ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 березня 2021 року
м. Київ
справа № 812/1706/15
адміністративне провадження № К/9901/4332/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Загороднюка А.Г.,
суддів: Єресько Л.О., Соколов В.М.,
розглянувши у порядку письмового провадження касаційні скарги Офісу Генерального прокурора, Прокуратури Луганської області на постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 14 січня 2020 року (судді: Гайдар А.В., Казначеєв Е.Г., Сухарьок М.Г.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Генеральної прокуратури України, Прокуратури Луганської області про визнання незаконними та скасування наказів, поновлення на роботі та стягнення середньомісячного заробітку,
УСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
23 грудня 2015 року ОСОБА_1 (далі -позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Прокуратури Луганської області (далі - відповідач-1), Генеральної прокуратури України (далі - відповідач-2), в якому з урахуванням заяв про збільшення та уточнення позовних вимог просив:
- визнати незаконним та скасувати наказ Прокуратури Луганської області від 28 жовтня 2015 року № 1386-к в частині звільнення позивача з органів прокуратури;
- зобов`язати прокурора Луганської області або особу, яка виконує його обов`язки, видати наказ про прийняття позивача на посаду прокурора Сєвєродонецької місцевої Прокуратури Луганської області з виплатою середнього заробітку за час вимушеного прогулу;
- стягнути з Прокуратури Луганської області середньомісячний заробіток з 29 жовтня 2015 року до дня поновлення на роботі, який станом на 27 вересня 2016 року (включно) складає 128 369,90 грн.
- визнати незаконним та скасувати наказ Генерального прокурора України від 30 жовтня 2015 року № 38-дк, в частині звільнення ОСОБА_1 з органів прокуратури з позбавленням класного чину "радник юстиції", присвоєного наказом Генерального прокурора України від 29 грудня 2014 року.
В обґрунтування позову зазначив, що 28 жовтня 2015 року його ознайомлено з наказом від 28 жовтня 2015 року № 1386-к про звільнення з органів Прокуратури Луганської області за грубе порушення вимог Закону України "Про прокуратуру, правил прокурорської етики, вчинення дій, що порочать звання прокурора і викликають сумніви у його об`єктивності та неупередженості, чесності та непідкупності органів прокуратури.
02 лютого 2016 року його ознайомлено з наказом від 30 жовтня 2015 року № 38-дк про зміну наказу прокурора Луганської області від 28 жовтня 2015 року № 1386-к "Про притягнення до дисциплінарної відповідальності" зміну пункту наказу прокурора Луганської області від 28 жовтня 2015 року № 1386-к про звільнення із займаної посади та органів прокуратури з позбавленням позивача класного чину "радник юстиції", присвоєного наказом Генерального прокурора України від 29 грудня 2014 року № 1761к.
Позивач зазначив, що в обґрунтування наказу від 30 жовтня 2015 року № 38-дк та наказу від 28 жовтня 2015 року № 1386-к вказано, що діючи усупереч інтересам служби, позивач упродовж липня-жовтня поточного року, вступив у позаслужбові стосунки корисливого характеру із суддею та адвокатом та отримав від останнього грошові кошти за сприяння у винесені щодо підсудних вироку, не пов`язаного з позбавленням волі. Проте, будь-які конкретні факти отримання позивачем грошових коштів від адвоката в наказі відсутні. Наказ не містить жодної інформації щодо кількості грошових коштів, не зазначена дата вчинення вказаних дій, обставини, за яких виявлено факт отримання грошових коштів, і головне - відсутнє посилання на докази, що беззаперечно підтверджують факт скоєння нібито незаконних дій, протиправність дій позивача та наявність вини. Будь-яке рішення суду за вказаним фактом відсутнє, фактичні обставини судом не встановлені.
Позивач вказує, що він жодним чином не порушував вимоги Закону України "Про прокуратуру", правил прокурорської етики, не вчиняв дій, що порочать звання прокурора і викликають сумніви у його об`єктивності та неупередженості, чесності та непідкупності органів прокуратури, за час роботи в органах прокуратури сумлінно виконував свої службові обов`язки, неодноразово заохочувався як прокурором області, так і Генеральним прокурором України.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій.
Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 29 вересня 2016 року, залишеною без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 10 грудня 2018 року у задоволенні позову відмовлено.
Свої рішення суди попередніх інстанцій мотивували тим, що з огляду на встановлені під час службового розслідування обставини, скоєне позивачем правопорушення є достатніми підстави вважати, що ОСОБА_1 вступивши у позаслужбові стосунки корисливого характеру із суддею ОСОБА_2 та адвокатом ОСОБА_3 та порушив вимоги статті 19 Закону України "Про прокуратуру", правила прокурорської етики та вчинив дії, які дискредитують його як представника прокуратури, викликають сумніви у його об`єктивності та неупередженості, чесності та непідкупності органів прокуратури.
За висновками судів попередніх інстанцій відповідачі в межах наданих їм повноважень правомірно позбавили позивача класного чину "радник юстиції", присвоєного наказом Генерального прокурора України від 29 грудня 2014 року № 1761-к та звільнили його з органів прокуратури відповідно до пунктів 5, 6 частини першої статті 43 Закону України "Про прокуратуру", частини першої статті 8, пункту 5 статті 9, статей 10, 11 Дисциплінарного статуту прокуратури України, оскільки під час службової перевірки встановлено факти порушення позивачем службової дисципліни.
Також судами було зауважено, що посилання позивача на те, що повідомлення про підозру у вчиненні ним кримінального правопорушення не свідчить про його вину у вчиненні неправомірних дій суди розцінили як безпідставні, позаяк відсутність підстав для притягнення до кримінальної відповідальності не можна ототожнювати з відсутністю підстав для притягнення до дисциплінарної відповідальності.
Постановою Верховного Суду від 09 жовтня 2019 року скасовано постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 10 грудня 2018 року. Адміністративну справу направлено на новий розгляд до Першого апеляційного адміністративного суду.
Верховний Суд вказав, що суд апеляційної інстанції залишив поза увагою питання про те, чи досліджував відповідач в рамках службового розслідування ще інші документи/докази, окрім письмового повідомлення про підозру з посиланням на матеріали, зібрані в рамках кримінального провадження (без документального підтвердження) і які в своїй сукупності доводять наявність в діях позивача складу саме дисциплінарного проступку. Без з`ясування цих обставин висновки суду про винуватість позивача у вчиненні дисциплінарного проступку не можуть вважатися обґрунтованими.
Постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 14 січня 2020 року скасовано постанову Луганського окружного адміністративного суду від 29 вересня 2016 року у справі.
Адміністративний позов задоволено частково. Визнано незаконним та скасовано наказ Генерального прокурора України № 38-дк від 30 жовтня 2015 року в частині звільнення позивача з органів прокуратури з позбавленням класного чину "радник юстиції", присвоєного наказом Генерального прокурора України від 29 грудня 2014 року.
Зобов`язано Прокуратуру Луганської області внести зміни до наказу прокурора Луганської області № 1386-к від 28 жовтня 2015 року про звільнення позивача з органів прокуратури за грубе порушення вимог Закону України "Про прокуратуру", правил прокурорської етики, вчинення дій, що порочать звання прокурора і викликають сумніви у його об`єктивності та неупередженості, чесності та непідкупності органів прокуратури відповідно до пункту 5, пункту 6 частини 1 статті 43 Закону України "Про прокуратуру", частини 1 статті 8, пункту 5 статті 9, статей 10,11 Дисциплінарного статуту прокуратури України, статті 147 КЗпП України шляхом зміни підстави звільнення з пункту 5, пункту 6 частини 1 статті 43 Закону України "Про прокуратуру", частини 1 статті 8, пункту 5 статті 9, статей 10,11 Дисциплінарного статуту прокуратури України, статті 147 КЗпП України на пункт 7 частину 1 статті 51 та статті 58 Закону України "Про прокуратуру", пункт 4 частину 1 статей 36, 38 КЗпП України за власним бажанням. В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що в судовому засіданні представники відповідачів зазначили, що в рамках службового розслідування не досліджувалися інші документи/докази, окрім письмового повідомлення про підозру з посиланням на матеріали, зібрані в рамках кримінального провадження.
Враховуючи викладене, апеляційний суд вважав, що висновки службового розслідування у даному випадку не можуть бути підставою для звільнення позивача з органів прокуратури з позбавленням класного чину "радник юстиції", присвоєного наказом Генерального прокурора України від 29 грудня 2014 року. Тому, за висновком суду апеляційної інстанції наказ Генерального прокурора України № 38-дк від 30 жовтня 2015 року в частині звільнення позивача з органів прокуратури з позбавленням класного чину "радник юстиції", присвоєного наказом Генерального прокурора України від 29 грудня 2014 року є протиправним та підлягає скасуванню.
Щодо зміни підстав звільнення суд апеляційної інстанції вказував, що позивач 27 жовтня 2015 року подав рапорт прокурору Луганської області про звільнення із займаної посади та з органів прокуратури за власним бажанням.
Оскільки будь-якого рішення за наслідками розгляду вказаної заяви відповідачем - 1 не прийнято, а позивачем в судовому засіданні підтверджено і не спростовано відповідачами, що заяву про звільнення за власним бажанням він не відкликав, апеляційний адміністративний суд змінив підстави звільнення ОСОБА_1 з грубого порушення вимог Закону України "Про прокуратуру", правил прокурорської етики, вчинення дій, що порочать звання прокурора на звільнення за власним бажанням.
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги.
Відповідачі у касаційних скаргах вказують на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду встановленим обставинам справи, просить скасувати постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 14 січня 2020 року і залишити в силі рішення суду першої інстанції.
У касаційній скарзі Прокуратура Луганської області звернула увагу, що представники відповідачів під час перегляду справи не стверджували про те, що в рамках службового розслідування не досліджувалися інші документи/докази, окрім письмового повідомлення про підозру з посиланням на матеріали, зібрані в рамках кримінального провадження.
Крім того, відповідач - 2 вказував, що висновок суду апеляційної інстанції про не дослідження в рамках службового розслідування інших документів/доказів, окрім письмового повідомлення про підозру з посиланням на матеріали, зібрані в рамках кримінального провадження суперечить наданим прокуратурою області та наявним у матеріалах справи письмовим доказам.
Зокрема, прокуратурою заначено, що службове розслідування (перевірка) за фактом вимагання та отримання неправомірної вигоди заступником прокурора м. Сєвєродонецька ОСОБА_1 проведено відповідно до вимог Інструкції про порядок проведення службових розслідувань (перевірок) в органах прокуратури України, затвердженої наказом Генерального прокурора України від 24 вересня 2014 року №104.
Скаржник стверджував, що з матеріалів службового розслідування вбачається, що дії заступника прокурора міста Сєвєродонецька Луганської області ОСОБА_1 щодо вимагання та отримання неправомірної вигоди за сприяння у винесенні щодо підсудних за частиною 2 статті 307, частини 2 статті 309 КК України ОСОБА_4 та ОСОБА_5 вироків із призначенням покарання, не пов`язаного з позбавленням волі, набули широкого громадського розголосу у засобах масової інформації та викликали негативний суспільний резонанс, що призвело до приниження авторитету органів прокуратури.
Зазначені дії, на переконання скаржника, порушують принципи, на яких ґрунтується професійна діяльність працівників прокуратури, визначені статтею 4 Кодексу професійної етики та поведінки працівників прокуратури передусім, принципу формування довіри до прокуратури.
Вказані матеріали службового розслідування досліджувались судом першої інстанції під час розгляду даної справи і порушень Прокуратурою Луганської області вимог Закону України "Про прокуратуру" та Інструкції при призначенні та проведенні службового розслідування стосовно ОСОБА_1 не встановлено.
Тому на думку Прокуратури Луганської області під час службового розслідування (перевірки) комісією об`єктивно опрацьовано зібрані у його ході матеріали, а не лише письмове повідомлення про підозру з посиланням на матеріали, зібрані в рамках кримінального провадження.
У касаційній скарзі Офіс Генерального прокурора вказує, що висновки суду апеляційної інстанції, що службове розслідування (перевірка) не може бути підставою для звільнення позивача з органів прокуратури з позбавленням класного чину не ґрунтуються на вимогам законодавства.
Вказує, що судом апеляційної інстанції не враховані правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 10 вересня 2018 року у справі № 819/950/16, від 12 вересня 2019 року у справі № 819/945/16, в яких визначено, що притягнення особи до дисциплінарної відповідальності є самостійною правовою підставою при оцінці фактичних обставин, яка здійснюється під час службового розслідування у зв`язку із початком досудового розслідування кримінального провадження.
Також Офіс Генерального прокурора у касаційній скарзі звернув увагу на те, що суд апеляційної інстанції всупереч нормам процесуального права помилково вийшов за межі позовних вимог та змінив у спірному наказі від 28 жовтня 2015 року № 1386-к підстави звільнення позивача з роботи, не вказавши яким чином зміна підстави звільнення з посади та органів прокуратури вилине на ефективність захисту прав, свобод та інтересів позивача у спірних правовідносинах.
Позиція інших учасників справи.
Відзиву на касаційні скарги не надходило.
Рух касаційної скарги
За результатом автоматизованого розподілу справи між суддями справу передано для розгляду колегії суддів у складі: (суддя-доповідач) Яковенко М.М., (судді) Дашутін І.В., Шишов О.О.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 05 березня 2020 року відкрито касаційне провадження за скаргою Офісу Генерального прокурора на постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 14 січня 2020 року.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 18 березня 2020 року відкрито касаційне провадження за скаргою Прокуратури Луганської області на постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 14 січня 2020 року.
За результатом повторного автоматизованого розподілу справи між суддями справу передано для розгляду колегії суддів у складі: (суддя-доповідач) Загороднюк А.Г. (судді), Єресько Л.О., Соколов В.М.
Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 29 березня 2021 року зазначену адміністративну справу призначив до розгляду.
Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи.
Позивач з 22 березня 2013 року по 28 жовтня 2015 року відповідно до наказу прокурора Луганської області від 22 березня 2013 року № 396-к обіймав посаду заступника прокурора м. Сєвєродонецька Луганської області.
Присягу працівника прокуратури позивач прийняв 11 лютого 2011 року, з положеннями Кодексу професійної етики та поведінки працівників прокуратури ознайомлений 08 січня 2013 року.
23 жовтня 2015 року прокурором Луганської області винесено наказ № 1330-к на підставі наказу прокурора Луганської області від 23 жовтня 2015 року № 1329-к про призначення службового розслідування за фактом вимагання та отримання неправомірної вигоди заступником прокурора міста Сєвєродонецька Луганської області ОСОБА_1, яким позивача тимчасово відсторонено від виконання службових обов`язків.
28 жовтня 2015 року за результатами службового розслідування (перевірки) за фактом вимагання та отримання неправомірної вигоди заступником прокурора міста Сєвєродонецька Луганської області ОСОБА_1 комісією складено висновок, відповідно до якого комісія вважала, що за грубе порушення вимог Закону України "Про прокуратуру", правил прокурорської етики, вчинення дій, що порочать звання прокурора, дискредитують його як працівника прокуратури та шкодять авторитету органів прокуратури, радник юстиції ОСОБА_1 підлягає звільненню з органів прокуратури та з посади заступника прокурора міста Сєвєродонецька Луганської області на підставі частини першої статті 8 та пункту 6 статті 9, статті 11 Дисциплінарного статуту прокуратури України; та вважає клопотати перед Генеральним прокурором України про позбавлення ОСОБА_1 класного чину "радник юстиції". З вказаним висновком позивач ознайомлений 28 жовтня 2015 року, про що свідчить його особистий підпис.
Під час проведення службового розслідування комісією встановлено, що своїми діями та поведінкою ОСОБА_1 грубо порушив норми службової та трудової дисципліни, вимоги Кодексу професійної етики та поведінки працівників прокуратури. Зокрема, після надходження пропозиції щодо неправомірної вигоди він не вжив заходів, передбачених Законом України "Про правила етичної поведінки", використав своє службове становище в особистих інтересах та неправомірно впливав на здійснення правосуддя шляхом спілкування з суддею поза офіційною процедурою взаємовідносин у рамках кримінального провадження. Тобто скоїв ганебний вчинок, який порочить його як працівника прокуратури і є несумісним з подальшим перебуванням в органах прокуратури.
Наказом Прокуратури Луганської області від 28 жовтня 2015 року № 1386-к позивача звільнено із займаної посади та з органів Прокуратури Луганської області за грубе порушення вимог Закону України "Про прокуратуру", правил прокурорської етики, вчинення дій, що порочать звання прокурора і викликають сумніви у його об`єктивності та неупередженості, чесності та непідкупності органів прокуратури), з яким позивача ознайомлено 28 жовтня 2015 року, про що також свідчить особистий підпис позивача.
Згідно із зазначеного наказу підставою для звільнення ОСОБА_1 з органів прокуратури є грубе ігнорування вимог статті 19 Закону України "Про прокуратуру", правила прокурорської етики, вчинив дії, які дискредитують його як представника прокуратури, викликають сумніви у його об`єктивності та неупередженості, чесності та непідкупності органів прокуратури. Діючи усупереч інтересам служби, ОСОБА_1 вступив у позаслужбові стосунки корисливого характеру із суддею ОСОБА_2 та адвокатом ОСОБА_3 та отримав від останнього грошові кошти за сприяння у винесенні щодо підсудних вироків, не пов`язаних з позбавленням волі.
Наказом Генеральної прокуратури України № 38-дк від 30 жовтня 2015 року змінено пункт 1 наказу прокурора Луганської області від 28 жовтня 2015 року № 1386-к, за грубе порушення вимог Закону України "Про прокуратуру", правил прокурорської етики, вчинення дій, що порочать звання прокурора і викликають сумніви у його об`єктивності та неупередженості, чесності та непідкупності органів прокуратури заступника прокурора м.Сєвєродонецька Луганської області радника юстиції ОСОБА_1 звільнено із займаної посади та з органів прокуратури, з позбавленням його класного чину "радник юстиції", присвоєного наказом Генерального прокурора України від 29 грудня 2014 року № 1761-к.
Не погоджуючись з наказом Прокуратури Луганської області від 28 жовтня 2015 року № 1386-к про звільнення та з наказом Генерального прокурора України від 30 жовтня 2015 року № 38-дк в частині звільнення з органів прокуратури з позбавленням класного чину "радник юстиції", позивач завернувся до суду з цим позовом.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд касаційної інстанції.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України визначено Законом України "Про прокуратуру" від 14 листопада 2014 року №1697-УІІ (далі Закон - №1697-VІІ, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до статей 3 та 4 Закону №1697-VІІ повноваження прокурорів, організація, засади та порядок діяльності прокуратури визначається Конституцією України, цим Законом, іншими законодавчими актами.
Загальні права та обов`язки прокурора встановлені статтею 19 Закону №1697-VІІ відповідно до положень якої прокурор зобов`язаний неухильно додержуватися присяги прокурора. За порушення присяги прокурор несе відповідальність, передбачену законом (частина третя).
Прокурор зобов`язаний: виявляти повагу до осіб під час здійснення своїх повноважень; діяти лише на підставі, в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; додержуватися правил прокурорської етики, зокрема не допускати поведінки, яка дискредитує його як представника прокуратури та може зашкодити авторитету прокуратури (пункти 1, 3, 4 частини четвертої статті 19).
Пунктом 5 та 6 частини першої статті 43 Закону №1697-УІІ визначено, що прокурора може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності у порядку дисциплінарного провадження з підстав вчинення дій, що порочать звання прокурора і можуть викликати сумнів у його об`єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності органів прокуратури; та за систематичне (два і більше разів протягом одного року) або одноразове грубе порушення правил прокурорської етики.
Правила прокурорської етики визначені Кодексом професійної етики та поведінки працівників прокуратури, схваленим всеукраїнською конференцією працівників прокуратури 28 листопада 2012 року та затвердженим наказом Генерального прокурора України 28 листопада 2012 року № 123 (далі Кодекс професійної етики).
Відповідно до положень статей 6, 9, 10, 15 Кодексу професійної етики при виконанні службових обов`язків працівник прокуратури має поважати права та свободи людини і громадянина відповідно до вітчизняних та міжнародних правових норм, усвідомлюючи, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визначаються в Україні найвищою соціальною цінністю; зобов`язаний діяти справедливо, неухильно дотримуючись вимог закону щодо підстав, порядку та умов реалізації конституційних повноважень прокуратури, бути об`єктивним у своїх стосунках з органами влади, громадськістю та окремими особами. Він має усвідомлювати соціальну значущість прокурорської діяльності, міру відповідальності перед суспільством у забезпеченні захисту прав людини і громадянина та відстоюванні інтересів держави; своєю самовідданістю, неупередженістю, сумлінним виконанням службових обов`язків сприяти підвищенню авторитету прокуратури та зміцненню довіри громадян до неї; має дотримуватися загальноприйнятих норм моралі та поведінки, бути взірцем добропорядності, вихованості і культури. Порушення трудової та виконавської дисципліни, непристойна поведінка є неприпустимими для працівника прокуратури і тягнуть за собою у відповідних випадках передбачену законом відповідальність.
Статтею 30 Кодексу професійної етики встановлено, що відповідно до Закону України "Про прокуратуру" працівники прокуратури зобов`язані неухильно дотримуватися вимог цього Кодексу. Їх порушення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
З`ясування обставин за фактом порушення проводиться згідно з вказівкою керівника відповідного органу прокуратури, у необхідних випадках проводиться перевірка за процедурою, передбаченою Дисциплінарним статутом прокуратури України та Інструкцією про порядок проведення службового розслідування в органах прокуратури України.
Відповідно до пункту 5-1 розділу XIII Закону №1697-VІІ до набрання чинності положеннями, передбаченими абзацом третім пункту 1 розділу XII "Прикінцеві положення" цього Закону: 5) дисциплінарне провадження щодо прокурорсько- слідчих працівників, а також працівників навчальних, наукових та інших установ прокуратури, які мають класні чини, здійснюється відповідно до Дисциплінарного статуту прокуратури України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 6 листопада 1991 року №1795-ХІІ.
Статтею 1 Дисциплінарного статуту прокуратури України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 06 листопада 1991 року №1796-ХІІ (далі Дисциплінарний статут) встановлено, що відповідно до Закону України "Про прокуратуру" (1789-12 ) Генеральний прокурор України та підлеглі йому прокурори здійснюють вищий нагляд за додержанням і правильним застосуванням законів. Важливою передумовою успішного виконання покладених на прокуратуру функцій є компетентність та особиста дисципліна прокурорів і слідчих прокуратури.
Згідно з статтею 2 Дисциплінарного статуту працівники прокуратури повинні мати високі моральні якості, бути принциповими і непримиренними до порушень законів, поєднувати виконання своїх професійних обов`язків з громадянською мужністю, справедливістю та непідкупністю. Вони повинні особисто суворо додержувати вимог закону, виявляти ініціативу в роботі, підвищувати її якість та ефективність і сприяти своєю діяльністю утвердженню верховенства закону, забезпеченню демократії, формуванню правосвідомості громадян, поваги до законів, норм та правил суспільного життя.
Будь-які порушення прокурорсько-слідчими працівниками законності та службової дисципліни підривають авторитет прокуратури, завдають шкоди інтересам держави та суспільства.
Статтею 8 Дисциплінарного статуту встановлено, що дисциплінарні стягнення щодо прокурорсько-слідчих працівників, а також працівників навчальних, наукових та інших установ прокуратури застосовуються за невиконання чи неналежне виконання службових обов`язків або за проступок, який порочить його як працівника прокуратури.
Підстави та порядок проведення службового розслідування (перевірки) стосовно прокурорсько-слідчих працівників та прийняття рішень, а також компетенцію структурних підрозділів, посадових та інших осіб органів прокуратури при його проведенні визначено Інструкцією про порядок проведення службових розслідувань (перевірок) в органах прокуратури України, затвердженою наказом Генерального прокурора України від 24 вересня 2014 року № 104 (далі - Інструкція № 104)
Відповідно до пункту 1.2 Інструкції № 104 службове розслідування (перевірка) - це комплекс заходів, які проводяться у випадках скоєння працівниками прокуратури ганебних вчинків - кримінальних, корупційних правопорушень, керування транспортними засобами у стані алкогольного чи наркотичного сп`яніння або відмови від проходження огляду з метою виявлення стану сп`яніння, порушення Присяги працівника прокуратури, а також за фактами порушень виконавської та трудової дисципліни, неправомірного втручання у службову діяльність працівників прокуратури, передбачених цією Інструкцією.
Метою службових розслідувань (перевірок) є швидке, всебічне, повне та неупереджене з`ясування обставин, за яких скоєно ганебні вчинки, допущено неправомірне втручання у службову діяльність працівників прокуратури, посягання на їх життя, здоров`я та майно, виявлення причини і умов, що їм сприяли, зміцнення службової дисципліни та попередження правопорушень серед особового складу (пункт 1.3. Інструкції № 104).
Відповідно до пункту 1.4 Інструкції № 104 службові розслідування (перевірки) проводяться незалежно від проведення стосовно працівників прокуратури досудового розслідування у кримінальних провадженнях, здійснення проваджень у справах про адміністративні правопорушення.
За змістом підпунктів 2.1.11, 2.1.12, 2.1.13 пункту 2 Інструкції № 104 підставами для проведення службового розслідування (перевірки) є:
- невиконання або неналежне виконання працівниками прокуратури своїх службових обов`язків що призвело до порушення законних прав і свобод громадян та інтересів держави;
- інші грубі порушення закону, трудової та виконавської дисципліни, Присяги працівника прокуратури і Кодексу професійної етики та поведінки працівників прокуратури, які дискредитують їх як працівників прокуратури, шкодять авторитету органів прокуратури;
- доручення Генерального прокурора України, його заступників про проведення службового розслідування (перевірки).
Відповідно до пункту 3.4 Інструкції № 104 про призначення службового розслідування (перевірки) уповноваженим керівником органів прокуратури видається розпорядження, у якому визначається склад комісії (голова та члени), підстава, мета та строки його проведення, прізвище, ім`я, по батькові особи щодо якої проводиться розслідування, та її посада.
Згідно з статтею 9 Дисциплінарного статуту, дисциплінарними стягненнями є:1) догана;2) пониження в класному чині;3) пониження в посаді; 4) позбавлення нагрудного знаку "Почесний працівник прокуратури України"; 5) звільнення; 6) звільнення з позбавленням класного чину.
Генеральний прокурор України має право застосовувати дисциплінарні стягнення, зазначені у статті 9 цього Статуту, в повному обсязі, за винятком випадків, передбачених частиною 2 цієї статті (статті 10 Дисциплінарного статуту).
Згідно з статтею 11 Дисциплінарного статуту дисциплінарне стягнення має відповідати ступеню вини та тяжкості проступку. Прокурор, який вирішує питання про накладення стягнення, повинен особисто з`ясувати обставини проступку та одержати письмове пояснення від особи, яка його вчинила. В разі необхідності може бути призначено службову перевірку.
Отже, повноваження Генерального прокурора України щодо застосування дисциплінарних стягнень є дискреційними.
Як свідчать матеріли справи, 23 жовтня 2015 року слідчим відділом військової прокуратури сил АТО заступника прокурора м. Сєвєродонецька Луганської області ОСОБА_1 затримано в порядку ст. 208 КПК України за фактом вимагання та отримання ним неправомірної вигоди. У подальшому, 25.10.2015 йому повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. З ст. 368 КК України.
Указана подія набула негативного суспільного резонансу та завдала шкоди авторитету органів Прокуратури Луганської області та в цілому органам прокуратури України.
ОСОБА_1 порушив Присягу працівника прокуратури в частині зобов`язання неухильно додержуватися законів України, з гідністю нести високе звання працівника прокуратури.
З метою з`ясування обставин скоєння ОСОБА_1 дисциплінарного проступку, причин та умов, які цьому сприяли, відповідно до ст. 11 Дисциплінарного статуту, який діяв на час виникнення спірних правовідносин, призначено службову перевірку.
За результатами службового розслідування комісія дійшла висновку, що ОСОБА_1 скоїв проступок, який порочить його як працівника прокуратури і є несумісним з подальшим перебуванням в органах прокуратури, у зв`язку з чим підлягає притягненню до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення.
Так, службовим розслідуванням підтверджено позаслужбові стосунки ОСОБА_1 корисливого характеру із суддею Сєвєродонецького міського суду ОСОБА_2, адвокатом ОСОБА_3 й отримання ним неправомірної вигоди за сприяння у винесенні щодо підсудних ОСОБА_4, ОСОБА_5 за ч. 2 ст. 307, ч. 2 ст. 309 КК України вироків, не пов`язаних з позбавленням волі.
Вироком Білокуракинського районного суду Луганської області від 27.07.2016 затверджено угоду про визнання винуватості, укладену між прокурором та обвинуваченим ОСОБА_3, та підтверджено встановлений у ході службового розслідування фактичні обставини спілкування позивача з особами поза офіційною процедурою взаємовідносин у рамках кримінального провадження, тобто корисливі позаслужбові відносини, що порочать звання прокурора і викликають сумнів у його об`єктивності, неупередженості та незалежності, чесності й непідкупності органів прокуратури.
Таким чином, за результатами проведеного службового розслідування, комісією встановлені факти неналежної поведінки позивача які порочать звання прокурора, дискредитують його як працівника прокуратури та шкодять авторитету органів прокуратури, що є грубим порушенням вимог Закону, Присяги працівника прокуратури, Кодексу професійної етики та поведінки працівників прокуратури, оскільки після надходження пропозиції щодо неправомірної вигоди він не вжив заходів, передбачених Законом України "Про правила етичної поведінки", використав своє службове становище в особистих інтересах та неправомірно впливав на здійснення правосуддя шляхом спілкування з суддею поза офіційною процедурою взаємовідносин у рамках кримінального провадження.
Комісія не вирішувала питання обґрунтованості обвинувачення позивача у вчиненні кримінальних правопорушень, а лише перевіряла обставини на предмет дотримання вимог, що ставляться до посадових осіб органів прокуратури в частині дотримання норм професійної етики, та наявності в діях прокурора складу дисциплінарного проступку.
З огляду на встановлені обставини, Верховний Суд вважає, що такими діями позивач грубо порушив:
- п.п. 1, 3, 4 частини 4 статті 19 Закону України "Про прокуратуру" щодо обов`язку виявляти повагу до осіб під час здійснення своїх повноважень, діяти лише на підставі, в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, та додержуватися правил прокурорської етики, зокрема не допускати поведінки, яка дискредитує його як представника прокуратури та може зашкодити авторитету прокуратури;
- статтю 2 Дисциплінарного статуту прокуратури України щодо обов`язку працівника прокуратури бути принциповими і непримиренними до порушень законів, особистого суворого додержання вимог закону та сприяння своєю діяльністю утвердженню верховенства закону, формуванню правосвідомості громадян, поваги до законів, норм та правил суспільного життя;
- статтю 5 Кодексу професійної етики та поведінки працівників прокуратури щодо необхідності неухильного дотримання у професійній діяльності конституційних принципів верховенства права та законності, діяти законно та в межах своєї компетенції;
- статті 10, 15, 18, 28 Кодексу професійної етики та поведінки працівників прокуратури щодо обов`язку дбати про свою компетентність, професійну честь і гідність, при виконанні службових обов`язків дотримуватися загальноприйнятих норм моралі та поведінки, бути взірцем добропорядності, вихованості і культури, не допускати дій, висловлювань і поведінки, які можуть зашкодити його репутації та авторитету прокуратури, викликати негативний громадський резонанс.
Відповідно до частини 2 статті 43 Закону України "Про прокуратуру" притягнення прокурора до дисциплінарної відповідальності не виключає можливості притягнення його до адміністративної чи кримінальної відповідальності у випадках, передбачених законом.
Для притягнення прокурора до дисциплінарної відповідальності за вчинення дій, що порочать звання прокурора і можуть викликати сумнів у його об`єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності органів прокуратури, необхідно установити, зокрема, факт поведінки, що скомпрометувала звання працівника прокуратури, зашкодила репутації працівника прокуратури та авторитету прокуратури, викликала негативний громадський резонанс.
При цьому, вирішення питання про правомірність притягнення працівника органів прокуратури до дисциплінарної відповідальності передбачає необхідність з`ясовувати саме склад дисциплінарного проступку в його діях, незалежно від того, яку кримінально-правову кваліфікацію ці ж самі дії особи отримали в рамках кримінального провадження та які наслідки, у підсумку, настали для такої особи.
Ці обставини, як і причини та умови, що їх зумовили, а також ступінь вини працівника органів прокуратури з`ясовуються під час службового розслідування, за наслідками якого прокурор вирішує питання щодо наявності чи відсутності у діянні порушника складу дисциплінарного проступку, та відповідно, вирішує питання щодо наявності підстав для притягнення його до дисциплінарної відповідальності, обґрунтувавши при цьому своє рішення у відповідному наказі, у тому числі в частині обрання виду стягнення серед установлених законом.
Допущення подібної поведінки підриває як авторитет самого прокурора, органів прокуратури, так і держави в цілому, оскільки етичні норми є основоположними нормами поведінки працівників прокуратури, а вищезазначена подія за участі позивача набула негативного суспільного резонансу і розголосу в засобах масової інформації.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 10 вересня 2018 року у справі № 819/950/16, від 11 грудня 2019 року у справі № 816/1841/17 та від 31 березня 2020 року у справі № 804/2593/18, а також у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 жовтня 2018 року у справі № 800/531/17 та від 11 вересня 2018 року у справі № 9901/14/17.
Таким чином, з урахуванням наведених норм чинного законодавства, комісія належним чином з`ясувала обставини, які мали значення для прийняття рішення, навела мотиви, за яких дійшла висновків про наявність у діях позивача складу дисциплінарного проступку з посиланням на відповідні докази та обґрунтувала пропорційність застосованого виду стягнення і його співмірність вчиненому проступку.
Тому висновки суду, що службове розслідування (перевірка) не може бути підставою для звільнення позивача з органів прокуратури з позбавленням класного чину не ґрунтуються на нормах законодавства.
Верховний Суд зазначає, що застосування дисциплінарної відповідальності за вчинення дій, які порочать працівника прокуратури не є тотожним кримінальній відповідальності за вчинення таких дій. Підставою для висновків службового розслідування є обставини вчинення позивачем дій, що порочать звання прокурора і можуть викликати сумнів у її об`єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності органів прокуратури. Судом в рамках розгляду справи не досліджується питання наявності або відсутності вини в діях позивача, а надається правова оцінка обставинам наявності або відсутності вчинення ним дисциплінарного проступку.
Відсутність обвинувального вироку суду у кримінальній справі не свідчить про відсутність в діях позивача ознак дисциплінарного проступку та не є перешкодою для притягнення його до дисциплінарної відповідальності за вчинення дій, які дискредитують звання працівника прокуратури.
Рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності, хоч і прийнято у тому числі на підставі відомостей, наявних в матеріалах кримінального провадження, розпочатого відносно позивача, ґрунтується на самостійних правових підставах та доказах, отриманих в ході службового розслідування.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року у справі № 821/2137/15-а, від 16 січня 2019 року у справі №826/3102/17.
Застосовуючи до позивача такий вид дисциплінарного стягнення як звільнення, Генеральним прокурором України оцінювались вчинені дії працівником прокуратури у своїй сукупності.
Застосування дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби є крайнім заходом дисциплінарного впливу, проте його застосування здійснюється на розсуд уповноваженої особи з урахуванням обставин у справі та не потребує наведення неможливості застосування інших видів дисциплінарних стягнень.
При вирішенні вказаного питання Генеральний прокурор України наділений дискреційними повноваженнями, що дозволяє йому на власний розсуд визначати вид дисциплінарного стягнення в залежності від скоєного прокурором дисциплінарного проступку та застосовувати до прокурорів обране ним дисциплінарне стягнення.
Враховуючи зазначені обставини справи, застосоване до позивача дисциплінарне стягнення відповідає ступеню його вини та тяжкості вчиненого дисциплінарного проступку.
Апеляційним судом проігноровано те, що звільнення у зв`язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у виді звільнення зі служби не пов`язано з кримінально-правовою кваліфікацією тих самих діянь, які водночас стали підставою для службового розслідування та кримінального провадження. Вирішення питання про правомірність притягнення працівника органів прокуратури до дисциплінарної відповідальності, передбачає необхідність з`ясовувати саме склад дисциплінарного проступку в його діях, незалежно від того, яку кримінально-правову кваліфікацію, ці ж самі дії особи, отримали в рамках кримінального провадження та які наслідки, у підсумку, настали для такої особи.
У зв`язку з цим, при вирішенні даного спору слід враховувати висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постанові від 18 червня 2019 року у справі № 9901/699/18 про те, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини не є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року притягнення до дисциплінарної відповідальності на основі відомостей про факти, встановлені у кримінальному провадженні, якщо такі відомості аналізувалися в контексті правил службової етики, навіть якщо особа була у кримінальному провадженні виправданою .
Також гарантована пунктом 2 статті 6 Конвенції презумпція невинуватості застосовується до процедури, яка за своєю суттю є кримінальною і в межах якої суд робить висновок про вину особи саме у кримінально-правовому сенсі (рішення від 11 лютого 2003 року у справі "Ringvold v. Norway", заява № 34964/97). Отже, зазначена гарантія не може бути поширена на дисциплінарні й інші провадження, які згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції охоплюються поняттям спору щодо прав та обов`язків цивільного характеру.
На підставі викладеного, колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновком суду першої інстанції, що спірні накази про звільнення позивача з посади та з органів прокуратури з позбавленням класного чину "радник юстиції" видані на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Враховуючи зазначені обставини справи, Верховний Суд також погоджується з висновком суду першої інстанції, що застосоване до позивача дисциплінарне стягнення відповідає ступеню його вини та тяжкості вчиненого дисциплінарного проступку.
Оскільки позовні вимоги про поновлення позивача на посаді та виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу є похідними від вимог про скасування наказу про притягнення до дисциплінарної відповідальності та звільнення зі служби, відтак підстави для їх задоволення також відсутні.
Крім того, суд апеляційної інстанції всупереч нормам процесуального права помилково вийшов за межі позовних вимог та змінив у спірному наказі від 28 жовтня 2015 року № 1386-к підстави звільнення позивача з роботи, не вказавши яким чином зміна підстави звільнення з посади та органів прокуратури вилине на ефективність захисту прав, свобод та інтересів позивача у спірних правовідносинах.