ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 лютого 2021 року
м. Київ
cправа № 910/3502/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Малашенкової Т.М. (головуючий), Бенедисюка І.М., Булгакової І.В.,
за участю секретаря судового засідання Барвіцької М.Т.,
представників учасників справи:
позивача - заступника Генерального прокурора в інтересах держави (далі - заступник прокурора, скаржник, позивач) - Збарих С.М. (прокурор),
Фонду державного майна України - не з`явились,
відповідача-1: Приватного акціонерного товариства "Харківгаз" (далі - ПАТ "Харківгаз", відповідач-1) - Павліченко Л.М. (адвокат),
відповідача-2: Міністерства енергетики України (далі - Міністерство, відповідач-2) - Важинської Ю.І. (самопредставництво),
розглянув матеріали касаційної скарги заступника прокурора
на рішення Господарського суду міста Києва від 23.08.2020 (головуючий суддя - Смирнова Ю.М.) та
постанову Північного апеляційного господарського суду від 17.11.2020 (головуючий суддя - Руденко М.А., судді: Пономаренко Є.Ю., Дідиченко М.А.)
у справі №910/3502/18
за позовом заступника прокурора в особі Фонду державного майна України
до ПАТ "Харківгаз", Міністерства
про визнання недійсним договору, додаткової угоди та протоколу розбіжностей до неї, стягнення 40 078 974,75 грн.
ІСТОРІЯ СПРАВИ
1. Короткий зміст позовних вимог
1.1. У березні 2018 року заступник Генерального прокурора в інтересах держави в особі Фонду державного майна України звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до ПАТ "Харківгаз" і Міністерства про:
- визнання недійсним договору №31/01, укладеного 12.11.2012 Міністерством енергетики та вугільної промисловості України та ПАТ "Харківгаз" про надання на праві господарського відання державного майна, яке використовується для забезпечення розподілу природного газу, не підлягає приватизації, обліковується на балансі господарського товариства із газопостачання та газифікації і не може бути відокремлене від його основного виробництва (далі - Договір);
- визнання недійсними додаткової угоди від 24.05.2017 №1 та протоколу розбіжностей до неї від 31.05.2017, які є невід`ємними частинами договору від 12.11.2012 №31/01 про надання ПАТ "Харківгаз" на праві господарського відання державного майна, яке використовується для забезпечення розподілу природного газу, не підлягає приватизації, обліковується на балансі господарського товариства із газопостачання та газифікації і не може бути відокремлене від його основного виробництва;
- стягнення з ПАТ "Харківгаз" на користь держави 40 078 974,75 грн заподіяних збитків, а саме: доходу (орендної плати), який держава могла б реально одержати у разі виконання вимог закону та укладення договору оренди державного майна, що використовується товариством для забезпечення розподілу природного газу.
1.2. Позов обґрунтовано тим, що договір №31/01, додаткова угода від 24.05.2017 №1 та протокол розбіжностей від 31.05.2017 укладені з порушенням порядку передачі в користування майна - газорозподільних систем, встановленого приписами статті 19 Конституції України, статей 1, 4, 5 Закону України "Про Фонд державного майна України", пунктами 1.3, 1.4 Положення про управління державним майном, яке не увійшло до статутних капіталів господарських товариств у процесі приватизації, але перебуває на їх балансі, затвердженого спільним наказом Фонду державного майна України від 19.05.1999 №908/68 і зареєстрованого Міністерством юстиції України 24.06.1999 за № 414/3707.
Стягнення грошових коштів у розмірі 40 078 974,75 грн обґрунтовано безпідставним та безоплатним використанням відповідачем-1 спірного державного майна, яке підлягало передачі в користування виключно на умовах оренди (платного користування), в зв`язку з чим держава не отримала дохід у вигляді орендної плати за використання майна товариством протягом 2013-2017 років.
2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 23.08.2020, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 17.11.2020, у задоволенні позову відмовлено повністю.
2.2. Оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій мотивовані тим, що укладення оспорюваного правочину відповідачами спрямоване на виконання постанови Кабінету Міністрів України. При цьому, визначений прокурором позивач, як єдиний уповноважений орган у спірних правовідносинах - Фонд державного майна України, не був стороною оспорюваного договору ані на момент його укладення, ані в редакції додаткової угоди №1.
Відтак на позивача, в даному випадку і на прокурора, покладений обов`язок обґрунтувати суду свої вимоги поданими до суду доказами, тобто, довести, що права та інтереси позивача дійсно порушуються, оспорюються чи не визнаються, а тому потребують захисту. Разом з тим, позивачем було схвалено умови договору по безоплатності користування спірним державним майном, оскільки примірний договір про надання на праві господарського відання державного майна, яке використовується для забезпечення розподілу природного газу, не підлягає приватизації та обліковується на балансі господарського товариства із газопостачання та газифікації і не може бути відокремлене від їх основного виробництва, затверджено Спільним наказом Міністерства енергетики та вугільної промисловості України та Фонду державного майна України №882/3812 від 09.11.2012.
Зі змісту оспорюваних правочинів вбачається, що вони не суперечать умовам примірного договору про надання на праві господарського відання державного майна, яке використовується для забезпечення розподілу природного газу, не підлягає приватизації та обліковується на балансі господарського товариства із газопостачання та газифікації і не може бути відокремлене від їх основного виробництва та примірному договору експлуатації газорозподільних систем або їх складових.
Ані прокурором, ані позивачем, належними та допустимими доказами не доведено існування підстав для визнання оспорюваних правочинів недійсними, як і не доведено наявності порушення даними правочинами прав або законних інтересів Фонду державного майна України.
Користування спірним майном здійснюється відповідачем-1 на підставі договору, укладеного відповідачами, що свідчить про необґрунтованість доводів про відсутність підстав у відповідача-1 для користування означеним майном. При цьому, як сам договір, так і в подальшому додаткова угода №1 до нього укладалися сторонами на виконання постанов Кабінету Міністрів України, що свідчить про відсутність будь-яких протиправних дій відповідача-1. Застосування формули, за якою вираховується розмір річної орендної плати за використання нерухомого майна, визначеної пунктом 8 Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 №786, при визначенні розміру завданих збитків суперечить нормам закону, оскільки газорозподільні системи, власником яких є держава, не можуть бути об`єктами оренди. Прокурором і позивачем не доведено належними та допустимими доказами факту завдання державі збитків у заявленому розмірі та відповідно наявності в діях відповідача-1 елементів складу цивільного правопорушення.
Оскільки суди попередніх інстанцій відмовили у задоволенні позову з підстав його необґрунтованості, заява відповідача-1 про застосування наслідків спливу строків позовної давності судами не розглядалася.
3. Короткий зміст вимог касаційної скарги
3.1. Не погоджуючись з судовими рішеннями попередніх судових інстанцій у справі, заступник прокурора звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 23.08.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 17.11.2020 у справі №910/3502/18, ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі.
АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
4. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
4.1. судами попередніх інстанцій не застосовано до спірних правовідносин положення статей 8, 19, 85, 92, 113, 117 Конституції України, статей 22, 73-75, 135, 136, 141 Господарського кодексу України, статей 4, 8, 22, 203, 215, 216, 776 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статей 6, 7, 11 Закону України "Про управління об`єктами державної власності", статей 1, 4, 5 Закону України "Про Фонд державного майна України", статей 1-3 Закону України "Про центральні органи виконавчої влади", статей 3, 4, 20 Закону України "Про Кабінет Міністрів України", пунктів 1.3, 1.4 Положення про управління державним майном, яке не увійшло до статутних капіталів господарських товариств у процесі приватизації, але перебуває на їх балансі, затвердженого спільним наказом Фонду державного майна України та Міністерства економіки України від 19.05.1999 №908/68, розробленого відповідно до Законів України "Про приватизацію державного майна", "Про управління об`єктами державної власності", "Про Фонд державного майна України", які регулюють порядок використання державного майна;
4.2. суди попередніх інстанцій дійшли помилкових висновків щодо відсутності усіх елементів складу цивільного правопорушення, а також неможливості застосування для визначення збитків, які підлягають відшкодування до бюджету, пункту 8 Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 №786, оскільки газорозподільні системи, власником яких є Держава, не можуть бути об`єктами оренди. Прокурор наголошує, що відповідачем-1 завдані збитки державі (упущена вигода), які передбачені статтею 22 ЦК України (порядок застосування даної статті визначений у постановах Верховного Суду від 06.08.2018 у справі №918/666/17, від 17.05.2018 у справі №918/708/17) та сума яких у розмірі 40 078 974,75 грн має бути стягнута в бюджет держави;
4.3. суди попередніх інстанцій при ухваленні оскаржуваних судових рішень не врахували правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 у справі №917/1739/17 та постановах Верховного Суду від 13.02.2020 у справі №904/349/19, від 06.08.2018 у справі №918/666/17 та від 17.05.2018 у справі № 918/708/17;
4.4. скаржник зазначає про необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 12.08.2020 у справі №910/3501/18 та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, який унеможливлює ефективний захист інтересів держави, а також забезпечення справедливого балансу між приватними інтересами окремих осіб та публічними інтересами суспільства, які репрезентує держава у питанні щодо користування державним майном - газорозподільними системами.
5. Позиція інших учасників справи
5.1. У відзиві на касаційну скаргу ПАТ "Харківгаз" заперечує проти доводів скаржника, зазначаючи про їх незаконність та необґрунтованість, і просить скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.
5.2. Відзив на касаційну скаргу від Міністерства не надходив.
РОЗГЛЯД КЛОПОТАНЬ ВЕРХОВНИМ СУДОМ
У касаційній скарзі заступник прокурора просить Суд передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, мотивуючи своє клопотання наявністю виключної правової проблеми у зв`язку із суперечністю чинного законодавства у сфері надання в користування суб`єктам господарювання недержавної форми власності газорозподільчих мереж, які є державним майном, невідповідністю нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України нормам чинного законодавства, зокрема Конституції України, а також неоднозначністю правозастосовчої практики, з огляду на наявність колізії норм права щодо визначення порядку використання державного майна - газорозподільчих систем. Скаржник зазначає, що на сьогодні механізм надання такого державного майна як газорозподільчі системи є недосконалим і неоднозначним та порушує принцип юридичної визначеності. Заступник прокурора також звертає увагу, що дана справа має значний суспільний інтерес, оскільки прокуратура звернулась з цим позовом з метою усунення порушень закону, соціальної та економічної несправедливості, підвищення економічної ефективності використання державного майна - газорозподільчих мереж, які мають стратегічне значення для держави та плата за користування якими не справляється, грошові кошти від використання такого майна не надходять до Державного бюджету України, а вигоду від такого користування отримують лише облгази.
Верховний Суд відмовляє у задоволенні клопотання заступника прокурора про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду з огляду на таке.
Вирішуючи питання щодо наявності чи відсутності підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду відповідно до положень частини п`ятої статті 302 ГПК України, суд, керуючись внутрішнім переконанням, у кожному конкретному випадку, з урахуванням порушеного питання оцінює обґрунтованість доводів заявника щодо існування проблеми у застосуванні відповідної норми права, а також оцінює, чи необхідна така передача для формування єдиної правозастосовчої практики та забезпечення розвитку права.
Наявність виключної правової проблеми надає касаційному суду право (але не покладає на нього обов`язку) передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Підстава для передачі касаційним судом справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, визначена частиною п`ятою статті 302 ГПК України, передбачає наявність виключної правової проблеми, яку містить справа, і вирішення такої проблеми необхідне для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
З огляду на правову позицію, висловлену Великою Палатою Верховного Суду в ухвалі від 07.12.2018 у справі № 922/6554/15, виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів. Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а в невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності.
Якісні показники характеризуються відсутністю сталої судової практики в питаннях, що визначаються як виключна правова проблема, невизначеністю на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватись як виключна правова проблема, відсутністю національних процесуальних механізмів вирішення виключної правової проблеми іншими способами ніж із використанням повноважень Великої Палати Верховного Суду тощо.
Верховний Суд, оцінивши доводи заявника, а також враховуючи наявність сталої практики Верховного Суду щодо застосування норм права, зазначених скаржником, дійшов висновку, що аргументи та мотиви, викладені у клопотанні заступника прокурора, яке міститься в касаційній скарзі, не є переконливими, доречними і достатніми, враховуючи критерії, визначені Великою Палатою Верховного Суду в ухвалі від 07.12.2018 у справі № 922/6554/15, що дана справа містить виключну правову проблему і передача її на розгляд Великої Палати Верховного Суду є необхідною для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
6. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
6.1. Указом Президента України "Про реформування нафтогазового комплексу України" №151/98 від 25.02.1998 доручено Кабінету Міністрів України, зокрема, перетворити підприємства нафтогазового комплексу, що не підлягають приватизації, у державні акціонерні товариства та передати до статутного фонду Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (далі - НАК "Нафтогаз України") 100 відсотків акцій таких державних акціонерних товариств та затвердити перелік майна, яке використовується для забезпечення транспортування, зберігання і розподілу нафти, нафтопродуктів та газу і не підлягає приватизації.
6.2. Постановою Кабінету Міністрів України "Про утворення Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" від 25.05.1998 №747 затверджено перелік майна, яке використовується для забезпечення транспортування, зберігання та розподілу нафти, нафтопродуктів і природного газу і яке відповідно до законодавства не підлягає приватизації та передається НАК "Нафтогаз України" у користування, згідно з додатком 3.
6.3. Також вказаною постановою затверджено перелік відкритих акціонерних товариств, пакети акцій яких залишені у державній власності і передаються до статутного фонду НАК "Нафтогаз України". До переліку включено, зокрема, "Харківгаз".
6.4. Додатком №3 до постанови Кабінету Міністрів України від 25.05.1998 №747 визначено перелік майна, яке використовується для забезпечення транспортування, зберігання та розподілу нафти, нафтопродуктів, природного газу і яке відповідно до законодавства не підлягає приватизації та передається НАК "Нафтогаз України" у користування, а саме: магістральні газонафтопроводи та споруди на них; розподільні газонафтопроводи та споруди на них; газонафтосховища; транспортні засоби спеціального призначення.
6.5. На підставі зазначеної постанови, а також Указу Президента України від 15.06.1993 №210/93 "Про корпоратизацію підприємств" та Положення про порядок корпоратизації підприємств, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 05.07.1993 №508 підприємство "Харківгаз" було перетворено у ВАТ з газопостачання та газифікації "Харківгаз".
6.6. Таким чином, публічне акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації "Харківгаз" (відповідач-1) є правонаступником всіх прав та обов`язків Державного підприємства по газопостачанню та газифікації "Харківгаз" та відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Харківгаз".
6.7. 12.11.2012 Міністерством енергетики та вугільної промисловості України та публічним акціонерним товариством по газопостачанню та газифікації "Харківгаз" укладено договір №31/01 про надання на праві господарського відання державного майна, яке використовується для забезпечення розподілу природного газу, не підлягає приватизації, обліковується на балансі господарського товариства із газопостачання та газифікації і не може бути відокремлене від його основного виробництва, який укладено з метою забезпечення ефективного використання, збереження та відновлення державного майна, яке не підлягає приватизації, його цільової безаварійної експлуатації, покращення/ відновлення, реконструкції і модернізації, а також надійності розподілу природного газу на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 20.08.2012 №770 "Про деякі питання використання державного майна для забезпечення розподілу природного газу" та предметом якого є надання підприємству на праві господарського відання державного майна, яке використовується для забезпечення розподілу природного газу, не підлягає приватизації, обліковується на балансі підприємства і не може бути відокремлене від його основного виробництва (далі - державне майно).
6.8. Відповідно до пункту 1.2 договору перелік державного майна, яке перебуває на балансі підприємства та надається йому на праві господарського відання, зазначається у додатку 1, який є невід`ємною частиною Договору.
6.9. Згідно з пунктом 2.1 договору наявність державного майна на балансі підприємства на праві господарського відання не означає набуття підприємством права власності на це майно. Власником державного майна, право господарського відання щодо якого має підприємство за цим Договором, є держава в особі органу управління.
6.10. У відповідності до пункту 2.2 договору протягом строку дії договору підприємству забороняється відчужувати державне майно, здавати його в оренду, в оперативний або фінансовий лізинг, концесію, позичати, передавати речові права (користування та/або володіння) щодо нього у заставу, передавати його в управління та вчиняти будь-які інші дії, що пов`язані із зміною його цільового призначення.
6.11. Пунктом 3.2.3 договору визначено, що орган управління зобов`язаний здійснювати контроль за належним виконанням підприємством умов договору та ефективним використанням і збереженням державного майна згідно з вимогами чинного законодавства.
6.12. Пунктом 3.3.1 договору передбачено, що підприємство має право використовувати державне майно, закріплене за ним на праві господарського відання, в обсязі, визначеному цим Договором, відповідно до мети, визначеної у преамбулі.
6.13. Відповідно до пункту 7.1 договору він є укладеним і набирає чинності з дати підписання його сторонами та скріплення печатками і діє до моменту відчуження майна, зазначеного у пункті 1.2 Договору, з державної власності.
6.14. 24.05.2017, керуючись постановою Кабінету Міністрів України "Про забезпечення ефективного використання газорозподільних систем або їх складових" №95 від 21.02.2017 (з урахуванням змін, внесених постановою Кабінету Міністрів України №188 від 29.03.2017) Міністерство енергетики та вугільної промисловості України (далі - орган управління) та ПАТ "Харківгаз" (далі - оператор) уклали додаткову угоду №1 до договору від 12.11.2012 №31/01 щодо його приведення до вимог примірного договору експлуатації газорозподільних систем та їх складових, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2017 №95 (з урахуванням змін, внесених постановою Кабінету Міністрів України №188 від 29.03.2017) (далі - додаткова угода №1).
6.15. 31.05.2017 сторонами погоджено протокол розбіжностей до додаткової угоди №1 до договору від 12.11.2012 №31/01 щодо його приведення до вимог примірного договору експлуатації газорозподільних систем та їх складових, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №95 від 21.02.2017 (з урахуванням змін, внесених постановою Кабінету Міністрів України №188 від 29.03.2017).
6.16. Відповідно до пункту 1.1 договору (в редакції додаткової угоди №1) предметом цього договору є надання оператору права на експлуатацію державних газорозподільних систем або їх складових, що є державним майном, яке використовується для забезпечення розподілу природного газу, не підлягає приватизації, обліковується на балансі оператора та не може бути відокремлене від його основного виробництва, згідно з переліком, що є додатком №1 до цього договору (далі - майно), до яких підключені (приєднані) інші газові мережі.
6.17. Згідно з пунктом 4 договору (в редакції додаткової угоди №1) право на експлуатацію майна надається з метою провадження оператором ліцензованої діяльності з розподілу природного газу та безаварійного розподілу природного газу його споживачам, ефективного використання майна, його збереження, відновлення, поліпшення, реконструкції та модернізації.
6.18. У відповідності до пунктів 5, 6, 7 договору (в редакції додаткової угоди №1) право власності на майно, надане за цим договором, належить державі. Укладення цього договору не змінює права власності на майно, надане оператору в експлуатацію. Надане в експлуатацію майно обліковується на балансі оператора.
6.19. Відповідно до пункту 8 договору (в редакції додаткової угоди №1) оператору забороняється будь-яким чином відчужувати чи обтяжувати майно, а також здавати його в оренду, надавати в оперативний або фінансовий лізинг, передавати речові або будь-які інші права щодо нього, передавати його у заставу, в управління та вчиняти будь-які дії, пов`язані із зміною його цільового призначення.
6.20. За умовами пункту 13 договору (в редакції додаткової угоди №1) оператор зобов`язується виконувати роботи, пов`язані із поліпшенням, відновленням, ремонтом, реконструкцією та технічним обслуговуванням майна, відповідно до вимог законодавства, цього Договору, а також створювати умови для безпечної та безаварійної його експлуатації.
Оператор забезпечує фінансування за рахунок власних коштів робіт, передбачених в абзаці першому цього пункту, в розмірі не менш як 100 відсотків амортизаційних відрахувань, передбачених у тарифах на послуги з розподілу природного газу. Амортизаційні відрахування, які визначають розмір фінансування зазначених робіт, розраховуються як сума амортизації, передбаченої в тарифах на розподіл природного газу, затверджених НКРЕКП, зменшена на розмір амортизації, яка віднесена на майно оператора, побудованого (отриманого) за власні кошти оператора або отриманого від третіх осіб, крім держави.
6.21. Пунктом 15 договору (в редакції додаткової угоди №1) передбачено, що оператор щороку здійснює відрахування плати за надане відповідно до цього договору право на експлуатацію майна, що належить державі та обліковується на балансі оператора, у розмірі 10 відсотків його залишкової балансової вартості, з урахуванням умов, визначених абзацом третім цього пункту. Плата за експлуатацію сплачується оператором до державного бюджету протягом року рівними частинами щокварталу до 25 числа наступного місяця шляхом перерахування коштів на рахунок у Казначействі. Передбачені цим пунктом відрахування здійснюються за умови включення таких платежів до структури тарифу на розподіл природного газу та в обсязі, встановленому тарифом. Передбачені цим пунктом відрахування здійснюються за умови включення таких платежів до структури тарифу на розподіл природного газу та в обсязі встановленому тарифом. Оператор, протягом 30 днів з моменту підписання цього договору зобов`язаний звернутися до НКРЕКП з відповідною заявою про включення плати за право експлуатації майна до структури тарифу на розподіл природного газу.
6.22. Згідно з пунктом 31 договору (в редакції додаткової угоди №1) цей договір набирає чинності з дати його підписання повноважними представниками сторін та скріплення печатками сторін (у разі наявності) і діє до його припинення з підстав, передбачених пунктом 32 цього договору.
6.23. За умовами пункту 32 договору (в редакції додаткової угоди №1) дія цього договору припиняється у разі:
- укладення сторонами іншого договору, предметом якого є використання відповідного державного майна;
- достроково за взаємною згодою сторін або за рішенням суду;
- банкрутства оператора - з дати визнання оператора банкрутом;
- прийняття рішення про ліквідацію оператора за рішенням учасників - з дати прийняття такого рішення.
6.24. Додатком №1 до договору викладено перелік державного майна, яке перебуває на балансі підприємства та надається йому на праві господарського відання у кількості 6975 шт, вартістю - 53 438 633,77 грн.
7. Порядок та межі розгляду справи судом касаційної інстанції
7.1. Ухвалою Верховного Суду від 01.02.2021 відкрито касаційне провадження у справі № 910/3502/18 за касаційною скаргою заступника прокурора на підставі пунктів 1, 2 частини другої статті 287 ГПК України.
7.2. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
7.3. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
8. Джерела права. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій