Постанова
Іменем України
22 квітня 2020 року
м. Київ
справа № 204/4295/18
провадження № 61-12877св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Дундар І. О.(суддя-доповідач),
суддів: Антоненко Н. О., Журавель В. І., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: Державна установа "Дніпровська установа виконання покарань № 4", Державна казначейська служба України,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 20 грудня 2018 року у складі судді Дубіжанської Т. О., та постанову Дніпровського апеляційного суду від 24 квітня 2019 року у складі колегії суддів Ткаченко І. Ю., Деркач Н. М., Каратаєвої Л. О.,
ВСТАНОВИВ
Історія справи
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2018 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Державної установи "Дніпровська установа виконання покарань (№ 4)" (далі - ДУ "Дніпровська установа виконання покарань (№ 4)"), Державної казначейської служби України, в якому просив стягнути з Казначейства України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 120 000 грн моральної шкоди.
Позов мотивований тим, що 13 червня 2013 року Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська задовольнив подання прокурора про застосування до позивача запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та того ж дня позивач був поміщений до Дніпропетровського слідчого ізолятора м. Дніпропетровська, який пізніше змінив назву на ДУ "Дніпровська установа виконання покарань № (4)". Провадження досі триває в Амур-Нижньодніпровському районному суді м. Дніпропетровська. Протягом всього періоду (з 12 червня 2013 року по 06 вересня 2014 року) його перебування в різних камерах Дніпропетровського слідчого ізолятора умови його тримання суперечили нормам національного законодавства та статті 3 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Позивач стверджує, що у камерах № 613, 624, 625, 631, 630, 633, 634, 636, розмір яких складав 6,71 кв. м. жилої площі, одночасно з ним перебували ще 1-2 ув`язнених, відповідно на кожного припадало приблизно 2,2 та 3,3 кв. м загальної площі камери. Камери не провітрювались, вікна в камерах не відкривались, а штучна вентиляція не працювала. При цьому співкамерники позивача постійно палили цигарки, в результаті в камерах стояли клуби тютюнового диму і позивач був змушений бути пасивним курцем. Камери знаходились в антисанітарних умовах, відсутні необхідні санітарні зручності, в камерах відсутня гаряча вода, предмети першої необхідності та особистої гігієни не видавались, постільна білизна видавалась в поганому стані та не змінювалась протягом перебування в слідчому ізоляторі, що, у випадку позивача, становило близько 1 року 3 місяців. Від тривалого використання м`яка начинка матраців ущільнена по їх краях, що фактично не дозволяє використовувати матраци за їх призначенням. Харчування погане, одноманітна їжа, відсутні свіжі овочі або фрукти, м`ясо не видається. Право митися надавалось один раз на тиждень протягом 15 хвилин. Неодноразові усні скарги на вищевказані порушення умов тримання, висловлювання прокурору по нагляду за додержанням законності в місцях попереднього ув`язнення при прокурорських обходах та керівництву установи були залишені без уваги і не призвели до покращення умов тримання. Позивач вважає, що умови його тримання під вартою у Дніпропетровському слідчому ізоляторі були несумісними з людською гідністю. Більшу частину строку, проведеного у Дніпропетровському слідчому ізоляторі, позивач провів у камерах, площа яких є меншою за мінімальну, рекомендовану Україні Європейським комітетом з питань запобігання катуванням чи нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню. Посилаючись на рішення Європейського суду з прав людини "Іглін проти України", "Мельник проти України", "Давиденко та інші проти України", "Горбатенко проти України", "Ігнатов проти України", "Тітаренко проти України" та інші, вважає, що вказаних фактів достатньо для висновку, що умови тримання позивача в ДУ "Дніпровська установа виконання покарань (№ 4)" є такими, що принижують гідність, поводження в порушення ст. 3 Конвенції. Зазначає, що бездіяльність керівництва ДУ "Дніпровська установа виконання покарань (№ 4)" як державного органу не сприяла зміцненню авторитету держави та призвела до глибоких моральних та психологічних страждань. Вважає, що тримання позивача під вартою в ДУ "Дніпровська установа виконання покарань (№ 4)", в умовах, що принижують честь і гідність громадянина, має прямий зв`язок з моральною шкодою.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 20 грудня 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до Державної установи "Дніпровська установа виконання покарань (№4)", Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_1 в дохід держави судовий збір в сумі 704,80 грн.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що ДУ "Дніпровська установа виконання покарань (№ 4)" не є органом державної влади або органом місцевого самоврядування, тому норми статті 56 Конституції України та статей 1173, 1174 ЦК України не підлягають застосуванню та такий спосіб захисту обраний помилково. Позивачем не доведено протиправності чи незаконності поведінки заподіювача шкоди та причинного зв`язку такої поведінки із заподіяною шкодою, а також не заявлено вимог про встановлення неправомірності дій або бездіяльності заподіювача шкоди.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 24 квітня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 20 грудня 2018 року залишено без змін.
Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позову, посилаючись на те, що позовні вимоги про визнання незаконною (неправомірною) бездіяльності чи дій відповідача Державної установи "Дніпровська установа виконання покарань (№4)" або їх посадових чи службових осіб, ОСОБА_1 не заявляв, жодних судових рішень, якими б було встановлено незаконність або протиправність таких дій відповідача чи його працівників, до суду не надав.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У липні 2019 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 20 грудня 2018 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 24 квітня 2019 року скасувати та направити справу до суду першої інстанції для нового розгляду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що службові або посадові особи ДУ "Дніпровська установа виконання покарань (№ 4)" належать до посадових осіб Державної кримінально-виконавчої служби України. Під час виконання своїх службових обов`язків керуються відповідними положеннями та нормативно-правовими актами, які закріплені в Законі України "Про Державну кримінально-виконавчу службу України" та Законі України "Про попереднє ув`язнення", Кодексом етики та службової поведінки персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України та Конвенцією. Таким чином, співробітники ДУ "Дніпровська установа виконання покарань (№ 4)" є службовими особами державного органу виконавчої гілки влади, а отже, матеріальна та моральна шкода, яка завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою відповідно до статті 56 Конституції України.
Позиція інших учасників справи
Відзив на касаційну скарги до Верховного суду від учасників справи не надано.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 19 серпня 2019 року поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження, відкрито касаційне провадження у справі № 204/4295/18 та витребувано справу з суду першої інстанції.
У вересні 2019 року цивільна справа надійшла до Верховного Суду та 09 вересня 2019 року передана судді-доповідачу Дундар І. О.
Відповідно до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX, який набрав чинності 08 лютого 2020 року, установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Ухвалою Верховного Суду від 06 квітня 2020 року справу призначено до судового розгляду.
Позиція Верховного Суду
Колегія суддів частково приймає аргументи касаційної скарги з огляду на наступне.
Судами встановлено, що в період з 14 червня 2013 року по 06 вересня 2014 року позивач ОСОБА_1 утримувався під вартою в Дніпропетровському слідчому ізоляторі Управління державної пенітенціарної служби України у Дніпропетровській області, який в подальшому було перейменовано у ДУ "Дніпровська установа виконання покарань (№ 4)".
06 вересня 2014 року направлений до Менської ВК-91.
Під час перебування у ДУ "Дніпровська установа виконання покарань (№ 4)" ОСОБА_1 утримувався в таких камерах: з 14 червня 2013 року в камері № 624, з 17 червня 2013 року в камері № 631, з 25 серпня 2013 року в камері № 630, з 26 листопада 2013 року в камері № 613, з 29 листопада 2013 року в камері № 630, з 10 лютого 2014 року в камері № 636, з 17 лютого 2014 року в камері № 633, з 20 березня 2014 року в камері № 625, з 14 травня 2014 року в камері № 634.
Розміщення ОСОБА_1 в Державній установі "Дніпровська установа виконання покарань (№4)" у камерах № 613, 624, 625, 630, 631, 633, 634, 636 відповідало нормі житлової площі в камері для однієї особи, встановленій Законом України "Про попереднє ув`язнення", та не було меншим за 2,5 кв.м.
Однак, разом з цим, визначена частиною 2 статті 11 Закону України "Про попереднє ув`язнення" норма площі в камері для однієї взятої під варту особи є меншою, ніж мінімальний стандарт, рекомендований для України Європейським комітетом з питань запобігання катуванням чи нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню.
Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 посилається на те, що тримання його в умовах ДУ "Дніпровська установа виконання покарань (№ 4)" було таким, що принижує його гідність, а поводження з ним було таким, що порушує статтю 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Статтею 9 Конституції України визначено, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
За змістом статті 10 ЦПК України (в редакції, чинній на дату подання касаційної скарги) передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. У разі невідповідності правового акту міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, суд застосовує міжнародний договір України.
Так, відповідно до статті 3 Конвенції, на яку посилається позивач у своєму позові, нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню.