ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 лютого 2021 року
м. Київ
справа № 320/4102/19
адміністративне провадження № К/9901/18197/20
Колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду:
суддя-доповідач Гусак М. Б.,
судді Гімон М. М., Дашутін І. В.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Акціонерного товариства "Облтеплокомуненерго" на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 17 лютого 2020 року (суддя Аверкова В. В.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 16 червня 2020 року (колегія у складі суддів Кобаля М. І., Бужак Н. П., Костюк Л. О.) у справі № 320/4102/19 за позовом Акціонерного товариства ""Облтеплокомуненерго" до Міністерства фінансів України, третя особа - Державна фіскальна служба України, про визнання протиправним правового акта та зобов`язання вчинити дії,
УСТАНОВИЛА:
Акціонерне товариство "Облтеплокомуненерго" (далі - АТ "Облтеплокомуненерго") звернулося до суду з позовом, в якому просило визнати протиправним та нечинним абзац 14 пункту 2 розділу II Порядку надіслання контролюючими органами податкових повідомлень-рішень платника податків, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 28 грудня 2015 року № 1204, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22 січня 2016 року за № 124/28254 (далі - Порядок № 1204).
На обґрунтування своїх вимог АТ "Облтеплокомуненерго" послалося на те, що не відповідають положенням Податкового кодексу України (далі - ПК України) формулювання, використані у Додатку 13 до Порядку № 1204.
Окружний адміністративний суд м. Києва рішенням від 17 лютого 2020 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 16 червня 2020 року, у задоволенні позову відмовив.
При цьому суди виходили з того, що абзац 14 пункту 2 розділу ІІ Порядку № 1204 не породжує для АТ "Облтеплокомуненерго" жодних прав та обов`язків, що відповідно не надає йому права на захист, а саме - права на звернення до суду із цим адміністративним позовом.
Не погодившись із ухваленими у справі судовими рішеннями, АТ "Облтеплокомуненерго" подало касаційну скаргу, в якій, посилаючись на наявність підстави, передбаченої пунктом 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), просить скасувати ці рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Доводи позивача обґрунтовані посиланням на те, що без дослідження змісту податкового повідомлення-рішення форми "Н", передбаченої Додатком 13 Порядку № 1204, не можна дійти висновку про те, що спірна норма до позивача безпосередньо не застосована та не створює для нього жодних прав та обов`язків; відповідно до форми "Н" контролюючий орган, встановивши порушення граничних строків реєстрації податкових накладних/розрахунків коригування до податкових накладних, визначених статтею 201 ПК України, застосовує штраф згідно зі статтею 1201.1 цього Кодексу за затримку реєстрації податкових накладних/розрахунків коригування до податкових накладних, проте ПК України не містить статті, яка б передбачала відповідальність саме за затримку реєстрації податкових накладних/розрахунків коригування до податкових накладних.
У відзиві відповідач просить касаційну скаргу залишити без задоволення, ухвалені у справі судові рішення - без змін.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.
Пунктом 120-1.1 статті 120-1 ПК встановлено, що порушення платниками податку на додану вартість граничного строку, передбаченого статтею 201 цього Кодексу, для реєстрації податкової накладної та/або розрахунку коригування до такої податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних (крім податкової накладної, що не надається отримувачу (покупцю), складеної на постачання товарів/послуг для операцій: які звільнені від оподаткування або які оподатковуються за нульовою ставкою) тягне за собою накладення на платника податку на додану вартість, на якого відповідно до вимог статей 192 та 201 цього Кодексу покладено обов`язок щодо такої реєстрації, штрафу в розмірі: - 10 відсотків суми податку на додану вартість, зазначеної в таких податкових накладних/розрахунках коригування, - у разі порушення строку реєстрації до 15 календарних днів; - 20 відсотків суми податку на додану вартість, зазначеної в таких податкових накладних/розрахунках коригування, - у разі порушення строку реєстрації від 16 до 30 календарних днів; - 30 відсотків суми податку на додану вартість, зазначеної в таких податкових накладних/розрахунках коригування, - у разі порушення строку реєстрації від 31 до 60 календарних днів; - 40 відсотків суми податку на додану вартість, зазначеної в таких податкових накладних/розрахунках коригування, - у разі порушення строку реєстрації від 61 до 365 календарних днів; - 50 відсотків суми податку на додану вартість, зазначеної в таких податкових накладних/розрахунках коригування, - у разі порушення строку реєстрації на 366 і більше календарних днів.
Відповідно до абзацу 14 пункту 2 розділу ІІ Порядку №1204 у випадках, зазначених у пункті 1 цього розділу, відповідний структурний підрозділ контролюючого органу складає податкове повідомлення-рішення за такими формами: "Н" - за порушення платниками податку на додану вартість граничних термінів реєстрації податкових накладних/розрахунків коригування до податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних, встановлених статтею 201 Кодексу (додаток 13).
Вважаючи, що абзац 14 пункту 2 розділу ІІ Порядку №1204 не відповідає формулюванням, використаним у ПК України, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходили із того, що абзац 14 пункту 2 розділу ІІ Порядку № 1204 встановлює типову форму індивідуального правового акта, який приймається внаслідок застосування контролюючим органом статей 120-1, 201 ПК України; використання контролюючим органом типової форми при прийнятті індивідуального рішення не може вважатись її застосуванням до позивача; судове рішення про визнання протиправним та нечинним абзацу 14 пункту 2 розділу ІІ Порядку № 1204 не може вплинути на можливість захисту прав позивача при оскарженні податкових повідомлень-рішень форми "Н".