Постанова
Іменем України
14травня 2020 року
м. Київ
справа № 312/250/17
провадження № 61-7447св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Бурлакова С. Ю., Червинської М. Є.,
учасники справи:
позивач - приватне акціонерне товариство "Агрофірма "Гюнівська",
відповідач - ОСОБА_1,
третя особа - Великобілозерська районна державна адміністрація Запорізької області,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу приватного акціонерного товариства "Агрофірма "Гюнівська" на рішення Великобілозерського районного суду Запорізької області від 16 березня 2018 року у складі судді Рогози А. Ю. та постанову Запорізького апеляційного суду від 04 березня 2019 року у складі колегії суддів: Онищенка Е. А., Бєлки В. Ю., Воробйової І. А.,
ВСТАНОВИВ:
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2017 року приватне акціонерне товариство "Агрофірма "Гюнівська"
(далі - ПрАТ "Агрофірма "Гюнівська") звернулось до суду з позовом до
ОСОБА_1 , третя особа - Великобілозерська районна державна адміністрація Запорізької області, про визнання договору оренди землі поновленим на умовах додаткової угоди.
Позовна заява мотивована тим, що 10 грудня 2013 року ПрАТ "Агрофірма "Гюнівська" та відповідач уклали договір оренди землі б/н. Оскільки 05 квітня
2015 року набув чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення умов ведення бізнесу (дерегуляція)", нормами якого передбачено, що строк дії договору оренди не може бути меншим як сім років, 27 квітня 2017 року позивач з метою приведення змісту договору до вимог статті 19 Закону України "Про оренду землі" звернувся до відповідача з пропозицією змінити строк дії договору на 7 років, але вказана пропозиція залишена відповідачем без задоволення.
ПрАТ "Агрофірма "Гюнівська" просило визнати договір оренди землі від 10 грудня 2013 року укладений між ПрАТ "Агрофірма "Гюнівська" та ОСОБА_1 поновленим на умовах запропонованої ним додаткової угоди.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Великобілозерського районного суду Запорізької області від 16 березня 2018 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що орендар відмовився від переважного права на поновлення договору на новий строк в порядку передбаченому частиною другою статті 33 Закону України "Про оренду землі" та пункту 8 договору оренди землі від 10 грудня 2013 року, відповідач як власник земельної ділянки не бажає продовжувати правовідносини за договором оренди землі з позивачем.
Постановою Запорізького апеляційного суду від 04 березня 2019 року апеляційну скаргу ПрАТ "Агрофірма "Гюнівська" залишено без задоволення.
Рішення Великобілозерського районного суду Запорізької області від 16 березня 2018 року залишено без змін.
Залишаючи без задоволення апеляційну скаргу ПрАТ "Агрофірма "Гюнівська", апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції, зазначивши про те, що у позивача відсутнє переважне право перед іншими особами на поновлення договору оренди земельної ділянки на новий строк за встановлених обставин. Крім того, апеляційний суд виходив з того, що фактично обраний позивачем спосіб захисту порушених цивільних прав суперечить частині третій статті 626 ЦК України та частині першій статті 627 ЦК України за якою, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості, оскільки у запропонованій позивачем додатковій угоді йдеться не лише про намір продовжити строк дії договору, а й про визначення нових умов договору, які мали б бути узгодженні сторонами, як і взагалі мав бути з?ясований намір землевласника на передання земельної ділянки в оренду.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
10 квітня 2019 року ПрАТ "Агрофірма "Гюнівська" через засоби поштового зв?язку подало до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Великобілозерського районного суду Запорізької області від 16 березня 2018 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 04 березня 2019 року та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій відмовляючи в позові не встановили всі фактичні обставини справи та дали неналежну правову оцінку, а саме, оскільки протягом місяця після закінчення строку договору оренди землі відповідач не звернувся до позивача з відповідним листом-повідомленням щодо своєї незгоди в поновленні вказаного договору оренди землі, ПрАТ "Агрофірма "Гюнівська" до цього часу продовжує користуватися земельною ділянкою та виконувати свої зобов`язання за договором оренди землі, зокрема, обробляє земельну ділянку, нараховує та сплачує відповідачу орендну плату за користування земельною ділянкою. Вважає, що в розумінні статті 33 Закону України "Про оренду землі", договір оренди землі є поновленим. Направлення відповідачем на адресу позивача заяв від 03 серпня 2016 року та від 04 жовтня 2016 року, ще до закінчення строку дії договору, про небажання поновлювати договір, не створює будь-яких прав та обов?язків для сторін у розумінні статті 33 Закону України "Про оренду землі".
Доводи інших учасників справи
Відзив на касаційну скаргу не надійшов.
Рух касаційної скарги та матеріалів справи
Ухвалою Верховного Суду від 24 травня 2019 року поновлено ПрАТ "Агрофірма "Гюнівська" строк на касаційне оскарження рішення Великобілозерського районного суду Запорізької області від 16 березня 2018 року та постанови Запорізького апеляційного суду від 04 березня 2019 року. Відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи з Великобілозерського районного суду Запорізької області.
У червні 2019 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ДРУГОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ
08 лютого 2020 року набрав чинності Закону України від 15 січня 2020 року
№ 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".
Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
За таких обставин розгляд касаційної скарги ПрАТ "Агрофірма "Гюнівська" на рішення Великобілозерського районного суду Запорізької області від 16 березня 2018 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 04 березня 2019 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.
Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Короткий зміст фактичних обставин справи
У справі, яка переглядається, судами встановлено, що 10 грудня 2013 року між ПрАТ "Агрофірма "Гюнівська" та ОСОБА_1 укладено договір оренди землі, який зареєстровано 24 лютого 2014 року.
Умовами укладеного між сторонами договору (пункт 8 договору) передбачено строк дії договору - три роки. Разом з тим, після закінчення строку дії договору орендар має переважне право поновити його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 30 календарних днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію.
03 серпня 2016 року та 04 жовтня 2016 року відповідач звертався до ПрАТ "Агрофірма "Гюнівська" із заявами про заперечення проти поновлення договору оренди та застереженням орендаря щодо початку польових робіт після закінчення дії договору.
У відповідь на зазначені заяви позивач не повідомив відповідача про намір скористатися переважним правом на укладення договору на новий строк, а навпаки, запевнив, що акт приймання - передачі буде складено у липні 2017 року і виплачена орендна плата за 2017 рік, оскільки земельна ділянка засіяна озимими культурами (т. 1 а. с. 59).
ПрАТ "Агрофірма "Гюнівська" на адресу відповідача надіслала листа від 27 квітня 2017 року, яким пропонувала укласти додаткову угоду до договору оренди землі, та надала проект додаткової угоди до договору оренди землі від 10 грудня
2013 року.
01 жовтня 2017 року відповідачем направлено відповідь на пропозицію укладення додаткової угоди за договором оренди землі, в якій він відмовляється від підписання додаткової угоди та просить повернути належну йому земельну ділянку після збирання врожаю.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд
Відповідно до положення частини першої статті 2 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.
Частиною першою статті 93 ЗК України встановлено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.