ПОСТАНОВА
Іменем України
18 грудня 2020 року
Київ
справа №807/203/16
адміністративне провадження №К/9901/13748/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючий - Стародуб О.П.,
судді - Єзеров А.А., Кравчук В.М.
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 10.05.2016 (суддя - Андрійцьо В.Д.) та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 14.09.2016 (судді - Коваль Р.Й., Гуляка В.В., Судова-Хомюк Н.М. ) у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області, начальника Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області Натуркач Руслани Павлівни, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_3, про визнання дій протиправними та скасування наказу, -
встановив:
У березні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив:
- визнати дії Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області в особі Комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації при Головному територіальному управлінні юстиції у Закарпатській області (надалі - Комісія) щодо розгляду скарги ОСОБА_3 на дії державного реєстратора Воловецького районного управління юстиції Закарпатської області ОСОБА_1 та начальника Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області при прийнятті наказу від 12.02.2016 №26/8 "Про розгляд заяви ОСОБА_3 " протиправними;
- визнати протиправним і скасувати наказ начальника Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області від 12.02.2016 №26/8 "Про розгляд заяви ОСОБА_3 ".
Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_5 була власником квартири АДРЕСА_1 (надалі - Квартира) відповідно до свідоцтва про право власності НОМЕР_1 від 21.12.2005, виданого Воловецькою селищною радою.
На підставі договору купівлі-продажу №1-110 від 02.03.2011, укладеного між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 та посвідченого державним нотаріусом Воловецької державної нотаріальної контори, право власності на Квартиру було зареєстровано 09.03.2011 за громадянином ОСОБА_3, що підтверджується витягом із Реєстру прав власності на нерухоме майно.
Надалі щодо Квартири між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 виникли судові спори і рішенням Воловецького районного суду Закарпатської області від 10.08.2012 у справі №704/523/2012 договір купівлі-продажу №1-110 від 02.03.2011, укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_3, було визнано недійсним.
Рішенням апеляційного суду Закарпатської області від 18.09.2012 рішення Воловецького районного суду від 10.08.2012 змінено, доповнено резолютивну частину абзацом наступного змісту: "Допустити двосторонню реституцію. Відновити за ОСОБА_5 право власності на квартиру АДРЕСА_1, стягнувши з неї на користь ОСОБА_3 вартість цієї квартири в сумі 38716 гривень.".
На підставі рішення апеляційного суду Закарпатської області від 18.09.2012 та рішення Воловецького районного суду Закарпатської області від 10.08.2012 у справі №704/523/2012, гр. ОСОБА_5 звернулася до реєстраційної служби Воловецького районного управління юстиції для проведення державної реєстрації права власності на об`єкт нерухомого майна - квартиру за адресою: АДРЕСА_1 .
21.10.2014 позивачем прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за №16640333.
Крім того, було погашено запис про право власності в Реєстрі прав на нерухоме майно від 21.10.2014 на підставі рішення Воловецького районного суду по справі №704/523/2012, у зв`язку із визнанням договору купівлі-продажу недійсним, що підтверджується листом сектору державної реєстрації речових прав на нерухоме майно Воловецького районного управління юстиції від 09.02.2016 №08.3.14.
Згідно зазначеного листа позивачем було здійснено дії щодо пошуку відомостей щодо наявності майна (квартири) в іпотеці, забороні на відчуження, які були відсутні в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, Державному реєстрі іпотек та Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна (далі - Реєстри).
Судами встановлено, що відомості у вказаних Реєстрах при пошуку інформації щодо заборони на відчуження майна були відсутні, але позивачем при проведенні державної реєстрації права було долучено до матеріалів реєстраційної справи виконавчий лист за №704/523/2012, який виданий Воловецьким районним судом від 24.10.2012 про стягнення з громадянки ОСОБА_5 вартості оспорюваної квартири.
На підставі виконавчого листа відділом Державної виконавчої служби Воловецького районного управління юстиції 26.10.2012 винесено постанову про відкриття виконавчого провадження, а 09.11.2012 державним виконавцем винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження.
08.02.2016 гр. ОСОБА_3 звернувся до Комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації при Головному територіальному управлінні юстиції у Закарпатській області (далі - Комісія) зі скаргою, в якій він оскаржував неправомірні, на його думку, дії державного реєстратора Воловецького районного управління юстиції Закарпатської області ОСОБА_1, та просив визнати недійсним видане свідоцтво про право власності на об`єкт нерухомого майна - квартиру.
11.02.2016 на засіданні Комісії розглянуто вказану скаргу, заслухано думку скаржника та членів Комісії щодо дій державного реєстратора стосовно вчинення ним державної реєстрації права власності на нерухоме майно, та прийнято рішення про визнання дій позивача неправомірними, що було оформлено Протоколом Комісії за №1 від 11.02.2016 та висновком Комісії від 12.02.2016 щодо поданої скарги.
Згідно висновку Комісії, підставою для визнання дій державного реєстратора ОСОБА_1 неправомірними стало те, що ним було порушено вимоги п. 2 ст. 9 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" від 01.07.2004 №1952-IV (який був чинний на час здійснення державної реєстрації).
На підставі висновку Комісії було винесено наказ від 12.02.2016 №26/8 про задоволення скарги гр. ОСОБА_3, яким визнано дії державного реєстратора ОСОБА_1 неправомірними.
Водночас, позивача не було притягнуто до дисциплінарної відповідності, у зв`язку з тим, що на виконання вимог абзацу третього 3 пункту другого розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та деяких інших законодавчих актів України щодо децентралізації повноважень з державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" від 26.11.2015 №834-VIII територіальні органи, утворені Міністерством юстиції України в установленому законодавством порядку, припиняють надання послуг у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень на території відповідних адміністративно-територіальних одиниць за рішенням Кабінету Міністрів України, прийнятим у разі забезпечення виконавчими органами міських рад міст обласного та/або республіканського Автономної Республіки Крим значення, Київською, Севастопольською міськими, районними, районними у містах Києві та Севастополі державними адміністраціями реалізації повноважень у сфері державної реєстрації, але не пізніше 30 квітня 2016 року.
Не погоджуючись з діями та рішеннями відповідача, прийнятими за наслідками розгляду скарги ОСОБА_3, позивач звернувся до суду з цим позовом.
В обгрунтування позовних вимог посилався на те, що під час проведення державної реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_5 він діяв у межах наданих йому повноважень та у чіткій відповідності до вимог Закону, а тому висновки Комісії та оскаржуваний наказ є протиправними.
Крім того посилався на те, що Комісією було грубо порушено процедуру розгляду заяви ОСОБА_3, зокрема щодо повідомлення позивача про її розгляд та надіслання копії скарги, що на думку позивача, позбавило його права подати письмові пояснення по суті скарги, які могли суттєво вплинути на прийняте рішення.
Постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 10.05.2016, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 14.09.2016, у задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суди попередніх інстанцій виходили з того, що на час прийняття рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень відносно об`єкта нерухомого майна - квартири позивачем мало бути звернуто увагу на наявність відкритого виконавчого провадження, на підставі рішення апеляційного суду Закарпатської області від 18.09.2012, яким було допущено двосторонню реституцію та прийнято рішення про стягнення вартості квартири з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 у сумі 38 716 грн, а згідно цього виконавчого провадження було накладено арешт на квартиру та застосовано захід примусового виконання рішення у виді стягнення з пенсії боржника ОСОБА_5 у розмірі 20% з усіх видів заробітку (постанова про звернення стягнення на пенсію боржника від 11.04.2013 ВП № 35126051).
Суди виходили з того, що позивач повинен був врахувати накладення арешту на нерухоме майно та невиконання умов відносно погашення у повному обсязі заборгованості з боржника (стаття 70 Закону України "Про виконавче провадження"), оскільки невиконання умов щодо сплати коштів вартості квартири та відсутності підтверджуючого документа є підставою для прийняття рішення щодо відмови у проведенні державної реєстрації прав на Квартиру.
Враховуючи, що позивачем не надано будь-яких доказів щодо перевірки та встановлення відповідності заявлених ОСОБА_5 прав і поданих документів вимогам законодавства, а також перевірки відсутності суперечності між поданими документами, зокрема, шляхом надсилання запитів до виконавчої служби, бюро технічної інвентаризації тощо, суди дійшли висновку, що оскаржувані дії та наказ відповідачів є законними та обґрунтованими, оскільки містять обставини вчинення позивачем дії, яка є порушенням вимог передбачених статтею 9 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та пункту 15 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2013 №868 (чинних на час здійснення державної реєстрації).
Відхиляючи доводи позовної заяви щодо порушення Комісією процедури розгляду скарги, суди виходили з того, що на виконання приписів Положення про Комісію з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 12.01.2016 №37/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 13.01.2016 за №42/28172 відповідач направляв лист від 09.02.2016 за №В-50/02-22/04.3 до Воловецького районного управління юстиції про надання інформації стосовно викладеного у поданій ОСОБА_3 заяві щодо неправомірних дій державного реєстратора ОСОБА_1, а 10.02.2016 засобами електронної пошти на адресу сектору державної реєстрації речових прав на нерухоме майно Воловецького районного управління юстиції було надіслано повідомлення про те, що відбудеться засідання Комісії та повідомлено про можливість взяти участь у її засіданні державного реєстратора, який провів державну реєстрацію права власності відносно зазначеного у скарзі майна.
При цьому на адресу Комісії від позивача заяв про перенесення засідання Комісії чи інших заяв не надходило. Крім того, в ході судового розгляду позивачем не вказано які пояснення чи докази, що не були подані ним на засідання Комісії, могли суттєво вплинути на її рішення.
З ухваленими судовими рішеннями не погодився позивач, звернувся з касаційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права просив скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
В обґрунтування касаційної скарги посилається на те, що судами попередніх інстанцій неповно встановлено обставини справи, не надано їм належної правової оцінки, що призвело до ухвалення помилкових судових рішень.
Заперечуючи проти касаційної скарги ГТУЮ у Закарпатській області та ОСОБА_3 просили у її задоволенні відмовити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права суд приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних мотивів та передбачених законом підстав.
Згідно з частиною другою статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Так, предметом спору у цій справі є оцінка правомірності дій відповідача та спірного наказу за результатами розгляду скарги на дії позивача, як державного реєстратора.
Спірні правовідносини врегульовані положеннями Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" від 01.07.2004 №1952-IV (далі - Закон №1952 в редакції на час виникнення спірних правовідносин) та Порядку розгляду скарг у сфері державної реєстрації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 (далі - Порядок №1128), який визначає процедуру розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації, територіального органу Мін`юсту (суб`єкт оскарження), що здійснюється Мін`юстом та його територіальними органами (суб`єкт розгляду скарги).
Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 37 Закону №1952-IV рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації прав можуть бути оскаржені до Міністерства юстиції України, його територіальних органів або до суду.
Міністерство юстиції України розглядає скарги: 1) на рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав (крім випадків, коли таке право набуто на підставі рішення суду, а також коли щодо нерухомого майна наявний судовий спір); 2) на рішення, дії або бездіяльність територіальних органів Міністерства юстиції України.