ПОСТАНОВА
Іменем України
05 березня 2020 року
м. Київ
справа №826/14557/17
адміністративне провадження №К/9901/3153/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
Судді-доповідача Саприкіної І. В.,
Суддів Єзерова А. А., Чиркіна С. М.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Санаторій для дітей з батьками "Пролісок" на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва (головуючий суддя Кузьменко А. І.) від 05 квітня 2018 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду (колегія у складі головуючого судді Мельничука В. П., суддів: Ісаєнко Ю. А., Лічевецького І. О.) від 08 листопада 2018 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Санаторій для дітей з батьками "Пролісок" до Кабінету Міністрів України, треті особи: Адміністрація Державної прикордонної служби України, Фонд державного майна України, про визнання протиправним та скасування розпорядження,
УСТАНОВИВ:
У листопаді 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Санаторій для дітей з батьками "Пролісок" (далі - ТОВ "Санаторій для дітей з батьками "Пролісок") звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Кабінету Міністрів України (далі - КМУ), треті особи: Адміністрація Державної прикордонної служби України, Фонд державного майна України, в якому просило:
- визнати протиправним рішення КМУ щодо віднесення нежитлової будівлі санаторного корпусу (літера А-7) (реєстраційний номер 405479646107) по вул. Пролісковій, 8 у м. Моршині Львівської області до сфери управління Адміністрації Державної прикордонної служби;
Окружний адміністративний суд міста Києва рішенням від 05 квітня 2018 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 08 листопада 2018 року, у задоволенні позову відмовив.
Не погодившись з такими судовими рішеннями першої та апеляційної інстанцій, у січні 2019 року ТОВ "Санаторій для дітей з батьками "Пролісок" звернулось до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 квітня 2018 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 08 листопада 2018 року та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити повністю.
Обґрунтовуючи касаційну скаргу, ТОВ "Санаторій для дітей з батьками "Пролісок" зазначило, що суди попередніх інстанцій порушили норми матеріального та процесуального права і не дослідили належним чином усі обставини справи. За позицією скаржника, оскаржуване розпорядження КМУ прийнято не на підставі, не у межах повноважень та не у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, та необґрунтовано, тобто без урахування усіх обставин, які мають значення для прийняття рішення (вчинення дій). Крім того, скаржник вказує, що об`єкт нерухомості будучи витребуваним із володіння позивача, не представляє собою цілісний майновий комплекс у сфері надання санаторних послуг.
Ухвалою від 06 лютого 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду відкрив провадження у цій справі, а ухвалою від 04 березня 2020 року призначив її до розгляду.
Дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи та перевіривши матеріали справи, колегія суддів встановила таке.
Як убачається з матеріалів справи, 07 червня 2017 року КМУ прийнято розпорядження № 376-р "Про віднесення нежитлової будівлі санаторного корпусу у м. Моршині до сфери управління Адміністрації Державної прикордонної служби", яким нежитлову будівлю санаторного корпусу (літер А-7) (реєстраційний номер 405479646107) по вул. Пролісковій, 8, у м. Моршині Львівської області віднесено до сфери управління Адміністрації Державної прикордонної служби.
Вважаючи протиправним вказане розпорядження, ТОВ "Санаторій для дітей з батьками "Пролісок" звернулося до суду з даним позовом за захистом порушених, на його думку, прав та інтересів.
Судові рішення, ухвалені за результатом розгляду цього позову, є предметом касаційного перегляду в даній справі.
Дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи, перевіривши матеріали справи і заслухавши суддю-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду дійшов таких висновків.
При ухваленні оскаржуваних судових рішень суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку, що вимоги позивача є неправомірними та необґрунтованими, а тому не підлягають задоволенню.
Колегія суддів погоджується з такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій з огляду на таке.
Згідно зі ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 113 Конституції України КМУ є вищим органом у системі органів виконавчої влади, забезпечує виконання Конституції і законів України.
КМУ у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.
Зазначені положення Конституції України кореспондують зі ст. 1 Закону України від 17 березня 2011 року № 3166-VI "Про центральні органи виконавчої влади" (далі - Закон № 3166-VI) та ст. 1 Закону України від 27 лютого 2014 року № 794-VII "Про Кабінет Міністрів України" (далі - Закон № 794-VII), відповідно до яких систему центральних органів виконавчої влади складають міністерства України (далі - міністерства) та інші центральні органи виконавчої влади. Система центральних органів виконавчої влади є складовою системи органів виконавчої влади, вищим органом якої є КМУ.
Згідно зі ст. 41, ч. 3 ст. 49 Закону № 794-VII КМУ спрямовує свою діяльність на виконання Конституції та законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, Програми діяльності КМУ, схваленої Верховною Радою України.
Акти КМУ з організаційно-розпорядчих та інших поточних питань видаються у формі розпоряджень.
Відповідно до ч. 1 ст. 1, ч. 1 ст. 4 Закону України від 21 вересня 2006 року № 185-V "Про управління об`єктами державної власності" (далі - Закон № 185-V) управління об`єктами державної власності - здійснення КМУ та уповноваженими ним органами, іншими суб`єктами, визначеними цим Законом, повноважень щодо реалізації прав держави як власника таких об`єктів, пов`язаних з володінням, користуванням і розпоряджанням ними, у межах, визначених законодавством України, з метою задоволення державних та суспільних потреб.
Суб`єктом управління об`єктами державної власності є КМУ.
Згідно зі ч. 2 ст. 2 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) учасниками цивільних відносин є: держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права.
Приписами ч. 2, 3 ст. 326 ЦК України передбачено, що від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади. Управління майном, що є у державній власності, здійснюється державними органами, а у випадках, передбачених законом, може здійснюватися іншими суб`єктами.
Статтею 20 Закону № 794-VII визначено основні повноваження КМУ, одним з яких є здійснення відповідно до закону управління об`єктами державної власності, у тому числі корпоративними правами, делегування в установленому законом порядку окремих повноважень щодо управління зазначеними об`єктами міністерствам, іншим центральним органам виконавчої влади, місцевим державним адміністраціям та відповідним суб`єктам господарювання; подання Верховній Раді України пропозиції стосовно визначення переліку об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації.
Відповідно до ст. 1 Закону України від 09 грудня 2011 року № 4107-VI "Про Фонд державного майна України" (далі - Закон № 4107-VI) Фонд державного майна України є центральним органом виконавчої влади із спеціальним статусом, що реалізує державну політику у сфері приватизації, оренди, використання та відчуження державного майна, управління об`єктами державної власності, у тому числі корпоративними правами держави щодо об`єктів державної власності, що належать до сфери його управління, а також у сфері державного регулювання оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності.
Згідно зі ст. 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.
За приписами ч. 1 ст. 319, ч. 2 ст. 328 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
В підтвердження повноважень КМУ щодо передачі (віднесення) нежитлової будівлі є норма Закону України від 21 вересня 1999 року № 1075-XIV "Про правовий режим майна в Збройних Силах України" (далі - Закон № 1075-XIV).
Відповідно до ст. 2 Закону № 1075-XIV вирішення питань щодо забезпечення Збройних Сил України військовим майном, а також визначення порядку вилучення і передачі його до сфери управління центральних або місцевих органів виконавчої влади, інших органів, уповноважених управляти державним майном, самоврядним установам і організаціям та у комунальну власність територіальних громад сіл, селищ, міст або у їх спільну власність (за згодою відповідних органів місцевого самоврядування з дотриманням вимог Закону України від 03 березня 1998 року № 147/98-ВР "Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності" (далі - Закон № 147/98-ВР), належить до компетенції КМУ (…).
Як убачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, рішенням Господарського суду Львівської області від 02 грудня 2013 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 12 травня 2014 року, у справі № 5015/2805/12 за позовом Стрийського міжрайонного прокурора в інтересах держави в особі Фонду державного майна України до ТОВ "Санаторій для дітей з батьками "Пролісок", Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця", Виконавчого комітету Моршинської міської ради, Виконавчого комітету Стрийської міської ради, треті особи: Комунальне підприємство Львівської обласної ради "Стрийське міжрайонне бюро технічної інвентаризації", Федерація професійних спілок України про визнання незаконними актів органу місцевого самоврядування, визнання недійсними свідоцтв про право власності, скасування державної реєстрації права власності, витребування із незаконного володіння нерухомого майна, визнання права власності, позов задоволено частково. Визнано право власності за державою в особі Фонду державного майна України на нерухоме майно, а саме: нежитлову будівлю - санаторний корпус з ліжковим фондом 502 ліжка цілорічного використання, А-7, по вул. Проліскова, 8 у м. Моршин Львівської області. Витребувано із незаконного володіння ТОВ "Санаторій для дітей з батьками "Пролісок" та ПрАТ лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" нерухоме майно: нежитлову будівлю - санаторний корпус з ліжковим фондом 502 ліжка круглорічного використання, А-7 по вул. Проліскова, 8 у м. Моршин Львівської області.
Постановою Вищого господарського суду України від 23 липня 2014 року рішення Господарського суду Львівської області від 02 грудня 2013 року та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 12 травня 2014 року залишено без змін.
З вказаних судових рішень вбачається, що за державою в особі Фонду державного майна України визнано право власності на нерухоме майно, а саме: нежитлову будівлю - санаторний корпус з ліжковим фондом 502 ліжка круглорічного використання, А-7 по вул . Проліскова, 8 у м. Моршин Львівської області.