ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04 грудня 2019 року
м. Київ
Справа № 924/58/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Кондратова І.Д. (головуючий), Баранець О.М., Мамалуй О.О.,
за участю секретаря судового засідання - Півень А.Л.;
за участю представників учасників справи:
відповідача - Матущак В.І., Паляниця Г.В.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі відомчого структурного підрозділу Ужгородська дирекція залізничних перевезень регіональної філії "Львівська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця"
на рішення Господарського суду Хмельницької області
(суддя Димбовський В.В.)
від 21.05.2019
та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду
(головуючий - Савченко Г.І., судді - Демидюк О.О., Юрчук М.І.)
від 13.08.2019
у справі за позовом Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Львівська залізниця"
до Державного підприємства "Шепетівське лісове господарство"
про стягнення 4 425 829,03 грн.
1. Короткий зміст позовних вимог.
1.1. У січні 2018 року Публічне акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Львівська залізниця" ПАТ "Укрзалізниця" звернулось до Господарського суду Хмельницької області з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Державного підприємства "Шепетівське лісове господарство" 4425829,03 грн -платежів за час затримки вагонів.
1.2. В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що в травні 2016 року ДП "Шепетівське лісове господарство" відправлено зі ст. Шепетівка Південно-Західної залізниці до станції Захонь Угорщина вагони №№68615244, 68407501, 67894568, 68027531, 67849513 з вантажем "деревина паливна", відправки №№492744, 492728, 489203, 490615, 495173. По прибуттю вищевказаних вагонів на прикордонну станцію Батьово протягом 15-19 травня 2016 їх було відчеплено зі складу поїздів для проведення митних формальностей на підставі заявок Закарпатської митниці ДФС згідно вимог Митного кодексу України. Станом на 15.01.2018 вагони продовжують простоювати в очікуванні розпорядження відповідача щодо його вантажу, який знаходиться у цих вагонах, у зв`язку з чим відповідно до § 6 статті 28, § 1 статті 32 Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення, до якої Україна приєдналася згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 03 квітня 1993 року N 246 "Про угоди щодо міжнародного залізничного вантажного та пасажирського сполучення"; статті 119 Статуту залізниць України, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998 N 457, позивачем пред`явлено відшкодування до витрати залізниці, пов`язані із здійсненням розвантажувальних, навантажувальних, перевантажувальних та інших операцій, необхідних для здійснення митного контролю та митного оформлення товарів, що переміщуються через митний кордон України.
1.3. Відповідач проти задоволення позову заперечував, зазначав, що позивач належним чином не довів, що затримка вагонів на станціях Львівської залізниці сталася з вини відповідача, і нарахування за простій вагонів повинна оплатити Закарпатська фіскальна служба України, бездіяльність якої визнано протиправною відповідно до постанови Хмельницького окружного адміністративного суду від 10.10.2016 та ухвали Вінницького апеляційного адміністративного суду від 14.12.2016, а після закінчення митних формальностей Закарпатською митницею ДФС відповідач наполягав на здійсненні переадресування вагонів на ст. Солотвино, кошти на особовому рахунку відповідача були внесені, як попередня оплата і залізницею подавалися вагони на відправку інших вантажів, співпраця із залізницею продовжувалася, тобто позивач міг би списати заборговану на їх думку суму за простій вагонів, однак залізницею не було оформлено накопичувальні картки і кошти ними не списувалися, внаслідок чого безпідставно продовжувалась затримка вагонів.
1.4. Також відповідач просив застосувати наслідки спливу позовної давності, перебіг якої розпочався з події, яка стала підставою для подання позову, як передбачено положеннями статті 137 Статуту залізниць України та частиною 5 статті 315 Господарського кодексу України. Відповідач вважає, що шестимісячний строк позовної давності слід обраховувати саме від дати закінчення митних формальностей 17.02.2017 (повернення Закарпатською митницею ДФС документів на залізницю), на підставі складених позивачем актів загальної форми ГУ-23, про закінчення затримки вагонів.
2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції.
2.1. Рішенням Господарського суду Хмельницької області у справі №924/58/18 від 21.05.2019 позов задоволено частково. Стягнуто з Державного підприємства "Шепетівське лісове господарство" на користь ПАТ "Українська залізниця" 1634171,80 грн нарахованих платежів за час затримки вагонів та судовий збір. У частині стягнення з відповідача 2791657,23 грн нарахованих платежів за час затримки вагонів відмовлено.
2.2. Суд першої інстанції дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення платежів у розмірі 4425829,03 грн, нарахованих залізницею за час затримки вагонів, є обґрунтованими та підтвердженими матеріалами справи, оскільки чинним законодавством не передбачено, що плата за користування вагонами є безкоштовною, а обов`язок щодо оплати додаткових операцій, пов`язаних з митними формальностями, покладається на власників товару.
2.3. Водночас, суд встановив, що відповідно до статті 31 Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення позови залізниць до відправників та одержувачів про сплату провізних платежів, штрафів та про відшкодування шкоди можуть бути заявлені протягом 9 місяців, тому оскільки позивач звернувся до суду з позовом і дев`ятимісячний строк позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, щодо позовних вимог про стягнення з відповідача 2791657,23 грн нарахувань, здійснених за період з 13.05.2016 по 25.04.2017, сплив, відмовив у позові в цій частині відповідно до частини 4 статті 267 Цивільного кодексу України.
2.4. Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 13.08.2019 рішення Господарського суду Хмельницької області від 21.05.2018 у справі № 924/58/18 в частині стягнення з відповідача 1 634 171, 80 грн скасовано, прийнято в цій частині нове рішення, яким в позові відмовлено. В решті рішення залишено без змін.
2.5. Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, що позовні вимоги про стягнення плати за користування вагонами, за зберігання вантажу, за направлення повідомлень про затримку вагонів, за маневрову роботу, за зважування вагонів, за участь комерційного агента при зважуванні, за вивантажувально-завантажувальні роботи у розмірі 4425829,03 грн є обґрунтованими та доведеними, проте дійшов висновку, що у позові слід відмовити повністю з підстав спливу строку позовної давності, оскільки встановив, що 06.06.2014 та 16.10.2015 до Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення були внесені зміни, угода була викладена в новій редакції, та вилучені положення статті 31 цієї Угоди щодо строків позовної давності залізниці до відправника, тому згідно з частиною 5 статті 315 Господарського кодексу України слід застосовувати шестимісячний строк.
2.6. Суд апеляційної інстанції виходив з того, що усі заявлені до стягнення у цій справі платежі були нараховані залізницею за додаткові послуги, надані з моменту затримання вагонів до моменту закінчення затримки вагонів, тобто у період, протягом якого здійснювався митний контроль, а тому дійшов висновку, що шестимісячний строк обчислюється з 15.02.2017, тобто з дня настання події, що стала підставою для подання позову, а саме: день закінчення затримки вагонів (день складання відповідного акту загальної форми про закінчення затримки вагонів).
3. Короткий зміст вимог касаційної скарги. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу та виклад позиції інших учасників справи.
3.1. 06.09.2019 позивач звернувся з касаційною скаргою на рішення Господарського суду Хмельницької області від 21.05.2019 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 13.08.2019 у справі №924/58/18, в якій просить скасувати повністю постанову суду апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції в частині відмови у стягненні з відповідача 2791657,23 грн нарахованих платежів, ухваливши у відповідній частині нове рішення про задоволення позову.
3.2. У касаційній скарзі скаржник стверджує, що апеляційний суд порушив норми статей 74, 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, оскільки не надано належної оцінки доказам, які підтверджують продовження затримки 5 вагонів вже після 15.02.2017 з вини вантажовідправника.
3.3. Також заявник стверджує, що судами попередніх інстанцій не застосовано положення Єдиних правил до договору про міжнародні залізничні перевезення вантажів (ЦІМ), які є додатком В до Конвенції про міжнародні залізничні перевезення (КОТІФ) від 09.05.1980, до якої Україна приєдналася згідно із Законом України № 943-ІV від 05.06.2003, якими передбачена однорічна позовна давність з дня, коли можуть бути пред`явлені позовні вимоги.
3.4. ДП "Шепетівське лісове господарство" у відзиві на касаційну скаргу просить залишити її без задоволення, а постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 13.08.2019 у справі № 924/58/18 - без змін.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
4. Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосоване законодавство.
4.1. Причиною виникнення спору зі справи стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для стягнення з відповідача витрат, понесених залізницею через затримку вагонів для митного контролю (з 19.05.2016 по 28.03.2017 (вагон 67849513); з 15.05.2016 по 15.02.2017), та витрат, що виникли внаслідок очікування переадресації вантажу після закінчення митного контролю (з 16.02.2017 по 15.01.2018), оскільки відповідач не вніс усіх належних залізниці платежів (на особовому рахунку було недостатністю коштів для погашення всіх нарахувань, що виникли у зв`язку із затримкою вантажу), а також питання щодо порядку обчислення строків позовної давності щодо заявлених вимог.
Щодо розгляду спору по суті.
4.2. Згідно з частиною 5 статті 307 Господарського кодексу України умови перевезень вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб`єктів господарювання за цими перевезеннями визначаються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами.
4.3. Відповідно до статті 119 Статуту залізниць України, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998 N 457, за користування вагонами і контейнерами залізниці вантажовідправниками, вантажоодержувачами, власниками під`їзних колій, портами, організаціями, установами, громадянами - суб`єктами підприємницької діяльності вноситься плата. Порядок визначення плати за користування вагонами (контейнерами) та звільнення вантажовідправника від зазначеної плати у разі затримки забирання вагонів (контейнерів), що виникла з вини залізниці, встановлюється Правилами.
Зазначена плата вноситься також за час затримки вагонів на станціях призначення і на підходах до них в очікуванні подання їх під вивантаження, перевантаження з причин, що залежать від вантажоодержувача, власника залізничної під`їзної колії, порту, підприємства. За час затримки на коліях залізниці вагонів, що належать підприємствам чи орендовані ними, стягується 50 відсотків зазначених розмірів плати.
Зазначена плата стягується також з вантажовідправників, вантажоодержувачів у разі затримки вагонів (контейнерів), пов`язаної з митним оформленням.
4.4. Відповідно до параграфу 6 статті 28 Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення, дія якої поширюється на спірні правовідносини, якщо перешкода до перевезення вантажу чи його видачі виникло з причин, що не залежали від перевізника, перевізнику повинні бути сплачені додаткові провізні платежі і витрати, понесені ним у зв`язку з перешкодами, а також неустойки, якщо вони передбачені національним законодавством.
4.5. Перевізнику повинні бути відшкодовані всі витрати, пов`язані з перевезенням вантажу, не передбачені тарифами і викликані причинами, які не залежать від перевізника. Ці витрати встановлюються на дату їх виникнення окремо для кожного відправлення та підтверджуються відповідними документами. Відшкодування додаткових витрат здійснюється в прядку, передбаченому статтею 31 Угоди (стаття 32 Угоди).
4.6. Частиною першою статті 26 Закону України "Про залізничний транспорт" передбачено, що обставини, які можуть служити підставою для майнової відповідальності перевізників, відправників та одержувачів вантажу, багажу, вантажобагажу, пасажирів, засвідчуються актами.
4.7. Суди обох інстанцій встановили, що затримка спірних вагонів відбулася у зв`язку з проведенням митного огляду вантажу, що перевозився у зазначених вагонах, тому вартість проведених залізницею робіт, необхідних для здійснення митного контролю та митного оформлення товарів, а також плату за користування вагонів має в будь-якому випадку оплачуватися вантажовласниками (вантажовідправниками) незалежно від того, чи виявлено митницею факт незаконного переміщення товару під час здійснення митного контролю.
4.8. Суди встановили, що факт затримки вагонів у встановленому порядку зафіксовано актами загальної форми ГУ-23, на підставі яких позивачем розраховано плату за користування вагонами, збір за зберігання вантажу, збір за телеграфне повідомлення про затримку, плату за маневрову роботу, які були виконані залізницею через затримку вагонів. Заявлена до стягнення сума в розмірі 4425829,03 грн розрахована залізницею відповідно до Збірника тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом у межах України та пов`язані з ними послуги, затвердженого наказом Міністерства транспорту та зв`язку України від 26.03.2009 №317, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 15.04.2009за №340/16356.