ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 січня 2021 року
м. Київ
Справа № 127/21764/17
Провадження № 14-115цс20
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Ситнік О. М.,
суддів: Анцупової Т. О., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Катеринчук Л. Й., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Сімоненко В. М., Ткача І. В., Штелик С. П.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Громадська організація товариства садоводів "Малинівка",
розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Громадської організації товариства садоводів "Малинівка" (далі - ГО ТС "Малинівка", товариство садоводів, товариство відповідно) на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 19 березня 2018 року у складі судді Гриневича В. С., додаткове рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 17 травня 2018 року у складі судді Гриневича В. С. та постанову Апеляційного суду Вінницької області від 11 липня 2018 року у складі колегії суддів Матківської М. В., Берегового О. Ю., Сопруна В. В.
у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ГО ТС "Малинівка" про визнання недійсними та скасування рішень загальних зборів товариства, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
УСТАНОВИЛА:
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з указаним позовом, у якому просив:
- визнати недійсними та скасувати рішення, оформлені протоколом проведення позачергових загальних зборів товариства від 16 липня 2017 року про: обрання головуючого та секретаря зборів; обрання рахункової комісії; оголошення недовіри і звільнення голови правління товариства; обрання голови правління, членів правління та ревізійної комісії товариства; визначення особи, яка має право представляти товариство для здійснення реєстраційних дій;
- поновити його на посаді голови правління товариства;
- стягнути з відповідача 10 тис. 418 грн 80 коп. середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Позов обґрунтовано тим, що з 28 травня 2016 року позивач працював на посаді голови правління ГО ТС "Малинівка". 05 жовтня 2017 року він отримав витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (далі - ЄДР), згідно з яким керівником товариства є ОСОБА_2 . На звернення позивача до державного реєстратора стосовно документів, на підставі яких була здійснена реєстрація зміни керівника громадської організації, отримав копію протоколу проведення позачергових загальних зборів товариства від 16 липня 2017 року, копію реєстру осіб, які брали участь у позачергових загальних зборах товариства, що є додатком до цього протоколу, та копію рішення державного реєстратора від 02 жовтня 2017 року. На підставі рішення позачергових загальних зборів товаристваОСОБА_1 звільнено з посади голови правління товариства садоводів та обрано головою правління цього товариства ОСОБА_2, заступником голови - ОСОБА_3, а також інших членів правління та ревізійної комісії.
Посилався на те, що зазначені рішення загальних зборів ухвалені з порушенням норм Закону України від 22 березня 2012 року № 4572-VI "Про громадські об`єднання" (далі - Закон № 4572-VI), статті 60 Закону України "Про господарські товариства", статей 92, 100 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та Статуту ГО ТС "Малинівка" (далі-Статут).
Звільнення з роботи відбулось із порушенням частини третьої статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), а саме в період його тимчасової непрацездатності.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
19 березня 2018 року рішенням Вінницького міського суду Вінницької області позов задоволено: визнано недійсними та скасовано рішення позачергових зборів товариства, оформлені протоколом від 16 липня 2017 року; поновлено ОСОБА_1 на посаді голови правління товариства; стягнуто з товариства на користь ОСОБА_1 17 тис. 265 грн 44 коп. середнього заробітку за час вимушеного прогулу з утриманням із цієї суми податків та інших обов`язкових платежів; стягнуто з товариства на користь ОСОБА_1 640 грн 00 коп. судових витрат; рішення суду в частині поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за один місяць допущено до негайного виконання.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що проведення позачергових зборів товариства відбулося з порушенням норм ЦК України, Закону № 4572-VIта Статуту товариства. Крім того, позивача звільнено на підставі пункту 3.8 Статуту ГО ТС "Малинівка", який у цьому Статуті відсутній. Протокол від 16 липня 2017 року не містить обґрунтованих підстав для звільнення позивача з посади голови правління товариства.
17 травня 2018 року додатковим рішенням Вінницького міського суду Вінницької області стягнуто з ГО ТС "Малинівка" на користь держави судовий збір у сумі
1 тис. 280 грн 00 коп.
11 липня 2018 року постановою Апеляційного суду Вінницької області рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 19 березня 2018 року залишено без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції надав оцінку зібраним у справі доказам та встановив численні порушення вимог чинного Статуту товариства, допущені при проведенні позачергових зборів товариства, та про невідповідність у результаті прийнятих рішень, зафіксованих у різних (трьох замість одного) протоколах, волі осіб, які були присутні на зборах і брали участь у голосуванні, внаслідок чого оспорюване позивачем рішення про його звільнення є незаконним.
Короткий зміст наведених у касаційній скарзі вимог
У серпні 2018 року ГО ТС "Малинівка", від імені якої діяв голова правління ОСОБА_2, подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 19 березня 2018 року, додаткове рішення цього ж суду від 17 травня 2018 року та постанову Апеляційного суду Вінницької області від 11 липня 2018 року, в якій просила скасувати зазначені судові рішення, а провадження в справі - закрити.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційну скаргу обґрунтовано тим, що позивач перебував на виборній посаді голови правління ГО ТС "Малинівка" на платній основі, його діяльність підпорядковувалася Закону № 4572-VI та Статуту товариства. Спір, що виник, належить до виключної компетенції внутрішньоорганізаційної діяльності громадської організації. За частиною третьою статті 221 КЗпП України установлений порядок розгляду трудових спорів не поширюється на спори про дострокове звільнення від виборної платної посади членів громадських та інших об`єднань за рішенням органів, що їх обрали. Суди не врахували, що спірні правовідносини не мають характеру трудових, про що свідчать положення статті 221 КЗпП України. Суди, вдавшись до обговорення правомірності обґрунтування у протоколі проведення позачергових загальних зборів товариства, вийшли за межі своєї компетенції та ухвалили незаконні судові рішення, які підлягають скасуванню із закриттям провадження в справі.
Позиція інших учасників справи
У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 просив залишити скаргу без задоволення, а рішення Вінницького міського суду Вінницької області від
19 березня 2018 року, додаткове рішення цього ж суду від 17 травня 2018 року та постанову Апеляційного суду Вінницької області від 11 липня 2018 року - без змін, посилаючись на те, що суди попередніх інстанцій зробили обґрунтовані висновки по суті спору.
Рух справи у суді касаційної інстанції
23 серпня 2018 року ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду відкрито касаційне провадження у справі.
04 квітня 2019 року ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду справу призначено до судового розгляду.
17 червня 2020 року ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
В ухвалі про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вважав, що вирішивши питання про правомірність рішення загальних зборів громадської організації, суди вийшли за межі своєї компетенції з огляду на те, що державні органи не повинні втручатися у статутну діяльність об`єднань громадян при звільненні від виборної посади його членів, що відповідно до Статуту відноситься виключно до повноважень зборів (зборів уповноважених) товариства, та не може бути предметом розгляду в судовому порядку. Крім того, керувався тим, що є необхідність відступу від висновків, викладених у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 05 травня 2020 року (справа № 120/248/19-а) та в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року (справа № 916/978/17), про можливість розгляду спорів щодо дострокового звільнення від виборної платної посади членів громадських та інших об`єднань громадян за рішенням органів, що їх обрали, в судовому порядку.
15 липня 2020 року ухвалою Великої Палати Верховного Суду справу прийнято для продовження розгляду та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження.
Позиція Великої Палати Верховного Суду
Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в касаційній скарзі та відзиві на неї доводи, та матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню.
Суди встановили, що ОСОБА_1 як член громадської організації з 28 травня 2016 року був керівником і підписантом ГО ТС "Малинівка". Це підтверджується витягом з ЄДР від 16 червня 2016 року.
10 червня 2017 року ініціативна група ГО ТС "Малинівка" надіслала голові товариства ОСОБА_1 лист № 117, у якому зазначила, що члени товариства виражають недовіру голові товариства і вимагають проведення позачергових загальних зборів у визначений термін з таким порядком денним: 1) звіт голови товариства ОСОБА_1 за період роботи на виборній посаді голови товариства з 25 травня 2016 року на цей час; 2) звіт ревізійної комісії; 3) перевибори органів правління та органів контролю товариства; 4) затвердження кошторису на 2017 рік (у тому числі фонду заробітної плати голови та бухгалтера товариства); 5) розмір членських внесків; 6) інші питання.
17 червня 2017 року ініціативна група ГО ТС "Малинівка" звернулася до голови правління товариства ОСОБА_1 із заявою № 119 про погодження списків членів ГО (156 чоловік), надання відповіді та скликання правління, визначення дати зборів.
08 липня 2017 року ревізійна комісія товариства в складі голови комісії ОСОБА_4 і члена комісії ОСОБА_5 прийняла рішення № 125, яким визнала законною вимогу більше 1/3 частини членів товариства про проведення позачергових загальних зборів, призначивши їх на 16 липня 2017 року.
16 липня 2017 року на позачергових загальних зборах, оформлених протоколами № 1, 2, ухвалені рішення про: відкликання голови правління товариства садоводів ОСОБА_1 з посади голови правління ГО ТС "Малинівка" згідно з пунктом 3.8 Статуту товариства та звільнення за статтею рішенням правління"; звільнення ОСОБА_1 з посади керівника товариства за статтею 41 КЗпП України згідно з чинним законодавством; скасування права, наданого ОСОБА_1, вчиняти дії від імені юридичної особи - товариства садоводів "Малинівка" без довіреності, зокрема підписувати договори тощо; обрання головою правління товариства ОСОБА_2 із 16 липня 2017 року; подання відомостей про нового керівника до Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області.
Станом на 05 жовтня 2017 року ОСОБА_2 був керівником ГО ТС "Малинівка", що підтверджується витягом з ЄДР № 23162240.
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вважав, що необхідно відступити від висновків, викладених у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 05 травня 2020 року (справа № 120/248/19-а) та в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року (справа № 916/978/17), про можливість розгляду спорів щодо дострокового звільнення від виборної платної посади членів громадських та інших об`єднань громадян за рішенням органів, що їх обрали, у судовому порядку.
При цьому Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вважав хибними висновки судів першої та апеляційної інстанцій, які розглянули вказану справу за правилами цивільного судочинства та вважали, що на спірні правовідносини поширюються положення КЗпП України.
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду зауважив, що основною ознакою трудових відносин є врегулювання процесу трудової діяльності та її організації нормами трудового законодавства. Разом з тим позивач перебував на виборній посаді, його діяльність регулювалася Статутом товариства, предметом позову у цій справі є оскарження позивачем рішення загальних зборів товариства, яке оформлене протоколом від 16 липня 2017 року, на яких, зокрема, вирішено припинити його повноваження як голови правління товариства та звільнити з посади. Отже, такий спір не може бути предметом розгляду в судовому порядку.
При розгляді справиВелика Палата Верховного Суду має відповісти на питання щодо можливості розгляду в судах указаного спору, визначення його предметної юрисдикції та переглянути судові рішення судів попередніх інстанцій щодо результатів вирішення спору.
Основним питанням при розгляді вказаної справи є визначення можливості розгляду такої категорії спорів у судах загальної юрисдикції.
Право на доступ до правосуддя є одним з основоположних прав людини. Воно передбачене у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), яка ратифікована Україною.
Поняття "суд, встановлений законом" стосується не лише правової основи існування суду, але й дотримання ним норм, які регулюють його діяльність
(пункт 24 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 20 липня 2006 року у справі "Сокуренко і Стригун проти України", заяви № 29458/04 та № 29465/04).
Доступом до правосуддя згідно зі стандартами ЄСПЛ розуміють здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.
У своїх рішеннях ЄСПЛ указав, що для того щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітку фактичну можливість оскаржити діяння, що становить втручання у її права (рішення від 04 грудня 1995 року у справі "Белле проти Франції" (Bellet v. France)).
Крім того, у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції право на судовий розгляд справи означає право кожної особи на звернення до суду та право на те, що її справа буде розглянута і вирішена судом.
У своїй практиці ЄСПЛ наголошує на тому, що право на розгляд справи означає як право особи звернутися до суду, так і право на те, що її справа буде розглянута та вирішена судом. Перешкоди у доступі до правосуддя можуть виникати як через особливості внутрішнього процесуального законодавства, так і через передбачені матеріальним правом обмеження.
У пункті 52 рішення "Меньшакова проти України" (заява № 377/02) від 08 квітня 2010 року ЄСПЛ виклав конвенційні стандарти стосовно доступу до суду: Суд повторює, що пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право на звернення до суду з позовом щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Таким чином, він втілює в собі "право на суд", яке, згідно з практикою ЄСПЛ, включає в себе не тільки право ініціювати провадження, але й право розраховувати на "розгляд" спору судом (пункт 25 рішення у справі "Кутіч проти Хорватії", заява № 48778/99).
Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
У статті 124 Конституції України у редакції на час звернення позивачів до суду передбачено, що правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються.
Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 25 грудня 1997 року у справі № 9-зп щодо офіційного тлумачення статей 55, 64, 124, частини першої статті 55 Конституції України кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку. Суд не може відмовити у правосудді, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх права і свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод.
Зміст цього права полягає в тому, що кожен має право звернутися до суду, якщо його права порушені.
Зазначена норма зобов`язує суди приймати заяви до розгляду навіть у випадку відсутності в законі спеціального положення про судовий захист. Відмова суду у прийнятті позовних та інших заяв чи скарг, що відповідають встановленим законом вимогам, є порушенням права на судовий захист, яке відповідно до статті 64 Конституції України не може бути обмежене (пункт 2 цього Рішення).
Єдине обмеження, встановлене Конституцією України, полягає у прямій вказівці закону про обов`язковий досудовий порядок урегулювання такого спору.
Разом з тим відповідно до Рішення Конституційного Суду України № 15-рп/2002 від 09 липня 2002 року у справі № 1-2/2002 за конституційним зверненням Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Кампус Коттон клаб" щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 124 Конституції України (справа про досудове врегулювання спорів) положення частини другої статті 124 Конституції України щодо поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, в аспекті конституційного звернення необхідно розуміти так, що право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами. Встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб`єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист.
У разі відсутності такої вказівки будь-які обмеження доступу до суду є недопустимими і суперечать як міжнародним зобов`язанням України, яка ратифікувала Конвенцію, так і конституційним засадам.
Обмеження можливості звернення до суду й отримання судового захисту може свідчити про порушення основоположних прав людини.
Крім того, згідно з пунктом 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 23 травня 2001 року № 6-рп/2001 у справі за конституційним поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень абзаців третього, четвертого, п`ятого статті 248-3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) та за конституційними зверненнями громадян ОСОБА_6 і ОСОБА_7 щодо офіційного тлумачення положення абзацу четвертого статті 248-3 ЦПК України (справа щодо конституційності статті 248-3 ЦПК України) відповідно до положення частини другої статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Аналіз цього положення у взаємозв`язку з положеннями частин першої, другої статті 55 Конституції України дає підстави дійти висновку, що судам підвідомчі будь-які звернення фізичної особи щодо захисту своїх прав і свобод. Тому суд не може відмовити у правосудді, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх права і свободи порушено чи порушуються, або створено чи створюються перешкоди для їх реалізації, або має місце інше ущемлення прав і свобод.
За таких умов у контексті статті 3 Конституції України саме на державу в демократичному суспільстві покладається обов`язок забезпечення доступу громадян до ефективних способів захисту їх прав та свобод, зокрема до судового захисту.
У пункті 4.3 вказаного Рішення вказано, що відповідно допункту 11 частини першої статті 92 Конституції України законами України визначаються, зокрема, засади утворення і діяльності політичних партій, інших об`єднань громадян.
Частиною другою статті 8 Закону № 4572-VI визначено, що втручання державних органів та службових осіб у діяльність об`єднань громадян не допускається, крім випадків, передбачених цим Законом. Заборона втручання органів державної влади та органів місцевого самоврядування або їх посадових осіб у створення і внутрішню діяльність політичних партій та їх місцевих осередків, крім випадків, передбачених зазначеним Законом, міститься також у нормативних приписах частини третьої статті 4 Закону України "Про політичні партії в Україні". Об`єднання громадян діє на основі закону, статуту, положення (стаття 13 Закону № 4572-VI). Тобто, визначаються питання, які належать до їх внутрішньої діяльності або виключної компетенції і підлягають самостійному вирішенню. Отже, втручання органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб у здійснювану в рамках закону діяльність об`єднань громадян не допускається.
У разі виникнення спору щодо порушення об`єднаннями громадян, їх посадовими і службовими особами прав і свобод громадянина останній має право на підставі статті 55 Конституції України звернутись за їх захистом до суду. Визначення належності питань до внутрішньоорганізаційної діяльності або виключної компетенції об`єднання громадян у кожному конкретному випадку вирішує суд у разі оскарження громадянином актів і дій таких об`єднань.
22 липня 2020 року Конституційний Суд України Рішенням № 15-уп(ІІ)/2020 у справі № 3-291/2019(6949/19), розглядаючи конституційну скаргу ОСОБА_8 щодо відповідності Конституції України (конституційності) положення частини третьої статті 221 КЗпП України, звернув увагу, що з аналізу приписів частин першої, третьої статті 8, частини першої статті 55 Конституції України, а також положень статті 221 КЗпП України щодо порядку розгляду трудових спорів оспорюваним положенням КЗпП України не встановлено заборон на оскарження в суді спорів про дострокове звільнення від виборної платної посади членів громадських та інших об`єднань громадян, у тому числі членів професійних спілок, за рішенням органів, що їх обрали, а лише у зв`язку зі специфікою цієї категорії спорів передбачено застереження щодо непоширення на них порядку розгляду трудових спорів.
Можна зробити висновок, що на час звернення позивача до суду під юрисдикцію суду підпадали будь-які правовідносини, в яких їх сторона вважала, що її права порушено, оспорено чи не визнано. Обмеження доступу до правосуддя чітко регламентувалося лише волевиявленням особи вирішити спір у позасудовому порядку, а також якщо такий спір стосувався створення громадської організації, питань її внутрішньої організації, взаємовідносин членів об`єднань громадян, їх підрозділів, статутної відповідальності членів цих об`єднань, які базуються на законі, що визначено у Конституції України та розтлумачено у рішеннях Конституційного Суду України, які є обов`язковими до виконання.
З урахуванням особливостей створення, діяльності та припинення громадського об`єднання (організації) при вирішенні питання про юрисдикцію суду у спорах за участю громадського об`єднання (організації) необхідно враховувати, що у статті 3 Закону № 4572-VI передбачено, що громадські об`єднання утворюються і діють на принципах:
1) добровільності;
2) самоврядності;
3) вільного вибору території діяльності;
4) рівності перед законом;
5) відсутності майнового інтересу їх членів (учасників);
6) прозорості, відкритості та публічності.
Добровільність передбачає право особи на вільну участь або неучасть у громадському об`єднанні, у тому числі в його утворенні, вступі в таке об`єднання або припиненні членства (участі) в ньому.
Самоврядність передбачає право членів (учасників) громадського об`єднання самостійно здійснювати управління діяльністю громадського об`єднання відповідно до його мети (цілей), визначати напрями діяльності, а також невтручання органів державної влади, інших державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування в діяльність громадського об`єднання, крім випадків, визначених законом.
Відсутність майнового інтересу передбачає, що члени (учасники) громадського об`єднання не мають права на частку майна громадського об`єднання та не відповідають за його зобов`язаннями. Доходи або майно (активи) громадського об`єднання не підлягають розподілу між його членами (учасниками) і не можуть використовуватися для вигоди будь-якого окремого члена (учасника) громадського об`єднання, його посадових осіб (крім оплати їх праці та відрахувань на соціальні заходи).
Прозорість, відкритість передбачає право всіх членів (учасників) громадського об`єднання мати вільний доступ до інформації про його діяльність, у тому числі про прийняті громадським об`єднанням рішення та здійснені заходи, а також обов`язок громадського об`єднання забезпечувати такий доступ.
У статті 8 Закону № 4572-VI вказано, що членами (учасниками) громадської організації, крім молодіжної та дитячої, можуть бути особи, визначені частиною першою статті 7 цього Закону, які досягли 14 років. Вік членів молодіжної, дитячої організації визначається її статутом у межах, встановлених законом.
Членами (учасниками) громадської спілки можуть бути юридичні особи приватного права, у тому числі громадські об`єднання зі статусом юридичної особи, фізичні особи, які досягли 18 років та не визнані судом недієздатними.
У статті 21 Закону № 4572-VI перелічені права громадського об`єднання. Також окремо зазначені права громадського об`єднання зі статусом юридичної особи, зокрема: право бути учасником цивільно-правових відносин, набувати майнові і немайнові права відповідно до законодавства; здійснювати відповідно до закону підприємницьку діяльність безпосередньо, якщо це передбачено статутом громадського об`єднання, або через створені в порядку, передбаченому законом, юридичні особи (товариства, підприємства), якщо така діяльність відповідає меті (цілям) громадського об`єднання та сприяє її досягненню. Відомості про здійснення підприємницької діяльності громадським об`єднанням включаються до ЄДР.
Спори за участю громадського об`єднання зі статусом юридичної особи як учасника цивільних правовідносин підлягають розгляду у судах відповідно до вимог як ЦПК України, так і Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) залежно від змісту позовних вимог та сторін такого спору.
З урахуванням вимог цього Закону можна зробити висновок, що юрисдикція суду не поширюється на правовідносини щодо створення громадського об`єднання чи громадської організації, визначення напряму її діяльності, здійснення управління діяльністю (окрім звільнення керівника), порядку та підстав набуття та припинення членства у громадській організації (громадському об`єднанні), участі у роботі громадської організації; делегування своїх представників на загальні збори громадської організації, у керівні органи, участі у розробці рішень та їх реалізації, можливості вносити пропозиції, рекомендації та проекти документів на розгляд органів громадської організації; користування послугами громадської організації, а також усіма видами методичної, консультативної та іншої допомоги, яку може надати громадська організація, на умовах, затверджених правлінням; обговорення питання роботи громадської організації та виборних органів, внесення пропозиції про вдосконалення їх діяльності; вимоги розгляду на засіданнях правління будь-яких питань, що стосуються діяльності громадської організації; отримання інформацію про роботу органів громадської організації, участі у заходах, які проводяться громадською організацією або організовані за її участю; користування підтримкою громадської організації для вдосконалення, розширення та підвищення ефективності своєї роботи, вільно обговорювати питання роботи громадської організації та виборних органів, внесення пропозиції про вдосконалення їх діяльності; установлення і розвитку через громадську організацію двосторонніх та багатосторонніх зв`язків з іншими членами громадської організації; отримання інформаційних, методичних та інших матеріалів, практичної допомоги у створенні професійних творчих центрів, майстерень, лабораторій та інше.
Можна зробити висновок, що внутрішньостатутною діяльністю громадського об`єднання (громадської організації) є питання її створення, визначення напряму діяльності, реалізація прав її членів на участь у такій діяльності у правовідносинах, що не є за своїм змістом цивільно-правовими та не впливають на повноваження громадської організації як учасника цивільних чи трудових правовідносин, які урегульовані нормами цивільного, господарського чи трудового права та стосуються цивільних прав та інтересів третіх осіб.
Тому набуття та втрата членства у громадській організації є реалізацією громадською організацією своїх повноважень у внутрішній статутній діяльності, тоді як звільнення з роботи керівника громадської організації чи найманих працівників є реалізацією повноважень громадської організації як учасника цивільних чи трудових правовідносин, на які поширюється юрисдикція суду.
Цей позов подано на захист права позивача на участь у діяльності органу управління громадського об`єднання товариства садоводів, тобто в управлінні товариством, порядку скликання загальних зборів членів ГО ТС "Малинівка" та правомочності їх рішення.
Вказане рішення зборів зачіпає як права позивача щодо здійснення діяльності з управління юридичною особою як членом та керівником такої юридичної особи, так і процедуру прийняття такого рішення, що не можна вважати внутрішньостатутною діяльністю товариства.
З цього питання у своїй практиці ЄСПЛ неодноразово зазначав, що організаційна автономія об`єднань є важливим аспектом свободи, яка захищена статтею 11 Конвенції (рішення від 04 квітня 2017 року у справі "Ловрич проти Хорватії", пункт 71). При цьому є законним, щоб держави встановлювали певні мінімальні вимоги щодо ролі та структури керівних органів об`єднання. Завданням органів не є забезпечення дотримання кожної окремої формальності, викладеної у власному статуті об`єднання (пункти 72 та 78 рішення від 08 жовтня 2009 року у справі "Тебієті Мухафізе Джемієті та Ісрафілов проти Азербайджану"). Тобто йдеться про мінімальні стандарти регулювання суб`єктивних цивільних прав учасників юридичних осіб, які встановлені законом та відтворюються у статутних документах організації.
Таким чином, юрисдикція суду поширюється на вказані відносини, оскільки вони мають ознаки юридичного спору щодо реалізації членом громадської організації свого права на управління нею та реалізацію ним права здійснювати керування юридичною особою як органом управління, обраним у встановленому порядку, дотримання порядку скликання та правомочності загальних зборів членів громадської організації, адже такі питання не стосуються внутрішньостатутної діяльності.
У цьому випадку позов стосується саме захисту прав позивача на управління громадською організацією, здійснення повноважень органу управління товариства садоводів та порядку скликання загальних зборів (зборів уповноважених) та правомочності їх рішень.
Це підтверджується і практикою розгляду судами справ такої категорії, яка є різнонаправленою.
Упостанові від 30 травня 2018 року Велика Палата Верховного Суду вважала, що ГО "Болгарський культурно-просвітницький центр "Делжилер" не є господарським товариством у розумінні положень статті 79 Господарського кодексу України, Закону України "Про господарські товариства", а тому правовідносини між членами громадської організації та самою організацією не мають характеру корпоративних та не підпадають під регулювання пункту 4 частини першої статті 12 ГПК України (в редакції, чинній на час подання позовної заяви). Зважаючи на характер правовідносин у цій справі, які Велика Палата Верховного Суду не вважала корпоративними, вказано, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли помилкових висновків про необхідність розгляду цієї справи в порядку господарського судочинства (справа № 916/978/17, провадження № 12-100гс18).
У постанові від 05 травня 2020 року Касаційний адміністративний суд зробив висновок, що спір щодо обрання керівника, членів правління та ревізійної комісії громадського об`єднання зумовлює відновлення порушених корпоративних прав, а тому підлягає розгляду в порядку господарського судочинства (справа № 120/248/19-а).
Тобто існує необхідність вирішити питання про визначення предметної юрисдикції у спорах між членами громадської організації товариства садоводів та громадською організацією з приводу визнання недійсним рішення загальних зборів щодо припинення повноважень одного з органів управління цією організацією.
При вирішенні цього питання Велика Палата Верховного Суду виходить з таких міркувань.
Відповідно до вимог частини першої статті 36 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.
У пункті 6 частини другої цієї статті передбачено, що Верховний Суд забезпечує однакове застосування норм права судами різних спеціалізацій у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.
Створення і функціонування Верховного Суду має забезпечити послідовне, стале, однакове та зрозуміле правозастосування при розгляді спорів.
За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
Судова юрисдикція - це інститут права, покликаний розмежувати між собою як компетенцію різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського й адміністративного.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є предмет спору, характер спірних матеріальних правовідносин і їх суб`єктний склад. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції судів, які розглядають справи за правилами цивільного, кримінального, господарського й адміністративного судочинства. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до його відання, тобто діяти в межах установленої законом компетенції.
Цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, ЦПК України, Закону України "Про міжнародне приватне право", законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частини перша та третя статті 3 ЦПК України).
Частиною першою статті 15 ЦПК України у редакції, чинній на час звернення позивачів до суду з позовом та розгляду справи судом першої інстанції, установлено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо: захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин; інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
Аналогічна норма закріплена й у частині першій статті 19 ЦПК України у діючій редакції.
Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, у якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін зазвичай є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.