Постанова суду № 916/726/20 від 25.03.2021 про визнання права на застосування коефіцієнта та стягнення збитків у розмірі 4 836 281,21 грн

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 березня 2021 року

м. Київ

Справа № 916/726/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Баранець О. М. - головуючий, Мамалуй О. О., Студенець В. І.,

за участю секретаря судового засідання Низенко В. Р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі Чорноморської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України"

на рішення Господарського суду Одеської області

у складі судді Бездолі Ю. С.

від 16 вересня 2020 року

та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду

у складі колегії суддів Будішевської Л. О., Таран С. В., Поліщук Л. В.

від 08 грудня 2020 року

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фрам Шиппінг Едженсі"

до Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі Чорноморської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України"

про визнання права на застосування коефіцієнта та стягнення збитків у розмірі 4 836 281,21 грн

за участю представників:

позивача: Лебеденко М. Б.

відповідача: Остапов В. В.

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог.

У березні 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Фрам Шиппінг Едженсі" звернулося до Господарського суду Одеської області з позовом до Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі Чорноморської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України", в якому з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог від 06 липня 2020 року (вх. № 17541/20 від 06 липня 2020 року (т.4, а.с. 243 - 245), яка була прийнята судом до розгляду, просило:

- визнати за Товариством з обмеженою відповідальністю "Фрам Шиппінг Едженсі" право на застосування коефіцієнта 0,7 відповідно до умов договору про забезпечення доступу портового оператора до причалу № 174-П-АМПУ-17 від 27 грудня 2017 року та абзацу 12 пункту 3 розділу ІІ Тарифів на послуги із забезпечення доступу портового оператора до причалу, що перебуває у господарському віданні адміністрації морських портів України, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України № 541 від 18 грудня 2015 року, при перевантаженні навалом зернових вантажів із застосуванням в технологічному процесі перевантаження перевантажувальних машин, продуктивність яких становить не менше 500 тон на годину відповідно до технічної документації на вказані машини, незалежно від місця їх розташування;

- стягнути з Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі Чорноморської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фрам Шиппінг Едженсі" збитки у розмірі 4 836 281,21 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач в порушення умов договору про забезпечення доступу портового оператора до причалу № 174-П-АМПУ-17 від 27 грудня 2017 року, укладеного між ним і позивачем, та Тарифів на послуги із забезпечення доступу портового оператора до причалу, що перебуває у господарському віданні адміністрації морських портів України, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України № 541 від 18 грудня 2015, здійснив позивачу нарахування плати за надані у період з 09 травня 2019 року по 07 березня 2020 року послуги із забезпечення доступу позивача як портового оператора до причалів без застосування передбаченого абзацом 12 пункту 3 розділу ІІ зазначених Тарифів понижуючого коефіцієнта 0,7 за послуги для вантажу "Зернові вантажі (у тому числі насіння), що перевантажуються навалом", внаслідок чого позивач здійснив оплату наданих йому відповідачем послуг у розмірі, більшому, ніж передбачено умовами договору та цими Тарифами, тобто здійснив переплату, яка є його збитками. Заявлена до стягнення позивачем сума є різницею між фактично сплаченою ним відповідачу сумою в якості оплати послуг та сумою, що підлягала сплаті із застосування коефіцієнту 0,7.

2. Короткий виклад обставин справи, встановлених судами попередніх інстанцій.

27 грудня 2017 року між Державним підприємством "Адміністрація морських портів України" (Адміністрація) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фрам Шиппінг Едженсі" (Портовий оператор) був укладений договір № 174-П-АМПУ-17 про забезпечення доступу портового оператора до причалу(ів) (далі по тексту - договір), відповідно до пункту 1.1. якого Адміністрація зобов`язалася забезпечити доступ Портового оператора до причалу (ів) № 3, 4, 5, 6 Іллічівської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України", що перебувають у господарському віданні Адміністрації, для проведення Портовим оператором вантажно-розвантажувальних робіт, а Портовий оператор зобов`язався сплатити адміністрації плату за послуги.

Послуга надається з метою забезпечення виконання Портовим оператором вантажно-розвантажувальних робіт та надання послуг із використанням причалу (ів) у межах, визначених у паспорті споруди, а саме: довжини та ширини конструкції (конструктивної ширини) споруди.

Використання Портовим оператором причалу(ів) для інших потреб, ніж передбачені у пункті 1.1 цього договору, та/або отримання інших послуг від Адміністрації є предметом іншого договору або здійснюється за заявками Портового оператора згідно із затвердженими адміністрацією вільними цінами (тарифами).

Згідно з підпунктом 2.4.1. пункту 2.4. договору Портовий оператор має право користуватися послугою для здійснення своєї господарської діяльності.

Згідно з підпунктом 2.1.3. пункту 2.1. договору Адміністрація зобов`язана складати у двох примірниках акт наданих послуг та рахунок за надані послуги за державними регульованими тарифами, на підставі наданої Портовим оператором інформації за формою, наведеною у додатку 3 до цього договору, з урахуванням пунктів 3.2., 3.3. цього договору.

Акт наданих послуг та рахунок за надані послуги складаються протягом календарного періоду (місяця), якщо Портовим оператором здійснено обробку понад однієї суднової партії, можливо складання акту наданих послуг та рахунку за надані послуги за календарний період (місяць).

За умовами підпункту 2.2.2. пункту 2.2. договору Адміністрація має право отримувати плату протягом всього строку дії цього договору.

Відповідно до підпункту 2.3.15. пункту 2.3. договору Портовий оператор зобов`язаний здійснювати оплату наданої Адміністрацією послуги в порядку та на умовах, визначених цим договором та чинним законодавством України.

Згідно з пунктом 3.1. договору нарахування плати за послуги із забезпечення доступу портового оператору до причалу(ів), що перебуває у господарському віданні адміністрації, здійснюється за тарифами відповідно до наказу Міністерства інфраструктури України № 541 від 18 грудня 2015 року "Про затвердження Тарифів на послуги із забезпечення доступу портового оператора до причалу, що перебуває у господарському віданні адміністрації морських портів України", зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 22 грудня 2015 року за № 1608/28053 (далі по тексту - Тарифи).

Для формування рахунку та акту наданих послуг за підсумками календарного періоду (місяця) Портовий оператор надає до Адміністрації у перший робочий день місяця, наступного за звітним, інформацію та документи, передбачені додатком 3 до цього договору, в паперовому/електронному вигляді. Формування рахунку та акту наданих послуг здійснюється на останню дату календарного періоду (місяця) протягом 6-ти робочих днів місяця наступного за звітним.

На виконання умов зазначеного договору Адміністрація протягом періоду з травня 2019 року по березень 2020 року надала Портовому оператору передбачені договором послуги з доступу до причалів № № 3 - 6, що підтверджується актами здачі-прийняття робіт (надання послуг) за договором № 174-П-АМПУ-17 від 27 грудня 2017 року про забезпечення доступу портового оператора до причалу за період з травня 2019 року по березень 2020 року.

Також Адміністрація здійснила нарахування плати за надані по договору послуги та виставила Портовому оператору відповідні рахунки, які були оплачені Портовим оператором у повному обсязі.

У березні 2020 року Портовий оператор - Товариство з обмеженою відповідальністю "Фрам Шиппінг Едженсі" звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом до Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі Чорноморської філії, в якому з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог від 06 липня 2020 року, яка була прийнята судом до розгляду, просив визнати за ним право на застосування відповідно до умов договору та абзацу 12 пункту 3 розділу ІІ Тарифів коефіцієнта 0,7, а також стягнути з Адміністрації на його користь збитки у розмірі 4 836 281,21 грн, посилаючись на те, що відповідач в порушення умов договору та Тарифів здійснив йому нарахування плати за надані у період з 09 травня 2019 року по 07 березня 2020 року послуги із забезпечення доступу позивача як портового оператора до причалів без застосування передбаченого абзацом 12 пункту 3 Розділу ІІ зазначених Тарифів понижуючого коефіцієнта 0,7 за послуги для вантажу "Зернові вантажі (у тому числі насіння), що перевантажуються навалом", внаслідок чого позивач здійснив оплату наданих йому відповідачем послуг у розмірі, більшому, ніж передачено умовами договору та цими Тарифами, тобто здійснив переплату, яка є його збитками. Заявлена до стягнення позивачем сума є різницею між фактично сплаченою ним відповідачу сумою в якості оплати послуг та сумою, що підлягала сплаті із застосування коефіцієнту 0,7.

3. Короткий зміст оскаржуваних рішення місцевого та постанови апеляційного господарських судів і мотиви їх прийняття.

Господарський суд Одеської області рішенням від 16 вересня 2020 року позовні вимоги задовольнив повністю. Визнав за позивачем право на застосування коефіцієнта 0,7 відповідно до умов договору про забезпечення доступу портового оператора до причалу № 174-П-АМПУ-17 від 27 грудня 2017 року та абзацу 12 пункту 3 розділу ІІ Тарифів. Стягнув з відповідача на користь позивача 4 836 281,21 грн збитків та 72 544,22 грн судового збору.

Місцевий господарський суд виходив з того, що право позивача як портового оператора на застосування понижуючого коефіцієнту 0,7 передбачене наказом Міністерства інфраструктури України № 541 від 18 грудня 2015 року "Про затвердження Тарифів на послуги із забезпечення доступу портового оператора до причалу, що перебуває у господарському віданні адміністрації морських портів України" при умові дотримання усіх визначених цими Тарифами критеріїв для застосування такого коефіцієнту. Суд, взяв до уваги висновки Верховного Суду щодо застосування абзацу 12 пункту 3 розділу ІІ Тарифів, викладені у постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 13 вересня 2019 року у справі № 916/2353/18, встановив наявність у проведених позивачем перевантажувальних операціях, щодо яких заявлені позовні вимоги, усіх передбачених Тарифами критеріїв, необхідних для застосування цього коефіцієнту та дійшов висновку про те, що відповідач при нарахуванні позивачу плати за надані у період з 09 травня 2019 року по 07 березня 2020 року послуги із забезпечення доступу позивача як портового оператора до причалів неправомірно не застосував передбачений Тарифами понижуючий коефіцієнт 0,7, внаслідок чого позивач поніс збитки: здійснив оплату послуг за договором у більшому розмірі, ніж було необхідно, а заявлена позивачем до стягнення сума грошових коштів є фактичними збитками позивача. Тобто суд дійшов висновку про доведеність наявними у матеріалах справи доказами обставин наявності усіх чотирьох елементів складу цивільного правопорушення, необхідних для притягнення відповідача до відповідальності у вигляду стягнення з нього збитків.

Південно-західний апеляційний господарський суд постановою від 08 грудня 2020 року скасував рішення Господарського суду Одеської області від 16 вересня 2020 року в частині задоволення позову про визнання за позивачем права на застосування коефіцієнта 0,7 відповідно до умов договору про забезпечення доступу портового оператора до причалу № 174-П-АМПУ-17 від 27 грудня 2017 року та абзацу 12 пункту 3 розділу ІІ Тарифів та прийняв у цій частині позову нове рішення про відмову у задоволенні позову. У решті рішення Господарського суду Одеської області від 16 вересня 2020 року залишив без змін. Стягнув з позивача на користь відповідача 3 153,00 грн витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції в частині задоволення позову про стягнення збитків погодився з висновками місцевого господарського суду про доведеність усіх передбачених Тарифами критеріїв, необхідних для застосування передбаченого цими Тарифами понижуючого коефіцієнту 0,7 при проведенні розрахунку вартості послуг із забезпечення доступу позивача як портового оператора до причалів, які існували в усіх проведених позивачем перевантажувальних операціях, щодо яких заявлені позовні вимоги, а також про доведеність наявності усіх чотирьох елементів складу цивільного правопорушення.

У частині позову про визнання за позивачем права на застосування коефіцієнта 0,7 суд апеляційної інстанції визнав висновки місцевого господарського про наявність підстав для задоволення позову у цій частині помилковими та виходив з того, що ця позовна вимога не відповідає положенням статей 15, 16 Цивільного кодексу України, оскільки ця вимога направлена на захист права позивача на майбутнє у той час як відповідно до норм чинного законодавства захисту підлягає тільки вже порушене право.

4. Короткий зміст вимог касаційної скарги.

У касаційній скарзі відповідач - Державне підприємство "Адміністрація морських портів України" в особі Чорноморської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" просить скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 16 вересня 2020 року та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 08 грудня 2020 року в частині задоволення позову про стягнення збитків у розмірі 4 836 281,21 грн та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову про стягнення з відповідача збитків у розмірі 4 836 281,21 грн повністю.

5. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу.

Як на підстави касаційного оскарження судових рішень скаржник послався на пункти 1 та 3 абзацу 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, та зазначив про те, що суди попередніх інстанцій:

- неправильно застосували норми матеріального права, а саме: статтю 227 Господарського кодексу України, абзац 12 пункту 3 розділу II Тарифів на послуги із забезпечення доступу портового оператора до причалу, що перебуває у господарському віданні адміністрації морських портів України, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України № 541 від 18 грудня 2015 року, не врахували висновки Верховного Суду щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах, викладені у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 13 вересня 2019 року у справі № 916/2353/18 та у постанові Верховного Суду від 03 березня 2020 року у справі № 916/1678/19.

За твердженням відповідача суди не дослідили належним чином усі критерії, необхідні для застосування до спірних правовідносин понижуючого коефіцієнту 0,7 Тарифів, а саме: (1) залишили поза увагою обставину того, що перевантажувальні операції стосувалися рапсу, який хоча і є насінням, проте відсутній у розділі "зернові вантажі (у тому числі насіння), що перевантажуються навалом" додатку 2 до Тарифів; (2) не врахували те, що позивач не дотримався вимоги щодо перевантаження вантажів на спеціалізованих терміналах; (3) не встановили обставини використання позивачем перевантажувальної машини з продуктивністю не менше 500 тон за годину при кожній перевантажувальній операції, щодо якої заявлені позовні вимоги, не врахували відсутність (ненадання позивачем) доказів цієї обставини, не застосували до спірних правовідносин частину другу статті 74 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої у разі відсутності доказів у підтвердження певних обставин суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

- неправильно застосували норми процесуального права, а саме: частину другу статті 74, статтю 79 Господарського процесуального кодексу України, висновок щодо застосування яких у контексті спірних правовідносин, що склалися між сторонами, відсутній.

За твердженням відповідача суди попередніх інстанцій в порушення норм статей 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України залишили без задоволення його клопотання про зобов`язання позивача надати докази в підтвердження обставин фактичного використання ним при перевантажувальних операціях, щодо яких заявлені позовні вимоги, перевантажувальних машин з продуктивністю навантаження не менше 500 тон на годину. Суди безпідставно не застосували до спірних правовідносин частину другу статті 74 Господарського процесуального кодексу України, не врахували те, що відповідно до цієї норми процесуального права сам факт заперечення стороною посилань іншого учасника є підставою для витребування доказів та не передбачає подання стороною додатково клопотання про витребування доказу.

Також скаржник зазначає про те, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував статтю 79 Господарського процесуального кодексу України, оскільки при встановленні обставин щодо використання позивачем при перевантажувальних операціях, щодо яких заявлені позовні вимоги, перевантажувальних машин з продуктивністю навантаження не менше 500 тон на годину не здійснив оцінку доказів, що підтверджують ці обставини, не врахував як більш вірогідні надані відповідачем докази у спростування цих обставин, а безпідставно виходив лише з вірогідності наявності такої техніки у позивача;

- неправильно застосували норми матеріального права, а саме: частину першу статті 224 Господарського кодексу України, висновок щодо застосування якої у контексті спірних правовідносин, що склалися між сторонами, відсутній. Скаржник посилається на недоведеність обставин наявності його протиправної поведінки та відсутність доказів надання йому позивачем достовірної інформації про спосіб переробки та кількість обробленого вантажу із застосуванням машин з продуктивністю більше 500 тон на годину щодо конкретного судна.

- неправильно застосували норми матеріального права, а саме: підпункт 117 пункту 1 розділу 2 Правил охорони праці під час експлуатації вантажопідіймальних кранів, підіймальних пристроїв і відповідного обладнання, затверджених наказом Міністерства соціальної політики України № 62 від 19 січня 2018 року, висновок щодо застосування якого у контексті спірних правовідносин, що склалися між сторонами, відсутній. За твердженням скаржника суди безпідставно не застосували цю норму матеріального права до спірних правовідносин при визначенні терміну "спеціалізований термінал". Скаржник зазначає про те, що, причали № № 3 - 6, що використовуються позивачем, не є спеціалізованими, встановлена позивачем пересувна мобільна перевантажувальна машина не є технологічно пов`язаною з відповідними причалами та не є задіяною в єдиному технологічному процесі перевантаження зернових вантажів навалом.

6. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи.

Позивач у відзиві на касаційну скаргу просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення в частині задоволення позову про стягнення збитків у розмірі 4 836 281,21 грн - без змін, посилаючись на те, що оскаржувані судові рішення ухвалені з правильним застосуванням норм матеріального та з дотриманням норм процесуального права, а касаційна скарга є необґрунтованою, доводи скаржника не спростовують правильні висновки судів попередніх інстанцій.

Позиція Верховного Суду

7. Оцінка аргументів учасників справи і висновків місцевого господарського суду та суду апеляційної інстанцій.

Касаційний господарський суд, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення судами попередніх інстанцій, дослідивши правильність застосування судом апеляційної інстанцій норм матеріального та дотримання норм процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Як вбачається постанова суду апеляційної інстанції в частині відмови у задоволенні позову про визнання за позивачем права на застосування коефіцієнту 0,7 відповідно до умов договору про забезпечення доступу портового оператора до причалу № 174-П-АМПУ-17 від 27 грудня 2017 року та абзацу 12 пункту 3 розділу ІІ Тарифів не оскаржується.

Отже з огляду на визначені у статті 300 Господарського процесуального кодексу України межі розгляду справи судом касаційної інстанції Верховним Судом у цій частині не переглядається. Ухвалені у цій справі рішення Господарського суду Одеської області від 16 вересня 2020 року та постанова Південно-західного апеляційного господарського суду від 08 грудня 2020 року оскаржуються відповідачем до суду касаційної інстанції лише в частині задоволення позову про стягнення збитків. Відповідно суд касаційної інстанції здійснює розгляд справи та перегляд ухвалених судових рішень лише в цій частині (в частині позову про стягнення збитків).

Відповідно до частини першої статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

За змістом статей 610, 611 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, відшкодування збитків.

Відповідно до частини 1 статті 623 Цивільного кодексу України боржник, який порушив зобов`язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.

Згідно з частиною першою статті 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Відшкодування збитків є одним із видів господарсько-правової / цивільно-правової відповідальності і для застосування такої міри відповідальності необхідна наявність усіх елементів складу правопорушення, а саме:

- протиправної поведінки;

- шкідливого результату такої поведінки - збитків (шкоди);

- причинного зв`язку між протиправною поведінкою та збитками (шкодою);

- вини особи, яка заподіяла шкоду.

У разі відсутності хоча б одного з елементів відповідальність у вигляді відшкодування збитків не настає.

Отже суди, розглядаючи спори про стягнення збитків, мають встановлювати наявність всіх елементів складу правопорушення у їх сукупності.

Відповідно до частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

При поданні позову про відшкодування збитків на позивача покладається обов`язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяними збитками. Вина боржника у порушенні зобов`язання презюмується та не підлягає доведенню кредитором, тобто саме відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні збитків.

Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Протиправною поведінкою у договірних правовідносинах є поведінка (дія чи бездіяльність) сторони договору, яка не відповідає вимогам закону, полягає у порушенні договірного зобов`язання, тягне за собою порушення (зменшення, обмеження) майнових прав (благ) і законних інтересів іншої особи.

Відповідно до частини першої статті 19 Закону України "Про морські порти України" у морських портах надаються послуги з обслуговування суден, здійснення операцій з вантажами, у тому числі проведення вантажно-розвантажувальних робіт, послуги з обслуговування пасажирів та інші послуги, передбачені законодавством.

Згідно з частинами першою та другою статті 21 зазначеного Закону тарифи на спеціалізовані послуги, що надаються у морському порту суб`єктами природних монополій, та послуги, які оплачуються у складі портових зборів, підлягають державному регулюванню національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері транспорту.

Перелік спеціалізованих послуг, що надаються у морському порту суб`єктами природних монополій, які підлягають державному регулюванню, визначає Кабінет Міністрів України.

Відповідно до Переліку спеціалізованих послуг, що надаються у морському порту суб`єктами природних монополій, які підлягають державному регулюванню, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України № 405 від 03 червня 2013 року, до спеціалізованих послуг, що надаються у морському порту суб`єктами природних монополій, які підлягають державному регулюванню, належать, зокрема, забезпечення доступу портового оператора до причалу, що перебуває у господарському віданні адміністрації морських портів України, крім причалу, що використовується портовим оператором на підставі договору оренди, концесії, спільної діяльності, укладеного відповідно до законодавства.

Згідно з пунктом 4 Прикінцевих положень Закону України "Про морські порти України" тимчасово, до створення національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері транспорту, її функції та повноваження, визначені цим Законом, виконує центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сферах морського і річкового транспорту.

Таким органом відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 460 від 30 червня 2015 року є Міністерство інфраструктури України.

Міністерство інфраструктури України своїм наказом № 541 від 18 грудня 2015 року затвердило Тарифи на послуги із забезпечення доступу портового оператора до причалу, що перебуває у господарському віданні адміністрації морських портів України (Тарифи).

Відповідно до підпункту 2.3.15. пункту 2.3. укладеного між сторонами у справі договору Портовий оператор зобов`язаний здійснювати оплату наданої Адміністрацією послуги в порядку та на умовах, визначених цим договором та чинним законодавством України.

Отже умови укладеного між сторонами договору передбачають обов`язок Адміністрації (відповідача) здійснювати нарахування плати за послуги із забезпечення доступу портового оператору до причалу(ів) відповідно до положень цих Тарифів.

Умови та правила нарахування плати за послуги із забезпечення доступу портового оператора до причалу, що перебуває у господарському віданні адміністрації морських портів України, визначені у розділі ІІ Тарифів.

Зокрема, відповідно до абзацу 12 пункту 3 розділу ІІ Тарифів у випадку, коли зернові вантажі перевантажуються на спеціалізованих терміналах із застосуванням перевантажувальних машин (із продуктивністю навантаження не менше 500 тон на годину), до цих ставок за послуги для вантажу "Зернові вантажі (у тому числі насіння), що перевантажуються навалом" застосовується коефіцієнт 0,7.

Отже наведені положення Тарифів передбачають чіткі умови (критерії), за наявності яких до ставок за спеціалізовану послугу (доступ портового оператора до причалу морського порту, що перебуває у господарському віданні адміністрації морських портів України) застосовується коефіцієнт 0,7. Такими умовами (критеріями) є:

1) вид вантажу: зернові вантажі (у тому числі насіння);

2) спосіб перевантаження - навалом;

3) місце перевантаження - на спеціалізованих терміналах;

4) вимоги до перевантажувальних машин - продуктивність навантаження не менше 500 тон на годину.

Такі висновки Верховного Суду щодо застосування абзацу 12 пункту 3 розділу ІІ Тарифів викладені у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної плати Касаційного господарського суду від 13 вересня 2019 року у справі № 916/2353/18, а також у постанові Верховного Суду від 03 березня 2020 року у справі № 916/1678/19, правовідносини в яких є подібними правовідносинам у цій справі, оскільки стосуються договірних відносин між Адміністрацією морських портів та портового оператора щодо надання послуг із забезпечення доступу портового оператора до причалу(ів) та можливості застосування у цих правовідносинах при визначенні плати за ці послуги понижуючого коефіцієнту 0,7, передбаченого абзацом 12 пункту 3 розділу ІІ Тарифів та умовами договору. Наявності правових підстав для відступу від цих висновків Верховного Суду не установив. Необхідність відступлення від цих висновків не є підставою касаційного оскарження судових рішень у цій справі.

Як встановили суди попередніх інстанцій протягом періоду з травня 2019 року по березень 2020 року відповідач на виконання умов договору № 174-П-АМПУ-17 від 27 грудня 2017 року надав позивачу послуги із забезпечення доступу позивача як портового оператора до причалів № № 3 - 6, за надання яких нарахував плату без застосування передбаченого абзацом 12 пункту 3 розділу ІІ Тарифів понижуючого коефіцієнту 0,7.

Зокрема суди встановили, що проведені позивачем на причалах №№ 3 - 6 перевантажувальні операції, щодо яких заявлені позовні вимоги, стосувалися вантажу - зерна.

З матеріалів справи та касаційної скарги убачається, що відповідач посилається на те, що коефіцієнт 0,7, передбачений абзацом 12 пункту 3 розділу ІІ Тарифів, не поширюється на спірні перевантажувальні операції, що стосувалися рапсу, який хоча і є насінням, проте відсутній у розділі "зернові вантажі (у тому числі насіння), що перевантажуються навалом" додатку 2 до Тарифів.

Однак ці доводи відповідача є безпідставними, оскільки умова (критерій) щодо виду вантажу, передбачена абзацом 12 пункту 3 розділу ІІ Тарифів, стосується як зернових вантажів, так і насіння, під яку підпадає і рапс (ріпак) як насіння олійної культури, про що правильно зазначив місцевий господарський суд. Крім того, як правильно встановив місцевий господарський суд, насіння рапсу (ріпаку) при його перевантаженні навалом не може класифікуватися за номером вантажу 024 "насіння інше" Тарифно-статистичної номенклатури, до є додатком 3 до Тарифів, оскільки за цим номером класифікується вантаж, що за видом упаковки завантажений у мішки, а не навалом.

Зазначені доводи відповідача ґрунтуються на неправильному суб`єктивному тлумаченні абзацу 12 пункту 3 розділу ІІ Тарифів, додатків 2 та 3 до цих Тарифів і не спростовують правильні зазначені висновки місцевого господарського суду.

При цьому у матеріалах справи відсутні докази здійснення перевантажувальних операцій зерна (насіння), щодо яких заявлені позовні вимоги, у мішках. Відповідач у своїх доводах не оспорює те, що перевантажувальні операції, щодо яких заявлені позовні вимоги, здійснювалися навалом.

Передбачена абзацом 12 пункту 3 розділу ІІ Тарифів така умова для застосування понижуючого коефіцієнту як місце перевантаження вантажу, передбачає перевантаження зернових вантажів на спеціалізованих терміналах.

Як правильно зазначили суди попередніх інстанцій, у наказі Міністерства інфраструктури України № 541 від 18 грудня 2015 року, яким затверджені Тарифи, відсутнє визначення поняття "спеціалізований термінал". Відповідне визначення відсутнє і в інших актах законодавства.

Визначення поняття "морський термінал" міститься у статті 1 Закону України "Про морські порти України", відповідно до якої морський термінал - розташований у межах морського порту єдиний майновий комплекс, що включає технологічно пов`язані об`єкти портової інфраструктури, у тому числі причали, підйомно-транспортне та інше устаткування, які забезпечують навантаження-розвантаження та зберігання вантажів відповідної групи (спеціалізації), безпечну стоянку та обслуговування суден і пасажирів.

Портовий оператор (стивідорна компанія) - суб`єкт господарювання, що здійснює експлуатацію морського термінала, проводить вантажні операції, обслуговування та зберігання вантажів, обслуговування суден і пасажирів, а також інші пов`язані з цим види господарської діяльності (пункт 2.1. Правил надання послуг у морських портах України, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України № 348 від 05 червня 2013 року).

Врахувавши відсутність будь-яких інших нормативних визначень поняття "спеціалізований термінал", а суди дійшли обґрунтованого висновку про те, що спеціалізованим морським терміналом є морський термінал, який має певну спеціалізацію за видами вантажів або типами суден. Морський термінал, що має спеціалізацію за видами вантажів, забезпечує можливість перевантаження певного виду вантажу та/або обробки спеціалізованих суден за допомогою певного обладнання. Спеціалізація за видом вантажів дозволяє підібрати оптимальну схему механізації і типи перевантажувальних машин і механізмів.

При цьому зі змісту положень, закріплених в абзаці 12 пункту 3 розділу ІІ Тарифів, не вбачається, що ознакою спеціалізованого терміналу у розумінні цієї норми є виключно зерновий термінал.

Верховний Суд вважає безпідставними доводи відповідача у касаційній скарзі на необхідність застосування до спірних правовідносин для надання визначення поняттю "спеціалізований морський термінал" положень підпункту 117 пункту 1 розділу 2 Правил охорони праці під час експлуатації вантажопідіймальних кранів, підіймальних пристроїв і відповідного обладнання, затверджених наказом Міністерства соціальної політики України № 62 від 19 січня 2018 року. Наведена відповідачем норма розкриває зміст поняття "спеціалізований перевантажувальний комплекс", яким є вантажопідіймальна машина або комплекс машин з розвантажувально-навантажувальним, транспортувальним обладнанням безперервної дії та іншого обладнання, що спеціалізується на обробці одного виду вантажу. При цьому визначення понять "спеціалізований термінал" та/або "морський термінал" цей нормативно-правовий акт не містить, а застосування поняття "спеціалізований перевантажувальний комплекс" до поняття "спеціалізований морський термінал" є недоречним, оскільки поняття "морський термінал" є ширшим за поняття "перевантажувальний комплекс". Перевантажувальний комплекс як підйомно-транспортне або інше устаткування може бути лише об`єктом портової інфраструктури, частиною у складі морського терміналу.

З огляду на викладене посилання скаржника на неправильне застосування судами до спірних правовідносин підпункту 117 пункту 1 розділу 2 Правил охорони праці під час експлуатації вантажопідіймальних кранів, підіймальних пристроїв і відповідного обладнання, затверджених наказом Міністерства соціальної політики України № 62 від 19 січня 2018 року, та на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування цієї норми у подібних правовідносинах є необґрунтованими. Зазначена норма не підлягає застосуванню до спірних правовідносин, оскільки не розкриває змісту поняття "спеціалізований термінал" у розумінні абзацу 12 пункту 3 розділу ІІ Тарифів, а наявність у портового оператора спеціалізованих перевантажувальних машин не є умовою (критерієм) застосування коефіцієнту 0,7, передбаченого абзацом 12 пункту 3 розділу ІІ Тарифів.

Суди попередніх інстанцій встановили, що перевантажувальні операції, щодо яких заявлені позовні вимоги, здійснювалися позивачем на причалах №№ 3 - 6 у межах контейнерного терміналу Державного підприємства "Морський торговельний порт "Чорноморськ", який використовується позивачем при перевантаженні вантажів (зокрема зерна) з/на судна та використання складських площ терміналів для виконання робіт з обробки вантажів на підставі укладеного з відповідачем договору про використання території терміналів підприємства № 23/д від 17 січня 2018 року.

Відповідно до пункту 12 статті 1 Закону України "Про морські порти України" причал - гідротехнічна споруда, яка має швартовні та відбійні пристрої і призначена для стоянки та обслуговування суден, обслуговування пасажирів, у тому числі для їх посадки на судна і висадки з суден, проведення вантажно-розвантажувальних робіт.

Касаційний господарський суд погоджується з висновком судів про те, що причал сам по собі не є терміналом, а є лише окремою складовою частиною морського терміналу, технологічно пов`язаною з усіма іншими об`єктами та елементами терміналу (підйомно-транспортним та іншим устаткуванням та обладнанням).

Суди попередніх інстанцій встановили, що на території контейнерного терміналу Державного підприємства "Морський торговельний порт "Чорноморськ", крім причалів, що використовувалися позивачем, на постійній основі розміщене та зберігається також і обладнання позивача (навантажувальна техніка, зокрема перевантажувальні машини відповідної продуктивності (не менше 500 тон на годину)), яке отримує живлення від енергомереж терміналу, що свідчить про технологічну пов`язаність цих об`єктів портової інфраструктури та їх участь у єдиному технологічному процесі перевантаження. Саме на цьому спеціалізованому (контейнерному) терміналі Державного підприємства "Морський торговельний порт "Чорноморськ", розташованому у межах морського порту "Чорноморськ", позивач здійснював перевантажувальні операції такого виду вантажу як зерно, щодо яких заявлені позовні вимоги.

Верховний Суд не бере до уваги доводи відповідача у касаційній скарзі про те, що встановлена позивачем пересувна мобільна перевантажувальна машина не є технологічно пов`язаною з причалами №№ 3 - 6, що використовуються позивачем, та не є задіяною в єдиному технологічному процесі перевантаження зернових вантажів навалом, оскільки зазначені доводи зводяться до встановлення обставин справи, оцінки доказів, наявних в матеріалах справи, що з огляду на визначені в статті 300 Господарського процесуального кодексу України межі розгляду справи судом касаційної інстанції не є компетенцією суду касаційної інстанції.

Крім того, як встановили суди, відповідно до паспортів причалів № № 5, 6 спеціалізація їх використання з 2018 року була змінена під переробку зернових вантажів.

Врахувавши наведене та встановивши зазначені обставини, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що здійснені позивачем перевантажувальні операції, щодо яких заявлені позовні вимоги, відповідали такому критерію, передбаченому абзацом 12 пункту 3 розділу ІІ Тарифів, як "перевантаження зернових вантажів навалом на спеціалізованих терміналах" і ці висновки судів відповідають зазначеним вище висновкам Верховного Суду.

Верховний Суд вважає безпідставними та необґрунтованими доводи відповідача у касаційній скарзі про те, що суди попередніх інстанцій не дослідили належним чином такого передбаченого абзацом 12 пункту 3 розділу ІІ Тарифів критерію як місце перевантаження та не врахували те, що термінал, на якому позивач здійснював перевантажувальні операції зерна (насіння), щодо яких заявлені позовні вимоги, не є спеціалізованим, оскільки ці доводи відповідача були предметом оцінки судів попередніх інстанцій, суди дослідили зазначений критерій та встановили його наявність у перевантажувальних операціях, щодо яких заявлені позовні вимоги.

Ще одним критерієм застосування абзацу 12 пункту 3 розділу ІІ Тарифів є застосування перевантажувальних машин продуктивністю навантаження не менше 500 тон на годину.

Як правильно зазначив суд апеляційної інстанції Тарифи не містять жодного прямого чи опосередкованого посилання на фактичну продуктивність навантаження судна. Норми Тарифів посилаються саме на продуктивність перевантажувальних машин як сталу, а не ситуативну та розрахункову величину.

Тарифи не містять ні безпосередніх, ні відсильних норм щодо формул, необхідних для розрахунку фактичної продуктивності, документи, на підставі яких треба здійснювати розрахунок, та осіб, які мають такий розрахунок здійснювати, не передбачають жодних умов щодо розрахунку фактичної продуктивності (і порядку її розрахунку), тому враховуватися можуть виключно дані про продуктивність, яка безумовно властива перевантажувальній машині, а саме продуктивність, зазначена у технічній документації на відповідну машину.

Відсутність в Тарифах посилань на будь-яку додаткову методику, за якою має бути розрахована фактична продуктивність навантаження судна, свідчить про те, що норма абзацу 12 пункту 3 розділу ІІ Тарифів має імперативний характер та має бути застосована з посиланням на постійний та сталий показник продуктивності, властивий конкретній перевантажувальній машині.

Підставою для застосування коефіцієнту 0,7 є сам факт використання портовим оператором у процесі перевантаженні вантажів із застосуванням перевантажувальної машини з відповідною продуктивністю, визначеною її виробником (передбаченою в технічній документації на машину).

Отже для цілей застосування коефіцієнту 0,7 повинна враховуватись технічна продуктивність відповідної перевантажувальної машини, передбачена технічною документацією на таку машину, а не фактична продуктивність навантаження кожної окремої партії вантажу на судно.

Аналогічні висновки Верховного Суду викладені у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 13 вересня 2019 року у справі № 916/2353/18.

Для застосування передбаченого абзацом 12 пункту 3 розділу ІІ Тарифів коефіцієнту має значення розміщення перевантажувальної машини відповідної продуктивності (не менше 500 тон на годину) саме на спеціалізованому терміналі, а не виключно на причалі. Тобто за змістом Тарифів не вимагається будь-якої конкретизації місця розташування перевантажувальної машини в межах території спеціалізованого терміналу та не передбачено обмежень щодо місця розташування машини будь-якими складовими частинами терміналу (зокрема, причалом).

Аналогічний висновок Верховного Суду щодо застосування абзацу 12 пункту 3 розділу ІІ Тарифів викладений у постанові від 03 березня 2020 року у справі № 916/1678/19.

Як убачається з оскаржуваних судових рішень у цій справі суди попередніх інстанцій врахували зазначені висновки Верховного Суду при дослідженні такого критерію застосування коефіцієнту, передбаченого абзацом 12 пункту 3 розділу ІІ Тарифів, як продуктивність перевантажувальних машин, та встановили таке.

Перевантаження зернових вантажів навалом здійснювалося позивачем із застосуванням двох перевантажувальних машин: 1) телескопічного суднонавантажувального пересувного самохідного конвеєру марки "Telestack" TS 650 (серійний №10-0230-0617, максимальна продуктивність 600 т/год) та 2) несамохідного розвантажувача самоскидів марки "Telestack" модель Titan W450-4 (серійний №25-0058-0617, максимальна продуктивність 600 т/год).

Отже, взявши до уваги технічну документацію цих машин, суди встановили, що їх продуктивність перевищує показники, які вимагаються за умовами Тарифів для цілей застосування коефіцієнту 0,7. Перевантажувальні машини позивача відповідають технічним вимогам, мають необхідний, передбачений абзацом 12 пункту 3 Розділу ІІ Тарифів, обсяг продуктивності, розміщуються на території спеціалізованого терміналу морського торгівельного порту "Чорноморськ" на постійній основі та застосовуються позивачем у технологічному процесі перевантаження зернових вантажів біля причалів №№ 3 - 6. З огляду на викладене суди дійшли висновку про те, що при здійсненні перевантажувальних операцій, щодо яких заявлені позовні вимоги, позивачем був дотриманий передбачений абзацом 12 пункту 3 розділу ІІ Тарифів критерій щодо продуктивності навантаження машин, застосованих при перевантаженні зернових вантажів.

Отже, як убачається, здійснюючи судовий розгляд цієї справи, суди попередніх інстанцій урахували абзац 12 пункту 3 розділу ІІ Тарифів та висновки Верховного Суду щодо застосування цієї норми, дослідили обставини та наявні у справі докази, установили наявність усіх зазначених критеріїв, визначених у Тарифах, з якими пов`язана можливість застосування у спірному періоді (у перевантажувальних операціях, щодо яких заявлені позовні вимоги) коефіцієнту 0,7 до ставок за спеціалізовану послугу - доступ портового оператора до причалу морського порту, що перебуває у господарському віданні адміністрації морських портів України, чим спростовуються доводи скаржника про недослідження судами цих критеріїв.

Встановивши обставини наявності усіх необхідних критеріїв, визначених в абзаці 12 пункту 3 розділу ІІ Тарифів, суди дійшли обґрунтованого висновку про те, що відповідач при нарахуванні позивачу плати за надані у період з 09 травня 2019 року по 07 березня 2020 року послуги із забезпечення доступу позивача як портового оператора до причалів неправомірно не застосував передбачений Тарифами понижуючий коефіцієнт 0,7. Тобто суди правильно встановили, що у діях відповідача наявні ознаки протиправної поведені, внаслідок якої позивач поніс збитки: здійснив оплату послуг за договором у більшому розмірі, ніж було необхідно, а заявлена позивачем до стягнення сума грошових коштів є його фактичними збитками.

З огляду на викладене Верховний Суд погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про доведеність позивачем наявності усіх чотирьох елементів складу господарського /цивільного правопорушення, необхідних для притягнення відповідача до відповідальності у вигляду стягнення з нього збитків відповідно до статті 224 Господарського кодексу України та вважає, що суди правильно та обґрунтовано задовольнили позов у цій справі в частині стягнення з відповідача на користь позивача збитків у розмірі 4 836 281,21 грн.

Наведеним спростовуються посилання відповідача у касаційній скарзі на неправильне застосування судами попередніх інстанцій частини першої статті 224 Господарського кодексу України.

При цьому Верховний Суд не бере до уваги посилання відповідача у касаційній скарзі на відсутність доказів надання позивачем відповідачу інформації про спосіб переробки та кількість обробленого вантажу із застосуванням машин з продуктивністю більше 500 тон на годину щодо конкретного судна та недоведеність обставин використання позивачем перевантажувальної машини з продуктивністю не менше 500 тон за годину при кожній спірній розвантажувально-навантажувальній операції, оскільки зазначені доводи скаржника зводяться до встановлення обставин справи, оцінки доказів, наявних в матеріалах справи, що з огляду на визначені в статті 300 Господарського процесуального кодексу України межі розгляду справи судом касаційної інстанції не є компетенцією суду касаційної інстанції.

При цьому посилання скаржника в обґрунтування підстави касаційного оскарження судових рішень у цій справі, передбаченої пунктом 3 абзацу 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм процесуального права є безпідставним та до уваги Верховним Судом не береться. За змістом частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставою касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Відповідно пункт 3 абзацу 1 частини другої статті 287 цього кодексу стосується виключно питання застосування саме норм матеріального, а не процесуального права у подібних правовідносинах.

Відповідач не зазначив жодну підставу касаційного оскарження судових рішень у цій справі, яка б стосувалася порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права. Зокрема пункт 4 абзацу 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України не визначений відповідачем підставою касаційного оскарження судових рішень.

Відповідно до частини першої статті 300 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене Верховний Суд не бере до уваги посилання відповідача у касаційній скарзі на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, яка не охоплюються жодною підставою касаційного оскарження судових рішень, передбаченою статтею 287 Господарського процесуального кодексу України.

................

Перейти до повного тексту