ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 березня 2021 року
м. Київ
справа № 420/4037/20
адміністративне провадження № К/9901/20110/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Загороднюка А.Г.,
суддів: Єресько Л.О., Соколова В.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Міністерства юстиції України на постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 07 липня 2020 року (судді: Осіпов Ю.В., Косцова І.П., Скрипченко В.О.) у справі за позовом приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, за участю третіх осіб - державного підприємства "Національні інформаційні системи", Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Горизонт" про визнання протиправним та скасування наказу в частині,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог.
Приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась до суду з адміністративним позовом до Міністерства юстиції України (далі - відповідач), третя особа - Державне підприємство "Національні інформаційні системи" про визнання протиправним та скасування наказу Міністерства юстиції України №1535/5 від 28 квітня 2020 року в частині анулювання доступу приватному нотаріусу Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_1 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 18 травня 2020 року у задоволенні заяви приватного нотаріуса ОСОБА_1 про забезпечення адміністративного позову відмовлено у повному обсязі.
Суд першої інстанції виходив з необґрунтованості доводів та недоведеності факту необхідності забезпечення поданого позову саме у такий спосіб, відсутності існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам заявниці, а також з того, що остання фактично пов`язує забезпечення позову з протиправністю оскаржуваного наказу відповідача, в той час як аналогічні позовні вимоги заявлені позивачем у позові, вирішення яких підлягає виключно при розгляді справи по суті.
Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 07 липня 2020 року скасовано ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 18 травня 2020 року та прийнято нову постанову, якою заяву приватного нотаріуса ОСОБА_1 про забезпечення позову задоволено частково.
Зупинено дію пункту 3 наказу Міністерства юстиції України №1535/5 від 28 квітня 2020 року в частині анулювання приватному нотаріусу Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_1 доступу до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно до набрання законної сили судовим рішенням по даній справі. В решті вимог заяви приватного нотаріуса про забезпечення позову відмовлено.
У постанові суд апеляційної інстанції фактично вказував про недоведеність вини позивача у прийнятті рішення від 01 листопада 2019 року за індексним № 49479924, вчиненого від імені приватного нотаріуса ОСОБА_1 щодо скасування права власності ТОВ "ФК "Горизонт" на об`єкт нерухомості, посилаючись на звернення позивача до Приморського ВП у м. Одесі ГУ НП в Одеській області про кримінальне правопорушення щодо внесення до Державного реєстру прав рішення від її імені, до Одеської регіональної філії ДП "Національні інформаційні системи" з листом про несанкціонований доступ до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно з використанням її електронного цифрового підпису та паролю та на повідомлення про вищенаведені обставини Південне міжрегіональне управління Міністерства юстиції України.
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі Міністерство юстиції України, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 07 липня 2020 року в частині зупинення дії пункту 3 наказу Міністерства юстиції України № 1535/5 від 28 квітня 2020 року відносно анулювання приватному нотаріусу Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_1 доступу до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно до набрання законної сили судовим рішенням по даній справі та відмовити у задоволенні заяви про забезпечення позову.
У касаційній скарзі зазначив, що суд апеляційної інстанції, аргументуючи доцільність застосування заходів забезпечення позову, фактично розглянув спір по суті. Тобто, наведенні обставини фактично ґрунтуються на доводах та твердженнях, викладених у самій позовній заяві, поданій позивачем по даній справі разом із заявою про забезпечення позову до суду і за своїм змістом фактично співпадають із обраним позивачем заходом забезпечення позову та предметом позовної вимоги, а тому не можуть бути достаньо переконливими для висновку про наявність очевидної протиправності для застосування судом апеляційної інстанції заходів забезпечення позову за правилами встановленими статтями 150-151 КАС України.
Скаржник послався на висновки Великої Палати Верховного Суду, які викладені у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 800/521/17 відповідно до яких позов не може бути забезпечено таким способом, який фактично підмінює собою судове рішення у справі та вирішує позовні вимоги до розгляду справи по суті судом.
Позиція інших учасників справи
У відзиві на касаційну скаргу позивач просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції без змін.
Рух касаційної скарги
За результатом автоматизованого розподілу справи між суддями справу передано для розгляду колегії суддів у складі: (судді-доповідача) Загороднюка А.Г., (суддів) Єресько Л.О., Соколова В.М.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 14 вересня 2020 року відкрито касаційне провадження на постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 07 липня 2020 року.
За результатом повторного автоматизованого розподілу справи між суддями справу передано для розгляду колегії суддів у складі: (судді-доповідача) Загороднюка А.Г., (суддів) Єресько Л.О., Соколова В.М.
Ухвалою Верховного Суду від 29 березня 2021 року призначено справу до розгляду.
Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи
24 квітня 2020 року колегію Міністерства юстиції України з розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції за результатами розгляду скарги складений висновок, яким рекомендовано задовольнити скаргу ТОВ "Фінансова компанія "Горизонт" в повному обсязі, в тому числі, анулювати доступ приватному нотаріусу ОСОБА_1 до Державного реєстру прав.
В обґрунтування висновку зазначено про внесення приватним нотаріусом ОСОБА_1 до Державного реєстру прав запису про скасування державної реєстрації права власності ТОВ "Фінансова компанія "Горизонт" без будь-яких документів.
28 квітня 2020 року Міністерством юстиції України на підставі висновку колегії видано наказ №1535/5, яким, у тому числі анульовано доступ приватному нотаріусу Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_1 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Не погоджуючись з вказаним наказом в частині анулювання доступу до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, позивач звернулася до суду з адміністративним позовом та із заявою про забезпечення позову.
Релевантні джерела права й акти їх застосування
Приписами частини другої статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 150 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - "КАС України") передбачено, що суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Ухвалу про забезпечення позову постановляє суд першої інстанції, а якщо розпочато апеляційне провадження, то таку ухвалу може постановити суд апеляційної інстанції.
Подання позову, а також відкриття провадження в адміністративній справі не зупиняють дію оскаржуваного рішення суб`єкта владних повноважень, якщо суд не застосував відповідні заходи забезпечення позову.
Відповідно до частини першої статті 151 КАС України позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 3) встановленням обов`язку відповідача вчинити певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
Згідно з частиною другою статті 151 КАС України суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен ураховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
Не допускається забезпечення позову шляхом:
1) зупинення актів Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів і встановлення для них заборони або обов`язку вчиняти певні дії;
2) зупинення рішень Фонду гарантування вкладів фізичних осіб щодо призначення уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та щодо здійснення тимчасової адміністрації або ліквідації банку, встановлення заборони або обов`язку вчиняти певні дії уповноваженій особі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб або Фонду гарантування вкладів фізичних осіб при здійсненні тимчасової адміністрації або ліквідації банку;
3) зупинення рішень уповноваженого центрального органу з питань цивільної авіації щодо призупинення дії або анулювання сертифікатів, схвалень, допусків;
4) зупинення рішень Національного банку України, актів Національного банку України, а також встановлення для Національного банку України заборони або обов`язку вчиняти певні дії;
5) зупинення дії рішення суб`єкта владних повноважень, яке не є предметом оскарження в адміністративній справі, або встановлення заборони, або обов`язку вчиняти дії, що випливають із такого рішення (частина третя статті 151 КАС України).
Відповідно до статті 154 КАС України заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів із дня її надходження, без повідомлення учасників справи.
Суд, розглядаючи заяву про забезпечення позову, може викликати особу, яка подала заяву про забезпечення позову, для надання пояснень або додаткових доказів, що підтверджують необхідність забезпечення позову.
У виняткових випадках, коли наданих заявником пояснень і доказів недостатньо для розгляду заяви про забезпечення позову, суд може призначити її розгляд у судовому засіданні з повідомленням заінтересованих сторін у встановлений судом строк.
Залежно від обставин справи суд може забезпечити позов повністю або частково.
Про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу.
В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову та підстави його обрання. Суд може також зазначити порядок виконання ухвали про забезпечення позову.
Ухвалу про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову може бути оскаржено. Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи.
Оскарження ухвали про скасування забезпечення позову або про заміну одного заходу забезпечення позову іншим зупиняє виконання цієї ухвали.
Статтею 46-1 Закону України "Про нотаріат" установлено, що нотаріус під час вчинення нотаріальних дій обов`язково використовує відомості єдиних і державних реєстрів шляхом безпосереднього доступу до них.
Нотаріус під час вчинення нотаріальних дій обов`язково використовує відомості Єдиного державного демографічного реєстру, а також Державного реєстру актів цивільного стану громадян, Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців і громадських формувань, інших єдиних і державних реєстрів, що функціонують у системі Міністерства юстиції України.
Нотаріус під час вчинення нотаріальних дій із нерухомим майном, об`єктом незавершеного будівництва обов`язково використовує також відомості Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Державного земельного кадастру.
Інформація з єдиних і державних реєстрів, отримана нотаріусом під час вчинення нотаріальних дій, залишається у відповідній справі державної нотаріальної контори чи приватного нотаріуса.
Користування єдиними та державними реєстрами здійснюється безпосередньо нотаріусом, який вчиняє відповідну нотаріальну дію.
Пунктом 2 частини другої статті 37-1 Закон України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" передбачено, що за результатами проведення перевірок державних реєстраторів чи суб`єктів державної реєстрації прав Міністерство юстиції України у разі виявлення порушень порядку державної реєстрації прав державними реєстраторами, уповноваженими особами суб`єктів державної реєстрації прав приймає вмотивоване рішення про анулювання доступу державного реєстратора, уповноваженої особи суб`єкта державної реєстрації прав до Державного реєстру прав.
Відповідно до абзацу 3 частини третьої статті 37-1 Закон України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" у разі прийняття рішення про тимчасове блокування або анулювання доступу державного реєстратора до Державного реєстру прав Міністерство юстиції України вирішує питання про передачу на розгляд суб`єкту державної реєстрації прав, що забезпечує зберігання реєстраційних справ у паперовій формі, документів, що подані для проведення реєстраційних дій та перебувають на розгляді у відповідного державного реєстратора, акредитованого суб`єкта державної реєстрації прав.
Висновки Верховного Суду
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів зазначає наступне.
Підстави забезпечення позову, передбачені частиною другою статті 150 КАС України, є оціночними, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, установити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якої можливо запобігти.
Відповідна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24 січня 2019 року у справі №826/7496/18.
Відповідно до частини шостої статті 154 КАС України в ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову та підстави його обрання.
Отже, ухвала про забезпечення позову повинна бути судом вмотивована із зазначенням:
1) висновків про існування: обставин, що свідчать про істотне ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, або очевидних ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю до ухвалення рішення у справі;
2) у чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача.
При розгляді заяви про забезпечення позову суд повинен з урахуванням доказів, наданих заявником на підтвердження своїх доводів, пересвідчитися зокрема в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, яка звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Отже, заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог і бути співмірними з позовними вимогами.
Інститут забезпечення адміністративного позову дійсно є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення, прийнятого в адміністративній справі. Однак, застосовуючи такий інститут, необхідно перш за все враховувати його мету та запобігати вирішенню спору у справі шляхом задоволення заяви про забезпечення позову.
Принципами Рекомендації № Я (89) 8 стосовно тимчасового судового захисту в адміністративних справах, що прийнята Комітетом Міністрів Ради Європи 13.09.1998, визначено наступне:
- приймаючи рішення щодо необхідності надання особі тимчасового захисту, суд бере до уваги всі фактори та інтереси, які мають відношення до цієї справи. Рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов`язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта;
- заходи тимчасового захисту, про вжиття яких розпорядився правомочний суд, можуть мати форму повного або часткового призупинення виконання адміністративного акта, повного або часткового відновлення ситуації, яка існувала на момент прийняття цього адміністративного акта або після його прийняття, а також покладення судом, згідно з його повноваженнями, відповідного обов`язку на адміністративний орган влади;
- заходи тимчасового захисту жодним чином не можуть наперед визначати рішення, що його має прийняти суд у певній справі проти адміністративного акта;
- провадження в суді має здійснюватися без зволікання.
Отже, тимчасовий судовий захист є гарантією і заходом "очікування". Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов`язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акту; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв`язку з оскарженням адміністративного акту.
При цьому заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпеченгя позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Крім того, згідно зазначених Рекомендацій, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов`язано з труднощами і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 826/8556/17, від 25 квітня 2019 року у справі № 826/10936/18, яка була неврахована судом апеляційної інстанції при ухвалені спірної постанови. Натомість у своїй постанові, суд посилаючись на матеріали справи зазначив, що невжиття такого заходу забезпечення позову, як зупинення дії спірного наказу Міністерства юстиції України до набрання законної сили судовим рішенням по даній справі, в даному випадку, дійсно може певним чином ускладнити виконання рішення суду та привести до необхідності додавати значних зусиль для відновлення прав позивача. При цьому не аргументує яким чином можливо ускладнити виконання рішення суду та з яких підстав виникне необхідність у додаванні значних зусиль для відновлення прав позивача, а також які саме права позивача будуть порушені.
Як свідчать матеріли справи, у своєму рішенні суд апеляційної інстанції не навів мотивів, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі, а також не вказав, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, не оцінив складність вчинення цих дій, не встановив, що витрати, пов`язані з відновленням прав будуть значними.
Наведені висновки викладені у постанові Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 826/9263/17, яка також не врахована судом апеляційної інстанції при ухвалені рішення.
Також заява позивача про вжиття заходів забезпечення позову в частині зупинення дії пункту 3 наказу Міністерства юстиції України № 1535/5 від 28 квітня 2020 року щодо анулювання позивачу доступу до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно до набрання законної сили судовим рішенням по даній справі не підлягала задоволенню, оскільки суд апеляційної інстанції забезпечуючи позов шляхом зупинення дії пункту 3 вказаного наказу повинен був вказати ознаки, які свідчать про очевидність протиправності спірного рішення (постанова Пленуму Вищого адміністративного суду України № 2 від 06 березня 2008 року).
Проте, у межах розгляду даної заяви суд апеляційної інстанції не може вирішувати питання протиправності оспорюваного рішення, оскільки встановлення ознак протиправності такого рішення без розгляду справи по суті є неприпустимим.
Суд апеляційної інстанції, агрументуючи доцільність застосування заходів забезпечення позову, фактично розглянув спір по суті.
Заява позивача про забезпечення позову ґрунтується на доводах та твердженнях, викладених у самій позовній заяві, поданій позивачем по даній справі разом із заявою про забезпечення позову до суду, тобто за своїм змістом фактично співпадають із обраним позивачем заходом забезпечення позову та предметом позовної вимоги, а тому не можуть бути достаньо переконливими для висновку про наявність очевидної протиправності для застосування судом апеляційної інстанції заходів забезпечення позову за правилами встановленими статтями 150-151 КАС України.
Крім того, саме існування очевидних ознак протиправності рішення суб`єкта владних повноважень, як стверджує позивач, не може бути єдиною підставою для забезпечення позову шляхом зупинення дії такого рішення, оскільки дана ознака є лише передумовою для такого забезпечення та повинна прийматись судом до уваги із врахуванням іншої підстави забезпечення позову - невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.
Згідно висновків Великої Палати Верховного Суду у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 800/521/17 позов не може бути забезпечено таким способом, який фактично підмінює собою судове рішення у справі та вирішує позовні вимоги до розгляду справи по суті судом.
Як свідчать матеріли справи наказ Міністерства юстиції України від 28 квітня 2020 року № 1535/5 прийнято на підставі висновку колегії Міністерства юстиції України з розгляду скарг на рішення дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції України від 24 квітня 2020 року в результаті розгляду скарги ТОВ "Фінансова компанія "ГОРИЗОНТ" від 17 лютого 2020 року № 01-10/170220-2.
Таке рішення мотивовано тим, що позивачем порушено норми Закону України "Про державну реєстрацію речових прав про нерухоме майно" та Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127, тому на виконання вимог Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" та Порядку розгляду скарг у сфері державної реєстрації, затвердженого постановою КМУ 25 грудня 2015 року № 1128 Міністерство юстиції України зобов`язано реагувати в межах чинного законодавства на виявлені порушення позивача під час розгляду скарги у вигляді вищезазначеного наказу.
Тобто виявлені порушення чинного законодавства позивачем стали підставою прийняття вищенаведеного наказу, як засіб реагування Міністерства юстиції України під час розгляду скарги.
На час ухвалення спірної постанови суд апеляційної інстанції передчасно посилався на обставини, які оскаржувалися та щодо яких відсутнє рішення суду по справі, яке вступило в законну силу, і яке б повністю спростовувало порушення чинного законодавства позивачем по даній справі. Тобто суд апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові зробив передчасно висновок, до закінчення розгляду справи в суді апеляційної інстанції стосовно порушень позивача.
Також судом апеляційної інстанції неправильно визначено, що позивач позбавлений права на невизначений термін вчиняти нотаріальні дії, що обмежує гарантоване Конституцією України право на працю, оскільки у випадку застосування тимчасового блокування або анулювання доступу державного реєстратора - приватного нотаріуса до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, державні реєстратори не позбавлені права на працю та вправі здійснювати діяльність, яка не стосується дій щодо вчинення державної реєстрації прав на нерухоме майно та державної реєстрації юридичних, фізичних осіб-підприємців, що спростовує твердження суду апеляційної інстанції стосовно фактичного позбавлення можливості отримувати позивачем доходу від своєї професійної діяльності.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом в постановах від 18 жовтня 2018 року у справі № 808/2432/18, від 15 серпня 2019 року у справі № 840/3275/18, від 01 жовтня 2019 року, від 21 листопада 2019 року у справі № 420/1065/19, від 21 січня 2021 року у справі №420/4262/19, яку суд апеляційної інстанції також не врахував при ухвалені спірної постанови.
Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для вжиття заходів забезпечення позову, передбачених статтею 150 КАС України з урахуванням висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, а позивач жодним чином не позбавлений права на працю та вправі здійснювати діяльність, яка не стосується дій щодо вчинення державної реєстрації прав на нерухоме майно, що також було аргументовано судом першої інстанції у своїй ухвалі, з урахуванням висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду.
Проте суд апеляційної інстанції, розглядаючи апеляційну скаргу позивача на рішення суду першої інстанції щодо заяви про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, не в повній мірі дослідив докази, надані позивачем для підтвердження своїх вимог, не пересвідчився у тому чи існує реальна загроза невиконання рішення суду чи суттєва перешкода у такому виконанні, а також не обґрунтував у своєму рішенні належним чином чому саме позов слід забезпечити саме у такий спосіб, про який просить позивач і що такий спосіб є співмірним обсягу позовних вимог та що позивач має легітимну мету забезпечити саме захист своїх прав та інтересів від неправомірних дій Міністерства юстиції України.