Постанова
Іменем України
13 лютого 2020 року
м. Київ
справа № 761/24118/18
провадження № 61-14867св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Фаловської І. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
третя особа - Головне територіальне управління юстиції у місті Києві,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та дружини без шлюбу, та зміну черговості одержання права на спадкування, третя особа: Головне територіальне управління юстиції у місті Києві за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 26 лютого 2019 року у складі судді Фролової І. В.та постанову Київського апеляційного суду від 16 липня 2019 року у складі колегії суддів: Саліхова В. В., Головачова Я. В., Поліщук Н. В.,
ВСТАНОВИВ:
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та дружини без шлюбу, та зміну черговості одержання права на спадкування посилаючись на те, що з червня 2011 року вона почала проживати з ОСОБА_3 однією сім`єю як чоловік та дружина. 28 квітня 2015 року вони зареєстрували шлюб, весь час проживали в квартирі, яка належала померлому за адресою: АДРЕСА_1 .
У липні 2017 року між позивачем та померлим виник конфлікт і вони подали заяву про розірвання шлюбу, 26 серпня 2017 року шлюб було розірвано, проте відносини фактично підтримувались. Позивач разом з померлим спільно проживали.
Восени 2017 року у ОСОБА_3 діагностували онкологічне захворювання, а ІНФОРМАЦІЯ_1 він помер. Позивач зазначала, що повторно зареєструвати шлюб не встигли, але не дивлячись на це, з липня 2017 року до 30 грудня 2017 року продовжували проживати однією сім`єю, вести спільне господарство, підтримувати сімейні відносини.
Після смерті чоловіка відкрилась спадщина у вигляді ј частини квартири АДРЕСА_2 . Позивач зазначала, що у покійного чоловіка від попереднього шлюбу є син - ОСОБА_2, який до 2012 року проживав разом з позивачем та покійним батьком, у 2016 році він виїхав до Ізраїлю на постійне місце проживання.
Про смерть батька позивач повідомила сина через спільних знайомих, оскільки стосунки не підтримувала, жодної матеріальної допомоги на поховання батька син не надавав, як і не приймав жодної участі в лікуванні батька. Позивач вважала, що фактично була дружиною померлого з червня 2011 року до ІНФОРМАЦІЯ_1, а тому має право на спадкування першої черги.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 26 лютого 2019 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати, що складаються із витрат на правову допомогу у розмірі 13 100 грн.
Судове рішення місцевого суду мотивоване тим, що з позовних вимог позивача не зрозуміло, що є підставою для зміни черговості і одержання права на спадкування. Підтримання стосунків між позивачем та спадкодавцем після розірвання шлюбу й до часу смерті спадкодавця не можуть слугувати підставою для встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без укладання шлюбу і тим більше не можуть бути підставою для визначення позивача в якості спадкоємця за законом.
Постановою Київського апеляційного суду від 16 липня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 26 лютого 2019 року залишено без змін.
Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, який всебічно та повно з`ясував дійсні обставини справи, перевірив доводи та заперечення сторін, дослідив надані сторонами докази, унаслідок чого ухвалив законне і обґрунтоване рішення про відмову у задоволенні позову.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
08 серпня 2019 року ОСОБА_1 подала касаційну скаргу на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 26 лютого 2019 рокута постанову Київського апеляційного суду від 16 липня 2019 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просила судові рішення скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції в іншому складі суду.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій, вирішуючи спір, неповно з`ясували обставини справи, що мають значення для правильного її вирішення, а обставини, які суди вважали встановленими не доведені належними та допустимими доказами.
ОСОБА_1 зазначала, що з ОСОБА_3 проживали однією сім`єю як чоловік та жінка з червня 2011 року по 27 квітня 2015 року, між яким був укладений шлюб. Після розірвання шлюбу позивач продовжувала піклуватися про чоловіка, вести спільне господарство, підтримувати сімейні відносини. Повторно зареєструвати свій шлюб вони не встигли, але не дивлячись на це з липня 2017 року до 30 грудня 2017 року продовжували проживати однією сім`єю.
Судами не враховано та не надано належної оцінки показанням свідків і письмовим доказами, якими підтверджується факт, що позивач, проживаючи із спадкодавцем однією сім`єю здійснювала догляд за ним, а також приймала безпосередню участь в організації поховання та поминання.
За життя ОСОБА_3 заповіту не складав, відповідно спадкування буде відбуватися за законом, а встановлення факту проживання однією сім`єю необхідно для належного оформлення права на спадщину після смерті чоловіка.
Звертає увагу на те, що судом безпідставно прийняті докази від відповідача щодо понесених витрат на правову допомогу.
Вказує на упереджене ставлення суду до позивача, відхилення поданих останньою доказів та беззаперечне їх прийняття наданих відповідачем.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
28 квітня 2015 року ОСОБА_1 та ОСОБА_3 зареєстрували шлюб.
26 серпня 2017 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 розірвано.
ОСОБА_1 після розлучення надавала допомогу ОСОБА_3 у зв`язку з хворобою, однак доказів та підтвердження того, що вони, у вказаний період проживали однією сім`єю, як чоловік та дружина без реєстрації шлюбу не надано.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер.
Після смерті ОСОБА_3 відкрилась спадщина у вигляді 1/4 частини квартири АДРЕСА_2 .
Від попереднього шлюбу у ОСОБА_3 є син - ОСОБА_2
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 16 серпня 2019 відкрито провадження у цій справі та витребувано її матеріали із Шевченківського районного суду м. Києва від 26 лютого 2019 року.
28 серпня 2019 року справа № 761/24118/18 надійшла до Верховного Суду.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-ІХ установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Тому у тексті цієї постанови норми ЦПК України наводяться в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року.
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).
Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини 2 статті 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.
Згідно із статтею 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.
Тобто при застосуванні статті 74 СК України слід виходити з того, що указана норма поширюється на випадки, коли чоловік і жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі та між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю.
Для визначення осіб як таких, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, для вирішення майнового спору на підставі статті 74 СК України суд повинен встановити факт проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу в період, протягом якого було придбано спірне майно. Крім того, для визнання майна, придбаного під час фактичних шлюбних відносин, спільною сумісною власністю необхідні докази: ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання іншого майна в інтересах сім`ї.
Отже, проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом, законною) підставою для виникнення у них деяких прав та обов`язків, зокрема права спільної сумісної власності на майно. Визнання майна таким, що належить на праві спільної сумісної власності жінці та чоловікові, які проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою, відбувається шляхом встановлення факту проживання однією сім`єю, ведення спільного побуту, виконання взаємних прав та обов`язків.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 644/6274/16-ц (провадження № 14-283цс18) вказано, що "згідно з абзацом п`ятим пункту 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 3 червня 1999 року № 5-рп/99 у справі про офіційне тлумачення терміна "член сім`ї" членами сім`ї військовослужбовця є, зокрема, особи, які постійно з ним мешкають і ведуть спільне господарство. До таких осіб належать не тільки близькі родичі (рідні брати, сестри, онуки, дід і баба), але й інші родичі чи особи, які не перебувають з військовослужбовцем у безпосередніх родинних зв`язках (брати, сестри дружини (чоловіка); неповнорідні брати і сестри; вітчим, мачуха; опікуни, піклувальники, пасинки, падчерки й інші). Обов`язковими умовами для визнання їх членами сім`ї, крім спільного проживання, є: ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин. Отже, законодавство не передбачає вичерпного переліку членів сім`ї та визначає критерії, за наявності яких особи складають сім`ю. Такими критеріями є спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважних причин і дитини з батьками), спільний побут і взаємні права й обов`язки".
Згідно частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.