ПОСТАНОВА
Іменем України
10 вересня 2020 року
Київ
справа №460/893/19
адміністративне провадження №К/9901/35619/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Юрченко В.П.,
суддів: Бившевої Л.І., Шипуліної Т.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Рівненській області на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 26.06.2019 року (суддя Недашківська К.М.) та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11.11.2019 року (головуючий суддя Шинкар Т.І., судді: Судова-Хомюк Н.М., Ільчишин Н.В.) у справі №857/8633/19 за позовом Державної установи "Городоцький виправний центр №131" до Головного управління Державної фіскальної служби у Рівненській області про визнання протиправними та скасування рішення та вимоги,
ВСТАНОВИВ:
Державна установа "Городоцький виправний центр №131" (надалі - позивач, установа, виправна колонія, платник податків) звернулась до Рівненського окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління Державної податкової служби у Рівненській області (надалі відповідач, податковий орган, контролюючий орган), в якому просило визнати протиправними та скасувати рішення від 16.01.2019 року №0000051305 про застосування штрафних санкції за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску, яким донараховано 1 910 381,28 грн. єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та застосовано штрафні санкції в розмірі 921 445,39 грн. та вимогу про сплату боргу від 16.01.2019 року №Ю-02 щодо сплати єдиного внеску у розмірі 1 910 381,28 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що податковим органом не враховано факт відсутності трудових договорів із засудженими та відповідно працівники не є найманими особами та їх доходи не можуть бути базою нарахування єдиного соціального внеску. Посилається на те, що засуджені залучаються до оплачуваної праці на підставі контрагентських договорів на виконання господарських робіт, які укладено між установою та контрагентами. Вважає, що податковий орган не прийняв до уваги, що відповідно до умов договорів про виконання господарських робіт, підприємства контрагентів є власниками виконаних робіт, ці підприємства є роботодавцями відповідно до законодавства стосовно засуджених, та відповідно є податковими агентами.
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 26.06.2019 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11.11.2019 року, адміністративний позов задоволено повністю, визнані протиправними та скасовані рішення Головного управління Державної податкової служби у Рівненській області від 16.01.2019 року №0000051305 та вимога про сплату боргу (недоїмки) від 16.01.2019 року №Ю-02.
Не погодившись із рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач звернувся з касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 26.06.2019 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11.11.2019 року і прийняти нове рішення, яким повністю відмовити у задоволенні позову.
В обґрунтування вимог касаційної скарги відповідач посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права. Відповідач вказує на невідповідність висновків судів попередніх інстанцій фактичним обставинам справи, які, на думку скаржника, полягають у тому, що відповідно до законодавства засуджені працюють у виправних колоніях на підставі строкових трудових договорів між засудженими і виправною колонією. Вважає, що невиконання позивачем вимог чинного законодавства щодо обов`язкового укладання строкових трудових договорів при залученні засуджених до оплачуваної праці не звільняє від обов`язку сплати єдиного соціального внеску. Посилається, що відповідно до умов договору про надання робочої сили позивачем здійснюється ведення табелю обліку робочого часу засуджених, оформлення нарядів виконання робіт, нарахування щомісячної заробітної плати засуджених, виконується функція податкового агента в частині нарахування, утримання та сплати військового збору, що підтверджує статус позивача відповідно до діючого законодавства.
Відповідачем 15.01.2020 року до Верховного Суду направлено клопотання про здійснення правонаступництва відповідача на Головне управління Державної податкової служби у Рівненській області у зв`язку із реорганізацією податкового органу відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України "Про утворення Державної податкової служби України та Державної митної служби України від 18.12.2018 року №1200.
За приписами статті 52 Кодексу адміністративного судочинства України у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії судового процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов`язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов`язкові для особи, яку він замінив.
Верховний Суд задовольняє клопотання податкового органу про заміну відповідача на належного відповідача, з підстав його обґрунтованості, оскільки податковий орган було реорганізовано відповідно до постанови Кабінету Міністрів України "Про утворення Державної податкової служби України та Державної митної служби України від 18.12.2018 року №1200.
Позивачем 16.03.2020 року до Верховного Суду наданий відзив на касаційну скаргу, в яких останній просить залишити без задоволення касаційну скаргу відповідача, а судові рішення попередніх інстанцій залишити без змін.
Верховний Суд, переглянувши рішення попередніх інстанцій в межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, вбачає наявність підстав для задоволення вимог касаційної скарги.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що з 11.12.2018 року по 17.12.2018 року на підставі наказу податкового органу від 10.12.2018 року №3041 контролюючим органом проведено позапланову виїзну перевірку установи з питань дотримання законодавства щодо правильності обчислення, повноти та своєчасності сплати податку на доходи фізичних осіб та військового збору з 01.10.2016 року по 30.09.2018 року, та правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного соціального внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у період з 01.01.2011 року по 30.09.2018 року, за результатами якої складено акт від 27.12.2018 року №2799/17-00-13-01/08575616 (надалі - акт перевірки).
Актом перевірки встановлено порушення пункту 2 статті 6, статті 8, пункту 2 статті 9, частини 5 статті 8 Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у період з 01.10.2016 року по 30.09.2018 року, внаслідок чого занижено суму нарахованого єдиного внеску на суму 1 910 381,28 грн. за рахунок не включення до бази нарахування єдиного внеску заробітної плати засуджених.
На підставі акту перевірки контролюючим органом прийнято рішення від 16.01.2019 року №0000051305 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску, яким застосовано штрафні санкції у розмірі 921 445 грн. 39 коп.
Податковим органом 16.01.2019 року сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ю-02, згідно з якою визначено до сплати суму недоїмки зі сплати єдиного внеску у розмірі 1 910 381 грн. 28 коп.
Вважаючи, що рішення та вимога податкового органу прийняті всупереч вимогам чинного законодавства та порушують права позивача, останній звернувся до суду з вказаним позовом.
Судами попередніх інстанцій встановлено та не спростовується доводами касаційної скарги, що між установою та іншими підприємствами укладено договори про надання робочої сили, за умовами яких підприємства беруть на себе зобов`язання по виконанню господарських робіт, шляхом комплектації бригад з числа засуджених, згідно з розрахунками Замовника по взаємному узгодженню сторін.
Відповідно до умов укладених договорів оплата виконаних робіт проводиться на основі підписаних установою нарядів-завдань у формі 100% попередньої оплати або актів виконаних робіт, шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок підприємств або внесення готівки в касу підприємства. Підприємства проводять оплату праці згідно з протоколом погодження оплати праці. Оплата праці проводиться пропорційно відпрацьованому часу, виходячи із мінімальної заробітної плати, остаточний розрахунок проводиться не пізніше 3-го числа наступного місяця. Між установою та підприємствами розрахунки проводилась у безготівковій формі.
На виконання укладених договорів у період з 01.10.2016 року по 30.09.2018 року залучено 2757 засуджених.
Актом перевірки встановлено, що установою до бази нарахування єдиного внеску не включено заробітну плату засуджених, отриманої за укладеними договорами про надання робочої сили, в результаті чого занижено суму нарахованого єдиного внеску на суму 1 910 381,28 грн.
Спірним питанням у даній справі є наявність обов`язку у установи щодо сплати єдиного внеску із заробітної плати засуджених, отриманої за укладеними цивільно-правовими договорами.
Правовідносини у справі регулюються Податковим кодексом України, Кримінально-виконавчим кодексом України та Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування".
Відповідно до частини першої статті 118 Кримінально-виконавчого кодексу України засуджені до позбавлення волі мають право працювати. Праця здійснюється на добровільній основі на підставі договору цивільно-правового характеру або трудового договору, який укладається між засудженим та фізичною особою - підприємцем або юридичною особою, для яких засуджені здійснюють виконання робіт чи надання послуг. Такі договори погоджуються адміністрацією колонії та повинні містити порядок їх виконання.
Адміністрація зобов`язана створювати умови для праці засуджених за договорами цивільно-правового характеру та трудовими договорами.
Частиною першою статті 120 Кримінально-виконавчого кодексу України передбачено, що праця осіб, засуджених до позбавлення волі, оплачується відповідно до її кількості і якості. Форми і системи оплати праці, норми праці та розцінки встановлюються нормативно-правовими актами Міністерства юстиції України.
Згідно з частиною першою статті 60-1 Кримінально-виконавчого кодексу України засуджені до обмеження волі, залучені до суспільно корисної оплачуваної праці за строковим трудовим договором, підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню.
За правилами частин першої, другої статті 122 Кримінально-процесуального кодексу України засуджені до позбавлення волі, залучені до суспільно корисної оплачуваної праці за строковим трудовим договором, підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню. Засуджені мають право на загальних підставах на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених законом.
Таким чином, засуджені до відбування покарання в місцях позбавлення волі, які залучаються до суспільно корисної оплачуваної праці за строковими трудовими договорами, є застрахованими особами, підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню, а суми виплат, отримані ними, є базою для нарахування податку на доходи фізичних осіб, військового збору та єдиного соціального внеску, як це передбачено, зокрема Кримінально-виконавчим кодексом України, зміни до якого внесені Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення виконання кримінальних покарань та реалізації прав засуджених" від 07.09.2016 року №1492-VІІІ, який набрав чинності 08.10.2016 року.
Право на працю засуджених до позбавлення волі реалізується шляхом укладення строкового трудового договору.
При цьому не укладення колонією відповідних трудових договорів із засудженими не скасовує його обов`язок сплачувати податки та збори, а також подавати звітність у встановленому законом порядку.
Відповідно до підпункту 162.1.3 пункту 162.1 статті 162 Податкового кодексу України платником податку на доходи фізичних осіб є податковий агент.
Податковим агентом щодо податку на доходи фізичних осіб згідно з підпунктом 14.1.180 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України є юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ), самозайнята особа, представництво нерезидента-юридичної особи, інвестор (оператор) за угодою про розподіл продукції, які незалежно від організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками та/або форми нарахування (виплати, надання) доходу (у грошовій або негрошовій формі) зобов`язані нараховувати, утримувати та сплачувати податок, передбачений розділом ІV цього кодексу, до бюджету від імені та за рахунок фізичної особи з доходів, що виплачуються такій особі, вести податковий облік, подавати податкову звітність контролюючим органам та нести відповідальність за порушення його норм в порядку, передбаченому статтею 18 та розділом ІV цього кодексу.
Відповідно до підпункту 163.1.1 пункту 163.1 статті 163 Податкового кодексу України об`єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід.