реалізації посадовими особами органів прокуратури та досудового розслідування своїх владних управлінських функцій, а є наслідком виконання ними функцій, обумовлених завданнями кримінального судочинства.
Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади України, їх посадових чи службових осіб та відшкодування завданої шкоди здійснюється у порядку, передбаченому законами України, треба розуміти так, що у разі оскарження рішення, дії чи бездіяльності органів державної влади України, їх посадових чи службових осіб, вчинених у зв`язку з виконанням запиту про міжнародну правову допомогу, а також вчинених в порядку екстрадиції, які були порушені, недотримані чи не виконані під час здійснення процесуальних дій на досудовому провадженні, застосовуються положення КПК України й передбачені цим Кодексом правила кримінального процесуального судочинства.
Щодо посилання скаржника на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 23.01.2019 по справі № 802/1335/17-а, колегія суддів зазначає, що у цій постанові Велика Палата Верховного Суду погодилась із судами першої та апеляційної інстанції про неможливість розгляду в порядку адміністративного судочинства справи про оскарження дій слідчого щодо проведення обшуку в кримінальному провадженні. Цей висновок, серед іншого, обґрунтовано тим, що з`ясування законності проведення слідчих дій у кримінальному провадженні, яке не припинено, судом адміністративної юрисдикції здатне призвести до передчасного вирішення питань, які підлягають розв`язанню судом під час розгляду кримінальної справи по суті. Така ситуація може негативно відбитися на перебігу і результатах кримінального провадження з точки зору виконання його основних завдань. Встановлення правомірності/протиправності процесуальної дії в порядку адміністративного судочинства означатиме констатацію юридичного факту, який безпосередньо впливає на оцінку доказів, за межами встановленої кримінальним процесуальним законом процедури з порушенням закріпленої у статті 22 КПК України засади змагальності.
Лише у випадках, коли на момент звернення особи зі скаргою на проведені у кримінальному провадженні процесуальні дії, які за правилами КПК України не підлягають окремому оскарженню і можуть перевірятися при розгляді судом кримінальної справи по суті, кримінальне провадження припинено на підставі визначеного законом процесуального рішення, розгляд таких скарг за правилами кримінального судочинства стає неможливим. Виключно в цьому разі, у зв`язку з відсутністю в особи альтернативного способу юридичного захисту, з метою реалізації її права за статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також з урахуванням того, що в даній ситуації перевірка правомірності слідчих дій за іншою процедурою не може зашкодити реалізації завдань кримінального провадження, позов має розглядатися судом адміністративної юрисдикції (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23.01.2019 у справі № 802/1335/17-а).
Окрім цього, Велика Палата Верховного Суду вже викладала правову позицію з питань юрисдикції спорів щодо оскарження дій та бездіяльності посадових та службових осіб органів прокуратури під час надання міжнародної правової допомоги у кримінальному провадженні.
Так, у постанові від 29.04.2020 у справі № 826/2106/17, на яку також послався в оскаржуваній постанові й суд апеляційної інстанції, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що перевірка правомірності діянь посадових та службових осіб органів прокуратури, вчинених або не вчинених останніми в рамках надання правової допомоги у кримінальних справах за фактами комп`ютерного шахрайства, з огляду на положення пункту 2 частини другої статті 19 КАС України знаходиться поза межами юрисдикції адміністративного суду; їх оскарження має здійснюватися у порядку встановленому КПК України.
Крім того, Верховний Суд зауважує, що видача особи (екстрадиція) є окремим різновидом міжнародної правової допомоги. Отже, правовідносини, пов`язані з екстрадицією й наданням міжнародної правової допомоги в інших формах (зокрема, проведення обшуків, вилучення і передача запитуючій стороні речей і документів, що мало місце у справі № 826/2106/17, у якій Великою Палатою Верховного Суду прийнято постанову зі сформульованою позицію щодо необхідності вирішення відповідних питань у порядку, встановленому КПК України), є подібними.
З огляду на наведене, враховуючи, що предметом даного позову є бездіяльність та дії прокуратури Одеської області, Офісу Генерального прокурора, Управління стратегічних розслідувань в Одеській області Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України, які ними допущені (вчинені) під час екстрадиційної перевірки, екстрадиційного арешту відносно позивача та затримання на території України особи, яка розшукується іноземною державою у зв`язку із вчиненням кримінального правопорушення, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що перевірка правомірності таких діянь з огляду на положення пункту 2 частини другої статті 19 КАС України знаходиться поза межами юрисдикції адміністративного суду, їх оскарження має здійснюватися у порядку, встановленому КПК України, що узгоджується із правовою позицією, викладеною Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 29.04.2020 по справі № 826/2106/17.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.
За правилами частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки оскаржувані судові рішення прийнято з додержанням норм процесуального права, а правових висновків судів першої та апеляційної інстанцій скаржник не спростував, Верховний Суд не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.
Таким чином, зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.