Постанова
Іменем України
24 березня 2021 року
м. Київ
справа № 712/11679/18
провадження № 51-3526 км 20
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати
Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Фоміна С.Б.,
суддів Анісімова Г.М, Луганського Ю.М.,
за участю:
секретаря судового засідання Бульби І. А.,
прокурора Костюка О. С.
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу з доповненнями захисника засудженого ОСОБА_1 - адвоката Нестеренка Олега Федоровича на вирок Соснівського районного суду міста Черкаси від 15 травня 2020 року та ухвалу Кропивницького апеляційного суду від 25 серпня 2020 року за обвинуваченням
ОСОБА_1,ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с Сагунівка, Черкаського району, Черкаської області, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1, не судимого,
у вчиненні злочину, передбаченого частиною 2 статті 121 Кримінального кодексу України (далі - КК)
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Соснівського районного суду міста Черкаси від 15 травня 2020 року ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 121 КК та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 9 років.
Згідно з вироком, ОСОБА_1 в нічний час доби із 06 липня 2018 року на 07 липня 2018 року, перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння та знаходячись за місцем свого постійного проживання, у квартирі АДРЕСА_1, підійшов до окремого ліжка, де спала його знайома ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, та на ґрунті особистих неприязних стосунків наніс їй чисельні удари кулаками у життєво важливий орган, а саме у голову, чим спричинив тяжкі тілесні ушкодження, внаслідок яких ОСОБА_2 померла на місці вчинення злочину.
Ухвалою Кропивницького апеляційного суду від 25 серпня 2020 року вирок місцевого суду залишено без змін.
Вимоги касаційної скарги з доповненнями і узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі з доповненнями захисник Нестеренко О.Ф. не погоджується з судовими рішеннями першої та апеляційної інстанцій, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, які призвели до неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, порушення норм Конституції України, вимагає скасувати зазначені судові рішення і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
В обґрунтування своєї позиції адвокат зазначає, що місцевим судом не встановлено фактичні обставини справи, на підставі яких діяння ОСОБА_1 кваліфіковано за ознаками, передбаченими частиною 2 статті 121 КК, а апеляційним судом, в порушення вимог статті 23 КПК, безпосередньо не було досліджено докази для усунення неповноти розгляду справи у суді першої інстанції.
Істотні порушення вимог кримінального процесуального закону судом першої інстанції адвокат, зокрема, вбачає у тому, що результати слідчого експерименту від 10 липня 2018 року, проведеного зі свідком ОСОБА_3, є недопустимими, адже захисник засудженого ОСОБА_1 не був присутній при проведенні цієї слідчої дії, у протоколі не зазначено відомості щодо технічних засобів, за допомогою яких здійснювалась відеофіксація та відсутні дані про особу спеціаліста, який здійснював відеофіксацію слідчої дії; проведення слідчого експерименту відбувалось на двох окремих локаціях, тобто, з перервою процесу відеофіксації, про що не зазначено у протоколі. У матеріалах провадження відсутня інформація про добровільну згоду на проведення зазначеної слідчої дії власника квартири ОСОБА_1 або відповідна ухвала слідчого судді про дозвіл на її проведення, що порушує вимоги частини 5 статті 240 КПК та також обумовлює визнання результатів такої слідчої дії недопустимими.
Крім того, сторона обвинувачення при відкритті матеріалів іншій стороні в порядку статті 290 КПК не надала належного доступу до оригінального примірнику технічного носія з записом слідчого експерименту від 10 липня 2018 року зі свідком ОСОБА_3, адже засуджений ОСОБА_1 під час відкриття йому матеріалів кримінального провадження не мав доступу до технічного пристрою для ознайомлення з інформацією, зафіксованою на відповідному технічному носії. Також, під час виконання стороною обвинувачення вимог статті 290 КПК не було надано стороні захисту доступу до речових доказів, вилучених під час огляду місця події від 08 липня 2018 року та досліджених під час проведення судово- дактилоскопічної та судово-медичної експертиз від 21 серпня 2018 року та 30 серпня 2018 року відповідно.
Недопустимим доказом захисник вважає і показання свідка ОСОБА_3, отримані Соснівським районним судом в порядку статті 225 КПК та в судовому засіданні внаслідок того, що судом не встановлено належним чином особу, яку було допитано, не попереджено її про кримінальну відповідальність за дачу неправдивих показів та не приведено до присяги.
Протокол огляду місця події від 08 липня 2018 року, на думку адвоката, також є недопустимим внаслідок технічного пошкодження документа, що унеможливлює встановлення інформації, яка була у ньому зазначена.
Процедуру дослідження висновку судово-медичної експертизи від 30 серпня 2018 року захисник убачає такою, що порушує приписи статті 349 КПК, посилаючись на те, що таблиця до висновку експерта не зазначена як доказ в обвинувальному акті, проте, суд визнав її доказом із власної ініціативи разом із висновком, не дослідивши у судовому засіданні, в порушення вимог статті 358 КПК.
Істотним порушенням приписів Конституції та кримінального процесуального закону, на думку адвоката, є той факт, що у суді першої інстанції у засіданні від 19 березня 2020 року після виходу із нарадчої кімнати для проголошення вироку суд порушив передбачену законодавством процедуру, відновив судовий розгляд та продовжив ОСОБА_1 строк тримання під вартою на 60 днів, задовольнивши клопотання прокурора.
Неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність захисник вважає формулювання обвинувачення за частиною 2 статті 121 КК, яке суд визнав доведеним, а саме - нанесення умисного тяжкого тілесного ушкодження, тобто умисного тілесного ушкодження, небезпечного для життя в момент заподіяння, що спричинило смерть потерпілого. Так, на думку адвоката, таке формулювання не відповідає диспозиції зазначеної норми, адже у частині 2 статті 121 відсутня така кваліфікуюча ознака, як "небезпечне для життя в момент заподіяння". Також, на думку адвоката, встановлена судом наявність стану алкогольного сп`яніння у засудженого ОСОБА_1 на момент вчинення злочину не відповідає доказам, дослідженим у судовому засіданні, а тому не може бути визнана як обставина, що обтяжує покарання.
Щодо порушень, допущених судом апеляційної інстанції, адвокат наполягає на тому, що жоден довід апеляційної скарги сторони захисту не було розглянуто належним чином, матеріали справи за обвинуваченням ОСОБА_1 судом не вивчалися взагалі, а тому рішення, постановлене за наслідками апеляційного перегляду, належним чином не вмотивоване, чим порушено приписи статті 419 КПК.
Крім того, захисник Нестеренко О.Ф. істотним порушенням вимог статті 415 КПК убачає той факт, що прізвище, ім`я та по батькові (далі - ПІБ) судді, зазначене у вступній частині ухвали апеляційного суду - Ремез В.М. не відповідає ПІБ судді, за підписом якого було ухвалене зазначене рішення - Ремез П.М .
Позиції учасників судового провадження
Прокурор у судовому засіданні заперечив проти задоволення вимог касаційної скарги з доповненнями захисника.
Адвокат Нестеренко О.Ф. заявив клопотання про розгляд його касаційної скарги з доповненнями без його участі. Інших учасників судового провадження було належним чином повідомлено про дату, час і місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з`явились. Клопотань про особисту участь у касаційному розгляді, повідомлень про поважність причин їх неприбуття до Суду від них не надходило.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, думку прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційної скарги з доповненнями, колегія суддів дійшла таких висновків.
Відповідно до частини 2 статті 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому наділений повноваженнями лише щодо перевірки правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Приписами статті 438 КПК встановлено підстави для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції, а саме: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
Враховуючи наведене, суд касаційної інстанції не перевіряє судові рішення в частині неповноти судового розгляду та невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи. Натомість, при перегляді судових рішень виходить з фактичних обставин, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій.
Довід сторони захисту щодо недопустимості висновку судово-медичної експертизи від 30 серпня 2018 року на підставі того, що таблиця до висновку експерта не зазначена як доказ в обвинувальному акті, проте, суд визнав її доказом із власної ініціативи разом із висновком, не дослідивши у судовому засіданні, в порушення вимог статті 358 КПК не знайшов свого підтвердження під час касаційної перевірки матеріалів кримінального провадження.
Так, згідно з частиною 2 статті 84 КПК висновок експерта є процесуальним джерелом доказів. Статтею 101 КПК встановлено, що висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень та зроблені за їх результатами висновки, обґрунтовані відповіді на запитання, поставлені особою, яка залучила експерта, або слідчим суддею чи судом, що доручив проведення експертизи. Зміст висновку експерта визначено приписами статті 102 КПК. Крім того, згідно з пунктом 1.43. правил проведення судово-медичних експертиз (досліджень) у відділеннях судово-медичної імунології бюро судово-медичної експертизи, затверджених наказом Міністерства охорони здоров`я України № 6 від 17 січня 1995 року, результати визначення групових властивостей в об`єктах експертизи та групової приналежності зразків, що надані для порівняння, можуть бути оформлені у вигляді таблиці як додаток до висновку. Зі змісту висновку судово-медичної експертизи вбачається, що у дослідній частині експерт навів відомості щодо групової належності зразків, наданих для порівняння та зазначив про те, що результати проведених ним досліджень додаються у таблиці, яка оформлена належним чином, як додаток до висновку судово-медичної експертизи, що відповідає вимогам кримінального процесуального закону.
Посилання адвоката на порушення під час виконання стороною обвинувачення вимог статті 290 КПК, адже стороні захисту не було надано доступу до речових доказів, вилучених під час огляду місця події від 08 липня 2018 року та досліджених під час проведення судово-дактилоскопічної та судово-медичної експертиз від 21 серпня 2018 року та 30 серпня 2018 року, не відповідає матеріалам провадження.
Так, судами першої та апеляційної інстанцій було розглянуто зазначений довід та встановлено, що згідно з протоколом про надання доступу до матеріалів досудового розслідування від 25 вересня 2018 року від ОСОБА_1 та його захисника не надходило зауважень чи клопотань з приводу ознайомлення з окремими речовими доказами, зібраними по справі.
Порушенням норм Конституції та кримінального процесуального закону, на думку адвоката, є той факт, що у суді першої інстанції у засіданні від 19 березня 2020 року після виходу із нарадчої кімнати для проголошення вироку, суд поновив судовий розгляд та безпідставно задовольнив клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою щодо ОСОБА_1 .
Суд не вбачає таку позицію захисника обґрунтованою. Так, згідно з частиною 1 статті 22 КПК кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Відповідно до частини 2 статті 22 КПК сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.
Частиною 1 статті 23 КПК встановлено, що суд досліджує докази безпосередньо. Показання учасників кримінального провадження суд отримує усно. Як убачається з матеріалів кримінального провадження, місцевий суд, з метою виконання приписів закону щодо забезпечення засад змагальності сторін та безпосередності дослідження доказів відновив судовий розгляд для безпосереднього дослідження результатів слідчого експерименту від 10 липня 2018 року та отримання показань від свідка ОСОБА_3 у судовому засіданні. Таким чином, реалізуючи положення частини 6 статті 22 КПК, суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створив необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків.
Аналогічна позиція була висловлена у постанові Верховного Суду від 28 січня 2021 року (справа № 182/523/16-к, провадження № 51-1103 км20).
Посилаючись на неправильне застосування судами закону України про кримінальну відповідальність, адвокат зазначає, що формулювання обвинувачення за частиною 2 статті 121 КК, яке суд визнав доведеним, а саме - нанесення умисного тяжкого тілесного ушкодження, тобто умисного тілесного ушкодження, небезпечного для життя в момент заподіяння, що спричинило смерть потерпілого, не відповідає диспозиції зазначеної норми, адже у частині 2 статті 121 відсутня така кваліфікуюча ознака, як "небезпечне для життя в момент заподіяння".
Такий довід колегії суддів убачається неспроможним, адже, статтею 121 КК встановлено відповідальність за умисне тяжке тілесне ушкодження, однією з ознак якого є небезпечність для життя у момент заподіяння. Небезпечним для життя є ушкодження, які самі по собі загрожують життю потерпілого в момент заподіяння або за звичайним перебігом закінчуються чи можуть закінчитися смертю особи, яка є похідним наслідком. Таким чином, норма частини 2 статті 121 КК передбачає наявність кваліфікуючих ознак, які доповнюють ознаки злочину, передбаченого частиною 1 зазначеної статті.
Не погоджується адвокат і з встановленою судом обставиною, яка обтяжує покарання засудженого ОСОБА_1, а саме: "вчинення кримінального правопорушення особою, що перебувала у стані алкогольного сп`яніння", адже, на думку захисника, факт наявності алкогольного сп`яніння не було встановлено у судовому засіданні, а сам ОСОБА_1 його заперечував. З матеріалів кримінального провадження вбачається, що ОСОБА_1 у судовому засіданні не заперечував факт вживання алкоголю напередодні злочинної події, свідки ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_3, допитані у судовому засіданні теж підтвердили факт вживання алкоголю ОСОБА_1, а тому цей довід адвоката колегія суддів вважає необґрунтованим.
Крім того, Верховний Суд наголошує, що норми кримінального процесуального законодавства не передбачають, необхідності доведення факту перебування особи у стані алкогольного сп`яніння якимось певним видом доказів. Зазначені обставини підлягають доказуванню і оцінці, виходячи з положень статей 84, 92, 94 КПК.
Колегією суддів також перевірено довід захисника щодо недопустимості показань свідка ОСОБА_3, отриманих в під час досудового розслідування в порядку статті 225 КПК, внаслідок невиконання судом обов`язку попередити свідка про кримінальну відповідальність, передбачену статтею 384 КК та приведення його до присяги.
Таке твердження не відповідає матеріалам кримінального провадження. Згідно з аудіозаписом допиту свідка ОСОБА_3, проведеному в порядку статті 225 КПК на досудовому розслідуванні та відповідним журналом судового засідання від 01 серпня 2018 року, допит свідка було проведено за участю засудженого ОСОБА_1 та його захисників Станчука М.Г. і Хмельницького І.О., прокурора Шерстобітова І.І.
Головуючим суддею Чечот А.А. перед проведенням допиту свідка, згідно з положеннями статті 352 КПК, було перевірено чи вручено їй пам`ятку про права та обов`язки (відповідна розписка за власним підписом ОСОБА_3 міститься у матеріалах провадження).
Разом з тим, колегія суддів не може погодитися з висновками суду апеляційної інстанції щодо доводів сторони захисту стосовно дотримання вимог кримінального процесуального закону при проведенні слідчого експерименту та встановленні особи свідка ОСОБА_3 під час судового розгляду.
Апеляційний суд відмовив стороні захисту у задоволенні клопотання про безпосереднє дослідження відеозапису слідчого експерименту, чим позбавив, насамперед, себе можливості перевірити зазначений доказ і надати ґрунтовну відповідь на доводи захисника щодо його недопустимості.
Так, слідчий експеримент зі свідком ОСОБА_3 від 10 липня 2018 року, на думку захисника, було проведено із суттєвими порушеннями, а саме: захисник засудженого ОСОБА_1 не був присутній при проведенні цієї слідчої (розшукової) дії, у протоколі не зазначено відомості про особу спеціаліста, який здійснював відеофіксацію та про технічні засоби, за допомогою яких проводилась відеофіксація, проведення слідчого експерименту відбувалось на двох окремих локаціях, тобто, з перервою процесу відеофіксації, що унеможливлює судовий контроль за дотриманням засад кримінального провадження. Крім того, у матеріалах провадження відсутня інформація про добровільну згоду на проведення зазначеної слідчої дії власника квартири ОСОБА_1 або відповідна ухвала слідчого судді про дозвіл на її проведення, що порушує вимоги частини 5 статті 240 КПК та також обумовлює визнання результатів такої слідчої дії недопустимими.
Відповідно до положень статті 240 КПК метою слідчого експерименту є перевірка й уточнення відомостей, які мають значення для встановлення обставин кримінального правопорушення. До участі у слідчому експерименті можуть бути залучені підозрюваний, потерпілий, свідок, захисник, представник. Як убачається з приписів вказаної статті, залучення осіб, як учасників слідчого експерименту, є правом, а не обов`язком слідчого, а отже саме останнім приймається рішення з зазначеного питання, у той час, як вичерпний перелік підстав для обов`язкової участі захисника передбачено положеннями статті 52 КПК, а тому довід щодо необхідності залучення захисника засудженого ОСОБА_1 до проведення слідчого експерименту, проведеного без участі самого ОСОБА_1 не є обґрунтованим.
Проте, за кримінальним процесуальним законом процедура проведення слідчого експерименту містить низку процесуальних гарантій, дотримання яких виключає обґрунтовані сумніви щодо правомірного отримання відомостей від суб`єкта за умов забезпечення справедливості кримінального провадження в цілому. До системи таких гарантій належить, зокрема, участь понятих, здійснення безперервного відеозапису слідчої (розшукової) дії, як складові судового контролю за дотриманням засад кримінального провадження, детальне і ґрунтовне роз`яснення прав та процесуальних наслідків участі особи в проведенні слідчого експерименту, належна процедура складання протоколу слідчої дії та окремі процесуальні гарантії, обумовлені необхідністю проникнення до житла чи іншого володіння особи в той час як отримання відомостей від учасників слідчого експерименту є лише однією із складових належної процедури перевірки й уточнення відомостей, які мають значення для встановлення обставин кримінального правопорушення.
З матеріалів кримінального провадження вбачається, що органом досудового слідства не було належним чином дотримано всіх процесуальних гарантій при проведенні слідчого експерименту за участю свідка ОСОБА_3 від 10 липня 2018 року. Так, у протоколі слідчої дії, складеному слідчим Черкаського відділу поліції ГУНП в Черкаській області Прошаком Б.С. відсутня інформація про участь спеціаліста, умови застосування технічних засобів фіксації та, відповідно, про наявність додатку до протоколу - оптичного диску з технічною копією процесу відеофіксації слідчої дії, що вбачається порушенням вимог частини 6 статті 240, частини 2 статті 104, статті 105 КПК щодо обов`язкового докладного викладення у протоколі слідчого експерименту умов його проведення, особливостей фіксування процесуальної дії та оформлення додатків до протоколів саме з метою забезпечення процесуальних гарантій, про які колегією суддів зазначено вище.
Крім того, інформація щодо місця проведення слідчого експерименту від 10 липня 2018 року, зазначена у протоколі слідчої дії, не відповідає процедурі відтворення дій, обстановки, обставин події за участю свідка ОСОБА_3, зафіксованій на оптичному диску, дослідженому у суді першої інстанції, згідно з якою експеримент було проведено за двома різними локаціями - у кабінеті слідчого та за місцем проживання засудженого ОСОБА_1, про що не зазначено у протоколі слідчої дії, а тому вбачається порушенням приписів статей 104 -107 КПК.
Знаходить підтвердження і посилання адвоката на порушення вимог статті 240 КПК внаслідок відсутності добровільної згоди на проведення слідчого експерименту власника квартири ОСОБА_1 або відповідної ухвали слідчого судді про дозвіл на проведення цієї слідчої дії, що є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону. Так, згідно з положеннями частини 5 статті 240 КПК слідчий експеримент, що проводиться у житлі чи іншому володінні особи, здійснюється лише за добровільною згодою особи, яка ними володіє, або на підставі ухвали слідчого судді за клопотанням слідчого, погодженого з прокурором, або прокурора, яке розглядається в порядку, передбаченому цим Кодексом, для розгляду клопотань про проведення обшуку в житлі чи іншому володінні особи. З матеріалів кримінального провадження вбачається, що наявності згоди ОСОБА_1 на проведення слідчого експерименту за місцем його проживання судом не встановлено, а відповідна ухвала слідчого судді відсутня.
Встановлені колегією суддів порушення вимог кримінального процесуального закону при проведенні слідчого експерименту від 10 липня 2018 року за участю свідка ОСОБА_3, згідно з вимогами статей 85, 86 КПК, обумовлюють необхідність визнання результатів зазначеної слідчої дії недопустимим доказом.
Проте, Суд зауважує, що згідно з пунктом 3 частини 2 статті 99 КПК протоколи слідчих експериментів належать до документів та в розумінні статті 84 КПК є самостійним джерелом доказів, під час якого слідчий, прокурор не допитує особу, а лише перевіряє або уточнює певні відомості, які мають значення для встановлення обставин кримінального правопорушення. В свою чергу показання особи є також самостійним джерелом доказів, порядок отримання яких встановлено частиною 1 статті 95 КПК. Отже, зафіксовані в документі (протоколі) результати слідчого експерименту не є тотожними наданим слідчому, прокурору або судді (в порядку статті 225 КПК) показанням, про які йдеться у частинах 1 та 4 статті 95 КПК.
Стосовно порушення судом першої інстанції вимог КПК при встановленні особи свідка апеляційний суд зазначив, що кримінальним процесуальним законодавством не регламентовано порядок встановлення особи, погодився з тим, що особа свідка була встановлена, посилаючись на відсутність у захисників та обвинуваченого зауважень з цього приводу.
Відповідно до частини 1 статті 352 КПК перед допитом свідка головуючий встановлює відомості про його особу та з`ясовує стосунки свідка з обвинуваченим і потерпілим. Крім того, головуючий з`ясовує чи отримав свідок пам`ятку про права та обов`язки свідка, чи зрозумілі вони йому, і в разі необхідності роз`яснює їх, а також з`ясовує, чи не відмовляється він з підстав, встановлених цим Кодексом, від давання показань, і попереджає його про кримінальну відповідальність за відмову від давання показань та завідомо неправдиві показання.
Якщо перешкод для допиту свідка не встановлено, головуючий у судовому засіданні приводить його до присяги (частина 2 статті 352 КПК).
Аналіз вказаних норм дозволяє дійти висновку, що КПК не визначає засоби, за допомогою яких повинна бути встановлена особа, проте, колегія суддів виходить з того, що особистість свідка не повинна викликати розумних сумнівів у сторін, а за наявності таких сумнівів, відомості про особу повинні бути підтверджені документально під час судового розгляду (крім випадків застосування до свідків заходів забезпечення безпеки).
З матеріалів кримінального провадження вбачається, що під час судового розгляду адвокат Нестеренко О.В., який не здійснював захист під час досудового розслідування і не приймав участі у допиті свідка в порядку статті 225 КПК, категорично заперечував проти допиту свідка у зв`язку з відсутністю у допитуваної особи документів, які б дозволили ідентифікувати її належним чином, а ОСОБА_1 вказав, що не знає особу, яка знаходиться у залі судових засідань.
Ані свідком, ані стороною обвинувачення, від якої виступала свідок, не були надані документи, які б підтверджували її особу.
Враховуючи наявність обґрунтованого неусуненого сумніву у сторони захисту щодо особи свідка, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції не дотримано вимог статті 352 КПК.
Посилання адвоката Нестеренка О.Ф. на недопустимість протоколу огляду місця події від 08 липня 2018 року внаслідок технічного пошкодження документа, що унеможливлює повне встановлення інформації, викладеної у ньому, колегія суддів убачає таким, що не підлягає перевірці у касаційному порядку, адже, з огляду на приписи статті 85 КПК технічне пошкодження аркушу протоколу слідчої дії обумовлює сумніви у достовірності тієї інформації, яка зафіксована в ньому, а тому, відповідно до положень частини 1 статті 433 КПК, суд касаційної інстанції не може вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Проте, вказаний довід не зазначений в ухвалі апеляційного суду і на нього не надано обґрунтованої відповіді, що колегією суддів розцінюється як недотримання судом апеляційної інстанції вимог статті 419 КПК.
Відповідно до статті 404 КПК, апеляційна процедура передбачає оцінку оскаржуваного вироку щодо його відповідності нормам кримінального та процесуального законів, фактичним обставинам кримінального провадження, а також дослідженим у судовому засіданні доказам.
За вимогами статті 419 КПК в ухвалі апеляційного суду має бути зазначено, зокрема, суть апеляційної скарги та докладні мотиви прийнятого рішення, а при залишенні апеляційної скарги без задоволення - підстави, на яких її визнано необґрунтованою.
Зважаючи на законодавчі приписи, а також положення статті 419 КПК, суд апеляційної інстанції зобов`язаний проаналізувати й зіставити з наявними у кримінальному провадженні та додатково поданими матеріалами всі доводи, наведені в апеляційній скарзі і дати на кожен із них вичерпну відповідь, пославшись на відповідну норму права. При залишенні заявлених вимог без задоволення в ухвалі має бути зазначено підстави, на яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.
До того ж, суд апеляційної інстанції фактично виступає останньою інстанцією, яка надає можливість сторонам перевірити повноту судового розгляду та правильність встановлення фактичних обставин кримінального провадження судом першої інстанції (частина 1 статті 409 КПК), і це покладає на апеляційний суд певний обов`язок щодо дослідження й оцінки доказів, але з урахуванням особливостей, передбачених приписами статті 404 КПК. Недотримання вказаних положень є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, яке тягне за собою скасування судового рішення.
На підставі вищевикладеного, Суд дійшов висновку про невідповідність ухвали Кропивницького апеляційного суду від 25 серпня 2020 року у кримінальному провадженні щодо ОСОБА_1 вимогам кримінального процесуального закону, у зв`язку з чим вона підлягає скасуванню з призначенням нового розгляду у суді апеляційної інстанції, під час якого суду необхідно врахувати висновки, зроблені за результатами касаційного перегляду, і постановити законне та обґрунтоване рішення.
Захисник Нестеренко О.Ф., як істотне порушення вимог статті 415 КПК зазначає той факт, що прізвище, ім`я та по батькові (далі - ПІБ) судді, зазначене у вступній частині ухвали апеляційного суду - Ремез В.М. не відповідає ПІБ судді, за підписом якого було ухвалене зазначене рішення - Ремез П.М . Встановлений факт колегія суддів оцінює, як технічну описку суду апеляційної інстанцій при написанні прізвища судді, яка могла б бути виправлена в порядку статті 379 КПК за заявою учасника кримінального провадження чи іншої заінтересованої особи у тому випадку, якщо при касаційній перевірці не було б встановлено таких істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які обумовлюють необхідність скасування ухвали Кропивницького апеляційного суду від 25 серпня 2020 року.
Враховуючи усталену практику Європейського суду з прав людини щодо неприпустимості тримання особи під вартою без судового рішення та у контексті даного кримінального провадження, з метою попередження ризику переховування ОСОБА_1 від суду, враховуючи особливості касаційного розгляду, передбачені главою 32 КПК та обмежені можливості щодо повноцінного розгляду і вирішення цього питання в межах процедури касаційного перегляду, Верховний Суд вважає за необхідне обрати ОСОБА_1 запобіжний захід у виді тримання під вартою на строк, мінімально необхідний для вирішення вказаного питання судом апеляційної інстанції, який у будь-якому разі не може перевищувати 60 днів.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК, Верховний Суд