ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 грудня 2019 року
м. Київ
Справа № 910/4769/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Губенко Н.М. - головуючий, Кролевець О. А., Мамалуй О. О.,
за участю секретаря судового засідання - Охоти В.Б.,
представників учасників справи:
позивача - Приміч Д.В., Саєнко Ю.М.,
відповідача - Кравченко О.Ю., Кузовлев Р.В.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Фірми "Т.М.М." - Товариства з обмеженою відповідальністю
на рішення Господарського суду міста Києва
у складі судді Спичака О. М.
від 23.07.2019 та
на постанову Північного апеляційного господарського суду
у складі колегії суддів: Коротун О. М., Майданевич А. Г., Сулім В. В.
від 21.10.2019
за позовом Фірми "Т.М.М." - Товариства з обмеженою відповідальністю
до Акціонерного товариства "Альфа-Банк"
про визнання недійсним договору.
ІСТОРІЯ СПРАВИ
1. Короткий зміст позовних вимог
Фірма "Т.М.М." - Товариство з обмеженою відповідальністю звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства "Укрсоцбанк" (правонаступником якого є Акціонерне товариство "Альфа-Банк") про визнання недійсним кредитного договору від 04.03.2004 № 252-СВ, укладеного між Фірмою "Т.М.М." - Товариством з обмеженою відповідальністю та Акціонерним комерційним банком "ХФБ Банк Україна".
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що під час укладання оспорюваного договору відповідач скористався юридичною необізнаністю позивача, істотно порушив вимоги діючого законодавства щодо надання валютних кредитів та тим, що за своїм змістом оспорюваний кредитний договір не відповідає законодавству України, порушує його права та інтереси, суперечить частині 1 статті 524 Цивільного кодексу України, оскільки іноземна валюта не може бути предметом кредитного договору, натомість кредит був виданий у євро.
2. Стислий виклад обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій
04 березня 2004 року між Акціонерним комерційним банком "ХФБ Банк Україна" (правонаступником якого є Акціонерне товариство "Укрсоцбанк", а в подальшому - Акціонерне товариство "Альфа-Банк") (надалі - Банк) та Фірмою "Т.М.М." - Товариством з обмеженою відповідальністю (надалі - Позичальник) укладено кредитний договір №252-СВ (надалі - Договір), відповідно до пункту 1.1 якого Банк відповідно до умов та на термін Договору надає Позичальнику револьверну кредитну лінію з загальною сумою 3 200 000 євро з можливістю отримувати грошові кошти в доларах США та євро та терміном кредиту до 04.03.2005.
Згідно з пунктом 1.2 Договору кредит надається з метою фінансування обігових коштів Позичальника (придбання будівельних матеріалів та обладнання).
Розділами 3-10 Договору сторонами узгоджено умови щодо надання, погашення кредиту та часток, відсотки та відсоткові періоди, комісії та інші платежі, умови платежів, гарантії та певні зобов`язання, забезпечення кредиту, випадки невиконання тощо.
В подальшому, до Договору укладались додаткові угоди, зокрема, №45 від 25.10.2013.
Відповідно до преамбули Договору, вказаний договір від імені Банку було підписано начальником відділу управління кредитними ризиками Чернишовою Л.П. на підставі довіреності, посвідченої приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Івановою Л.М. 18.12.2003, зареєстрованої в реєстрі за №5588, та начальником сектору міжнародних клієнтів Дагмар Шульце на підставі довіреності, посвідченої приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Колесніченком О.Д. 15.01.2003 та зареєстрованої в реєстрі за №82, а від імені Позичальника було підписано генеральним директором Толмачовим М.Г. на підставі статуту.
Станом на момент укладання оспорюваного правочину Акціонерним комерційним банком "ХФБ Банк Україна" було отримано банківську ліцензію №185 від 21.03.2002, відповідно до якої Банк мав право на здійснення операцій з розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик та дозвіл Національного банку України №185-1 від 21.03.2002 на ведення неторговельних операцій з валютними цінностями.
Банківська ліцензія Акціонерного комерційного банку "ХФБ Банк Україна" була відкликана 22.10.2007.
3. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
Рішенням Господарського суду міста Києва від 23.07.2019 у даній справі, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 21.10.2019, у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанцій мотивовані недоведеністю позивачем підстав, з якими положення законодавства пов`язують можливість визнання недійсним оспорюваного договору.
4. Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі скаржник просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 23.07.2019 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 21.10.2019 у даній справі та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.
АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
5. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що:
- судами першої та апеляційної інстанцій неправильно застосовано норми Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, затверджене постановою Правління Національного банку України від 17.07.2001 № 275 та Декрет Кабінету Міністрів України від 19.02.1993 № 15-93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю";
- судами першої та апеляційної інстанцій не надано правової оцінки посиланням позивача на підпункт "г" пункту 4 статті 5 Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.1993 № 15-93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю";
- на думку скаржника, наявність у оспорюваному кредитному договорі положень щодо надання кредиту у євро за відсутності індивідуальної ліцензії у банка на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу суперечить приписам статті 99 Конституції України, статті 524 Цивільного кодексу України, статтям 3, 5 Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.1993 № 15-93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", статті 35 Закону України "Про Національний банк України";
- суд апеляційної інстанції застосував норми матеріального права, а саме, постанову Правління Національного банку України від 14.10.2004 № 483, які не підлягали застосуванню у даних правовідносинах, оскільки зазначена постанова була затверджена у жовтні 2004 року, а оспорюваний договір укладено у березні 2004 року;
- на думку скаржника, у судів першої та апеляційної інстанцій були відсутні підстави для відмови у задоволенні позову.
6. Доводи інших учасників справи
Відповідач подав відзив на касаційну скаргу позивача, в якому просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
7. Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції
З урахуванням меж розгляду справи судом касаційної інстанції, визначених статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, та згідно із компетенцією, визначеною законом, Верховний Суд в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
8. Джерела права й акти їх застосування. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій
Причиною виникнення даного спору є питання щодо наявності чи відсутності підстав для визнання недійсним кредитного договору від 04.03.2004 № 252-СВ, укладеного між Фірмою "Т.М.М." - Товариством з обмеженою відповідальністю та Акціонерним комерційним банком "ХФБ Банк Україна".
За приписом статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Таким чином, вирішуючи спори про визнання правочинів (договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.
Відповідно до положень статті 3 Цивільного кодексу України однією із загальних засад цивільного законодавства є свобода договору.