Постанова
Іменем України
08 квітня 2021 року
м. Київ
справа № 402/1185/15-ц
провадження № 61-14877св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Карпенко С. О.,
учасники справи:
позивач -Акціонерне товариство "ВТБ Банк" (відповідач за зустрічним позовом),
відповідачі: ОСОБА_1 (позивач за зустрічним позовом), ОСОБА_2, ОСОБА_3,
провівши в порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Усатенка В`ячеслава Юрійовича на рішення Ульяновського районного суду Кіровоградської області від 30 травня 2016 року у складі судді Ясінського Л. Ю. та постанову Кропивницького апеляційного суду від 02 липня 2019 року у складі колегії суддів: Карпенка О. Л., Голованя А. М., Мурашка С. І.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
У вересні 2015 року Публічне акціонерне товариство "ВТБ Банк" (далі - ПАТ "ВТБ Банк") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, посилаючись на те, що 03 червня 2008 року між Відкритим акціонерним товариством "ВТБ Банк" (далі - ВАТ "ВТБ Банк"), правонаступником якого є ПАТ "ВТБ Банк", та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № 49Г03-08, за яким позичальнику надано кредит в розмірі 149 500 доларів США на придбання двокімнатної квартири за адресою: АДРЕСА_1, зі сплатою процентів за користування кредитом в розмірі 14 % річних, строком на 20 років до 2028 року, із встановленим графіком платежів щомісячно з 01 по 08 число в сумі по 622,92 доларів США. В забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором 03 червня 2008 року між банком та ОСОБА_2 і ОСОБА_3 було укладено договір поруки № 15Г10-08. Крім того, зобов`язання ОСОБА_1 перед банком також було забезпечено іпотекою двокімнатної квартири АДРЕСА_1 . ОСОБА_1 не виконувала умови кредитного договору, у зв`язку з чим станом на 20 серпня 2015 року в неї утворилася заборгованість в розмірі 76 952,29 доларів США, що за офіційним курсом Національного банку України становить 1 698 042,57 грн. Враховуючи викладене, ПАТ "ВТБ Банк" просило стягнути солідарно з відповідачів на свою користь вищевказану заборгованість та понесені судові витрати.
Не погоджуючись з пред`явленими позовними вимогами, 20 квітня 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зустрічним позовом до Акціонерного товариства "ВТБ Банк" (далі - АТ "ВТБ Банк"), правонаступника ПАТ "ВТБ Банк", про визнання кредитного договору від 03 серпня 2008 року № 49Г03-08 удаваним в частині надання кредиту в доларах США, посилаючись на те, що кредит видавався банком в національній валюті України - гривнях, а не у валюті договору - доларах США.
Рішенням Ульяновського районного суду Кіровоградської області від 30 травня 2016 року первісний позов задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 на користь ПАТ "ВТБ Банк" заборгованість за кредитним договором від 03 серпня 2008 року № 49Г03-08 в розмірі 76 952,29 доларів США, що за офіційним курсом долара США до гривні, встановленим Національним банком України станом на 20 серпня 2015 року, становило 1 698 042,57 грн. Стягнуто з ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 на користь ПАТ "ВТБ Банк" судовий збір в розмірі по 1 218 грн з кожного. В задоволенні зустрічного позову відмовлено.
Задовольняючи первісний позов, суд першої інстанції виходив з того, що у зв`язку з порушенням ОСОБА_1 умов виконання кредитного договору від 03 серпня 2008 року № 49Г03-08, банк відповідно до вимог статті 1050 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) має право вимагати дострокового повернення суми кредиту, що залишилася та сплати процентів, встановлених договором. Відмовляючи в задоволені зустрічного позову, місцевий суд послався на те, що сторони узгодили всі істотні умови договору, позивач виконав його повністю, а відповідач - частково, тому відсутні підстави вважати кредитний договір удаваним.
Постановою Кропивницького апеляційного суду від 02 липня 2019 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Усатенко В. Ю. задоволено частково. Рішення Ульяновського районного суду Кіровоградської області від 30 травня 2016 року в частині задоволення первісного позову ПАТ "ВТБ Банк" до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 скасовано та ухвалено нове рішення, яким в задоволенні первісного позову в цій частині відмовлено. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що позов банку до позичальника доведено й обґрунтовано належним чином, тому існують правові підстави для стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором, яка утворилася внаслідок невиконання нею взятих на себе зобов`язань. Разом з тим місцевий суд залишив поза увагою те, що порука ОСОБА_2 та ОСОБА_3 припинилася внаслідок спливу передбаченого частиною четвертою статті 559 ЦК України шестимісячного строку. Погоджуючись з висновками суду першої інстанції в частині вирішення зустрічного позову, апеляційний суд виходив з того, що за відсутності доказів наявності умислу обох сторін кредитного договору на приховування правочину позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання його удаваним є безпідставними.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи.
У серпні 2019 року представник ОСОБА_1 - адвокат Усатенко В. Ю. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення Ульяновського районного суду Кіровоградської області від 30 травня 2016 року в повному обсязі, а постанову Кропивницького апеляційного суду від 02 липня 2019 року - в частині залишення без змін рішення суду першої інстанції про задоволення позову банку і відмову в задоволенні зустрічного позову, ухвалити нове рішення, яким задовольнити зустрічний позов та відмовити в задоволенні первісного.
Касаційна скарга мотивована тим, що укладений між банком та ОСОБА_1 кредитний договір є удаваним правочином, оскільки кредитні кошти були надані позичальнику у гривні, квартира була придбана за національну валюту - гривню, погашення кредиту приймалося банком також лише у гривні. Згідно з висновком експерта від 21 березня 2018 року № 5120/17-45 виконання договірних зобов`язань між сторонами здійснюється у гривні за сумою кредиту, який визначений банком станом на 03 червня 2008 року в доларовому еквіваленті в сумі 149 500 доларів США, тобто повернення кредиту має відбуватися у гривні, а не в доларах, як наполягає банк. Заявляючи клопотання про застосовування позовної давності, банк визнав цим обґрунтованість зустрічного позову та факт порушення умов кредитного договору щодо видачі кредиту не в доларах США, а у гривні. Суди не врахували, що борг за кредитним договором у відповідачів відсутній, що підтверджується зокрема висновком експерта від 29 березня 2019 року № 2606/2607/18-27/1269/1270/19-27, проте апеляційний суд безпідставно не прийняв до уваги вказаний висновок. Судами не наведено жодних доказів, які підтверджують невиконання ОСОБА_1 умов кредитного договору, не встановлено, за який період утворилася заборгованість. В оскаржуваних судових рішеннях зазначено, що сума боргу становить 76 952,29 доларів США, проте не обґрунтовано вказаний розмір та складові боргу, не наведено доказів, які підтверджують такий розмір. Вимоги позивача про стягнення боргу у валюті договору та одночасно в національній валюті суперечать нормам законодавства.
Рух справи в суді касаційної інстанції.
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 19 вересня 2019 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Ульяновського районного суду Кіровоградської області.
18 лютого 2020 року справа № 402/1185/15-ц надійшла до Верховного Суду.
Позиція Верховного Суду.
Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ". Пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги).
За змістом касаційної скарги постанова суду апеляційної інстанції в частині відмови в задоволенні позову АТ "ВТБ Банк" до поручителів ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором не оскаржується, а тому в силу положень вищенаведеної частини першої статті 400 ЦПК України Верховним Судом не переглядається.
Судами встановлено, що 03 червня 2008 року між ВАТ "ВТБ Банк", правонаступником якого є ПАТ "ВТБ Банк", та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 49Г03-08, за яким позичальнику надано кредит в сумі 149 500 доларів США на придбання двокімнатної квартири АДРЕСА_1, зі сплатою процентів за користування кредитом в розмірі 14 % річних, строком 20 років до 02 червня 2028 року, із встановленим графіком платежів щомісячно з 01 по 08 число в сумі по 622,92 доларів США, починаючи з липня 2008 року.
У пункті 4.4 кредитного договору сторони передбачили, що позичальник зобов`язаний повністю повернути кредит та сплатити нараховані проценти незалежно від настання строку виконання зобов`язання у випадках, зокрема порушення позичальником своїх зобов`язань за кредитним договором, в тому числі несплати процентів за користування кредитом (неналежної сплати).
В забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_1 за вказаним кредитним договором 03 червня 2008 року між ВАТ "ВТБ Банк" та відповідачами ОСОБА_2 і ОСОБА_3 було укладено договір поруки № 15Г10-08.
Згідно з наданим ПАТ "ВТБ Банк" розрахунком станом на 20 серпня 2015 року в ОСОБА_1 утворилася заборгованість перед банком в розмірі 76 952,29 доларів США, що еквівалентно 1 698 042,57 грн, з яких: 63 724,75 доларів США - тіло кредиту, 4 006,24 доларів США - прострочене тіло кредиту, 523,66 доларів США - 30 % річних, 7 363,35 доларів США - проценти, в тому числі 3 % річних, 6 704,71 доларів США - прострочені проценти, 86,69 доларів США - 3 % річних, 571,95 доларів США - строкова заборгованість за процентами, 1 334,29 доларів США - пеня.
Починаючи з 11 вересня 2012 року (згідно з розрахунком заборгованості) ОСОБА_1 неналежно сплачувала місячний платіж, передбачений пунктами 8.1 - 8.3 кредитного договору, який складається з частини тіла кредиту та процентів за користування ним, а тому відповідно до пункту 4.4 кредитного договору з цієї самої дати в неї виникло зобов`язання повністю повернути кредит та сплатити нараховані проценти.
Враховуючи неналежне виконання позичальником договірних зобов`язань, 04 червня та 28 липня 2015 року банк направив їй та поручителю ОСОБА_2 листи-вимоги, в яких просив погасити заборгованість, що виникла, та скориставшись передбаченим кредитним договором правом, заявив про зміну терміну повернення кредиту в сторону його зменшення, вимагав сплатити заборгованість протягом 60-ти календарних днів від дати отримання повідомлення.
Під час розгляду справи ОСОБА_1 не заперечувала факт укладення нею кредитного договору та зміст його умов, визнала факт отримання від банку грошових коштів, але посилалася на удаваність договору в частині валюти і вказувала, що отримала кредит у гривні, а не в доларах США.
Згідно із заявою на видачу готівки від 03 червня 2008 року № ТR2977.1 за кредитним договором № 49Г03-08 ОСОБА_1 отримано в касі банку 149 500 доларів США, що становить еквівалент 725 374 грн.
Ухвалою Апеляційного суду Кіровоградської області від 05 грудня 2016 року у справі призначено судово-економічну експертизу на вирішення якої поставлено питання, зокрема про обґрунтованість нормативного і документального виконання операцій ПАТ "ВТБ Банк" з надання кредиту, визначення документальної обґрунтованості оформлення та відображення в обліку операцій з видачі кредиту.
Згідно з висновком експерта за результатами проведення судово-економічної експертизи від 21 березня 2018 року № 5120/17 оформлення господарської операції ПАТ "ВТБ Банк" з видачі кредиту за кредитним договором від 03 червня 2008 року № 49Г03-08 суперечить вимогам пункту 4 глави 3 розділу ІІІ Інструкції про касові операції в банках України, затвердженої постановою Національного банку України від 14 серпня 2003 року № 337, та пункту 1.8 Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземній валютах, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 12 листопада 2003 року № 492.
Разом з тим у вказаному висновку експертом не встановлено, що кредит був виданий в національній валюті України - гривні. Суть висновку експерта зводиться до того, що банк порушив нормативні акти Національного банку України щодо документального оформлення проведення операції з видачі кредиту в іноземній валюті.
Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з частиною першою статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).
Відповідно до частин першої та другої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 "Позика. Кредит. Банківський вклад" ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
За частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).
Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).
Частиною першою статті 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили (стаття 235 ЦК України).
Тлумачення статті 235 ЦК України свідчить, що сторони з учиненням удаваного правочину навмисно виражають не ту внутрішню волю, що насправді має місце. Відтак, сторони вчиняють два правочини: один удаваний, що покликаний "маскувати" волю осіб; другий - прихований, від якого вони очікують правових наслідків.
У постанові Верховного Суду України від 07 вересня 2016 року у справі № 6-1026цс16 зроблено висновок, що за удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов`язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину. Установивши під час розгляду справи, що правочин вчинено для приховання іншого правочину, суд на підставі статті 235 ЦК України має визнати, що сторони вчинили саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемним або про визнання його недійсним. Заявляючи вимогу про визнання правочину удаваним, позивач має довести: 1) факт укладення правочину, що, на його думку, є удаваним; 2) спрямованість волі сторін в удаваному правочині на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж тих, що передбачені насправді вчиненим правочином, тобто відсутність у сторін іншої мети, ніж намір приховати насправді вчинений правочин; 3) настання між сторонами інших прав та обов`язків, ніж тих, що передбачені удаваним правочином.
За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Відповідно до частин першої, другої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.