ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 квітня 2021 року
м. Київ
справа № 820/4094/18
адміністративне провадження № К/9901/69103/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Юрченко В.П.,
суддів: Бившевої Л.І., Пасічник С.С.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління ДФС у Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 13 вересня 2018 року (суддя Спірідонов М.О.) та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 10 грудня 2018 року (головуючий суддя Бенедик А.П., судді: Мельнікова Л.В., Донець Л.О.) у справі №820/4094/18 за позовом Державного підприємства "Підприємство державної кримінально-виконавчої служби України (№100)" до Головного управління ДФС у Харківській області про зобов`язання вчинити певні дії,
ВСТАНОВИВ:
Державне підприємство "Підприємство державної кримінально-виконавчої служби України (№100)" (надалі - позивач, підприємство, платник податків) звернулось до Харківського окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління ДФС у Харківській області (надалі відповідач, податковий орган, контролюючий орган), в якому із урахуванням уточнених позовних вимог, просить зобов`язати відповідача внести зміни до інтегрованої картки платника податку в частині виключення нарахованої пені у розмірі 2741637,06 грн і завищення нарахованих сум обов`язкових щомісячних платежів у розмірі 1310 306,76 грн та зобов`язати податковий орган зарахувати надмірно сплачені кошти в розмірі 338673,07 грн в рахунок заборгованості, стягненої за судовим рішення від 22 грудня 2014 року у справі №2а-4805/12/2070, виконання якого розстрочене судом.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що згідно даних в електронному кабінеті платника податків в розділі "стан розрахунків з бюджетом", рахується сума недоїмки по сплаті податкового боргу, яка станом на 1 травня 2018 року склала 3 713 270,75 грн, з якою позивач не погоджується та вважає дії відповідача незаконними та такими, що суперечать чинному законодавству України.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 13 вересня 2018 року, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 10 грудня 2018 року, адміністративний позов задоволено у повному обсязі. Зобов`язано податковий орган внести зміни до інтегрованої картки платника податку в частині виключення нарахованої пені у розмірі 2741637,06 грн і завищення нарахованих сум обов`язкових щомісячних платежів у розмірі 1310306,76 грн. Зобов`язано відповідача зарахувати надмірно сплачені кошти в розмірі 338 673,07 грн в рахунок заборгованості, стягненої за судовим рішенням від 22 грудня 2014 року у справі №2а-4805/12/2070, виконання якого розстрочене судом.
Рішення суду першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, вмотивовано відсутністю законодавчих підстав для нарахування пені, оскільки Податковий кодекс України не містить алгоритму дій контролюючого органу щодо нарахування пені в разі прийняття рішення судом про стягнення податкового боргу та надання розстрочки виконання судового рішення. Оскільки рішення про нарахування пені відповідачем не приймалось та пеня нараховувалась автоматично, обґрунтованими є вимоги позивача про зобов`язання податкового органу внести зміни до інтегрованої картки платника податку в частині виключення нарахованої пені і завищення нарахованих сум обов`язкових щомісячних платежів.
Не погодившись із рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач звернувся з касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 13 вересня 2018 року та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 10 грудня 2018 року і ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування вимог касаційної скарги відповідач посилається на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права. Вказує на невідповідність висновків судів попередніх інстанцій фактичним обставинам справи, які, на думку скаржника, полягають у тому, що податковим органом правомірно у зв`язку із несвоєчасною сплатою узгоджених грошових зобов`язань нараховувалась пеня у порядку, визначеному статтею 129 Податкового кодексу України. Вважає, що розстрочення виконання постанови про стягнення податкового боргу є відмінним від розстрочення податкового зобов`язання, оскільки законодавчо розмежуються поняття розстрочення податкового боргу та розстрочення виконання судового рішення та різні органи вирішують такі питання. Зазначає, що оскільки розстрочення сплати податкового боргу є платним, то за розстрочення, що передбачено статтею 100 Податкового кодексу України (за договором) платою є проценти, що дорівнюють розміру пені, розмір якої визначено пунктом 129.4 статті 129 Податкового кодексу України, а за розстрочення сплати податкового боргу за судовим рішенням - пеня, розмір якої визначено пунктом 129.4 статті 129 Податкового кодексу України. Зауважує, що судове рішення про стягнення податкового боргу, яким встановлено порядок його виконання шляхом розстрочення сплати боргу, не звільняє платника податків від відповідальності у вигляді пені, передбаченої підпунктом 129.1.1 пункту 129.1 статті 129 Податкового кодексу України, а така пеня фактично є сплатою за таке розстрочення.
Від позивача надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на законність та обґрунтованість судових рішень, просив касаційну скаргу залишити без задоволення, рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишити без змін.
Верховний Суд, переглянувши рішення попередніх інстанцій в межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, дійшов висновку про наявність підстав для задоволення касаційної скарги з таких підстав.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що постановою Харківського окружного адміністративного суду від 24 травня 2012 року у справі №2а-4805/12/2070 задоволено адміністративний позов Харківської об`єднаної державної податкової інспекції Харківської області державної податкової служби до підприємства про стягнення заборгованості з податку на додану вартість у загальному розмірі 3516306,76 грн.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 12 липня 2012 року задоволено клопотання підприємства про розстрочення виконання зазначеної постанови суду на 60 місяців, з липня 2012 року по червень 2017 року, згідно графіка погашення податкової заборгованості у розмірі 3516306,76 грн, а саме: з липня 2012 року по червень 2014 року по 30000 грн щомісячно; з липня 2014 року по вересень 2015 року по 48000 грн щомісячно; жовтень 2015 року 76300 грн; з листопада 2015 року по травень 2017 року по 100000 грн щомісячно; червень 2017 року 100006,76 грн та зобов`язано податковий орган винести за картки особового рахунку підприємства розстрочену суму податкового боргу в розмірі 3516306,76 грн.
Підприємство 12 грудня 2014 року звернулося до Харківського окружного адміністративного суду із заявою про розстрочення виконання судового рішення, в якому просило розстрочити виконання постанови Харківського окружного адміністративного суду від 24 травня 2012 року №2а-4805/12/2070 за новим графіком.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 22 грудня 2014 року задоволено заяву та допущено розстрочення виконання вказаної постанови за новим графіком погашення заборгованості, відповідно до якого, сума заборгованості, з урахуванням сплати за грудень 2014 року та січень 2015 року, відповідно до наданої судом розстрочки складатиме 2460306,76 грн. Період погашення податкової заборгованості згідно нового графіку протягом п`яти років з лютого 2015 року по січень 2020 року, а саме: з лютого 2015 року по вересень 2017 року по 25000 грн щомісячно; з жовтня 2017 року по квітень 2018 року по 50000 грн щомісячно; з травня 2018 року по січень 2019 року по 60000 грн щомісячно; з лютого 2019 року по грудень 2019 року по 65000 грн. щомісячно; січень 2020 року 55306,76 грн.
Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 26 вересня 2012 року у справі №2-а-10542/12/2070 задоволено адміністративний позов Харківської об`єднаної державної податкової інспекції Харківської області державної податкової служби до підприємства про стягнення заборгованості з податку на додану вартість у загальному розмірі 730597 грн.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 26 вересня 2012 року у справі №2-а-10542/12/2070 податковий борг розстрочений на 60 місяців, з жовтня 2012 року по вересень 2017 року, згідно графіка погашення податкової заборгованості у розмірі 730597 грн, а саме: з жовтня 2012 року по травень 2014 року по 5000 грн щомісячно; з червня 2014 року по лютий 2016 року по 12000 грн щомісячно; березень 2016 року 16000 грн; з квітня 2016 року по серпень 2017 року по 20000 грн щомісячно; вересень 2017 року 22597 грн.
Наведені судові рішення виконувались позивачем своєчасно та у повному обсязі. Станом на 1 травня 2018 року, в порядку виконання рішення суду від 24 травня 2012 року у справі №2а-4805/12/2070 (відповідно до наданої судом розстрочки), позивач сплатив грошову суму у розмірі 2206000 грн, а в порядку виконання рішення суду від 26 вересня 2012 року у справі №2а-10542/12/2070 (відповідно до наданої судом розстрочки) сплатив стягнену суму в повному обсязі, а саме 730597 грн. (останній платіж сплачений згідно графіку в вересні 2017 року).
Згідно даних в Електронному кабінеті платника, в розділі стан розрахунків з бюджетом, за позивачем рахується недоїмка по сплаті податкового боргу, яка станом на 1 травня 2018 року складає 3713270,75 грн.
Позивач 29 листопада 2017 року звернувся до податкового органу із листами від 29 листопада 2017 року (вих. №7/14/506П/Фд та №7/14/507П/Фд), в яких просив повідомити розмір та правові підстави нарахування пені, яка зазначена у обліковій картці підприємства при сплаті сум стягнених постановами Харківського окружного адміністративного суду від 24 травня 2017 року у справі №2а-4805/12/2070 та від 26 вересня 2012 року у справі №2а-10542/12/2070.
Листом від 11 грудня 2017 року податковий орган надав відповідь на звернення та надіслав копії інтегрованої картки платника податку з визначенням підстав нарахування, з яких вбачається, що в графі "Опис операції", податковий орган проводить нарахування пені в автоматичному режимі, керуючись Методичними рекомендаціями, затвердженими наказом Державної податкової адміністрації України від 7 грудня 2010 року №927, що відображається в особовій картці. Згідно даного наказу пеня та штрафні санкції за несвоєчасну сплату податкового боргу, який підлягає розстроченню (відстроченню) за рішенням суду, нараховується за весь період існування податкового боргу, включаючи період розстрочення (відстрочення) на підставі рішення суду.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з урахуванням меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів зазначає про таке.
За приписами підпункту 14.1.162 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України пеня - сума коштів у вигляді відсотків, нарахованих на суми грошових зобов`язань, не сплачених у встановлені законодавством строки.
Підпунктом 129.1.1 пункту 129.1 статті 129 Податкового кодексу України встановлено, що після закінчення встановлених Кодексом строків погашення узгодженого грошового зобов`язання на суму податкового боргу нараховується пеня.
При самостійному нарахуванні суми грошового зобов`язання платником податків нарахування пені розпочинається після спливу 90 днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати грошового зобов`язання, визначеного цим Кодексом.
Нарахування пені закінчується у день зарахування коштів на відповідний рахунок органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, та/або в інших випадках погашення податкового боргу та/або грошових зобов`язань (підпункт 129.3.1 пункту 129.3 статті 129 Податкового кодексу України).
Таким чином, у разі якщо пеня нараховується на погашену суму заборгованості, що виникла в результаті самостійно нарахованого платником податків узгодженого грошового зобов`язання, то відповідно контролюючий орган у будь - якому випадку позбавлений права нараховувати таку пеню до спливу 90 - денного строку з дня наступного за останнім днем граничного строку сплати грошового зобов`язання.
Відповідно до пункту 32.1 статті 32 Податкового кодексу України, зміна строку сплати податку та збору здійснюється шляхом перенесення встановленого податковим законодавством строку сплати податку та збору або його частини на більш пізній строк.
В силу приписів пункту 32.2 статті 32 Податкового кодексу України зміна строку сплати податку здійснюється у формі: відстрочки; розстрочки.
Зміна строку сплати податку не скасовує діючого і не створює нового податкового обов`язку (пункт 32.3 статті 32 Податкового кодексу України).
Положеннями пункту 100.1 статті 10 Податкового кодексу України встановлено, що розстроченням, відстроченням грошових зобов`язань або податкового боргу є перенесення строків сплати платником податків його грошових зобов`язань або податкового боргу під проценти, розмір яких дорівнює розміру 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, діючої на день прийняття контролюючим органом рішення про розстрочення, відстрочення грошових зобов`язань або податкового боргу.
Якщо до складу розстроченої (відстроченої) суми входить пеня, то для розрахунку процентів береться сума за вирахуванням суми пені.
Відповідно до підпункту 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий борг - це сума узгодженого грошового зобов`язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), не сплаченого у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов`язання.
Таким чином, виникнення податкового боргу є юридичним фактом, який пов`язаний із несплатою узгодженої суми грошового зобов`язання протягом установленого строку.
Наявність податкового боргу у підприємства є встановленим фактом, у тому числі і судовим рішенням, та визнається позивачем.
Джерелами самостійної сплати грошових зобов`язань або погашення податкового боргу платника податків є будь-які власні кошти, у тому числі ті, що отримані від продажу товарів (робіт, послуг), майна, випуску цінних паперів, зокрема корпоративних прав, отримані як позика (кредит), та з інших джерел, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею, а також суми надміру сплачених платежів до відповідних бюджетів. Сплата грошових зобов`язань або погашення податкового боргу платника податків з відповідного платежу може бути здійснена також за рахунок надміру сплачених сум такого платежу (без заяви платника) або за рахунок помилково та/або надміру сплачених сум з інших платежів (на підставі відповідної заяви платника) до відповідних бюджетів (пункт 87.1 статті 87 Податкового кодексу України).
Джерелами погашення податкового боргу платника податків є будь-яке майно такого платника податків з урахуванням обмежень, визначених цим Кодексом, а також іншими законодавчими актами (пункт 87.2 статті 87 Податкового кодексу України).
Частиною першої статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, що діяла на час вирішення питання про розстрочення виконання судових рішень) встановлено, що за наявності обставин, що ускладнюють виконання судового рішення (відсутність коштів на рахунку, відсутність присудженого майна в натурі, стихійне лихо тощо), державний виконавець може звернутися до адміністративного суду першої інстанції, незалежно від того, суд якої інстанції видав виконавчий лист, що видав виконавчий лист, із поданням, а особа, яка бере участь у справі, та сторона виконавчого провадження - із заявою про відстрочення або розстрочення виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення. Питання про відстрочення або розстрочення виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення може бути розглянуто також за ініціативою суду.
Наведена норма не містить конкретного переліку обставин для відстрочення та/або розстрочення виконання судового акта, а лише встановлює критерії для їх визначення, надаючи суду в кожному конкретному випадку вирішувати питання про їх наявність з урахуванням усіх обставин справи.
Вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, суд враховує майнові інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини кожної сторони у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини.
Аналогічні положення закріплено і в частині першій статті 378 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, що набрала чинності з 15 грудня 2017 року), за змістом якої за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Питання про відстрочення або розстрочення виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення може бути розглянуто також за ініціативою суду.
Частиною четвертою цієї статті передбачено, що, вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) щодо фізичної особи - тяжке захворювання самої особи або членів її сім`ї, її матеріальне становище; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.
Аналізуючи положення статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України в системному зв`язку із нормами, які гарантують право на судовий захист і передбачають форми й способи його реалізації (статті 105 та 162 Кодексу), суд приходить до висновку, що в контексті спірних правовідносин процедура виконання судового рішення, на підставі якого з платника податків стягуються кошти, є самостійною процедурою, яка регулюється окремими нормами Податкового кодексу України (порядок стягнення податкового боргу платників податків регулюється положеннями статей 95-99 Податкового кодексу України).
Зі змісту наведених законодавчих норм можна зробити висновок, що відстрочення застосовується як у процедурі примусового стягнення податкового боргу, так і під час добровільного погашення платником грошових зобов`язань. А відтак відстрочення є лише законодавчо передбаченою формою розрахунків платника з бюджетом шляхом зміни строків платежу; відстрочення не можна розцінювати як окремий спосіб погашення податкового боргу, що виключає можливість застосування інших заходів з примусового стягнення податкового боргу; використання інституту розстрочення не виключається і на стадії виконання судового рішення про примусове стягнення податкового боргу.
Таким чином, твердження підприємства та висновки судів, що при прийнятті судового рішення, яке передбачає розстрочення податкового боргу, та складення встановленого графіку погашення розстрочених сум податкового боргу, відповідний податковий борг вважається погашеним є помилковим та не містить правового підґрунтя. Розстрочення (відстрочення) сплати податкового боргу не є його погашенням.
Суд звертає увагу, що оскільки розстрочення є лише формою розрахунків платника з бюджетом шляхом зміни строків платежу, яка може застосовуватись в тому числі і у процедурі примусового стягнення податкового боргу, то відповідно при такому розстроченні має враховуватись приписи статті 100 Податкового кодексу України, яка містить правове регулювання з цього питання. Рішення суду про розстрочення сплати податкового боргу є лише процесуальним рішенням, що визначає спосіб виконання судового рішення про стягнення податкового боргу.
Постановлення такого рішення не змінює статус такої заборгованості - податковий борг - несплачена сума узгодженого (самостійно задекларованого) грошового зобов`язання, та не спростовує того факту, що боржник вчинив податкове правопорушення у вигляді несплати такого і таке правопорушення триває до часу погашення боргу в добровільному чи примусовому порядку.
Підсумовуючи наведене, колегія суддів зазначає, що судове рішення про стягнення податкового боргу, яким встановлено порядок його виконання шляхом розстрочення сплати боргу, не звільняє платника податків від відповідальності у вигляді пені, передбаченої підпунктом 129.1.1 пункту 129.1 статті 129 Податкового кодексу України.
Верховний Суд також зазначає, що Порядок ведення органами Державної фіскальної служби України оперативного обліку податків і зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затверджений наказом Міністерства фінансів України від 7 квітня 2016 року №422 та зареєстрований в Міністерстві юстиції України 20 травня 2016 року за № 751/28881 розроблено відповідно до вимог Податкового кодексу України, з метою реалізації положень підпункту 19-1.1.10 пункту 19-1.1 статті 191 Податкового кодексу України, підпункту 5 пункту 4 Положення про Міністерство фінансів України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 серпня 2014 року №375, та з метою удосконалення оперативного обліку податків, зборів, митних платежів до бюджету та єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.
Норми вказаного Порядку регулюють облік податків та інших платежів до бюджету, зокрема визначають підстави для внесення до інтегрованої картки платників податків певних показників (зобов`язання, списання, погашення тощо).
Розділом VI Порядку №422 врегульовано відображення в інтегрованій картці платника податків сум погашення податкового боргу та заборгованості зі сплати єдиного внеску, розстрочення (відстрочення) зобов`язань (боргів), а також списання податкового боргу та заборгованості зі сплати єдиного внеску.
Пунктом 1 глави 1 вказаного Розділу визначено, що, по-перше, кожний випадок розстрочення (відстрочення) грошових зобов`язань або податкового боргу оформлюється окремим рішенням, по-друге, первинними документами, що є підставою для розстрочення (відстрочення) сплати грошових зобов`язань (податкового боргу) перед бюджетом та скасування наданих розстрочень (відстрочень), є, зокрема, і графік погашення розстрочених (відстрочених) сум боргу, складений на підставі рішення суду або відповідного закону, що передбачає надання платнику податків розстрочення (відстрочення).
Крім того, абзацами 4, 7 пункту 1 глави 1 Розділу VI вказаного Порядку №422, якими передбачено, що при нарахуванні чергової частки розстрочення (відстрочення) сум податкового боргу в ІКП відбувається нарахування пені за несвоєчасну сплату на суму нарахованої частки податкового боргу за період з 91-го дня після останнього дня граничного строку сплати грошового зобов`язання, визначеного Податковим кодексом України, і по дату надання розстрочення (відстрочення) податкового боргу (у випадку, коли податковий борг виник в результаті несплати платником податків грошового зобов`язання, визначеного у поданій ним звітності), а з наступного дня після початку дії розстрочення (відстрочення) грошових зобов`язань (податкового боргу) та/або наступного дня після граничного строку сплати чергової частки розстроченого (відстроченого) грошового зобов`язання (податкового боргу) розпочинається нарахування процентів, які нараховуються по день фактичного погашення чергової частки розстроченого (відстроченого) грошового зобов`язання (податкового боргу) включно.
Таким чином, суд приходить до висновку, що вказаним Порядком визначено лише облік сум погашеного податкового боргу, розстрочених (відстрочених) зобов`язань (боргів ) та внесення таких сум до інтегрованої картки платника, проте не визначено порядку розстрочення (відстрочення) грошових зобов`язань (податкового боргу) платників податків та нарахування пені.
Нарахування пені, відстрочення та розстрочення податкових зобов`язань (податкового боргу) врегульовано саме нормами Податкового кодексу України, зокрема, статті 100, 129 є пріоритетними та визначальними для таких правовідносин.
При цьому у даній справі колегія суддів зауважує, що розстрочення виконання судового рішення про стягнення податкового боргу приймалось судом за заявою платника податків, який усвідомлював, що ним було допущено податкове правопорушення у вигляді несвоєчасної сплати самостійно узгоджених податкових зобов`язань. Тобто позивач був обізнаний, що несплата податкових зобов`язань заподіює шкоду суспільним інтересам у вигляді несвоєчасного надходження до Бюджету узгоджених сум податкових зобов`язань, і така шкода є наслідком бездіяльності саме позивача, а отже втручання держави шляхом нарахування пені на такі суми податкового боргу є правомірним та передбачуваним для позивача, з огляду на встановлену відповідальність за несвоєчасне перерахування податкових зобов`язань, та не є надмірним з огляду на визначеність розміру такої відповідальності та правовідносин що склались.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що прийняття судового рішення, яким визначено згідно процесуального закону порядок виконання судового рішення щодо стягнення податкового боргу, жодним чином не впливає на звільнення платника податків від відповідальності у вигляді пені, нарахування якої передбачено статтею 129 Податкового кодексу України, за несвоєчасну сплату сум грошових зобов`язань, а отже доводи контролюючого органу наведені в касаційній скарзі є обґрунтованими.
Верховним Судом неодноразово зазначалось, що нормами Податкового кодексу України не передбачено особливостей нарахування (або не нарахування) пені на розстрочені судовими рішеннями суми. Ухвалення судом рішення про розстрочення сплати податкового боргу не змінює статус такої заборгованості - податковий борг - несплачена сума узгодженого (самостійно задекларованого) грошового зобов`язання, та не спростовує того факту, що боржник вчинив податкове правопорушення у вигляді несплати цього боргу і таке правопорушення триває до часу погашення боргу в добровільному чи примусовому порядку.
Аналогічна правова позиція щодо застосування норм права у подібних правовідносинах викладені у постановах Верховного Суду від 27 лютого 2018 року у справі №808/772/17 (провадження К/9901/2235/17), 6 березня 2019 року у справі №2а-25767/10/0570 (провадження К/9901/40938/18), 23 квітня 2019 року у справі №808/8492/13-а (провадження К/9901/8986/18), 10 березня 2020 року у справі №520/4100/19 (провадження №К/9901/3635/20).
Разом з тим, судами попередніх інстанцій не досліджено та не встановлено обставини щодо нарахування пені, правильності нарахування пені з огляду на терміни погашення простроченої заборгованості, яка була розстрочена (відстрочена) за рішеннями судів, строки погашення такої заборгованості та терміни виникнення такої заборгованості.
Принцип офіційного з`ясування всіх обставин справи, закріплений частиною четвертою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, зобов`язує суди вживати заходи для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі шляхом виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.
Застосуванню норм матеріального права передує встановлення обставин у справі, підтвердження їх відповідними доказами.
Тобто, застосування судом норм матеріального права повинно вирішити спір, який виник між сторонами у конкретних правовідносинах, які мають бути встановлені судами на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі.
Принцип офіційності, зокрема, виявляється у тому, що суд визначає обставини, які необхідно встановити для вирішення спору; з`ясовує якими доказами сторони можуть обґрунтовувати свої доводи чи заперечення щодо цих обставин; а у разі необхідності суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, доповнити чи пояснити певні обставини, а також надати суду додаткові докази.
Згідно з частиною другою статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи та які належить установити при ухваленні судового рішення у справі.
Суд звертає увагу, що встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суди повинні належним чином мотивувати свої висновки та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
З огляду на викладене, Верховний Суд вважає, що висновки судів про задоволення позовних вимог не ґрунтуються на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі.
Вказані вище обставини справи досліджені в неповному обсязі, тому для повного, об`єктивного та всебічного з`ясування обставин справи суду необхідно надати належну правову оцінку кожному окремому доказу та їх сукупності, які міститься в матеріалах справи або витребовуються, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, з посиланням на це в мотивувальній частині свого рішення, враховуючи при цьому відповідні норми матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
Згідно з пунктом 1 частини другої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу.
Суд дійшов висновку про те, що суди першої та апеляційної інстанції порушили принцип офіційного з`ясування всіх обставин справи, що призвело до ухвалення рішень, які не відповідають вимогам щодо законності і обґрунтованості, а тому такі рішення підлягають скасуванню, а справа відповідно до правил статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись статтями 341, 343, 345, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд