ОКРЕМА ДУМКА
суддів Великої Палати Верховного Суду
Ситнік О. М., Лященко Н. П.
13 листопада 2019 року
м. Київ
у справі № 761/2987/18 (провадження № 14-285цс19) за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_2 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Надра" Стрюкова Ірина Олександрівна (далі - Фонд, уповноважена особа Фонду, ПАТ "КБ "Надра", банк відповідно), про стягнення залишку коштів гарантованого відшкодування за вкладом, відшкодування збитків та моральної шкоди, зобов`язання вчинити дії
за касаційною скаргою ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 10 липня 2018 року у складі судді Осаулова А. А. та постанову Київського апеляційного суду від 18 жовтня 2018 року у складі колегії суддів Ратнікової В. М., Левенця Б. Б., Борисової О. В.
Оскаржуваною ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 10 липня 2018 року провадження у справі закрито на підставі пункту 1 частини першої статті 255 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), оскільки справа не підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства. Роз`яснено позивачам, що із заявленими вимогами слід звертатися до суду в порядку адміністративного судочинства.
Постановою Київського апеляційного суду від 18 жовтня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 та ОСОБА_2 залишено без задоволення, ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 10 липня 2018 року залишено без змін.
13 листопада 2019 року Велика Палата Верховного Суду розглянула касаційну скаргу ОСОБА_3 та ОСОБА_2, яку залишила без задоволення, а ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 10 липня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 18 жовтня 2018 року - без змін.
Велика Палата Верховного Суду погодилася з висновками судів попередніх інстанцій стосовно юрисдикційності спору та необхідності його розгляду в порядку адміністративного судочинства.
При цьому Велика Палата Верховного Суду керувалася тим, що спір стосовно формування переліку вкладників, які мають право на гарантоване державою відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, та затвердження реєстру вкладників для здійснення гарантованих виплат пов`язаний з виконанням Фондом владної управлінської функції з організації виплати цього відшкодування, є публічно-правовим і належить до юрисдикції адміністративних судів з урахуванням установленого законом граничного розміру відшкодування за вкладами. Спір щодо права фізичної особи на відшкодування за вкладом за рахунок коштів Фонду є публічно-правовим і пов`язаний з виконанням Фондом владної управлінської функції з організації виплати цього відшкодування, а тому такий спір має розглядатися за правилами адміністративного судочинства.
Велика Палата Верховного Суду зауважила, що позовні вимоги про стягнення грошових сум та відшкодування моральної шкоди випливають із дій Фонду з виплати гарантованого відшкодування, а тому підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства.
При цьому Велика Палата Верховного Суду відступила від правових висновків Верховного Суду України, викладених у постановах від 09 листопада 2016 року у справі № 6-2309цс16 та від 14 грудня 2016 року у справі № 6-2735цс16, щодо визначення цивільної юрисдикції з розгляду подібних спорів.
З висновками Великої Палати Верховного Суду не погоджуємося та відповідно до статті 35 ЦПК України висловлюємо окрему думку.
Відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) та протоколи до неї, а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.
Поняття "суд, встановлений законом" стосується не лише правової основи існування суду, але й дотримання ним норм, які регулюють його діяльність (пункт 24 рішення ЄСПЛ від 20 липня 2006 року у справі "Сокуренко і Стригун проти України", заяви № 29458/04 та № 29465/04).
Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів. Визначити, яким саме судом та за якими правилами має бути розглянутий спір і має судова юрисдикція.
Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересіву будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа.
У статті 19 ЦПК України визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.
У порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.
Відповідно до частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема: 1) фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності; 2) з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби; 3) між суб`єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень; 4) що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів; 5) за зверненням суб`єкта владних повноважень у випадках, встановлених Конституцією та законами України; 6) щодо правовідносин, пов`язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму; 7) фізичних чи юридичних осіб із розпорядником публічної інформації щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності у частині доступу до публічної інформації; 8) щодо вилучення або примусового відчуження майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності; 9) щодо оскарження рішень атестаційних, конкурсних, медико-соціальних експертних комісій та інших подібних органів, рішення яких є обов`язковими для органів державної влади, органів місцевого самоврядування, інших осіб; 10) щодо формування складу державних органів, органів місцевого самоврядування, обрання, призначення, звільнення їх посадових осіб; 11) фізичних чи юридичних осіб щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності замовника у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про особливості здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для гарантованого забезпечення потреб оборони", за винятком спорів, пов`язаних із укладенням договору з переможцем переговорної процедури закупівлі, а також зміною, розірванням і виконанням договорів про закупівлю; 12) щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів охорони державного кордону у справах про правопорушення, передбачені Законом України "Про відповідальність перевізників під час здійснення міжнародних пасажирських перевезень"; 13) щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917?1991 років".
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 4 КАС України адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
Суб`єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України).
Публічно-правовий характер спору визначається тим, що вказані суб`єкти наділені владно-управлінськими повноваженнями у сфері реалізації публічного інтересу.
Характерною ознакою публічно-правових спорів є сфера їх виникнення - публічно-правові відносини, тобто передбачені нормами публічного права суспільні відносини, що виражаються у взаємних правах та обов`язках їх учасників у різних сферах діяльності суспільства, зокрема пов`язаних з реалізацією публічної влади.
Публічно-правовим вважається також спір, який виник з позовних вимог, що ґрунтуються на нормах публічного права, де держава в особі відповідних органів виступає щодо громадянина не як рівноправна сторона у правовідносинах, а як носій суверенної влади, який може вказувати або забороняти особі певну поведінку, надавати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.
Основною визначальною рисою адміністративних правовідносин є владне підпорядкування однієї сторони цих відносин іншій стороні. Сторони в адміністративному спорі ще до його виникнення повинні перебувати у відносинах вертикального підпорядкування.
З аналізу наведених процесуальних норм убачається, що до адміністративної юрисдикції відноситься справа, яка виникає зі спору в публічно-правових відносинах, що стосується цих відносин, коли один з його учасників - суб`єкт владних повноважень здійснює владні управлінські функції, в цьому процесі або за його результатами владно впливає на фізичну чи юридичну особу та порушує їх права, свободи чи інтереси в межах публічно-правових відносин.
Разом з тим визначальні ознаки приватноправових відносин - це юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового особистого інтересу суб`єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням приватного права (як правило, майнового) певного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права призвели владні управлінські дії суб`єкта владних повноважень.
При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Позов мотивовано тим, що 26 листопада 2013 року ПАТ "КБ "Надра" та ОСОБА_3 уклали договір про надання пакета послуг "ПУ Перший" № 2958239, за яким відкрито банківські рахунки, зокрема: поточний картковий рахунок у доларах США № НОМЕР_1, поточний накопичувальний рахунок у доларах США № НОМЕР_2. 27 листопада 2014 року ті ж сторони уклали договір строкового банківського вкладу № 2075012, за яким банк прийняв від ОСОБА_3 банківський вклад у розмірі 7 500,00 дол. США.
На 06 лютого 2015 року на поточних рахунках ОСОБА_3 за договором від 26 листопада 2013 року № 2958239 залишок коштів становив 1 317,82 дол. США, а за договором від 27 листопада 2014 року № 2075012 - 7 512,91 дол. США.
Крім того, 26 листопада 2014 року ПАТ "КБ "Надра" та ОСОБА_2 уклали договір про надання пакета послуг "ПУ Перший" № 3277783, за яким відкрито банківські рахунки, зокрема поточний картковий рахунок у доларах США № НОМЕР_4. 27 листопада 2014 року ті ж сторони уклали договір строкового банківського вкладу з поповненням № 2075015, за яким банк прийняв від ОСОБА_2 банківський вклад у сумі 50,00 дол. США, який у подальшому неодноразово поповнювався на загальну суму 7 500,00 дол. США.
Станом на 06 лютого 2015 року на поточному рахунку ОСОБА_2 № НОМЕР_4 за договором від 16 листопада 2014 року № 3277783 залишок коштів становив 89,32 доларів США, а за договором банківського вкладу від 27 листопада 2014 року № 2075015 - 7 512,91 дол. США.
05 лютого 2015 року Правління Національного банку України (далі - НБУ) прийняло постанову № 83 "Про віднесення ПАТ "КБ "Надра" до категорії неплатоспроможних". 05 лютого 2015 року виконавча дирекція Фонду прийняла рішення № 26 "Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ "КБ "Надра", згідно з яким з 06 лютого 2015 року в банку запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду.
21 квітня 2015 року банк розпочав виплати коштів вкладникам за договорами, строк дії яких закінчився до 06 лютого 2015 року, та за договорами банківського рахунку. З 29 квітня 2015 року банк розпочав виплати коштів за договорами, строк дії яких закінчився до 15 квітня 2015 року, а також продовжив виплати за договорами банківського рахунку.
21 квітня 2015 року через банк-агент - Публічне акціонерне товариство "Акціонерний банк "Укргазбанк" (далі - АБ "Укргазбанк") ОСОБА_3 отримав відшкодування за договором банківського рахунку пакета послуг "ПУ Перший" від 26 листопада 2013 року № 2958239 у загальному розмірі 23 720,45 грн.
18 травня 2015 року через банк-агент - АБ "Укргазбанк" ОСОБА_3 отримав відшкодування за договором банківського вкладу від 27 листопада 2014 року № 2075012, строк якого сплив 27 лютого 2015 року, у розмірі 135 230,60 грн. Відшкодування за вкладами виплачено за курсом 17,999763 грн за долар США.
07 травня 2015 року через банк-агент - АБ "Укргазбанк" ОСОБА_2 також отримала відшкодування за вкладами у загальному розмірі 136 838,34 грн. Відшкодування за вкладами виплачено за курсом 17,999763 грн за долар США.
Позивачі направили відповідачу претензійні заяви з вимогами про виплату недоплаченої курсової різниці, а також сум, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), на які отримали листи про відмову в задоволенні заяв.
Унаслідок порушення зобов`язання з виплати гарантованого відшкодування за вкладами у неплатоспроможному банку позивачам завдано моральної шкоди, розмір якої вони визначили з огляду на вимоги розумності та справедливості.
Таким чином, позивачі отримали гарантоване відшкодування за своїми договорами, однак не погоджуються з їхнім розміром.
Оскільки розпочато процедуру ліквідації ПАТ "КБ "Надра" та призначено уповноважену особу Фонду, то на спірні правовідносини поширюється Закон України від 23 лютого 2012 року № 4452-VI "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (далі - Закон № 4452-VI).
Відповідно до статті 1 Закону № 4452-VI цим Законом установлюються правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також регулюються відносини між Фондом, банками, НБУ, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків.
Метою цього Закону є захист прав і законних інтересів вкладників банків, зміцнення довіри до банківської системи України, стимулювання залучення коштів у банківську систему України, забезпечення ефективної процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків.
Згідно з пунктом 16 статті 2 Закону № 4452-VIтимчасова адміністрація - це процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому цим Законом.
Відповідно до пункту 6 статті 2 цього Закону № 4452-VIліквідація банку - це процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства.
Отже, у спорах, пов`язаних з виконанням банком, у якому введена тимчасова адміністрація та/або запроваджена процедура ліквідації, своїх зобов`язань перед його кредиторами, норми Закону № 4452-VI є спеціальними, і цей Закон є пріоритетним відносно інших законодавчих актів України у таких правовідносинах.
За частиною другою статті 3 Закону № 4452-VI Фонд є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об`єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні. Фонд є суб`єктом управління майном, самостійно володіє, користується і розпоряджається належним майном, вчиняючи стосовно нього будь-які дії (у тому числі відчуження, передача в оренду, ліквідація), що не суперечать законодавству та меті діяльності Фонду.
З аналізу статті 4 Закону № 4452-VI вбачається, що Фонд здійснює як владні повноваження відносно банків, виконуючи регуляторну діяльність, перебравши на себе частину повноважень НБУ, передбачених статтями 99, 100 Конституції України та статтями 6, 7 Закону України від 20 травня 1999 року№ 679-XIV "Про Національний банк України", так і повноваження, які не можна віднести до владних.
Зазначений висновок підтверджується положеннями частин третьої та п`ятої статті 34 та частини першої статті 36 Закону № 4452-VI, відповідно до яких з початку процедури виведення Фондом банку з ринку призупиняються всі повноваження органів управління банку, а Фонд набуває усі права органів управління та органів контролю з дня початку тимчасової адміністрації і до її припинення. Такі повноваження Фонд делегує уповноваженій особі Фонду.