ПОСТАНОВА
Іменем України
08 травня 2020 року
м. Київ
справа №560/1391/19
адміністративне провадження №К/9901/36488/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Усенко Є.А.,
суддів: Гімона М.М., Гусака М.Б.,
розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної установи "Замкова виправна колонія (№58)" на постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 27.11.2019 (головуючий суддя - Граб Л.С., Сторчак В.Ю., Іваненко Т.В.) у справі за адміністративним позовом ДУ "Замкова виправна колонія (№58)" до Головного управління Державної фіскальної служби у Хмельницькій області про визнання протиправними та скасування вимоги та рішення,
У С Т А Н О В И В:
У травні 2019 року Державна установа (ДУ) "Замкова виправна колонія (№58)" (далі - Установа, Заклад, Колонія, позивач) звернулася до суду з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Хмельницькій області (далі - ГУ ДФС, відповідач), у якому просила: визнати протиправною та скасувати вимогу ГУ ДФС про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) у розмірі 624ʼ 228,86 грн; визнати протиправним та скасувати рішення ГУ ДФС від 28.02.2019 №0002021304 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску у розмірі 312ʼ 114,43 грн.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач послався, зокрема на те, що контролюючий орган безпідставно визначив йому зобов`язання зі сплати єдиного внеску із грошової суми, виплаченої особам, засудженим до позбавлення волі, за виконання робіт в розмірі 2ʼ 979ʼ 919,00 грн за період з 01.10.2016 по 30.06.2018, та застосував штрафні санкції згідно з оскаржуваними актами індивідуальної дії. Позивач зазначив, що не є роботодавцем в розумінні пункту 1 частини першої статті 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", так само, як засуджені до позбавлення волі, не є найманими працівниками. Згідно ж з нормами вказаного Закону зобов`язаною особою щодо сплати єдиного внеску є роботодавець, а базою нарахування єдиного внеску - заробітна плата, яка виплачується відповідно до норм трудового законодавства. Законодавством, що діяло у зазначений період, не були встановлені механізм та спосіб залучення засуджених до оплачуваної праці на підприємствах кримінально-виконавчої служби та/або на інших об`єктах, а також порядок нарахування єдиного внеску на заробітну плату засуджених, а роз`яснення контролюючих органів з цих питань мали суперечливий зміст.
Хмельницький окружний адміністративний суд рішенням від 27.08.2019 адміністративний позов задовольнив: визнав протиправними та скасував вимогу ГУ ДФС про сплату боргу (недоїмки) від 28.02.2018 №Ю-0002011304 та рішення про застосування штрафних санкцій від 28.02.2019 №0002021304.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до вимог частини 1 статті 118 Кримінально-виконавчого кодексу України у редакції Закону України від 07.09.2016 №1492-VIII (набув чинності з 08.10.2016) засуджені до позбавлення волі залучаються до оплачуваної праці на підставі строкового трудового договору. Доказів укладення таких договорів суду не надано. Суд дійшов висновку, що Державна установа "Замкова виправна колонія (№58)" не є роботодавцем, а особи, засуджені до позбавлення волі, не є найманими працівниками в розумінні статті 2 Кодексу законів про працю України, якою визначено, право на одержання роботи з оплатою праці не нижче встановленого державою мінімального розміру, включаючи право на вільний вибір професії, роду занять і роботи, є основним трудовим правом працівників і це право забезпечується державою. Оскільки залучення осіб, засуджених до позбавлення волі до суспільно-корисної праці має на меті їх перевиховання та виправлення, виправна установа не сплачує єдиний внесок із нарахованих цим особам грошових коштів за виконану роботу. Відтак у контролюючого органу не було підстав для донарахування позивачу єдиного внеску та застосування до нього штрафних санкцій згідно з оскаржуваними вимогою та рішенням.
Сьомий апеляційний адміністративний суд постановою від 27.11.2019 рішення суду першої інстанції скасував та ухвалив нове судове рішення, яким в задоволенні позову відмовив.
Апеляційний суд дійшов висновку, що, залучаючи до оплачуваної праці осіб, які відбувають покарання, виправна установа виконує функції роботодавця. Відсутність в законі прямої норми, яка б зобов`язувала такі установи утримувати та сплачувати єдиний внесок з нарахованих (сплачених) грошових сум засудженим особам за виконану працю, не означає, що ці установи не є страхувальниками по відношенню до зазначених осіб. Дослідивши штатні розписи за січень-грудень 2017 року, січень-грудень 2018 року, розрахункові платіжні відомості, табеля обліку робочого часу засуджених, накази начальника ДУ ʼʼЗамкова виправна колонія (№58)ʼʼ про прийняття на роботу та звільнення засуджених, суд апеляційної інстанції встановив, що ці особи при виконанні робіт, до яких були залучені під час відбування покарання, перебували у трудових відносинах з Установою, яка була зобов`язана нараховувати та сплачувати за них єдиний внесок та подавати відповідну звітність контролюючому органу.
Установа подала до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 27.11.2019, у якій просить її скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального права, зокрема статей 60, 118, 122 Кримінально-виконавчого кодексу України, статті 4 Закону "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", статей 4, 56 Податкового кодексу України, пункту 9 розділу ІІІ Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 №449, та норм процесуального права, що призвело до неправильного встановлення обставин у справі та вирішення спору.
Заперечуючи проти касаційної скарги у відзиві на скаргу, відповідач просить залишити скаргу без задоволення як безпідставну.
Верховний Суд перевірив наведені у касаційній скарзі доводи позивача, обґрунтування заперечень відповідача щодо вимог касаційної скарги, правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права та дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Суди попередніх інстанцій встановили, що фактичною підставою для нарахування позивачу єдиного внеску у сумі 624ʼ 228,86 грн згідно з вимогою про сплату боргу (недоїмки) від 28.02.2018 №Ю-0002011304 та застосування штрафних санкцій у розмірі 312ʼ 114,43 грн згідно з рішенням про застосування штрафних санкцій від 28.02.2019 №0002021304 слугував висновок контролюючого органу, викладений в акті від 01.02.2019 №0058/22-13-03/08564771 "Про результати документальної планової виїзної перевірки ДУ "Замкова виправна колонія (№58)" з питань повноти нарахування та сплати податку на доходи фізичних осіб, військового збору за період з 01.10.2015 по 30.09.2018, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2011 по 30.09.2018", про порушення Установою пункту 1 частини 1 статті 4, пункту 1 частини 2 статті 6, пункту 1 частини 1 статті 7, частини 5 статті 8, частини 2 статті 9 Закону "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 №2464-VI (далі - Закон №2464-VI), підпункту 1 пункту 4.3 розділу IV Інструкції "Про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 09.09.2013 №455 (в редакції наказу від 20.04.2015 №449) (далі - Інструкція). Висновок контролюючого органу обґрунтований тим, що за період з 01.10.2016 по 30.09.2018 Установою занижена база для нарахування єдиного внеску на 2ʼ 979ʼ 719,00 грн, що відповідає розміру нарахованої заробітної плати 955 засудженим особам, які були залучені до оплачуваної праці під час відбування покарання, не нарахований та не сплачений єдиний внесок на суму заробітної плати засуджених у розмірі 228ʼ 994,36 грн та на різницю між розміром мінімальної заробітної плати та фактично нарахованою заробітною платою засуджених осіб в розмірі 426ʼ 543,81 грн за період з 01.10.2016 по 30.06.2018.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску, умови та порядок його нарахування і сплати, повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначені у Законі №2464-VI.
Згідно зі статтею 2 Закону №2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону №2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.
У пунктах 3 і 10 частини першої цієї статті розкрито поняття застрахованої особи як фізичної особи, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок, а страхувальників як роботодавців та інших осіб, які відповідно до цього Закону зобов`язані сплачувати єдиний внесок.
Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
Відповідно до абзацу першого пункту 1 частини першої статті 7 Закону №2464-VI єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого) частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.