ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 квітня 2021 року
м. Київ
справа № 120/3857/19-а
адміністративне провадження № К/9901/25881/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Білак М.В.,
суддів: Губської О.А., Калашнікової О.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження справу
за касаційною скаргою ОСОБА_1
на постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 25 червня 2020 року (головуючий суддя - Боровицький О.А., судді: Матохнюк Д.Б., Шидловський В.Б.)
у справі №120/3857/19-а
за позовом ОСОБА_1
до військової частини А0549
про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії.
I. РУХ СПРАВИ
1. У листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом, в якому просив:
- визнати протиправним дії щодо ненарахування та невиплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 13 жовтня 2018 року по 15 серпня 2019 року;
- зобов`язати нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 13 жовтня 2018 року по 15 серпня 2019 року.
2. В обґрунтування позовних вимог зазначав, що у серпні 2019 року на виконання рішення суду йому було нараховано та виплачено індексацію грошового забезпечення, проте заява про виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку залишена без задоволення, посилаючись на нерозповсюдження положень Кодексу законів про працю України на спірні правовідносини.
3. Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 24 лютого 2020 року позов задоволено.
4. Визнано протиправними дії щодо ненарахування та невиплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 13 жовтня 2018 року по 15 серпня 2019 року.
5. Стягнуто середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 13 жовтня 2018 року по 15 серпня 2019 року в сумі 182 816,64 грн.
6. Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 25 червня 2020 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове про відмову у задоволенні позову.
7. Не погоджуючись з вказаним рішенням суду апеляційної інстанції позивач звернувся з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального права, просив його скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
8. Ухвалою Верховного Суду від 15 жовтня 2020 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.
II. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
9. Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що наказом командира військової частини А0201 від 2 жовтня 2018 року № 189 позивача, звільненого у відставку за станом здоров`я, виключено із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.
10. Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 5 лютого 2019 року, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 11 червня 2019 року, зобов`язано військову частину А0549 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 1 січня 2016 року по 7 жовтня 2018 року.
11. 16 серпня 2019 року на картковий рахунок позивача було зараховано 4 435,66 грн.
12. 13 вересня 2019 року позивач подав командиру військової частини А0549 звернення з приводу виплати середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні в частині виплати індексації грошового забезпечення.
13. Листом від 10 жовтня 2019 року позивача повідомлено, що статті 116-117 Кодексу законів про працю України не поширюються та не застосовуються до військовослужбовців Збройних Сил України, оскільки позивач не перебував у трудових відносинах з військовою частиною А0549, а тому розрахунок і виплата середнього заробітку за весь час затримки не може бути проведений.
14. Не погоджуючись з такими діями суб`єкта владних повноважень щодо відмови у виплаті спірних сум, позивач звернувся до суду з позовом.
IIІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
15. Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що станом на день виключення зі списків особового складу військової частини з позивачем не було проведено розрахунок у повному обсязі та не виплачено індексацію грошового забезпечення.
16. Оскільки нормами спеціального законодавства не врегульовано порядок виплати військовослужбовцям грошового забезпечення за час затримки розрахунку, до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми Кодексу законів про працю України.
17. Середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 13 жовтня 2018 року по 15 серпня 2019 року становить 182 816,64 грн (середньоденний заробіток 597,44 грн х 306 днів).
18. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове про відмову у задоволенні позовних вимог, апеляційний суд виходив з того, що ні Законом України "Про військовий обов`язок і військову службу", ні Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України не врегульовано порядок відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовця; зазначені нормативні акти не передбачають такого виду відповідальності адміністрації установи як виплату середнього заробітку за час затримки нарахування та здійснення виплат при звільненні, а також не містить відсильної норми про права військовослужбовця щодо отримання такої компенсації.
19. Непоширення норм Кодексу законів про працю України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.
20. Посилаючись на правову позицію, висловлену Верховним Судом у постанові від 27 червня 2018 року (справа №810/1543/17), апеляційний суд зазначав що відсутні підстави стверджувати, що положення статей 116, 117 Кодексу законів про працю України передбачають право на отримання компенсації за затримку виплати заробітної плати, що мала місце після того, як її сума була встановлена судом. За наявності спірних правовідносин, які стосуються розміру належних звільненому працівникові сум, стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку, у розумінні статті 117 Кодексу, є безпідставним.
IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ
21. Позивач у касаційній скарзі зазначає що питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими грошового забезпечення) не врегульовані положеннями спеціального законодавства що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення. В той же час такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України.
22. При ухваленні рішення апеляційний суд застосував норми права без урахування висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року (справа № 821/1083/17), постанові Верховного Суду України від 27 квітня 2016 року (справа № 6-113цс16), а також у постанові Верховного Суду від 20 травня 2020 року (справа №816/1640/17), якою визначено порядок проведення розрахунку розміру середнього заробітку за час затримки у проведенні розрахунку з вини роботодавця (відповідача).
23. Відповідач у відзиві на касаційну скаргу просив залишити оскаржуване судове рішення без змін.
24. У обґрунтування відзиву зазначав, що військовослужбовці не перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності та господарювання, а проходять службу. Порядок проходження служби у складі Збройних Сил України та інших військових формувань урегульовано спеціальними нормативно-правовими актами, які покладають на осіб, котрі перебувають на такій службі, додаткові обов`язки та відповідальність. Таким чином Кодекс законів про працю України на військовослужбовців, які проходять службу у військових формуваннях, утворених відповідно до законів України, не поширюється.
25. Трудові відносини та військова служба мають різну правову природу та врегульовані різним законодавством, а тому норми законодавства про оплату праці і вирішення таких спорів не поширюються на військовослужбовців та прирівняних до них осіб, оскільки вони врегульовані спеціальним законодавством і не підпадають під дію загального трудового законодавства.
V. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ
26. Верховний Суд, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС України), вважає за необхідне зазначити наступне.
27. Касаційне провадження у справі, що розглядається, відкрито з підстави, передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, відповідно до якого підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
28. Спірні правовідносини між сторонами склались з приводу відповідальності роботодавця за невчасний розрахунок при звільненні з військової служби в частині виплати індексації грошового забезпечення на виконання рішення суду.
29. Судами встановлено, що протиправність дій відповідача щодо нездійснення повного розрахунку із ОСОБА_1 при звільненні (не здійснення виплати індексації грошового забезпечення за період з 1 січня 2016 року по 7 жовтня 2018 року) встановлено рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 5 лютого 2019 року у справі №120/92/19-а, яке набрало законної сили 11 червня 2019 року. Також вказаним судовим рішенням зобов`язано відповідача здійснити нарахування та виплату індексації за вказаний період.
30. Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 7 травня 2002 року № 8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних зі спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, установивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.
31. За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
32. Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців зі служби не врегульовані положеннями спеціального законодавства.
33. У той же час такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України (далі - КЗпП України).
34. Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними відповідно до законодавства всіх виплат у день звільнення та водночас стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку з працівником.
35. Ураховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено дату проведення остаточного розрахунку зі звільненими працівниками та відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах, колегія суддів Верховного Суду приходить до висновку про можливість застосування норм статей 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення з військової служби.
36. Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 28 січня 2021 року (справа № 240/11214/19), від 24 грудня 2020 року (справа № 340/401/20), від 5 серпня 2020 року (справа № 826/20350/16), від 15 липня 2020 року (справа № 824/144/16-а), від 31 жовтня 2019 року (справа № 2340/4192/18), від 26 червня 2019 року у справі № 826/15235/16.
37. Статтею 116 КЗпП України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
38. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
39. Відповідно до частини першої статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
40. Період затримки розрахунку при звільненні - це весь час затримки належних звільненому працівникові сум та виплат по день фактичного розрахунку.
41. У касаційній скарзі позивач звертав увагу на неврахування апеляційним судом правової позиції, висловленої Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17, відповідно до якої під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
42. Також у постанові Великої Палати Верховного Суду зазначено, що якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.
43. Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
44. Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.
45. У справі, яка розглядається, позивач у зв`язку з порушенням відповідачем його права на індексацію грошового забезпечення, що встановлено рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 5 лютого 2019 року у справі №120/92/19-а, просив стягнути на його користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 13 жовтня 2018 року по 15 серпня 2019 року.
46. При цьому військова частина провела фактичний розрахунок із позивачем щодо виплати спірної індексації грошового забезпечення поза межами строку, встановленого статтею 116 КЗпП України.
47. Ураховуючи що непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, суд першої інстанції зробив правильний висновок що позивач має право на отримання такого відшкодування за затримку виплати спірної індексації.
48. У свою чергу суд апеляційної інстанції дійшов необґрунтованого висновку про відсутність підстав для здійснення виплати середнього заробітку за час затримки виплати індексації грошового забезпечення, що підлягала виплаті при звільненні позивача зі служби у жовтні 2018 року, та була встановлена рішенням суду.
49. Апеляційний суд, керуючись судовою практикою Європейського суду з прав людини (справа "Меньшакова проти України"), зазначав, що стаття 117 КЗпП України не розповсюджується на правовідносини що виникають у порядку виконання судового рішення про присудження виплати заробітної плати. Відповідно до правового висновку, викладеного Верховним Судом у постанові від 27 червня 2018 року у справі №810/1543/17, за наявності спірних правовідносин, які стосуються розміру належних звільненому працівникові сум, стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку в розумінні частини першої статті 117 КЗпП України є безпідставним.
50. Проте Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року (справа № 821/1083/17) та від 13 травня 2020 року (справа №810/451/17) дійшла висновку, що немає жодних підстав вважати, що Європейський суд з прав людини надав для застосування на національному рівні тлумачення приписів статті 117 КЗпП України всупереч практиці Верховного Суду України. Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Меньшакова проти України" не може розглядатися як підстава для відступу від правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 15 вересня 2015 року у справі № 21-1765а15, відповідно до якого положення статей 116 та 117 КЗпП України поширюються на правовідносини, які виникли у зв`язку з прийняттям та виконанням судового рішення про виплату заборгованості із заробітної плати та відшкодування/компенсації.
51. Таким чином висновок апеляційного суду що положення статті 117 КЗпП України не поширюються на правовідносини, які виникають у зв`язку з прийняттям та виконанням судового рішення про виплату заборгованості, є помилковим.
52. Враховуючи вищенаведене, колегія суддів Верховного Суду приходить до висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, оскільки суд апеляційної інстанції в оскаржуваному рішенні застосував норми статей 116, 117 КЗпП України без урахування правового висновку, викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17, а тому постанова Сьомого апеляційного адміністративного суду від 25 червня 2020 року підлягає скасуванню.
53. В частині суми стягнутого середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні рішення суду першої інстанції не є предметом касаційного оскарження.
54. Відповідно до статті 352 КАС України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
55. За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що постанова суду першої інстанції відповідає нормам матеріального права, прийнята з дотриманням норм процесуального права, але помилково була скасована апеляційним судом, у зв`язку з чим касаційна скарга підлягає задоволенню, а постанова суду апеляційної інстанції - скасуванню, з залишенням в силі постанови суду першої інстанції.
56. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 341, 345, 352, 356 КАС України, Верховний Суд,