ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 січня 2021 року
м. Київ
Справа № 927/704/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Студенець В.І. - головуючий, судді: Баранець О.М., Мамалуй О.О.,
за участю секретаря судового засідання: Натаріної О.О.
розглянувши матеріали касаційної скарги Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"
на рішення Господарського суду Чернігівської області
(суддя - Шморгун В.В.)
від 15.11.2019
та постанову Північного апеляційного господарського суду
(головуючий суддя - Копитова О.С.; судді: Остапенко О.М., Дикунська С.Я.)
від 06.10.2020
у справі № 927/704/19
за позовом Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"
до Акціонерне товариство "Облтеплокомуненерго"
про стягнення 21 103 179, 55 грн,
за участю представників учасників справи:
позивача - Литвин П.В.;
відповідача - не з`явився;
ВСТАНОВИВ:
ІСТОРІЯ СПРАВИ
1. Короткий зміст позовних вимог
1.1.Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулось до Господарського суду Чернігівської області з позовом до Акціонерного товариства "Облтеплокомуненерго" про стягнення 21 103 179, 55 грн, з яких 7 459 359, 63 грн пені, 3 743 527, 50 грн - 3% річних та 9 900 292, 42 грн інфляційних втрат.
1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач несвоєчасно розрахувався за поставлений природний газ відповідно до договору постачання природного газу №5043/1718-ТЕ-39 від 07.09.2017.
2. Зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
2.1. Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 15.11.2019, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 06.10.2020, позов задоволено частково. Стягнуто з Акціонерного товариства "Облтеплокомуненерго" на користь Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" 2 826 114, 29 грн пені, 1 907 939, 61 грн - 3% річних, 4 224 762, 54 грн інфляційних втрат. У решті позову відмовлено.
2.2. Рішення судів попередніх інстанцій в частині пені обґрунтовані тим, що з 18.01.2013 по 23.01.2018 діяв мораторій на задоволення вимог кредиторів, а тому позивач неправомірно здійснив нарахування пені за зобов`язаннями жовтня 2017 року за період з 28.11.2017 по 23.01.2018 на загальну суму 185 616, 00 грн та за зобов`язаннями листопада 2017 року за період з 26.12.2017 по 23.01.2018 на загальну суму 208 457, 91 грн. Крім того, суди попередніх інстанцій частково задовольнили клопотання відповідача про зменшення пені та вважали, що справедливим і розумним буде зменшення розміру пені на 60%.
Частково задовольняючи позовні вимоги про стягнення 3% річних, суди попередніх інстанцій виходили з того, що відсутні правові підстави для нарахування 3% річних на суми коштів, перерахованих відповідно до Постанови КМУ № 256 від 04.03.2002. Крім того, позивач неправильно визначив період розрахунку 3% річних, які нараховані за зобов`язаннями листопада 2017 року.
В частині позовних вимог про стягнення втрат від інфляції рішення господарських судів обґрунтовані тим, що позивач неправомірно здійснив інфляційні нарахування на кошти, отримані відповідно до Постанови КМУ № 256 від 04.03.2002.
3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнений виклад позиції інших учасників справи
3.1. Не погоджуючись з рішенням Господарського суду Чернігівської області від 15.11.2019 та постановою Північного апеляційного господарського суду від 06.10.2020, Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" подало касаційну скаргу, в якій просить оскаржувані судові рішення в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо стягнення пені в сумі 4 633 245, 34 грн, 3% річних в сумі 1 835 587, 89 грн, інфляційних в сумі 5 675 529, 88 грн - скасувати, ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити повністю.
3.2. Підставою касаційного оскарження Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" визначило пункт 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, оскільки вважає, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 04.05.2018 у справі №908/1453/14, від 04.02.2020 у справі №918/116/19, від 12.06.2018 у справі №922/1010/16 (щодо застосування частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України, частини 1 статті 233 Господарського кодексу України); постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.09.2020 у справі №826/3106/18 (щодо застосування статті 12 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" № 2343-VI (у редакції, чинній до 19 січня 2013 року); у постановах Верховного Суду від 12.03.2019 у справі №910/3657/18, від 22.11.2019 у справі №916/2286/18 (щодо застосування частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України). Також зазначає, що висновок щодо строку дії мораторію на задоволення вимог кредиторів, накладеного відповідно до статті 12 Закону №2343-XII (у редакції, яка діяла до 19.01.2013), викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі №5023/10655/11. Крім того, посилається на позицію Верховного Суду, викладену у справі №925/74/19 стосовно доводів АТ "НАК "Нафтогаз України", що положення Порядку від 04.03.2002 від №256 (у редакції, чинній з 01.01.2018) не регулюють господарських правовідносин між сторонами, які виникли до набрання цією редакцією чинності, оскільки цей Порядок не містить застереження про поширення його дії на правовідносини, що склалися до 01.01.2018.
3.3. У відзиві на касаційну скаргу Публічне акціонерне товариство "Облтеплокомуненерго" просить відмовити в її задоволенні, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.
3.4. На адресу суду 21.01.2021 від Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" надійшли письмові пояснення щодо застосування статті 12 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" № 2343-VI (у редакції, чинній до 19 січня 2013 року).
4. Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій
Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (постачальник) та Публічне акціонерне товариство "Облтеплокомуненерго" (споживач) 07.09.2017 уклали договір постачання природного газу №5043/1718-ТЕ-39 (Договір).
Відповідно до п. 1.1 договору постачальник зобов`язався поставити споживачеві у 2017-2018 роках природний газ, а споживач зобов`язався оплатити його на умовах цього договору.
У п. 2.1. договору та додаткових угодах №2 від 02.04.2018, № 3 від 04.06.2018, № 4 від 02.08.2018, № 5 від 03.09.2018 до договору сторони узгодили обсяги газу, що мають бути поставлені, а саме: постачальник передає споживачу з 01.10.2017 по 30.09.2018 природний газ орієнтовним обсягом до 71 151 тис. куб. м, у тому числі за місяцями (тис. куб. м): жовтень - 6000, листопад - 9 200, грудень - 11 800, січень - 13 000, лютий - 10 500, березень - 8 500, квітень - 3500, травень - 2016, червень - 1489, липень - 1465, серпень - 1666, вересень - 2015.
Пунктом 3.7 договору передбачено, що приймання-передача природного газу, переданого постачальником споживачеві у відповідному місяці постачання, оформлюється актом приймання-передачі. Обсяг використання природного газу споживачем у відповідному місяці постачання встановлюється шляхом складення добових обсягів, визначених на підставі показників комерційного вузла/вузлів обліку природного газу.
За умовами п. 5.2 договору ціна за 1000 куб. м газу на дату укладання договору становить 4 942, 00 грн, крім того податок на додану вартість (ПДВ) - 20%. Усього до сплати разом з податком на додану вартість - 5 930, 40 грн.
Згідно з п. 6.1 договору оплата за природний газ здійснюється споживачем виключно коштами шляхом 100 відсоткової поточної оплати протягом місяця поставки природного газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.
Сторони погодили, що з урахуванням п. 11.3 цього договору, укладення договору про організацію взаєморозрахунків, а також підписання сторонами відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 № 20 "Про затвердження Порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій" спільних протокольних рішень про організацію взаєморозрахунків за природний газ та теплопостачання, не змінює строків та умов розрахунків за цим договором.
Відповідно до п. 8.1 договору за невиконання або неналежне виконання договірних зобов`язань сторони несуть відповідальність у випадках, передбачених законодавством і цим договором.
Згідно з п. 8.2 договору у разі прострочення споживачем оплати згідно з п. 6.1 цього договору він зобов`язується сплатити постачальнику пеню у розмірі 16,4% річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.
Нарахування пені не здійснюється постачальником на суми оплат, проведених споживачем відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 № 20.
Відповідно до додаткової угоди № 1 від 15.01.2018 до договору, яка діє з 01.01.2018, п. 8.2 договору викладено у такій редакції: у разі прострочення споживачем оплати згідно з п. 6.1 цього договору він зобов`язується сплатити постачальнику пеню у розмірі 15,3% річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожний день прострочення. Нарахування пені не здійснюється постачальником на суми оплат, проведених споживачем відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 № 256.
У п. 8.3 договору, у редакції додаткової угоди № 1 від 15.01.2018 до договору, сторони погодили, що з урахуванням п. 11.3 цього договору, підписання споживачем будь-яких документів (актів, розрахунків, протоколів тощо) щодо нарахованих (оформлених) та не профінансованих пільг і житлових субсидій населенню згідно з Порядком фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 № 256, не звільняє споживача від обов`язку сплатити на користь постачальника платежі відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, нараховані на всю суму заборгованості за цим договором.
Строк, у межах якого сторони можуть звернутись до суду з вимогою про захист своїх прав за цим договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, пені, штрафів, інфляційних нарахувань, відсотків річних становить 5 років (п. 10.3 договору).
Договір набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення підпису постачальника печаткою, і діє в частині реалізації природного газу з 01.10.2017 до 30.09.2018 (включно), а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення (п. 12.1 договору з урахуванням додаткових угод № 2 від 02.04.2018, № 3 від 04.06.2018, № 4 від 02.08.2018, № 5 від 03.09.2018 до Договору).
На виконання умов договору позивач у жовтні 2017 року - вересні 2018 року поставив відповідачу природний газ на загальну суму 362 569 924, 89 грн, що підтверджується актами приймання-передачі природного газу, а саме: від 31.10.2017 на суму 31 491 005, 18 грн (за жовтень 2017 року), від 30.11.2017 на суму 48 846 386, 02 грн (за листопад 2017 року), від 31.12.2017 на суму 57 493 348, 07 грн (за грудень 2017 року), від 31.01.2018 на суму 63 992 254, 00 грн (за січень 2018 року), від 28.02.2018 на суму 63 292 324, 46 грн (за лютий 2018 року), від 31.03.2018 на суму 63 012 160, 51 грн (за березень 2018 року), від 30.04.2018 на суму 17 502 419, 17 грн (за квітень 2018 року), від 31.05.2018 на суму 4 386 782, 11 грн (за травень 2018 року), від 30.06.2018 на суму 2 333 197, 27 грн (за червень 2018 року), від 31.07.2018 на суму 35 027 49, 25 грн (за липень 2018 року), від 31.08.2018 на суму 31 991 60, 21 грн (за серпень 2018 року), від 30.09.2018 на суму 3 518 138, 64 грн (за вересень 2018 року).
Відповідно до умов п. 6.1 договору відповідач за поставлений природний газ у жовтні 2017 року повинен був розрахуватись з позивачем до 27.11.2017, у листопаді 2017 року - до 26.12.2017, у грудні 2017 року - до 25.01.2018, у січні 2018 року - до 26.02.2018, у лютому 2018 року - до 26.03.2018, у березні 2018 року - до 25.04.2018, у квітні 2018 року - до 25.05.2018, у травні 2018 року - 25.06.2018, у червні 2018 року - 25.07.2018, у липні 2018 року - до 27.08.2018, у серпні 2018 року - до 25.09.2018, у вересні 2018 року - до 25.10.2018.
Відповідно до наданої позивачем довідки про здійснені АТ "Облтеплокомуненерго" операції за договором, відповідач повністю розрахувався за отриманий у жовтні 2017 року - вересні 2018 року природний газ на загальну суму 362 569 924, 89 грн, у тому числі 213 899 484, 40 грн (02.02.2018 - 18 177 785, 66 грн, 02.02.2018 - 1 822 214, 34 грн, 01.03.2018 - 30 127 183, 87 грн, 01.03.2018 - 33 872 816, 13 грн, 02.03.2018 - 1 750 000, 00 грн, 02.05.2018 - 42 304 452, 91 грн, 29.05.2018 - 6 232 681, 16 грн, 29.05.2018 - 17 158 813, 24 грн, 04.06.2018 - 3 271 886, 00 грн, 02.07.2018 - 3 085 926, 71 грн, 04.09.2018 - 1 368 330, 97 грн, 01.10.2018 - 1 470 632, 89 грн, 03.12.2018 - 6 547 823, 69 грн, 26.12.2018 - 15 039 571, 80 грн, 01.02.2019 - 11 334 577, 06 грн, 01.03.2019 - 3 394 760, 49 грн, 01.03.2019 - 4 386 782, 11 грн, 01.03.2019 - 2 333 197, 27 грн, 01.03.2019 - 3 502 749, 25 грн, 01.03.2019 - 3 199 160, 21 грн, 01.03.2019 - 2 403 203, 31 грн, 26.03.2019 - 1 114 935, 53 грн) були перераховані відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України № 256 від 04.03.2002, однак порушив строки оплати, встановлені у п. 6.1. договору.
5. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій з посиланням на норми права, якими керувався Суд
5.1. Відповідно до частини 1 статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
5.2. Предметом спору в цій справі є матеріально-правова вимога Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" до Акціонерного товариства "Облтеплокомуненерго" про стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат.
5.3. Розглядаючи позовні вимоги в частині суми пені в розмірі 7 459 359, 63 грн, суди попередніх інстанцій врахували, що ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 18.01.2013 у справі №927/16/6б/13 за заявою ТОВ "Компанія з управління активами та адміністрування пенсійних фондів "Актив Плюс" порушено провадження у справі про банкрутство ПАТ "Облтеплокомуненерго". Одночасно з порушенням провадження у справі про банкрутство був введений мораторій на задоволення вимог кредиторів.
Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 23.01.2018 у справі №927/16/6б/13 заяву ТОВ "Компанія з управління активами та адміністрування пенсійних фондів "Актив Плюс" про порушення справи про банкрутство Публічного акціонерного товариства "Облтеплокомуненерго" залишено без розгляду.
Також господарські суди врахували, що відповідно до положень статті 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (у редакції Закону, чинній до 19.01.2013, яка застосовується до спірних правовідносин) мораторій на задоволення вимог кредиторів - це зупинення виконання боржником, стосовно якого порушено справу про банкрутство, грошових зобов`язань і зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов`язань та зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію.
Частиною 4 статті 12 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" встановлено, що мораторій на задоволення вимог кредиторів вводиться одночасно з порушенням справи про банкрутство.
Виходячи з наведеного, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що із моменту введення мораторію боржник не може виконувати грошові зобов`язання та зобов`язання щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), що виникли до введення мораторію, так і заходи, спрямовані на забезпечення їх виконання.
Крім того, господарські суди вказали, що згідно з абзацом 2 частини 4 статті 12 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів забороняється стягнення на підставі виконавчих документів та інших документів, за якими здійснюється стягнення відповідно до законодавства; не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов`язань і зобов`язань щодо сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, податків і зборів (обов`язкових платежів).
Виходячи зі змісту наведеної норми, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що вказана норма встановлює загальну заборону на нарахування штрафу і пені упродовж часу дії мораторію на задоволення вимог кредиторів. Зміст цієї заборони не пов`язаний із визначенням поняття мораторію і не обмежений ним. Заборона чинна протягом дії мораторію, тому неустойка за невиконання грошових зобов`язань не нараховується в силу прямої заборони законом, безвідносно до часу їх виникнення. Крім того, не може розглядатися питання про стягнення чи непоширення мораторію на ненараховану неустойку, оскільки законом виключена можливість виникнення та існування відносин нарахування неустойки боржникові, стосовно якого діє мораторій, введений при провадженні справи про його банкрутство.
При цьому господарські суди врахували, що така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 18.12.2012 у справі № 5/34-09, від 12.03.2013 у справі 29/5005/16170/2011 від 01.10.2013 у справі № 28/5005/3240/2012, Верховного Суду від 30.05.2018 у справі 26/48/09-910/2433/16.
Відповідно до наданого розрахунку пені, позивач здійснив нарахування пені, зокрема, за зобов`язаннями жовтня 2017 року за період з 28.11.2017 по 31.01.2018 на загальну суму 193 517, 05 грн та за зобов`язаннями листопада 2017 року за період з 26.12.2017 по 27.02.2018 на загальну суму 402 515, 26 грн.
Оскільки з 18.01.2013 по 23.01.2018 діяв мораторій на задоволення вимог кредиторів, суди попередніх інстанцій вважали, що позивач неправомірно здійснив нарахування пені за зобов`язаннями жовтня 2017 року за період з 28.11.2017 по 23.01.2018 на загальну суму 185 616, 00 грн та за зобов`язаннями листопада 2017 року за період з 26.12.2017 по 23.01.2018 на загальну суму 208 457, 91 грн, а відтак позовні вимоги у цій частині на загальну суму 394 073, 91 грн задоволенню не підлягають.
З огляду на викладене, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що стягненню з відповідача підлягає решта заявленої до стягнення пені у розмірі 7 065 285, 72 грн, яка нарахована позивачем відповідно до вимог чинного законодавства та умов договору.
5.4. Не погоджуючись з судовими рішеннями в цій частині, Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" підставою касаційного оскарження визначило пункт 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, оскільки вважає, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.09.2020 у справі № 826/3106/18 (щодо застосування статті 12 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" № 2343-VI (у редакції, чинній до 19 січня 2013 року). Також скаржник зазначив, що висновок щодо строку дії мораторію на задоволення вимог кредиторів, накладеного відповідно до статті 12 Закону №2343-XII (у редакції, яка діяла до 19.01.2013), викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 5023/10655/11.
5.5. Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.09.2020 у справі № 826/3106/18 викладено таку правову позицію щодо застосування статті 12 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" № 2343-VI (у редакції, чинній до 19 січня 2013 року).
19 січня 2013 року набрав чинності Закон України від 22 грудня 2011 року № 4212-VI "Про внесення змін до Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі - Закон № 4212-VI), яким Закон № 2342-ХІІ викладено в новій редакції. Пунктом 1-1 розділу Х "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 4212-VI (цим пунктом розділ Х "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 4212-VI доповнено згідно із Законом України від 02 жовтня 2012 року № 5405-VI) встановлено, що його положення застосовуються господарськими судами під час розгляду справ про банкрутство, провадження в яких порушено після набрання чинності цим Законом.
Питання щодо запровадження мораторію та його правового режиму в Законі № 2343-ХІІ у редакції, чинній до 19 січня 2013 року, регулювалися нормами статей 1 і 12. Так, згідно з абзацом двадцять четвертим статті 1 цього Закону мораторій на задоволення вимог кредиторів - це зупинення виконання боржником, стосовно якого порушено справу про банкрутство, грошових зобов`язань і зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов`язань та зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію.
Відповідно до абзацу четвертого частини четвертої статті 12 цього ж Закону протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов`язань і зобов`язань щодо сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, податків і зборів (обов`язкових платежів).
Статті 1 і 12 Закону № 2343-ХІІ у редакції, чинній до 19 січня 2013 року, у їх системному зв`язку свідчать про те, що встановлена наведеними нормами заборона щодо застосування штрафних (фінансових) санкцій стосується грошових зобов`язань і зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), на які поширюється мораторій (термін виконання яких настав до дня введення мораторію, співпадає з днем порушення судом справи про банкрутство боржника).
При цьому мораторій вводиться господарським судом одночасно з порушенням справи про банкрутство, і стосується тих вимог, які мали місце на дату прийняття відповідного рішення судом.
Висновок щодо строку дії мораторію на задоволення вимог кредиторів, накладеного відповідно до статті 12 Закону № 2343-ХІІ (у редакції, яка діяла до 19 січня 2013 року), викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11.
Зокрема, за позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у вказаній справі, мораторій поширює свою дію на конкурсну заборгованість та не поширює на поточну. Поточні ж вимоги кредиторів боржника знаходяться у вільному правовому режимі до визнання боржника банкрутом (параграф 6.10).
Передбачена частиною четвертою статті 12 Закону № 2343-ХІІ у редакції, чинній до 19 січня 2013 року, заборона щодо нарахування неустойки (штрафу, пені), інших санкцій за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов`язань і зобов`язань щодо сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, податків і зборів (обов`язкових платежів) не може застосовуватися безстроково, оскільки це буде суперечити самому визначенню поняття мораторій на задоволення вимог кредиторів, наведеному у статті 1 цього Закону.
Доцільність такого застосування статті 12 Закону № 2343-ХІІ у редакції, чинній до 19 січня 2013 року, полягає в тому, що саме поняття мораторію на задоволення вимог кредиторів, наведене в загальній частині Закону № 2343-ХІІ (статті 1 цього Закону), становить правову основу для застосування всіх інших норм цього Закону.
У зв`язку із зазначеним при застосуванні статті 12 Закону № 2343-ХІІ у редакції, чинній до 19 січня 2013 року, обов`язковому врахуванню підлягає і стаття 1 цього Закону.
За такого правового регулювання спірних правовідносин Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що заборона застосування санкцій протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів стосується невиконання чи неналежного виконання грошових зобов`язань і зобов`язань щодо сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, податків і зборів (обов`язкових платежів), термін виконання яких настав до дати введення мораторію, і не поширюється на поточні зобов`язання (зобов`язання, які виникли після цієї дати) боржника. Боржник, стосовно якого порушено провадження про визнання банкрутом і введено мораторій на задоволення вимог кредиторів, звільняється від відповідальності лише за невиконання зобов`язань, щодо яких запроваджено мораторій. За поточними зобов`язаннями боржник відповідає на загальних підставах до прийняття господарським судом постанови про визнання його банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури.
5.6. З огляду на викладене, колегія суддів зазначає, що висновки судів попередніх інстанцій про необґрунтованість нарахування позивачем пені за зобов`язаннями жовтня 2017 року за період з 28.11.2017 по 23.01.2018 на загальну суму 185 616, 00 грн та за зобов`язаннями листопада 2017 року за період з 26.12.2017 по 23.01.2018 на загальну суму 208 457, 91 грн, не узгоджуються з наведеною правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною в постанові від 16.09.2020 у справі № 826/3106/18, а також в постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 5023/10655/11.
При цьому колегія суддів враховує, що підставами передачі справи № 826/3106/18 на розгляд Великої Палати Верховного Суду було визначено наявність виключної правової проблеми, що полягала у відсутності єдиного правового висновку Верховного Суду щодо дії мораторію по відношенню до підприємств, які перебувають у процедурі банкрутства, за фактом нарахування пені та штрафу за невиконання або неналежне виконання зобов`язань перед поточними кредиторами, що виникли після введення мораторію. В обґрунтування такої виключної правової проблеми було наведено, зокрема, правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 30.05.2018 у справі 26/48/09-910/2433/16, а також зазначено про те, що відсутність єдиної правової позиції щодо поширення дії мораторію, введеного відповідно до статті 12 Закону № 2343-ХІІ у редакції, яка діяла до 19 січня 2013 року, прослідковувалась на рівні Верховного Суду України (зокрема, постанови від 01 жовтня 2013 року у справі № 3-27гс13, від 12 березня 2013 року у справі № 3-71гс12 та від 18 грудня 2012 року у справі № 3-67гс12).
Правові позиції в згаданих постановах Верховного Суду України та Верховного Суду були враховані судами попередніх інстанцій в цій справі, що переглядається.
З огляду на наведене, колегією суддів також відхиляються доводи відповідача, викладені у відзиві на касаційну скаргу, про те, що рішеннями господарських судів у справах № 927/322/14, № 927/16/6б/13, № 927/698/18, № 927/697/18, № 927/206/18, встановлювались обставини про відсутність правових підстав щодо нарахування Акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" Акціонерному товариству "Облтеплокомуненерго" пені в період з 18.01.2013 по 23.01.2018 у зв`язку з дією мораторію на задоволення вимог кредиторів боржника відповідно до статті 12 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", введеного ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 18.01.2013 у справі № 927/16/6б/13 про банкрутство відповідача. Крім того, відповідно до частини 7 статті 75 Господарського процесуального кодексу України правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для господарського суду.
Отже, доводи касаційної скарги в цій частині колегія суддів вважає обґрунтованими, а рішення суддів попередніх інстанцій щодо відмови в стягненні 394 073, 91 грн - такими, що ухвалені з неправильним застосуванням норм статті 1 і 12 Закону № 2343-ХІІ у редакції, чинній до 19 січня 2013 року.
5.7. Іншою підставою касаційного оскарження Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" визначило пункт 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, оскільки вважає, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 04.05.2018 у справі №908/1453/14, від 04.02.2020 у справі №918/116/19, від 12.06.2018 у справі №922/1010/16 (щодо застосування частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України, частини 1 статті 233 Господарського кодексу України).
5.8. Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Відповідно до положень цієї норми, касаційний перегляд з указаних підстав може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
Визначення подібності правовідносин міститься у правових висновках, викладених у судових рішеннях Великої Палати Верховного Суду та об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.
Так, об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 27.03.2020 у справі № 910/4450/19 зазначила, що подібність правовідносин в іншій аналогічній справі визначається за такими критеріями: суб`єктний склад сторін спору, зміст правовідносин (права та обов`язки сторін спору) та об`єкт (предмет).