ПОСТАНОВА
Іменем України
24 березня 2020 року
Київ
справа №280/5332/18
адміністративне провадження №К/9901/22788/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді - Гімона М.М. (суддя-доповідач),
суддів: Блажівської Н.Є., Гусака М.Б.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 11 лютого 2019 року (суддя Прасов О.О.) та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 25 червня 2019 року (головуючий суддя Чабаненко С.В., судді: Чумак С.Ю., Юрко І.В.) у справі № 280/5332/18 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Запорізькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-
ВСТАНОВИВ:
У грудні 2018 року ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернувся до суду з позовом до Головного управління ДФС у Запорізькій області (далі по тексту - відповідач), в якому просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення форми "Ф" №0021999-5002-0829, № 0022000-5002-0829 від 31 липня 2018 року.
В обґрунтування вимог адміністративного позову позивач вказав, що підстав для нарахування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2017 рік не має з огляду на те, що належна йому нерухомість (будівлі промислового призначення) не є об`єктом оподаткування у розумінні підпункту "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України (далі - ПК України). Крім того, позивач вказав на процедурні порушення, допущені контролюючим органом при прийнятті оскаржуваних рішень. На його переконання, податкові повідомлення-рішення складені та направлені на його адресу з порушенням строків, встановлених ПК України, а також порушені вимоги пункту 9 Порядку надіслання контролюючими органами податкових повідомлень рішень платникам податків, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 28 грудня 2015 року №1204, в частині надсилання розрахунку до податкових повідомлень-рішень.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 11 лютого 2019 року, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 25 червня 2019 року, у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Вирішуючи спір, суди встановили, що відповідно до даних Державного реєстру прав власності на нерухоме майно за ОСОБА_1 зареєстровано:
- нежитлове приміщення (будівля промислового складу літ.З, інв.№130), загальною площею 373,70 кв.м.;
- нежитлове приміщення (будівля промислового складу літ.Р-2), загальною площею 8135,80 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 .
ГУ ДФС у Запорізькій області 31 липня 2018 року сформовані податкові повідомлення-рішення:
- №0021999-5002-0829, яким позивачу визначено податкове зобов`язання за платежем: податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачуваний фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості, за податковий період - 2017 рік у сумі 2989 грн. 60 коп.;
- №0022000-5002-0829, яким позивачу визначено податкове зобов`язання за платежем: податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачуваний фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості, за податковий період - 2017 рік у сумі 65086 грн. 40 коп.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що для застосування положень підпункту "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України необхідним є дотримання двох обов`язкових умов: наявність будівель промисловості та їх перебування у власності промислових підприємств. У межах спірних правовідносин наявна лише одна з обов`язкових умов - будівля промислового складу, а тому об`єкти нерухомості, які належать позивачу на праві власності, не підпадають під дію підпункту "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України.
Надаючи правову оцінку посиланням позивача на допущені контролюючим органом процедурні порушення при винесенні спірних податкових повідомлень-рішень, суд першої інстанції вказав, що при надісланні відповідачем одного розрахунку податкового зобов`язання до оскаржуваних рішень, надісланих одночасно, права ОСОБА_1 порушені не були. Дії начальника Вознесенівського управління м. Запоріжжя ГУ ДФС у Запорізькій області Косенко І.В. щодо своєчасності адміністрування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, також не було оскаржено позивачем.
Апеляційний суд погодився з рішенням суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову та вказав, що спірний об`єкт нерухомості не віднесено до будівель промисловості у розумінні підпункту "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України, оскільки належне позивачу на праві власності приміщення віднесено до групи будівель 125 клас 1252 "Резервуари, силоси, склади", і не включається до класу 1251 "Будівлі промисловості". При цьому апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, що позивач є фізичною особою-підприємцем, а не промисловим підприємством, а тому він має сплачувати податок за приписами підпункту 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 ПК України.
Не погодившись з рішеннями судів попередніх інстанцій, ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, просить скасувати вказані судові рішення і прийняти нове рішення про задоволення позову.
У касаційній скарзі позивач посилався на відсутність єдиної правової позиції при розгляді даної категорії справ. При цьому скаржник наполягає на тому, що він є власником саме будівель промисловості, про що вказано у Довідці з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 1 липня 2016 року. Позивач визнає, що належні йому будівлі за вимогами Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженого наказом Державним комітетом України по стандартизації, метрології та сертифікації від 17 серпня 2000 року №507 (далі - ДК 018-2000), належить до класу 1252 "Резервуари, силоси, склади", але при цьому перебувають у групі 125 "Будівлі промисловості та склади". Враховуючи приписи підпункту "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України, який до переліку об`єктів нерухомості також включає складські приміщення промислових підприємств, ОСОБА_1 вважає, що належна йому нерухомість не є об`єктом оподаткування у розумінні вказаної статті.
Також скаржник наголошує, що до 20 листопада 2018 року (тобто, протягом 2017 року) він мав статус фізичної особи-підприємця та здійснював підприємницьку діяльність, зокрема за КВЕД 52.24 Транспортне оброблення вантажів.
Позивач звернув увагу на порушення судами норм процесуального права, яке виявилось у ненаданні правової оцінки тому, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення складено 31 липня 2018 року, тобто з порушенням строку, визначеного ПК України. Крім того, в порушення пункту 9 Порядку складання та направлення контролюючими органом податкових повідомлень-рішень платникам податків, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 28 грудня 2015 року №1204, до двох податкових повідомлень-рішень за двома об`єктами нерухомості різної площі долучено лише один розрахунок.
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Ухвалою Верховного Суду від 22 жовтня 2019 року касаційне провадження у справі №280/5332/18 було зупинене до набрання законної сили судовим рішенням касаційної інстанції у справі №820/3556/17.
Ухвалою Верховного Суду від 23 березня 2020 року поновлено касаційне провадження у справі №280/5332/18 та призначено справу до розгляду в порядку письмового провадження на 24 березня 2020 року.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
Відповідно до пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" ця касаційна скарга розглядається в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (до 8 лютого 2020 року).
Згідно з підпунктом 266.1.1. пункту 266.1 статті 266 ПК України платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
Об`єктом оподаткування, згідно з положеннями підпункту 266.2.1. пункту 266.2 статті 266 ПК України, є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.
Положеннями підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України встановлюються податкові пільги із податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Так, підпунктом "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України встановлено, що не є об`єктом оподаткування будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств.
Відповідно до пункту 30.1 статті 30 ПК України податкова пільга - передбачене податковим та митним законодавством звільнення платника податків від обов`язку щодо нарахування та сплати податку та збору, сплата ним податку та збору в меншому розмірі за наявності підстав, визначених пунктом 30.2 цієї статті.
Підставами для надання податкових пільг є особливості, що характеризують певну групу платників податків, вид їх діяльності, об`єкт оподаткування або характер та суспільне значення здійснюваних ними витрат (пункт 30.2 статті 30 ПК України).
Застосовуючи об`єктно-функціональний підхід до визначення податкової пільги у підпункті "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України законодавець ключовим критерієм обрав функціональне призначення будівлі, а не належність конкретному суб`єкту-платнику.
При цьому обмежувальне тлумачення за рахунок введення додаткової ознаки надання пільги по сплаті податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, - звільнення від оподаткування за критерієм "будівлі промисловості", лише об`єктів нежитлової нерухомості промислових підприємств (юридичних осіб), по суб`єктному складу, не може бути застосовано, оскільки положеннями підпункту 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 ПК України визначено, що платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.