ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 жовтня 2020 року
м. Київ
Справа № 922/4147/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Волковицька Н. О. - головуючий, Могил С. К., Случ О. В.,
секретар судового засідання - Мельникова Л. В.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця Сторожева Валерія Григоровича
на рішення Господарського суду Харківської області від 04.03.2020 і постанову Східного апеляційного господарського суду від 10.06.2020 у справі
за позовом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській, Донецькій та Луганській областях
до Фізичної особи підприємця Сторожева Валерія Григоровича
про розірвання договору та повернення майна
(уповноважені представники сторін у судове засідання не з`явилися)
1. Короткий зміст позовних вимог і заперечень
1.1. У грудні 2019 року Регіональне відділення Фонду державного майна України по Харківській, Донецькій та Луганській області (далі - Фонд) звернулося до господарського суду Харківської області з позовом до фізичної особи-підприємця Сторожева Валерія Григоровича, в якому просить суд:
- розірвати договір купівлі-продажу від 16.09.2004 № 1041, укладений між Фондом та фізичною особою - підприємцем Сторожевим Валерієм Григоровичем, посвідчений приватним нотаріусом Чугуївського нотаріального округу Алексик Т. В. за реєстровим №1953 на об`єкт незавершеного будівництва - "Овочесховище і продсховище", за адресою: Харківська область, м. Чугуїв, мрн. "Авіатор" (в/ч А-0183 Військово - повітряних сил Збройних сил України) (далі - спірний договір);
- зобов`язати фізичну особу-підприємця Сторожева Валерія Григоровича повернути об`єкт незавершеного будівництва до державної власності, а саме -Фонду, за актом приймання-передачі у відповідності до Порядку повернення у державну (комунальну) власність об`єктів приватизації в разі розірвання або визнання недійсними договорів купівлі-продажу таких об`єктів, затвердженого Наказом Фонду державного майна України від 18.10.2018 № 1331, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27.11.2018 за № 1338/32790;
- стягнути з фізичної особи-підприємця Сторожева Валерія Григоровича на користь Фонду витрати зі сплати судового збору у сумі 3 842, 00 грн.
1.2. В обґрунтування позову позивач, посилаючись на положення статті 27 Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна" зазначив, що строк виконання пунктів 5.3, 5.4 договору закінчився, додаткова угода щодо його продовження не укладалася, а тому покупець не виконав свої зобов`язання, які передбачені умовами договору у визначений термін, що ураховуючи положення пункту 7.3 спірного договору є підставою для його розірвання та повернення майна до державної власності.
2. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
2.1. Рішенням Господарського суду Харківської області від 04.03.2020 у справі № 922/4147/19 (суддя Пономаренко Т. О.), залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 10.06.2020 (Радіонова О. О. - головуючий, судді Гребенюк Н. В., Чернота Л. Ф.) позов задоволено повністю; розірвано договір купівлі-продажу від 16.09.2004 № 1041, укладений між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Харківській області та фізичною особою-підприємцем Сторожевим Валерієм Григоровичем, посвідчений приватним нотаріусом Чугуївського нотаріального округу Алексик Т. В. за реєстровим № 1953 на об`єкт незавершеного будівництва - "Овочесховище і продсховище", за адресою: Харківська область, м. Чугуїв, мрн. "Авіатор" (в/ч А-0183 Військово-повітряних сил Збройних сил України); зобов`язано фізичну особу-підприємця Сторожева Валерія Григоровича повернути об`єкт незавершеного будівництва до державної власності, а саме - Регіональному відділенню Фонду державного майна України по Харківській, Донецькій та Луганській областях за актом приймання-передачі у відповідності до Порядку повернення у державну (комунальну) власність об`єктів приватизації в разі розірвання або визнання недійсними договорів купівлі-продажу таких об`єктів, затвердженого Наказом Фонду державного майна України від 18.10.2018 № 1331, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 27.11.2018 за № 1338/32790; стягнуто з фізичної особи-підприємця Сторожева Валерія Григоровича на користь Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській, Донецькій та Луганській областях витрати зі сплати судового збору в розмірі 3 842,00 грн.
2.2. Судові рішення арґументовано тим, що відповідачем не виконувались умови спірного договору, а саме пункти 5.3, 5.4 договору, що є підставою для його розірвання на підставі положень пункту 7.3 договору та повернення майна державі.
3. Короткий зміст касаційної скарги і заперечення на неї
3.1. Не погоджуючись із рішенням Господарського суду Харківської області від 04.03.2020 і постановою Східного апеляційного господарського суду від 10.06.2020 у справі № 922/4147/19, фізична особа-підприємець Сторожев Валерій Григорович звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить рішення та постанову скасувати, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
3.2. За змістом касаційної скарги її подано на підставі положень пунктів 1, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній з 08.02.2020) (далі - ГПК України).
3.3. В обґрунтування підстави касаційного оскарження передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, скаржник наголошує на неправильному застосуванні судами попередніх інстанцій норм матеріального права, а саме положень статей 546, 549, 610, 611, 612, 651 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статей 188, 230 Господарського кодексу України (далі - ГК України), статті 26 Закону України "Про приватизацію державного та комунального майна", а також статей 20, 202 ГПК України. Так, на думку скаржника, суди попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях застосували зазначені норми права, без урахування правових позицій, викладених у постанові Верховного Суду України у справі № 6-75цс13 та у постановах Верховного Суду від 07.08.2018 у справі № 910/22259/17, від 14.08.2018 у справі № 910/22454/17, від 28.08.2018 у справі № 910/20932/17, від 02.10.2018 у справі № 910/21033/17, від 16.10.2018 у справі № 910/3568/18, від 19.02.2019 у справі № 910/4427/18, від 03.12.2019 у справі № 910/5001/19.
Крім того, як ще одну підставу касаційного оскарження скаржник зазначає передбачену пунктом 4 частини 2 статті 287 ГПК України, та вказує на таке.
По-перше, згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, щодо відповідача - фізичної особи-підприємця Сторожева Валерія Григоровича значяться відомості припинення підприємницької діяльності 24.04.2014. Таким чином, на думку скаржника, судами попередніх інстанцій хибно визначено суб`єктний склад відповідача у цій справі, зазначивши його як фізичну особу-підприємця, адже статус та діяльність його припинено у 2014 році. Посилаючись на положення статті 20 ГПК України скаржник наголошує, що спір у цій справі повинен вирішуватися за правилами іншої юрисдикції.
По-друге, скаржник наголошує, що судом першої інстанції порушено норми процесуального права, адже справу розглянуто за відсутності відповідача, не повідомленого належним чином про дату, час та місце судового засідання. Скаржника зауважує, що 24.04.2014 стан суб`єкта господарювання було припинене, як і відомості щодо адреси відповідача: Харківська область, Чугуївський район, с. Коробочкино, вул. Жовтнева, буд. 233. Крім цього, скаржник звертає увагу, що відповідач змінив місце проживання та реєстрації на нову адресу: Харківська область, м. Чугуїв, вул. Гагаріна, 28/16.
У відзиві на касаційну скаргу Фонд просить відмовити у її задоволенні, рішення та постанову залишити без змін, оскільки оскаржувані судові рішення є законними, повністю обґрунтованими і прийнятими із дотриманням норм матеріального та процесуального права.
4. Розгляд касаційної скарги і позиція Верховного Суду
4.1. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та запереченнях на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не може бути задоволена з таких підстав.
4.2. Як свідчать матеріали справи та установили суди попередніх інстанцій, 16.09.2004 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Харківській області (продавець) та фізичною особою - підприємцем Сторожевим Валерієм Григоровичем (покупець) укладено договір купівлі-продажу № 1041 об`єкта незавершеного будівництва, за умовами пункту 1.1 якого продавець зобов`язується передати у власність покупцеві об`єкт незавершеного будівництва "Овочесховище і продсховище", за адресою: Харківська область, м. Чугуїв, мрн. "Авіатор", розташований на земельній ділянці розміром орієнтовно 0,25 га, а покупець зобов`язується прийняти об`єкт незавершеного будівництва і сплатити за нього ціну відповідно до умов, що визначені в цьому договорі.
Відповідно до пункту 1.4 спірного договору зазначений в цьому договорі об`єкт продано за 22 800,00 грн з урахуванням ПДВ, у тому числі ПДВ 3 800,00 грн.
Пунктом 4.1. спірного договору визначено, що кожна сторона зобов`язується виконувати обов`язки, покладені на неї цим договором та сприяти другій стороні у виконанні її обов`язків.
Відповідно до пункту 5.3. спірного договору, покупець зобов`язаний протягом 1 (одного) року з дати нотаріального посвідчення договору купівлі - продажу об`єкта вжити заходів згідно з чинним законодавством щодо переоформлення права замовника і права користування земельною ділянкою під об`єктом з відповідною місцевою радою та розпочати будівництво об`єкта.
Згідно з пунктом 5.4. спірного договору, покупець зобов`язаний завершити будівництво та ввести об`єкт в експлуатацію протягом 5 (п`яти) років з дати нотаріального посвідчення цього договору.
У пункті 7.3. спірного договору сторони погодили, що у разі невиконання покупцем умов, які передбачені пунктами 5.1- 5.7 цього договору, продавець має право в установленому порядку на розірвання договору, стягнення відшкодування завданих збитків у цінах, діючих на момент розірвання договору, та повернення об`єкта приватизації у власність продавця.
16.09.2004 спірний договір посвідчено приватним нотаріусом Чугуївського нотаріального округу Алексик Т .В. та зареєстрований в реєстрі за № 1953.
Отже, зважаючи на п`ятирічний термін виконання зобов`язань, визначений умовами договору, відповідач повинен був завершити будівництво та ввести об`єкт в експлуатацію до 16.09.2009.
Водночас, згідно з умовами пункту 5.8. спірного договору, у разі неможливості завершення будівництва в установлені строки при наявності відповідних обґрунтувань строки завершення будівництва можуть бути змінені за рішенням продавця та відповідної місцевої Ради шляхом укладання додаткової угоди.
Так, 24.12.2009 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Харківській області та фізичною особою - підприємцем Сторожевим Валерієм Григоровичем укладено договір про зміни № 1 до договору № 1041 від 16.09.2004, яким внесені зміни до пунктів 5.3., 5.4. договору та викладено їх у наступній редакції: "покупець зобов`язаний вжити заходів згідно з чинним законодавством щодо переоформлення права замовника і права користування земельною ділянкою під об`єктом з відповідною місцевою радою та розпочати будівництво до 21.09.2014; покупець зобов`язаний завершити будівництво об`єкта до 21.09.2014".
У подальшому, 15.09.2014 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Харківській області та Фізичною особою - підприємцем Сторожевим Валерієм Григоровичем укладено договір про зміни № 2 до договору № 1041 від 16.09.2004, яким внесені зміни до пунктів 5.3., 5.4. договору та викладено їх у наступній редакції: "покупець зобов`язаний вжити заходів згідно з чинним законодавством щодо переоформлення права замовника і права користування земельною ділянкою під об`єктом з відповідною місцевою радою та розпочати будівництво до 21.09.2019; покупець зобов`язаний завершити будівництво об`єкта до 21.09.2019 року".
Відповідно до пункту 6.1. спірного договору, продавець зобов`язаний передати покупцю об`єкт приватизації у встановлений в договорі термін та контролювати виконання умов договору до повного виконання покупцем всіх його зобов`язань.
На виконання умов договору та у відповідності до вимог Порядку контролю за виконанням умов договорів купівлі-продажу об`єктів приватизації державними органами приватизації, позивачем здійснювались поточні перевірки виконання покупцем умов договору купівлі-продажу.
05.08.2019 на адресу відповідача направлено повідомлення про проведення перевірки від 05.08.2019 вих. №20.04.00599, яким повідомлено відповідача про те, що 23.09.2019 позивачем буде розпочато перевірку виконання покупцем приватизаційних умов, визначених договором № 1041 від 16.04.2004 безпосередньо на об`єкті приватизації та повідомлено про необхідність надання до Регіонального відділення інформації щодо стану виконання зобов`язань, зазначених у розділі 5 договору, протягом 10 календарних днів з моменту одержання повідомлення.
23.09.2019 за результатами проведеної перевірки, представниками Фонду складено акт № 10 поточної перевірки невиконання умов договору купівлі-продажу об`єкта незавершеного будівництва від 23.09.2019 та встановлено, що покупцем не виконані умови пунктів 5.3., 5.4. договору, в порушення пункту 5.6. договору - документи не подано; в порушення пунктів 5.5., 5.7. договору - стан виконання встановити неможливо. Покупець на поточну перевірку не з`явився.
Фонд зазначаючи, що строк виконання пунктів 5.3., 5.4 договору сплив, додаткова угода щодо його продовження не укладалася, а отже покупець не виконав свої зобов`язання, які передбачені умовами договором купівлі-продажу у визначений термін, що є підставою для розірвання договору та повернення майна до державної власності звернувся до господарського суду з позовом у цій справі.
4.3. Питання права касаційного оскарження урегульовано статтею 287 ГПК України, частиною 2 якої встановлено підстави касаційного оскарження судових рішень виключно у випадках, визначених цією процесуальною нормою.
Такі процесуальні обмеження щодо касаційного оскарження судових рішень не суперечать положенням Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), яка відповідно до частини 1 статті 9 Конституції України застосовується судами України як частина національного законодавства, і відповідають практиці Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), яка згідно зі статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" застосовується судами як джерело права.
Відповідно до практики ЄСПЛ право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити безладного перебігу судового процесу (рішення ЄСПЛ від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України").
Умови прийнятності касаційної скарги за змістом норм законодавства можуть бути більш суворими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: "Levages Prestations Services v. France" від 23.10.1996; "Brualla Gomes de la Torre v. Spain" від 19.12.1997).
У рішенні ЄСПЛ у справі "Гарсія Манібардо проти Іспанії" від 15.02.2000 зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них (рішення від 02.03.1987 у справі "Monnel and Morris v. the United Kingdom", рішення від 29.10.1996 у справі "Helmers v. Sweden").
Отже, право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем процесуальних фільтрів доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду". При цьому процесуальні обмеження зазвичай вводяться для забезпечення ефективності судочинства, а право на доступ до правосуддя, як відомо, не є абсолютним правом, і певні обмеження встановлюються законом з урахуванням потреб держави, суспільства чи окремих осіб.
Аналогічну правову позицію викладено в ухвалі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 910/4647/18.
Відповідно до пунктів 1, 4 частини 2 статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку (пункт 1); якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу (пункт 4).
При цьому частина 3 статті 310 ГПК України встановлює підстави для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд у разі порушення норм процесуального права. Так, пункти 5- 6 частини 1 статті 310 ГПК України передбачено такими підставами випадок розгляду справи за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою та випадок, якщо справу розглянуто з порушенням правил інстанційної або територіальної юрисдикції.
У поданій касаційній скарзі фізична особа-підприємець Сторожев Валерій Григорович, обґрунтовуючи наявність підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, зазначив, що суди попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях застосували норми права, без урахування правових позицій, викладених у постанові Верховного Суду України у справі № 6-75цс13 та у постановах Верховного Суду від 07.08.2018 у справі № 910/22259/17, від 14.08.2018 у справі № 910/22454/17, від 28.08.2018 у справі № 910/20932/17, від 02.10.2018 у справі № 910/21033/17, від 16.10.2018 у справі № 910/3568/18, від 19.02.2019 у справі № 910/4427/18, від 03.12.2019 у справі № 910/5001/19.
Проте обставини, які стали підставою для відкриття касаційного провадження відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України, не підтвердилися з огляду на таке.
Із змісту пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України вбачається, що оскарження судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, може мати місце за наявності таких складових: