Постанова
Іменем України
11 березня 2021 року
м. Київ
справа № 201/10946/16-ц
провадження № 61-1085св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - комунальний заклад "Дніпропетровський обласний госпіталь ветеранів війни",
третя особа - начальник комунального закладу "Дніпропетровський обласний госпіталь ветеранів війни" Дудник Сергій Петрович,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадженнякасаційні скарги ОСОБА_1 та комунального закладу "Дніпропетровський обласний госпіталь ветеранів війни" на постанову Дніпровського апеляційного суду від 27 листопада 2018 року у складі колегії суддів: Демченко Е. Л., Куценко Т. Р., Макарова М. О.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до комунального закладу "Дніпропетровський обласний госпіталь ветеранів війни" (далі - КЗ "ДОГВВ") про визнання незаконними та скасування наказів, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу і заробітку за час затримки поновлення на роботі, відшкодування моральної шкоди.
Позовна заява мотивована тим, що з липня 1998 року він перебував у трудових відносинах з відповідачем, працюючи лікарем хірургом, а з жовтня 1998 року його було переведено на посаду завідуючого хірургічним відділенням. Наказом від 01 липня 2016 року № 102 його було вчетверте звільнено з займаної посади та скорочено посаду завідуючого хірургічним відділенням.
Вказував, що даний наказ містить посилання на те, що станом на 01 серпня 2014 року хірургічного відділення госпіталю та посади завідуючого хірургічним відділенням не існувало згідно із штатним розписом, наказом від 08 липня 2016 року № 106 було внесено виправлення до наказу № 102 від 01 липня 2016 року, зокрема у частині пункту 2.
Вважав його звільнення є незаконним, оскільки наказ про звільнення прийнятий з численними порушеннями норм законодавства та без згоди первинної профспілкової організації, членом якої він є. Усі дії відповідача мають очевидно дискримінаційний характер, незаконними і упередженими діями якого йому була завдана ще й моральна шкода, яка виразилась в тому, що ним втрачені нормальні життєві зв`язки та він залишився без засобів існування.
Позивач просив суд визнати незаконним та скасувати накази КЗ "ДОГВВ" від 01 липня 2016 року № 102 та від 08 липня 2016 року № 106; поновити його на посаді завідуючого хірургічним відділенням КЗ "ДОГВВ" з 01 липня 2016 року; стягнути заробітну плату за час вимушеного прогулу з дня незаконного звільнення по день ухвалення рішення суду у сумі 54 889,67 грн; стягнути з КЗ "ДОГВВ" середній заробіток за час затримки поновлення на роботі відповідно до рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровськавід 18 січня 2016 року у розмірі 1 842,72 грн; стягнути 5 000 грн на відшкодування моральної шкоди.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 30 жовтня 2017 року у складі судді Антонюка О. А. у задоволенні позову
ОСОБА_1 відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що звільнення відбулося законно, оскільки документально підтверджено реорганізацію підприємства та відсутність посади, яку займав позивач ОСОБА_1 . При цьому він належним чином був попереджений про майбутнє звільнення. На підприємстві діє одна легалізована профспілка, однак позивач не є її членом, тому відсутні підстави запитувати її згоду на звільнення ОСОБА_1 . Підстав для стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди суд першої інстанції не вбачав.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 27 листопада 2018 року, з урахуванням ухвали цього суду від 04 грудня 2018 року про виправлення описки, апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 30 жовтня 2017 року скасовано і ухвалено нове рішення про часткове задоволення позову ОСОБА_1 .
Стягнуто з КЗ "ДОГВВ" на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 158 628,52 грн та в рахунок відшкодування завданої моральної шкоди 500 грн, а усього стягнуто 159 128,52 грн. В решті позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що позивача було звільнено без отримання згоди профспілкової організації, членом якої він є та яка є легалізованою. Суд першої інстанції під час розгляду справи не зупинив провадження по справі та не направив запит до профспілкового органу, членом якого є ОСОБА_1 . В судовому засіданні апеляційної інстанції сторони категорично заперечували проти зупинення провадження у справі та направлення запиту до профспілкової організації, а тому суд вважав за неможливе здійснити таку процесуальну дію із власної ініціативи. Отже, суд апеляційної інстанції вважав, що звільнення позивача відбулось з порушенням норм трудового законодавства, однак у зв`язку з тим, що відділення, в якому працював позивач, перепрофільоване, він позбавлений можливості визнати незаконними накази про звільнення та поновити його на посаді завідуючого хірургічним відділенням у зв`язку з відсутністю відділення та посади. При цьому стягнув з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу та моральну шкоду, завдану незаконним звільненням.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи
У касаційній скарзі КЗ "ДОГВВ" просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що профспілка, членом якої є позивач, не легалізована на підприємстві, а тому її згоди на звільнення позивача не потрібно.
У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати постанову апеляційного суду та ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції хоч і дійшов правильного висновку про незаконність звільнення його з посади, однак не врахував інші підстави порушення роботодавцем трудового законодавства, зокрема щодо вчасного повідомлення про майбутнє звільнення, а також працевлаштування його на роботі, а також помилкового не поновив його на посаді, як цього вимагає положення статті 235 КЗпП України.
Відзив на касаційну скаргу
У червні 2019 року від ОСОБА_1 надійшов відзив на касаційну скаргу КЗ "ДОГВВ", в якому він посилається на необґрунтованість доводів скарги.
Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 28 січня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1, а ухвалою
від 22 квітня 2019 року за касаційною скаргою КЗ "ДОГВВ".
Ухвалою Верховного Суду від 03 березня 2021 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_1 з липня 1998 року перебував у трудових відносинах з відповідачем КЗ "ДОГВВ", працюючи лікарем хірургом.
Наказом від 14 серпня 1998 року ОСОБА_1 було переведено на посаду завідуючого хірургічним відділенням КЗ "ДОГВВ".
Вироком Жовтневого районного суду від 11 грудня 2013 року
ОСОБА_1 було засуджено за частиною першою статті 140 КК України до одного року позбавлення волі за несумлінне ставлення до своїх професійних обов`язків.
Вироком Апеляційного суду Дніпропетровської області від 08 травня
2014 року вирок Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 11 грудня 2013 року в частині покарання змінено з призначенням додаткового покарання в вигляді позбавлення права займатися діяльністю, пов`язаною з наданням медичних послуг строком на два роки, в решті вирок районного суду залишено без змін.
Наказом КЗ "ДОГВВ" від 08 травня 2014 року позивача було звільнено з роботи на підставі вказаного вироку Апеляційного суду Дніпропетровської області за пунктом 7 частини першої статті 36 КЗпП України.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 листопада 2014 року вирок Апеляційного суду Дніпропетровської області від 08 травня 2014 року було скасовано та призначено новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
ОСОБА_1 неодноразово звертався до суду з різними позовами стосовно його роботи, порушення його трудових прав, звільнень та застосування дисциплінарних стягнень, судами виносилися численні рішення.
Згідно з наказом Департаменту охорони здоров`я Дніпропетровської облдержадміністрації від 28 липня 2014 року КЗ Обласного госпіталю інвалідів вітчизняної війни наказом від 31 липня 2014 року перепрофілював хірургічне відділення госпіталю на 50 ліжок в терапевтичне відділення №3 на 50 ліжок для лікування учасників АТО.
Терапевтичне відділення госпіталю для лікування учасників АТО на підставі наказу Департаменту охорони здоров`я Дніпропетровської облдержадміністрації від 19 січня 2016 року було реорганізовано у "Центр медичної реабілітації учасників бойових дій, зокрема учасників АТО".
Згідно зі штатним розписом, станом на 01 серпня 2014 року хірургічного відділення госпіталю та посади завідуючого хірургічним відділенням у
КЗ "ДОГВВ" не існувало.
Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 18 січня
2016 року у справі № 201/7985/14-ц ОСОБА_1 було поновлено на посаді завідуючого хірургічним відділенням госпіталю. 03 лютого 2016 року, на виконання рішення суду, було тимчасово введено до штатного розпису посаду завідуючого хірургічним відділенням, поновлено ОСОБА_1 на тимчасовій посаді завідуючого хірургічним відділенням госпіталю.
Наказом від 03 лютого 2016 року встановлено, що посада завідуючого хірургічним відділенням госпіталю, на якій поновлено ОСОБА_1, підлягає скороченню у зв`язку з відсутністю даної посади у штатному розписі госпіталю та відсутністю хірургічного відділення у госпіталі
з 01 серпня 2014 року.
Наказом від 01 липня 2016 року № 102 позивача ОСОБА_1 було звільнено з роботи за статтею 49-2 КЗпП України, однак цей наказ було уточнено наказом від 08 липня 2016 року № 106 про його звільнення за частиною першою статті 40 КЗпП України.
Позиція Верховного Суду
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року
№ 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".
Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
За таких обставин розгляд касаційних скарг ОСОБА_1 та КЗ "ДОГВВ" здійснюється Верховним Судом у порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла
до 08 лютого 2020 року.
Касаційні скарги підлягають частковому задоволенню.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Частиною другою статті 40 КЗпП України передбачено, що звільнення
з підстав, зазначених, зокрема у пункті 1 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
Згідно з частинами першою та третьою статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку
із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві,
в установі, організації.
При розгляді спорів про звільнення за пунктом 1 частини першої
статті 40 КЗпП України суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником
або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва
і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу
або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.
Таким чином, власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов`язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації.
Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю,
чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.
Судами установлено, що 03 лютого 2016 року КЗ "Дніпропетровський обласний госпіталь ветеранів війни" попереджено ОСОБА_1 про майбутнє звільнення із займаної посади у зв`язку з перепрофілюванням та відсутністю у штатному розкладі госпіталю посади завідуючого хірургічним відділенням (а. с. 61 т. 1).
Повідомленням від 03 лютого 2016 року ОСОБА_1 запропоновані вакантні посади, які є в госпіталі (а. с. 62 т. 1).
Дані документи не містять підпису позивача про ознайомлення та про відмову від запропонованих вакансій, втім дані документи для долучення до матеріалів справи були надані саме позивачем, з них неможливо встановити коли саме позивача було попереджено про майбутнє звільнення, проте можна зробити висновок, що він був з ними ознайомлений (а. с.47-49 т. 1).
Крім того, в цей же день, 03 лютого 2016 року відповідач видав наказ, у пунктах 4, 5 якого зазначено про попередження ОСОБА_1 про те, що посади завідуючого хірургічним відділенням станом на 03 лютого 2016 року в госпіталі не існує в зв`язку з перепрофілюванням хірургічного відділення
з 01 серпня 2014 року в терапевтичне, що посада завідуючого хірургічним відділенням після його поновлення на посаді 03 лютого 2016 року підлягає скороченню у термін, визначений існуючим законодавством.
З даним наказом ОСОБА_1 ознайомився особисто 04 лютого
2016 року, про що свідчать його власноручні записи на даному наказі,
а саме, що наказ для ознайомлення йому наданий, наказ про скорочення посади не надано, наказ про перепрофілювання не надано, у видачі графіку роботи відмовлено, перелік вакантних посад не відповідає дійсності
(а. с. 32 т. 2).
З урахуванням наведеного, колегія суддів погоджується із висновками суду апеляційної інстанції про те, що відповідачем були виконані вимоги частини другої статті 40 та частини третьої статті 492 КЗпП України, а тому доводи касаційної скарги щодо невчасного повідомлення його про майбутнє звільнення та порушення роботодавцем обов`язку щодо працевлаштування працівника є помилковими.
При цьому, колегія суддів звертає увагу заявника на те, щопідприємство самостійно визначає організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис, втручання в господарську та іншу діяльність підприємства не допускається, крім випадків, передбачених законодавством України (частина третя статті 64, частина друга статті 65 ГК України), а тому суд касаційної інстанції не обговорює правильність скорочення посади, яку займав позивач.
Разом з тим суд апеляційної інстанції дійшов передчасного висновку про неправомірність звільнення позивача за відсутності згоди профспілки, членом якої є позивач.
Відповідно до частини першої статті 43 КЗпП України розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2-5, 7 статті 40 і пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, крім випадків, коли розірвання трудового договору із зазначених підстав здійснюється з прокурором, поліцейським і працівником Національної поліції, Служби безпеки України, Державного бюро розслідувань України, Національного антикорупційного бюро України чи органу, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства.
За змістом частини третьої статті 252 КЗпП України звільнення членів виборного профспілкового органу підприємства, установи, організації (у тому числі структурних підрозділів), його керівників, профспілкового представника (там, де не обирається виборний орган професійної спілки), крім випадків додержання загального порядку, допускається за наявності попередньої згоди виборного органу, членами якого вони є, а також вищого виборного органу цієї професійної спілки (об`єднання професійних спілок).
Судами установлено, що позивач ОСОБА_1 є членом виборного органу первинної профспілкової організації працівників бюджетної сфери та самозайнятих осіб "Професійний захист", однак відповідач звільнив позивача без звернення до цієї профспілки.
Відповідно до частини дев`ятої статті 43 КЗпП України якщо розірвання трудового договору з працівником проведено власником або уповноваженим ним органом без звернення до виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника), суд зупиняє провадження по справі, запитує згоду виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) і після її одержання або відмови виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) в дачі згоди на звільнення працівника (частина перша цієї статті) розглядає спір по суті.
Відповідно до роз`яснень, наданих судам у пункті 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 (з відповідними змінами) "Про практику розгляду судами трудових спорів", встановивши, що звільнення працівника проведено власником або уповноваженим ним органом без звернення до профспілкового органу, суд зупиняє провадження по справі, запитує згоду профспілкового органу і після її одержання або відмови профспілкового органу в дачі згоди на звільнення працівника розглядає спір по суті. Не буде суперечити закону, якщо до профспілкового органу в такому випадку звернеться власник чи уповноважений ним орган або суддя при підготовці справи до судового розгляду.
Таким чином, законодавець зобов`язує суд, у разі з`ясування того, що немає згоди профспілкового органу на звільнення, зупинити розгляд справи та звернутися до такого профспілкового органу.
Отже, суд апеляційної інстанції, не в залежності від згоди чи не згоди учасників справи, зобов`язаний був звернутися до профспілкового органу, зокрема первинної профспілкової організації працівників бюджетної сфери та самозайнятих осіб "Професійний захист", членом якої є позивач, щодо надання згоди на звільнення його з роботи, однак такого обов`язку не виконав.
Аргументи касаційної скарги КЗ "ДОГВВ" про те, що профспілка, членом якої є позивач, не легалізована на підприємстві, а тому її згоди на звільнення позивача не потрібно, є помилковими.
Статтею 16 Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" передбачено легалізацію профспілок і їх об`єднань.
Рішенням Конституційного Суду України від 18 жовтня 2000 року
№ 11-рп/2000 (справа про свободу утворення профспілок) положення статті 16 Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" в частині встановлення таких умов легалізації профспілок, які фактично пов`язують початок діяльності створеної з метою забезпечення і захисту інтересів працівників організації як профспілки з моментом її реєстрації у відповідних органах, що рівнозначно вимозі про попередній дозвіл на утворення профспілки, визнано такими, що не відповідають частині третій статті 36 Конституції України.
Законом України від 13 грудня 2001 року № 2886-III "Про внесення змін до Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" статтю 16 вказаного закону було викладено в новій редакції, згідно з якою профспілки, їх об`єднання легалізуються шляхом повідомлення на відповідність заявленому статусу залежно від рівня виборної організації, відповідно Головним управлінням юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, обласними, Київським та Севастопольським міськими, районними, районними у містах, міськими (міст обласного значення) управліннями юстиції. При цьому легалізуючий орган не може відмовити в легалізації профспілки, а лише може запропонувати профспілці надати додаткову документацію, необхідну для підтвердження статусу.
Профспілка набуває права юридичної особи з моменту затвердження статуту. Статусу юридичної особи набувають також організації профспілки, які діють на підставі її статуту. Статус організацій всеукраїнської профспілки чи профспілки іншого статусу визначається статутом цієї профспілки. Про належність до певної профспілки організації, які діють на підставі статуту цієї профспілки, надсилають легалізуючому органу за місцем свого знаходження повідомлення із посиланням на свідоцтво про легалізацію профспілки, на підставі якого вони включаються до реєстру об`єднань громадян. Первинні профспілкові організації також письмово повідомляють про це роботодавця.
Таким чином, закон пов`язує початок діяльності профспілки з моменту затвердження статуту профспілки та набуття нею прав юридичної особи, а статус організації профспілки є похідним від статусу спілки, за статутом якої вони діють.
Відповідно до правового висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 21 березня 2012 року у справі № 6-4цс12, відповідно до статті
16 Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності", Рішення Конституційного Суду України від 18 жовтня 2000 року
№11-рп/2000 профспілки, їх об`єднання легалізуються шляхом повідомлення на відповідність заявленого статусу.
У матеріалах справи наявна нотаріально посвідчена заява засновників первинної профспілкової організації працівників бюджетної сфери та самозайнятих осіб "Професійний захист" від 02 грудня 2012 року про затвердження Статуту профспілкової організації та обрання ОСОБА_2, ОСОБА_1, ОСОБА_3 членами виборного органу профспілки.
10 грудня 2012 року копію заяви засновників первинної профспілкової організації працівників бюджетної сфери та самозайнятих осіб "Професійний захист" від 02 грудня 2012 року було отримано відповідачем (а. с.4-5 т. 2).
Отже, беручи до уваги те, що на КЗ "ДОГВВ" почала діяти первинна профспілкова організація "Професійний захист", про що роботодавець був письмово повідомлений, а позивач є членом її виборного органу, відповідач реалізувати своє право на звільнення ОСОБА_1 міг лише за наявності попередньої згоди виборного профспілкового органу, а також вищого виборного органу цієї професійної спілки, чого не зробив.
Обставини щодо легалізації первинної профспілкової організації працівників бюджетної сфери та самозайнятих осіб "Професійний захист" також встановлені у рішенні Апеляційного суду Дніпропетровської області
від 25 березня 2014 року у справі № 412/16050/12 щодо оскарження
ОСОБА_1 наказу про притягнення його до дисциплінарної відповідальності з підстав, зокрема, відсутності згоди профспілки, а тому відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України не підлягають доказуванню.
Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.
Ураховуючи, що апеляційним судом не встановлені фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, постанова апеляційного суду не може вважатися законною та обґрунтованою, а тому підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до апеляційного суду.
При новому розгляді апеляційному суду, на виконання вимог частини дев`ятої статті 43 КЗпП України, необхідно звернутися до первинної профспілкової організації працівників бюджетної сфери та самозайнятих осіб "Професійний захист" з запитом, у якому, зокрема, порушити питання щодо повторного розгляду питання про надання згоди на звільнення ОСОБА_1 на засіданні профкому з належним викликом позивача, після чого розглянути спір по суті.
При цьому, колегія суддів зазначає, що у випадку прийняття профспілковим органом рішення про відмову в наданні згоди на розірвання трудового договору з позивачем таке рішення саме по собі не може бути беззаперечною підставою для визнання звільнення незаконним. У такому випадку суд повинен буде, виходячи із загальних принципів права і засад цивільного судочинства, перевірити обґрунтованість такого рішення (відповідність рішення нормам трудового законодавства, фактичним обставинам і підставам звільнення працівника, його діловим і професійним якостям), за наслідками чого ухвалити судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.
Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційні скарги ОСОБА_1 та комунального закладу "Дніпропетровський обласний госпіталь ветеранів війни" задовольнити частково.
Постанову Дніпровського апеляційного суду від 27 листопада 2018 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.