У Х В А Л А
16 червня 2020 року
м. Київ
Справа № 487/2376/18
Провадження № 14-92цс20
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Ситнік О. М.,
суддів Антонюк Н. О., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ткачука О. С., Яновської О. Г.,
перевірила дотримання порядку передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Промхімскло" (далі - ТОВ "Промхімскло"), фізичної особи - підприємця (далі - ФОП) ОСОБА_2, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Заводський відділ Державної виконавчої служби міста Миколаїв Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області, про зняття арешту з майна та виключення його з опису за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Заводського районного суду міста Миколаєва, у складі судді Бобрової І. В., від 02 травня 2019 року та постанову Миколаївського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Самчишиної Н. В., Прокопчук Л. М., Царюк Л. М., від 04 липня 2019 року та
ВСТАНОВИЛА:
У квітні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ТОВ "Промхімскло" та ФОП ОСОБА_2 про зняття арешту з автомобіля марки ЗАЗ - DАEWOO модель Т13110 2006 року випуску та виключення його з опису.
Позовна заява мотивована тим, що у Заводському відділі державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (далі - ВДВС) перебуває виконавче провадження із виконання судового рішення про стягнення боргу із ФОП ОСОБА_2 на користь ТОВ "Промхімскло" у розмірі 318 554 грн та судових витрат.
У межах цього виконавчого провадження 20 лютого 2014 року постановою державного виконавця було накладено арешт на майно боржника та до акта опису та арешту майна від 28 лютого 2014 року включений автомобіль марки ЗАЗ - DАEWOO модель Т13110 2006 року випуску, державний номер НОМЕР_1 . Цей автомобіль був зареєстрований за її чоловіком ОСОБА_2, але рішенням Заводського районного суду міста Миколаєва від 06 травня 2014 року, яке набрало законної сили 07 липня 2014 року, у порядку поділу спільного сумісного майна подружжя виділений їй у власність.
Посилаючись на те, що накладенням арешту порушуються її права як власника, просила зняти арешт із зазначеного автомобіля та виключити його з акта опису.
Рішенням Заводського районного суду міста Миколаєва від 02 травня 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що право на пред`явлення позову про зняття арешту зі спірного автомобіля у позивачки виникло у травні 2014 року, коли вона довідалась про існування обтяження. Звернувшись із розглядуваним позовом до суду 25 квітня 2018 року, позивачка пропустила визначену статтею 257 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) позовну давність, що є підставою для відмови у позові.
Постановою Миколаївського апеляційного суду від 04 липня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Заводського районного суду міста Миколаєва від 02 травня 2019 року - без змін.
Колегія суддів погодилася з висновками суду першої інстанції, зазначивши, що вони є правильними та обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права.
У частині вирішення позовних вимог про виключення майна з акта опису, апеляційний суд вважав, що такого способу захисту, як виключення майна з акта опису діюче законодавство не передбачає, а суд може захистити порушене право відповідно до статті 5 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) лише у спосіб, визначений законами України.
При цьому колегія суддів урахувала, що відповідно до частини першої статті 59 Закону України "Про виконавче провадження" особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.
У касаційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати, а справу - направити на новий розгляд.
Ухвалами від 19 серпня 2019 року та від 13 лютого 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду відкрив касаційне провадження у справі № 487/2376/18 та призначив справу до розгляду, а ухвалою від 27 травня 2020 року справу передав на розгляд Великої Палати Верховного Суду з посиланням на частину п`яту статті 403 ЦПК України, згідно з якою суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
Постановляючи ухвалу про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду керувалася тим, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для формування єдиної правозастосовчої практики.
На думку колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, виключна правова проблемау цій справі пов`язана з вирішенням питання поширення позовної давності на вимоги про зняття арешту з майна, накладеного в межах виконавчого провадження, заявлені особою, яка не є учасником виконавчого провадження та вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові.
При цьому колегія суддів посилалась на висновки, викладені у Постанові Пленуму Верховного Суду України № 6 від 27 серпня 1976 року "Про судову практику в справах про виключення майна з опису" в пункті 4-3 (в редакції постанови № 13 від 25 грудня 1992 року) та у Постанові Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 03 червня 2016 року "Про судову практику в справах про зняття арешту з майна", відповідно до яких судам було роз`яснено, що на вимоги про виключення майна з опису поширюється трирічний строк позовної давності (стаття 257 ЦК України), перебіг якого починається з дня, коли заінтересована особа дізналась або повинна була дізнатись про опис належного їй майна.
Натомість у постанові від 04 липня 2018 року в справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18) Велика Палата Верховного Суду вказала, що негаторний позов може бути пред`явлений упродовж всього часу тривання відповідного правопорушення (пункт 52).
Указані висновки Великої Палати Верховного Суду, на думку колегії суддів, можуть свідчити про наявність принципово іншого підходу до вирішення питання про поширення позовної давності на вимоги про зняття арешту з майна, аніж зазначений у вказаних постановах Пленумів Верховного Суду України і Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ та який протягом тривалого часу застосовувався судами.
Велика Палата Верховного Суду відзначає, що виключна правова проблема як така має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного показників. Кількісний показник означає, що вона наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості справ, які або вже існують, або можуть виникнути з врахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності.
З точки зору якісного критерію про виключність правової проблеми можуть свідчити такі обставини: з касаційної скарги вбачається, що судами були допущені істотні порушення норм процесуального права, які унеможливили розгляд справи з дотриманням вимог справедливого судового розгляду; судами була допущена явна й груба помилка у застосуванні норм процесуального права, в тому числі свавільне розпорядження повноваженнями, й перегляд справи Великою Палатою Верховного Суду потрібен з метою унеможливлення її повторення у подальшій судовій діяльності; норми матеріального чи процесуального права були застосовані судами першої чи апеляційної інстанцій таким чином, що постає питання щодо дотримання принципу пропорційності, тобто забезпечення належного балансу між приватними та публічними інтересами; наявні колізії в нормах матеріального права, що викликає необхідність у застосуванні аналогії закону чи права, або постає питання щодо дотримання принципу верховенства права.
При цьому справа буде мати принципове значення, якщо йдеться про правове питання, яке потребує пояснення і зустрічається у невизначеній кількості справ у разі, якщо надана на нього відповідь піддається сумніву або якщо існують різні відмінні позиції і це питання ще не вирішувалося вищою судовою інстанцією, а також необхідне тлумачення щодо застосування нових законів.
Між тим, як зазначено самою колегією суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, Постановою Пленуму Верховного Суду України № 6 від 27 серпня 1976 року "Про судову практику в справах про виключення майна з опису" в пункті 4-3 (в редакції постанови № 13 від 25 грудня 1992 року) та у Постанові Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 03 червня 2016 року "Про судову практику в справах про зняття арешту з майна" судам було роз`яснено, що на вимоги про виключення майна з опису поширюється трирічний строк позовної давності (стаття 257 ЦК України), перебіг якого починається з дня, коли заінтересована особа дізналась або повинна була дізнатись про опис належного їй майна. Така позиція була сформована судами касаційної інстанції та використовувалася судами першої та апеляційної інстанції при розгляді справ про зняття арешту з майна протягом тривалого періоду часу.