ПОСТАНОВА
Іменем України
28 травня 2020 року
м. Київ
справа №826/22439/15
адміністративне провадження №К/9901/42087/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Шипуліної Т. М.,
суддів: Бившевої Л. І., Білоуса О. В.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва (суддя Літвінова А. В.) від 25 липня 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду (головуючий суддя - Коротких А. Ю., судді: Ганечко О. М., Літвіна Н. М.) від 02 жовтня 2017 року у справі № 826/22439/15 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Гросс" до Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,
УСТАНОВИВ:
У вересні 2015 року Товариства з обмеженою відповідальністю "Гросс" (далі - ТОВ "Гросс") звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (далі - ДПІ в Оболонському районі ГУ ДФС у м. Києві), у якому просило: визнати протиправним рішення ДПІ в Оболонському районі ГУ ДФС у м. Києві про відмову у підписанні договору від 13 березня 2015 року № 130320153 "Про визнання електронних документів"; зобов`язати відповідача укласти договір від 13 березня 2015 року № 130320153 "Про визнання електронних документів".
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 25 липня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 02 жовтня 2017 року, позов задоволено частково. Визнано протиправною відмову ДПІ в Оболонському районі ГУ ДФС у м. Києві щодо укладання з ТОВ "Гросс" договору про визнання електронних документів від 13 березня 2015 року № 130320153 з підстав відсутності ТОВ "Гросс" за місцезнаходженням. Зобов`язано ДПІ в Оболонському районі ГУ ДФС у м. Києві повторно розглянути надісланий 13 березня 2015 року ТОВ "Гросс" примірник електронного договору про визнання електронних документів від 13 березня 2015 року № 130320153 на предмет його відповідності вимогам Інструкції з підготовки і подання податкових документів в електронному вигляді засобами телекомунікаційного зв`язку. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Задовольняючи цей позов суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку, що ДПІ в Оболонському районі ГУ ДФС у м. Києві безпідставно відмовлено ТОВ "Гросс" в укладенні договору про визнання електронних документів від 13 березня 2015 року № 130320153 з підстав не встановлення місцезнаходження останнього, оскільки у матеріалах справи наявні достатні докази на підтвердження знаходження позивача за адресою: пр -т Героїв Сталінграда, 4, корпус 6, кв. 6 м. Київ .
Не погодившись із вказаними вище судовими рішеннями, ДПІ в Оболонському районі ГУ ДФС у м. Києві подала до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, у якій просила скасувати постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 25 липня 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 02 жовтня 2017 року, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
На обґрунтування касаційної скарги ДПІ в Оболонському районі ГУ ДФС у м. Києві стверджує, що відповідно до баз даних ТОВ "Гросс" перебуває в стані 9 - направлено повідомлення про відсутність за місцезнаходженням. Крім того, скаржник посилається на довідку від 25 березня 2015 року № 2776, з якої вбачається, що місцезнаходження позивача не встановлено.
Вищий адміністративний суд України ухвалою від 13 листопада 2017 року відкрив провадження у цій справі за вказаною касаційною скаргою.
15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (далі - Закон № 2147-VIII), яким Кодекс адміністративного судочинства України (далі - КАС України) викладено в новій редакції.
Відповідно до підп. 4 п. 1 розд. VII "Перехідні положення" КАС України касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду ухвалою від 25 травня 2020 року прийняв цю справу до провадження та призначив її до розгляду.
Дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи та перевіривши матеріали справи, колегія суддів встановила таке.
Починаючи з 10 лютого 2000 року ТОВ "Гросс" перебуває на обліку в ДПІ в Оболонському районі ГУ ДФС у м. Києві.
13 березня 2015 року позивачем за допомогою засобів телекомунікаційного зв`язку надіслано ДПІ в Оболонському районі ГУ ДФС у м. Києві примірник договору про визнання електронних документів від 13 березня 2015 року № 130320153 (реєстраційний номер в системі - 9037129841).
У відповідь позивачем отримано електронну квитанцію від 13 березня 2015 року № 1, в якій зазначено про збереження документу на центральному рівні, та згодом електронну квитанцію № 2, в якій зазначено про неприйняття електронного документу. Підставою для відмови у прийнятті електронного договору ТОВ "Гросс" визначено виявлені помилки, а саме: "Відповідно баз даних, платник перебуває в стані 9 - направлено повідомлення про відсутність за місцезнаходженням. Після з`ясування вищевказаного питання, зокрема підтвердження або реєстрації даних щодо нового місцезнаходження підприємства. Ваше підприємство може звернутися до ДПІ в Оболонському районі ГУ ДФС у м. Києві для укладання нового договору "Про визнання електронних документів".
Вказані обставини стали підставою для звернення ТОВ "Гросс" до суду з цим адміністративним позовом за захистом порушених, на його думку, прав та інтересів.
Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.
Згідно з положеннями ч. 4 ст. 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до ч. 1, 2 та 3 ст. 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Крім того, ст. 2 та ч. 4 ст. 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду знаходить, що постанова Окружного адміністративного суду м. Києва від 25 липня 2017 року та ухвала Київського апеляційного адміністративного суду від 02 жовтня 2017 року відповідають зазначеним вимогам процесуального закону, а доводи касаційної скарги є необґрунтованими з огляду на наступне.
Частиною 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Пунктом 49.3 ст. 49 Податкового кодексу України (далі - ПК України) передбачено право платника податків подавати за його вибором податкову декларацію засобами електронного зв`язку в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації електронного підпису підзвітних осіб у порядку, визначеному законодавством (підп. "в").
Наказом Державної податкової адміністрації України від 10 квітня 2008 року № 233 затверджено Інструкцію з підготовки і подання податкових документів в електронному вигляді засобами телекомунікаційного зв`язку (далі - Інструкція № 233).