ф
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 листопада 2020 року
м. Київ
справа №826/14921/18
адміністративне провадження №К/9901/20142/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Загороднюка А.Г.,
суддів: Єресько Л.О., Калашнікової О.В.,
перевіривши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 30 червня 2020 року (судді: Земляна Г. В., Беспалов О. О., Мєзєнцев Є. І.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Служби безпеки України про зобов`язання вчинити дії,
УСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування.
ОСОБА_1 (далі позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Служби безпеки України (далі відповідач, СБУ), у якому просив суд зобов`язати службових осіб Департаменту контррозвідувального захисту інтересів держави Служби безпеки України на підставі адвокатського запиту адвоката Кравченка А.В., який діє в інтересах ОСОБА_1 від 02 серпня 2018 року № 9/2 у порядку статті 24 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05 липня 2012 року № 5076-VI (далі Закон № 5076-VI) вчинити дії, надати адвокату Кравченку А.В. нижчевикладені відомості:
- письмово повідомити, які саме заходи були проведені службовими особами Служби безпеки України з метою збору інформації щодо громадянина ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1, що у подальшому передана у грудні 2014 року ФБР США та отримання якої Департамент юстиції США підтверджує у своєму запиті про надання міжнародної правової допомоги від вересня 2015 року;
- письмово надати відомості щодо правових підстав для проведення вказаних вище заходів та положень чинного законодавства України, якими керувались службові особи Служби безпеки України під час їх проведення.
В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на те, що адвокатом Кравченком А. М. направлено до Служби безпеки України в особі Департаменту контррозвідувального захисту інтересів держави у сфері інформаційної безпеки запит від 02 серпня 2018 року № 9/2. Отримана за наслідками розгляду вказаного адвокатського запиту відповідь, на переконання позивача, свідчить про ухилення відповідача від надання належної інформації на поставлені в запиті питання. Позивач звернувся до суду з вказаним позовом, оскільки вважає, що відповідачем не було забезпечено його право на отримання інформації в порядку Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність".
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 лютого 2020 року адміністративний позов задоволено. Зобов`язано Службу безпеки України в особі Департаменту контррозвідувального захисту інтересів держави у сфері інформаційної безпеки (01601, м. Київ, вул. Володимирська, 33, код ЄДРПОУ 00034074) надати відповідь на питання, зазначені в адвокатському запиті ОСОБА_2 від 02.08.2018 № 9/2 в інтересах ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ).
Суд дійшов висновку про те, що відповідачем не надано жодної відповіді на питання, які зазначені в адвокатському запиті від 02 серпня 2018 року № 9/2, з огляду на що позовні вимоги визнані судом першої інстанції обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню шляхом зобов`язання Служби безпеки України надати відповідь на питання, зазначені в адвокатському запиті ОСОБА_2 від 02 серпня 2018 року № 9/2.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 30 червня 2020 року скасавано рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 лютого 2020 року. Провадження у справі за № 826/14921/18 за позовом ОСОБА_1 до Служби безпеки України про зобов`язання вчинити дії закрито.
Суд апеляційної інстанції враховуючи правові висновки Великої Палати Верховного Суду у постановах від 29 квітня 2020 року у справі № 826/2106/17 (провадження № 11-1055апп19) та від 16 січня 2019 року у справі № 686/23317/13-а (провадження № 11-1193апп18), які зроблені в подібних правовідносинах та висновки викладені у постанові Верховного Суду від 17 жовтня 2019 року по справі № 826/11699/18 (адміністративне провадження № К/9901/16573/19) дійшов висновку, що цей спір не належить до юрисдикції адміністративних судів, а тому висновок суду першої інстанції про підсудність цієї справи адміністративному суду та наявність підстав для задоволення адміністративного позову, був помилковим.
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги.
У касаційній скарзі скаржник вказує на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить оскаржуване судове рішення скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Скаржник стверджує, що виконання Україною запиту США про міжнародну-правову допомогу здійснювалося не в рамках кримінального провадження. Отже, порушене право не може бути захищене шляхом звернення до суду у порядку, передбаченому КПК України. Відповідно судом апеляційної інстанції безпідставно відкинуто посилання представника позивача на позицію Великої Палати Верховного Суду, відображену у постанові від 08 квітня 2020 року у справі №826/7244/18.
Позиція інших учасників справи.
Від відповідача до суду надійшов відзив на касаційну скаргу позивача, в якому він просить відмовити у задоволенні касаційної скарги позивача та залишити рішення суду апеляційної інстанції без змін.
Рух касаційної скарги.
Ухвалою Верховного Суду від 27 жовтня 2020 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 30 червня 2020 року.
Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 18 листопада 2020 року зазначену адміністративну справу призначив до розгляду.
Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи.
Адвокатом Кравченком А.М. на підставі договору про надання правової допомоги від 29 листопада 2016 року № 1/12 надається правова допомога ОСОБА_1 .
Адвокатом ОСОБА_2 02 серпня 2018 року направлено до Служби безпеки України в особі Департаменту контррозвідувального захисту інтересів держави у сфері інформаційної безпеки адвокатський запит № 9/2.
У адвокатському запиті адвокат просив:
1. Письмово повідомити, які саме заходи були проведені службовими особами Служби безпеки України з метою збору інформації про громадянина України України ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, що у подальшому була передана у грудні 2014 року до ФБР США та отримання якої Департамент юстиції США підтверджує у своєму запиті про надання міжнародної правової допомоги від 12 вересня 2015 року.
2. Письмово надати відомості щодо правових підстав для проведення вказаних вище заходів та положень чинного законодавства України, яким керувались службові особи Служби безпеки України під час їх проведення.
3. Відповідь за результатами розгляду адвокатського запиту та копії запитуваних документів направити за адресою: АДРЕСА_2, тел. НОМЕР_1 .
Відповідачем 09 серпня 2018 року надано відповідь на зазначений адвокатський запит за № 30/2/3/К-161/14/8260, у якому повідомлялося, що співробітниками Служби безпеки України за дорученням Генеральної прокуратури України у 2009 та 2015-2016 роках у передбаченому кримінальним процесуальним законодавством України порядку виконувались запити правоохоронних органів Сполучених Штатів Америки у кримінальних справах щодо комп`ютерних злочинів. Згідно з вимогами частини першої статті 545 КПК України Генеральна прокуратура України є центральним органом України у міжнародному співробітництві під час розгляду та виконання запитів іноземних компетентних органів.
Також, у вищезазначеній відповіді зазначено про те, що у ході виконання вказаних міжнародних запитів СБ України відповідно до вимог чинного законодавства, у тому числі договору між Україною та Сполученими Штатами Америки про взаємну правову допомогу в кримінальних справах від 22 липня 1998 року, проведено обшуки за місцями реєстрації, проживання та ведення ОСОБА_1 підприємницької діяльності, під час яких вилучено запитувані іноземною стороною предмети та документи.
Документальні матеріали виконаних міжнародних запитів, а також предмети, вилучені в ході їх виконання, скеровано до Генеральної прокуратури України.
Також у даній відповіді зазначено про відсутність в Департаменті інформації щодо проведення оперативно-розшукових заходів у зв`язку з такими запитами.
Вважаючи, що вказаний лист не містить відповіді на питання, поставлені в адвокатському запиті, позивач звернувся з цим позовом до суду за їх захистом.
Норми права, якими керувався суд касаційної інстанції та висновки суду за результатами розгляду касаційної скарги.
Предметом судового контролю у цій справі є зобов`язання службових осіб Департаменту контррозвідувального захисту інтересів держави Служби безпеки України на підставі адвокатського запиту адвоката Кравченка А.В., який діє в інтересах ОСОБА_1 від 02 серпня 2018 року № 9/2 у порядку статті 24 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність".
Гарантоване Конституцією і регламентоване законами України право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб передбачає можливість вибору форми та порядку захисту стверджуваного порушення своїх прав чи інтересів, часу звернення до суду. Кожен вільний у виборі способу захисту свого права, а у випадках, визначених процесуальним законом, місцезнаходження суду.
Водночас право на оскарження в розрізі положень частин першої, другої статті 55 та частини третьої статті 124 Основного Закону України про захист прав і свобод людини і громадянина судом, про гарантування права на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб те, що юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення, а у передбачених законом випадках й на розгляд інших справ, зобов`язує кожного, хто вважає, що його право порушено, звертатися до суду, встановленого законом, тобто до того суду, який наділений повноваженнями на розгляд таких справ. Якщо особа вирішила захистити своє право в суді, який не має юрисдикції на розгляд такої справи, суд, до якого вона звернулася за захистом, повинен ухвалити відповідне рішення з висновком про порушення правил предметної юрисдикції й рекомендувати звернутися до суду, якому підсудний спір. Мірилом для такого висновку має бути істинна фактична та правова оцінка, кваліфікація суті (змісту) спірних правовідносин; визначення, яке право, ким і вимоги яких матеріально-правових норм були порушені. На визначення суті спірних правовідносин не повинна впливати інтерпретація їх автором звернення до суду, якщо із сукупності фактичних передумов об`єктивно можливо визначити правову природу спірних правовідносин.
У цьому місці в контексті обставин справи, що переглядається, доречно послатися на актуальну й натепер мотивацію Рішення Конституційного Суду України від 23 травня 2001 року № 6рп/2001, у якому суд на підставі чинного на той час законодавства роз`яснив, що кримінальне судочинство - це врегульований нормами КПК порядок діяльності органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду (судді) щодо порушення, розслідування, розгляду та вирішення кримінальних справ, а також діяльність інших учасників кримінального процесу - підозрюваних, обвинувачених, підсудних, потерпілих, цивільних позивачів і відповідачів, їх представників та інших осіб з метою захисту своїх конституційних прав, свобод і законних інтересів. Захист прав і свобод людини не може бути надійним без надання їй можливості під час розслідування кримінальної справи оскаржити до суду окремі процесуальні акти, дії чи бездіяльність органів дізнання, попереднього слідства та прокуратури. Але таке оскарження може здійснюватися в порядку, встановленому згаданим вище Кодексом, оскільки діяльність посадових осіб, як і діяльність суду, має свої особливості та не належить до управлінської сфери. Із цього слідує, що органи дізнання, слідства та прокуратури під час здійснення ними досудового розслідування виконують не владні управлінські функції, а владні процесуальні функції. Такі дії не є способом реалізації посадовими особами органів прокуратури та досудового розслідування своїх владних управлінських функцій, а є наслідком виконання ними функцій, обумовлених завданнями кримінального судочинства.
Верховний Суд зазначає, що ініційований позивачем спір містить вимоги про порушення права на отримання інформації та низку документів, якими володіє СБУ, якою проведено обшуки за місцями реєстрації, проживання та ведення ОСОБА_1 підприємницької діяльності, під час яких вилучено запитувані іноземною стороною предмети та документи, як розпорядник інформації і яку вона створила (набула) в рамках надання міжнародної правової допомоги іноземній державі під час здійснення на території останньої кримінального провадження.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 29 квітня 2020 року у справі № 826/2106/17 черговий раз наголосила, що рішення, прийняті суб`єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України. Для реалізації кожним конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб`єктів у сфері управлінської діяльності в Україні утворено систему адміністративних судів.
Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (частина перша статті 2 КАС України).
Пункти 1-3 частини першої статті 4 КАС України адміністративною справою визначають переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому:
хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або
хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або
хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи,
а адміністративним судом - суд, до компетенції якого цим Кодексом віднесено розгляд і вирішення адміністративних справ.
За правилами пункту 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
У розумінні положень пункту 2 частини шостої статті 12 КАС України до юрисдикції адміністративних судів належать справи щодо оскарження бездіяльності суб`єкта владних повноважень або розпорядника інформації щодо розгляду звернення або запиту на інформацію;
Юрисдикція адміністративних судів не поширюється на справи, що мають вирішуватися в порядку кримінального судочинства (пункт 2 частини другої статті 19 КАС України).
У Преамбулі Закону України "Про інформацію" від 02 жовтня 1992 року № 2657-ХІІ (далі - Закон № 2657-ХІІ) записано, що цей Закон регулює відносини щодо створення, збирання, одержання, зберігання, використання, поширення, охорони, захисту інформації.
За частиною першою статті 1 Закону № 2657-ХІІ під документом розуміється матеріальний носій, що містить інформацію, основними функціями якого є її збереження та передавання у часі та просторі; під поняттям захист інформації - сукупність правових, адміністративних, організаційних, технічних та інших заходів, що забезпечують збереження, цілісність інформації та належний порядок доступу до неї; за терміном інформація - будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді; а під суб`єктом владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, інший суб`єкт, що здійснює владні управлінські функції відповідно до законодавства.
Відповідно до частини першої статті 2 цього Закону основними принципами інформаційних відносин є: гарантованість права на інформацію; відкритість, доступність інформації, свобода обміну інформацією; правомірність одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації; захищеність особи від втручання в її особисте та сімейне життя.
За статтею 5 Закону № 2657-ХІІ кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів. Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.
Згідно з абзацами другим-четвертим частини першої статті 6 цього Закону право на інформацію забезпечується: створенням механізму реалізації права на інформацію; створенням можливостей для вільного доступу до статистичних даних, архівних, бібліотечних і музейних фондів, інших інформаційних банків, баз даних, інформаційних ресурсів; обов`язком суб`єктів владних повноважень інформувати громадськість та засоби масової інформації про свою діяльність і прийняті рішення.
За частиною другою цією статті право на інформацію не є абсолютним чи безумовним. Це право може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку, з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.
У статті 10 наводиться перелік видів інформації, а в наступних статтях розкривається зміст цих видів інформації. Зокрема, згідно зі статтею 17 цього Закону під правовою інформацією розуміються будь-які відомості про право, його систему, джерела, реалізацію, юридичні факти, правовідносини, правопорядок, правопорушення і боротьбу з ними та їх профілактику тощо. Джерелами правової інформації є Конституція України, інші законодавчі і підзаконні нормативно-правові акти, міжнародні договори та угоди, норми і принципи міжнародного права, а також ненормативні правові акти, повідомлення засобів масової інформації, публічні виступи, інші джерела інформації з правових питань. З метою забезпечення доступу до законодавчих та інших нормативних актів фізичним та юридичним особам держава забезпечує офіційне видання цих актів масовими тиражами у найкоротші строки після їх прийняття.
На перший погляд, за зовнішніми, формальними, буквальними вираженнями загального нормативного визначення поняття "інформація" як будь-яких відомостей та/або даних, зафіксованих на певних (матеріальних чи електронних) носіях, наче не відрізняються від поняття "відомості" чи "обставини", які виникають, створюються, здобуваються та закріплюються в межах кримінально-правових відносин, під час кримінального провадження із переслідування особи, яка вчинила діяння заборонене законом про кримінальну відповідальність.
У межах кримінального провадження, яке складається зі стадій досудового розслідування і судового провадження, під час здійснення процесуальних дій у зв`язку із вчиненням діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, здобуваються, фіксуються й оформляються відомості та документи про фактичний й юридичний склад діяння, яке посягає на об`єкти захисту права.
Проте відомості про кримінальне правопорушення (про злочин), обставини його скоєння, про процесуальні дії у зв`язку із вчиненням такого діяння, про конкретний склад суб`єктів одного чи кількох кримінальних проваджень, про статус, права та обов`язки учасників таких відносин, про стадії та етапи кримінального провадження, про оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів досудового розслідування чи прокурора під час досудового розслідування, про порядок вчинення процесуальних дій, пов`язаних з наданням міжнародної правової допомоги на території України та оскарження рішення, дій чи без діяльності органів державної влади, їх посадових осіб у зв`язку з наданням такої допомоги та інші відомості, які охоплюються предметом кримінально-правового регулювання, за змістом, значенням, сферою виникнення та функціонування, за причинами виникнення, за правовим механізмом регулювання цих відносин, за способом і джерелами встановлення відомостей про вчинення забороненого нормами закону України про кримінальну відповідальність діяння, або виконання процесуальний дій у зв`язку із вчиненням діяння, не можуть ототожнюватися й охоплюватися загальним поняттям інформації в сенсі положень Закону № 2657-ХІІ.