ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04 березня 2021 року
м. Київ
справа № 440/1804/19
адміністративне провадження № К/9901/13032/20
Головуючої судді - Желтобрюх І.Л.,
суддів: Блажівської Н.Є., Дашутіна І.В.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Полтавській області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 06 листопада 2019 року (суддя: Сич С.С.) та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 05 лютого 2020 року (судді: Спаскін О.А., Русанова В.Б., Присяжнюк О.В.) у справі за позовом Державного підприємства "Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№ 65)" до Головного управління Державної фіскальної служби у Полтавській області про визнання протиправними та скасування вимоги та рішення,
в с т а н о в и в :
Державне підприємство "Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№ 65)" (далі - ДП "Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№ 65)", позивач) звернулося до суду з позовом до Головного управління ДФС у Полтавській області (далі - ГУ ДФС у Полтавській області, відповідач), в якому просило визнати протиправними та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 26.03.2019 року № Ю-0003361306 та рішення від 26.03.2019 року № 0003641306 про застосування штрафних санкцій за несвоєчасне нарахованого єдиного внеску.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 06 листопада 2019 року, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 05 лютого 2020 року, позов задоволено.
Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм процесуального та матеріального права, а також на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити в повному обсязі. В обґрунтування вимог касаційної скарги вказує на помилковість висновків судів попередніх інстанцій, оскільки під час розгляду справи останніми не враховано умов договорів на використання праці осіб, засуджених до позбавлення волі, для виконання робіт і послуг, та той факт, що позивач є власником виконаних робіт, на підприємстві ведеться табель обліку робочого часу засуджених, оформлюються рознарядки виконання робіт, засудженим до позбавлення волі нараховується щомісячно заробітна плата, одночасно виконується функція податкового агента в частині нарахування, утримання та сплати податку на доходи фізичних осіб та військового збору, а, відтак, позивач є роботодавцем відповідно до чинного законодавства.
У відзиві на касаційну скаргу позивач просить залишити її без задоволення, а судові рішення - без змін, оскільки вважає доводи відповідача безпідставними, а оскаржувані рішення - такими, що ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права. Окремо звертає увагу суду на те, що він не є роботодавцем для засуджених, не укладав з ними строкові трудові договори, оскільки таке право надано Кримінально-виконавчим кодексом України виключно державній установі (виправній колонії).
Судами попередніх інстанцій було встановлено, ГУ ДФС у Полтавській області проведено документальну планову виїзну перевірку ДП "Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№ 65)" з питань правильності обчислення, повноти і своєчасності сплати податку на доходи фізичних осіб, військового збору за період з 01.10.2015 по 30.09.2018 та правильності нарахування, обчислення, сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2011 по 30.09.2018, за результатами якої складено Акт від 04.03.2019 №269/16-31-13-06-14/08680690.
В ході означеної перевірки контролюючим органом встановлено порушення позивачем: пп. "ґ" п. 176.2 ст. 176 Податкового кодексу України (далі - ПК України), пунктів 1, 2 частини 2 статті 6, пункту 1 частини 1 статті 7, частини 5 статті 8, частини 2 статті 9 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" (далі - Закон №2464-VІ).
26 березня 2019 року на підставі вищеозначеного Акта перевірки контролюючим органом було прийнято вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ю-0003631306 зі сплати недоїмки по єдиному внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в сумі 2089613,28 грн та рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску №0003641306, яким до ДП "Підприємство державної кримінально-виконавчої служби України (№65)" застосовано штрафні санкції в розмірі 1044806,64 грн.
Не погоджуючись із такими рішенням відповідача позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Задовольняючи адміністративний позов суд першої інстанції, з висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції, виходив з того, що відповідачем не надано доказів того, що позивач є роботодавцем для засуджених та укладав строкові трудові договори, здійснював виплату заробітної плати засудженим та сплачував за засуджених загальнообов`язкові державні соціальні виплати по застрахованим особам, до того ж грошові кошти за використану працю засуджених позивачем перераховувались на користь виправної колонії, в якій відбували покарання особи, залучені до праці на підставі договорів, а тому фактично виплата заробітної плати засудженим здійснювалася виправною колонією.
Переглянувши судові рішення в межах доводів касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.
Частиною першою статті 9 Кримінально-виконавчого кодексу України (далі також - КВК України) передбачено, що засуджені до позбавлення волі мають право працювати та залучаються до суспільно корисної праці у місцях і на роботах, визначених адміністрацією колонії, з урахуванням наявних виробничих потужностей, зважаючи при цьому на стать, вік, працездатність, стан здоров`я і спеціальність. Засуджені залучаються до оплачуваної праці, як правило, на підприємствах, у майстернях колоній, а також на державних або інших форм власності підприємствах за строковим трудовим договором, що укладається між засудженим і виправною колонією (слідчим ізолятором), за умови забезпечення їх належної охорони та ізоляції.
Згідно з частиною першою статті 118 КВК України, зі змінами, внесеними Законом України №1492-VIII від 7 вересня 2016 року, засуджені до позбавлення волі мають право працювати та залучаються до суспільно корисної праці у місцях і на роботах, визначених адміністрацією колонії, з урахуванням наявних виробничих потужностей, зважаючи при цьому на стать, вік, працездатність, стан здоров`я і спеціальність. Засуджені залучаються до оплачуваної праці, як правило, на підприємствах, у майстернях колоній, а також на державних або інших форм власності підприємствах за строковим трудовим договором, що укладається між засудженим і виправною колонією (слідчим ізолятором), за умови забезпечення їх належної охорони та ізоляції. Праця засуджених до позбавлення волі регулюється законодавством про працю з особливостями, визначеними цим Кодексом.
Вказані зміни набрали чинності 8 жовтня 2016 року.
Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення економічних передумов для посилення захисту права дитини на належне утримання" від 03 липня 2018 року № 2475-VIII, який набрав чинності з 28 серпня 2018 року, внесено зміни до статті 118 КВК України, зокрема, частину першу викладено в такій редакції: "Засуджені до позбавлення волі мають право працювати. Праця здійснюється на добровільній основі на підставі договору цивільно-правового характеру або трудового договору, який укладається між засудженим та фізичною особою - підприємцем або юридичною особою, для яких засуджені здійснюють виконання робіт чи надання послуг. Такі договори погоджуються адміністрацією колонії та повинні містити порядок їх виконання. Адміністрація зобов`язана створювати умови для праці засуджених за договорами цивільно-правового характеру та трудовими договорами."
Аналіз змін статті 118 КВК України, внесених до неї з 8 жовтня 2016 року по 28 серпня 2018 року, дозволяє дійти висновку, що на час виникнення спірних правовідносин можливість укладати строкові трудові договори із засудженими була передбачена виключно для виправних колоній, а юридичні підстави для укладання трудових договорів між засудженими та фізичною особою - підприємцем або юридичною особою, для яких такі засуджені здійснювали виконання робіт чи надання послуг, виникли лише з 28 серпня 2018 року.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 06.08.2020 по справі №440/1666/19.
Праця осіб, засуджених до позбавлення волі, оплачується відповідно до її кількості і якості. Форми і системи оплати праці, норми праці та розцінки встановлюються нормативно-правовими актами Міністерства юстиції України (частина 1 статті 120 КВК України).
Відповідно до частини першої статті 122 КВК України засуджені до позбавлення волі, залучені до суспільно корисної оплачуваної праці за строковим трудовим договором, підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню.
Таким чином, засуджені до позбавлення волі виконують трудові функції в місцях і на роботах, які визначаються адміністрацією установи виконання покарань, в результаті чого, їм забезпечується відповідна компенсація за виконану роботу, тобто заробітна плата, а також, додержання правил охорони праці, техніки безпеки, виробничої санітарії та інших умов, встановлених законодавством про працю.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначені Законом № 2464-VІ.
Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону № 2464-VІ платниками єдиного внеску є: роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами; фізичні особи - підприємці, зокрема ті, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством про працю, чи за цивільно-правовим договором (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців).