ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 липня 2020 року
м. Київ
справа № 826/25370/15
адміністративне провадження № К/9901/14003/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Коваленко Н.В., суддів: Берназюка Я.О., Желєзного І.В., розглянувши у письмовому провадженні в касаційному порядку справу за позовом Державної архітектурно-будівельної інспекції України до Державної регуляторної служби України, третя особа - Публічне акціонерне товариство - виробниче об`єднання "Автотранспортник", про визнання незаконним та скасування розпорядження, за касаційною скаргою Державної архітектурно-будівельної інспекції України на постанову Київського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: Лічівецького І.О., Мельничука В.П., Мацедонської В.Е. від 10.11.2016,
УСТАНОВИВ:
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
1. У листопаді 2015 року Державна архітектурно-будівельна інспекція України (далі - ДАБІ України, Держархбудiнспекцiя, позивач) звернулася з позовом до Державної регуляторної служби України (далі ДРС України, відповідач), третя особа - Публічне акціонерне товариство - виробниче об`єднання "Автотранспортник" (далі - ПАТ ВО "Автотранспортник", Товариство), в якому, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просила визнати незаконним та скасувати розпорядження ДРС України №42 від 23.10.2015 в частині зобов`язання позивача скасувати наказ №31-Л від 25.08.2015 щодо відмови публічному акціонерному товариству Виробниче об`єднання "Автотранспортник" у видачі ліцензії на провадження господарської діяльності з будівництва IV, V категорії складності та розглянути заяву останнього від 13.08.2015 (далі - спірне розпорядження).
2. Позовні вимоги обґрунтовувалась протиправністю оскаржуваного рішення, оскільки третьою особою позивачу були подані документи, які не відповідають пунктам 2.2.1, 8.2.3, 6.1, 7.1, 8.1 Ліцензійних умов, що стало підставою для прийняття рішення щодо відмови у видачі ліцензії. Окрім цього, відповідач на переконання позивача, втрутився в його дискреційні повноваження.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
3. Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.09.2016 позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано спірне розпорядження відповідача.
4. Приймаючи таку постанову, суд першої інстанції виходив з того, що спірне розпорядження ДРС України не ґрунтується на вимогах чинного законодавства, а тому є протиправним та підлягає скасуванню.
5. Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 10.11.2016 скасовано прийняту судом першої інстанції постанову, а в задоволенні позову відмовлено.
6. Висновки апеляційного суду ґрунтуються на тому, що спірне розпорядження відповідача, яким задоволено апеляцію Товариства та зобов`язано ДАБІ України, окрім іншого, скасувати виданий нею наказ №31-Л від 25.08.2015 в частині відмови ПАТ ВО "Автотранспортник" у видачі ліцензії на провадження господарської діяльності з будівництва об`єктів IV і V категорій складності, є законним і прав позивача не порушує.
7. Суд апеляційної інстанції звертав увагу на те, що ліцензійні умови, для цілей Закону України від 02.03.2015 №222-VIII "Про ліцензування видів господарської діяльності" (далі - Закон №222-VIII), мають бути затверджені постановою Кабінету Міністрів України і лише невідповідності здобувача ліцензії такому нормативно-правовому акту є підставою для прийняття органом ліцензування рішення про відмову у видачі ліцензії.
8. Закон №222-VIII набув чинності 28.06.2015, однак, відмовляючи 25.08.2015 у видачі ліцензії ДАБІ України послалась на невідповідність поданих документів Ліцензійним умовам, які були затверджені Наказом Міністерства регіонального розвитку та будівництва України №47 від 27.01.2009 (у редакції наказу Міністерства регіонального розвитку та будівництва України від 06.10.2010 №392).
9. Цей правовий акт не є нормативно-правовим актом Кабінету Міністрів України, а відтак і не є ліцензійними умовами в розумінні Закону № 222-VIII.
10. За наведеного, апеляційний суд констатував неправомірність дій ДАБІ України щодо відмови у видачі ліцензії третій особі у зв`язку з невідповідністю поданих документів ліцензійним умовам, оскільки це суперечить вимогам законодавства, а тому визнав законним спірне розпорядження ДРС України.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
11. Не погоджуючись з вищенаведеною постановою апеляційного суду, позивач подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить її скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.
СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
12. Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 13.08.2015 ПАТ ВО "Автотранспортник" звернулось до Державної архітектурно-будівельної інспекції України із заявою про видачу ліцензії на провадження господарської діяльності у будівництві, пов`язаної зі створенням об`єктів архітектури.
13. Наказом №31-Л від 25.08.2015 "Про результати розгляду питань щодо ліцензування" позивач відмовив у видачі ліцензії у зв`язку з невідповідністю поданих документів ліцензійним умовам, про що ПАТ ВО "Автотранспортник" направлено повідомлення №40-402-650/44 від 27.08.2015.
14. За змістом цього повідомлення Ліцензійною комісією встановлено невідповідність поданих документів Ліцензійним умовам провадження господарської діяльності у будівництві, пов`язаної із створенням об`єктів архітектури затвердженим Наказом Міністерства регіонального розвитку та будівництва України №47 від 27.01.2009 р (у редакції наказу Міністерства регіонального розвитку та будівництва України від 06.10.2010 №392) зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 11 березня 2009 за №226/16242 (надалі за текстом - "Ліцензійні умови").
15. 22.09.2015 ПАТ ВО "Автотранспортник" подало до ДРС України апеляційну скаргу на відмову у видачі ліцензії.
16. Рішенням Експертно-апеляційної ради з питань ліцензування Державної регуляторної служби України №3.2, оформленим протоколом №04-15 від 22.10.2015, скаргу Товариства задоволено.
17. Це рішення обґрунтовано тим, що ДАБІ України, відмовляючи у видачі ліцензії, послалася на невідповідність поданих документів Ліцензійним умовам, тоді як в силу Закону №222-VIII вони не підлягають застосуванню.
18. На підставі цього рішення відповідачем винесено спірне розпорядження, яким ДАБІ України зобов`язано: скасувати наказ №31-Л від 25.08.2015 в частині відмови ПАТ Виробниче об`єднання "Автотранспортник" у видачі ліцензії на провадження господарської діяльності з будівництва об`єктів IV і V категорій складності; розглянути заяву від 13.08.2015 на отримання ліцензії; вжити заходів, в межах повноважень, стосовно прискорення затвердження Кабінетом Міністрів України Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з будівництва об`єктів IV і V категорій складності.
ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
19. У касаційній скарзі позивач наполягає на тому, що оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції є незаконним та необґрунтованим і це призвело до неправильного вирішення справи.
20. Зокрема, скаржник наводить аргументи про те, що на законодавчому рівні за ДРС України не закріплено повноваження на скасування актів (рішень) органів ліцензування, а тому відповідач, приймаючи спірне розпорядження, діяв неправомірно.
21. Позивач наголошує, що суд апеляційної інстанції жодним чином не проаналізував питання стосовно обсягу повноважень відповідача, внаслідок чого не врахував усіх обставин справи і не надав їм належної правової оцінки, неправильно вирішив спір по суті.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
22. Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
23. Поняття "суд, встановлений законом" зводиться не лише до правової основи самого існування суду, але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
24. Завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ (частина перша статті 2 КАС України в редакції, яка діяла станом на час подання Держархбудінспекцією даної позовної заяви).
25. Спором адміністративної юрисдикції у розумінні пункту 1 частини першої статті 3 КАС України є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб`єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
26. Ужитий у цій процесуальній нормі термін "суб`єкт владних повноважень" означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 КАС).
27. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
28. Відповідно до частини першої статті 17 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема:
1) спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності;
2) спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби;
3) спори між суб`єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень;
4) спори, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів;
5) спори за зверненням суб`єкта владних повноважень у випадках, встановлених Конституцією та законами України;
6) спори щодо правовідносин, пов`язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму;
7) спори фізичних чи юридичних осіб із розпорядником публічної інформації щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності у частині доступу до публічної інформації;
8) спори фізичних чи юридичних осіб щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності замовника у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про особливості здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для гарантованого забезпечення потреб оборони", за виключенням спорів, пов`язаних із укладенням договору з переможцем переговорної процедури закупівлі, а також зміною, розірванням і виконанням договорів про закупівлю.
29. Отже, за змістом наведених норм до адміністративного суду за зверненням суб`єкта владних повноважень може бути подано позов лише у випадку спору між суб`єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень, а також коли право звернення до суду з позовом до іншого суб`єкту владних повноважень надано такому суб`єкту законом.