ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 листопада 2019 року
м. Київ
Справа № 761/14516/15-ц
Провадження № 14-402цс19
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Ситнік О. М.,
суддів: Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ткачука О. С., Яновської О. Г.,
учасники справи:
позивачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2,
відповідачі: Товариство з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія Консоль-Строй ЛТД" (далі - ТОВ "БК Консоль-Строй ЛТД"), Товариство з обмеженою відповідальністю фірма "Консоль ЛТД" (далі - ТОВ фірма "Консоль ЛТД"),
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Головне управління юстиції у м. Києві (далі - ГУЮ у м. Києві),
розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ТОВ фірми "Консоль ЛТД" в особі ліквідатора - арбітражного керуючого Венської Оксани Олександрівни
на заочне рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 06 липня 2015 року у складі судді Осаулова А. А. та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 27 квітня 2017 року у складі колегії суддів Чобіток А. О., Немировської О. В., Соколової В. В.
у цивільній справі за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ТОВ "БК Консоль-Строй ЛТД", ТОВ фірми "Консоль ЛТД", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ГУЮ у м. Києві, про визнання майнових прав на нерухоме майно та
УСТАНОВИЛА:
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2015 року ОСОБА_1, ОСОБА_2 звернулися до суду з указаним позовом, у якому просили визнати майнові права на трикімнатну квартиру № 2, загальною площею 81,5 кв. м, житловою площею 51,0 кв. м, на третьому поверсі громадського комплексу, що знаходиться на АДРЕСА_2 , у рівних частках за кожною.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 21 листопада 2003 року між ТОВ фірмою "Консоль ЛТД" та ОСОБА_1 було укладено договір за № 2979/322-103 (р) про спільну діяльність щодо пайової участі у будівництві багатоквартирного житлового будинку по АДРЕСА_2 та введення його в експлуатацію. 03 грудня 2013 року між ОСОБА_1 та ТОВ фірмою "Консоль ЛТД" укладено додатковий договір, згідно з умовами якого пайовиком також було залучено ОСОБА_2 .
Позивачами зазначено, що вони повністю виконали свої зобов`язання за договором № 2979/322-103 (р) про спільну діяльність щодо дольової участі у будівництві і відповідно до акта приймання-передачі від 24 січня 2014 року ТОВ фірма "Консоль ЛТД" передало, а вони прийняли трикімнатну квартиру № 2, загальною площею 81,5 кв. м, житловою площею 51,0 кв. м, на третьому поверсі громадського комплексу на АДРЕСА_2 , проте відповідачі не виконали свої зобов`язання щодо надання документів для здійснення реєстрації прав власності на об`єкт інвестування.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Заочним рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 06 липня 2015 року позовні вимоги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задоволено. Визнано за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 майнові права по 1/2 частці за кожною на трикімнатну квартиру № 2, загальною площею 81,5 кв. м, житловою площею 51,0 кв. м, на третьому поверсі громадського комплексу, що знаходиться на АДРЕСА_2 (1 черга будівництва, 4-секційний будинок).
Задовольняючи позов, суд першої інстанції керувався тим, що незважаючи на виконання позивачами своїх зобов`язань за договором про спільну діяльність з пайової участі у будівництві багатоквартирного житлового будинку від 21 листопада 2003 року, вони позбавлені права отримати необхідні документи для реєстрації права власності, у результаті невиконання відповідачами своїх зобов`язань, у зв`язку з чим єдиним можливим способом для захисту їхніх цивільних прав на новостворене нерухоме майно є визнання за ними майнових прав на об`єкт інвестування.
Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 27 квітня 2017 року заочне рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 06 липня 2015 року залишено без змін.
Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, апеляційний суд керувався тим, що суд першої інстанції правильно визначився з правовідносинами, які виникли між сторонами, та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню при вирішенні спору.
Короткий зміст вимог, наведених у касаційній скарзі
У травні 2017 року ТОВ фірма "Консоль ЛТД" в особі ліквідатора -арбітражного керуючого Венської О. О. подало до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій просило скасувати заочне рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 06 липня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 27 квітня 2017 року, а провадження у справі закрити, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційну скаргу мотивовано тим, що на офіційному вебсайті Вищого господарського суду України знаходиться оголошення про порушення у березні 2015 року справи № 911/5186/14 про банкрутство відносно боржника ТОВ фірми "Консоль ЛТД", а тому суди попередніх інстанцій зробили помилковий висновок, що розгляд цієї справи повинен відбуватися за правилами цивільного судочинства. Враховуючи положення частини четвертої статті 10 Закону України від 14 травня 1992 року № 2343-XII "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі - Закон № 2343-XII), пункту 7 частини першої статті 12 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) справи у спорах з майновими вимогами до боржника підвідомчі саме господарському суду.
Також зазначено, що дія договору № 2979/322-103(р) не припинилась і він є чинним, доказів звернень позивачів до відповідача про укладення додаткової угоди або виділення іншого рівнозначного майна матеріали справи не містять, а отже їх права не порушені.
Позиція інших учасників справи
У запереченнях на касаційну скаргу представник позивачів - ОСОБА_3 зазначала, що оскаржувані судові рішення є законні та обґрунтовані, просила залишити їх без змін.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 квітня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі за поданою касаційною скаргою, а ухвалою від 07 грудня 2017 року справу призначено до судового розгляду.
15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", яким Цивільний процесуальний кодекс України (далі - ЦПК України) викладено в новій редакції.
Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України в редакції цього Закону провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
У березні 2018 року справу передано до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 червня 2019 року справу призначено до судового розгляду, а ухвалою від 19 червня 2019 року передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду з посиланням на частину шосту статті 403 ЦПК України, яка передбачає, що справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції.
Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 06 серпня 2019 року справу прийнято для продовження розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами (у порядку письмового провадження).
Позиція Великої Палати Верховного Суду
Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в касаційній скарзі та запереченнях доводи, матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Суди встановили, що 21 листопада 2003 року між ОСОБА_1 та ТОВ фірмою "Консоль ЛТД" укладено договір № 2979/322-103 (р) про спільну діяльність щодо дольової участі в будівництві багатоквартирного житлового будинку на АДРЕСА_2 . Відповідно до пунктів 1.1, 3.4 договору сторони зобовʼязалися діяти спільно для досягнення спільної мети: будівництво та введення в експлуатацію житлового будинку. Запланований строк закінчення будівництва та здачі обʼєкта - І квартал 2005 року.
Відповідно до умов указаного договору ОСОБА_1 зобов`язалася внести грошові кошти у встановлений договором строк та в розмірі, зазначеному у пункті 3.1 договору.
ТОВ фірма "Консоль ЛТД" зобов`язалося власними та залученими силами, механізмами, обладнанням, а також за рахунок пайових і запозичених коштів юридичних та фізичних осіб завершити будівництво багатоквартирного житлового будинку відповідно до проекту та вимог Державних будівельних норм та передати ОСОБА_1 двокімнатну квартиру за будівельним № 2 на третьому поверсі загальною проектною площею 82 кв. м (п. 3.2 договору).
У пункті 3.9 договору вказано, що частка ОСОБА_1 вважається прийнятою після підписання акта про виконання договору ТОВ фірмою "Консоль ЛТД".
23 лютого 2012 року між ОСОБА_1 та ТОВ фірмою "Консоль ЛТД", ТОВ "БК Консоль-Строй ЛТД" укладено додатковий договір до договору № 2979/322-103 (р), згідно з яким сторони внесли зміни, у тому числі у пункт 3.1 договору про те, що у зв`язку із збільшенням кошторисної вартості будівництва об`єкта розмір грошового внеску збільшується на суму еквівалентну 9700,00 доларів США.
03 грудня 2013 року укладено додаткову угоду до договору № 2979/322-130 (р), відповідно до якої пайовиком також було залучено ОСОБА_2 та відповідно до пунктів 1.2, 3.2 змін цієї угоди, планований термін виділення "частки в натурі" - 4 квартал 2013 року; по закінченню будівництва об`єкта позивачу буде виділена в натурі трикімнатна квартира № 2 на 3-му поверсі, загальною проектною площею 81,5 кв. м, багатоквартирного житлового будинку на АДРЕСА_2 (1 черга будівництва, 4-секційний будинок).
Позивачі виконали в повному обсязі свої зобов`язання за договором, сплатили грошові кошти - пайовий внесок відповідно до додаткового договору до договору № 2979/322-103 (р), що підтверджується копіями квитанцій, а також довідкою ТОВ фірми "Консоль ЛТД" від 27 січня 2014 року.
Згідно з актом приймання-передачі від 24 січня 2014 року ТОВ фірма "Консоль ЛТД" передало, а позивачі прийняли трикімнатну квартиру № 2 на третьому поверсі, загальною площею 81,5 кв. м., житловою площею 51,0 кв. м, багатоквартирного житлового будинку на АДРЕСА_2 (1 черга будівництва, 4-секційний будинок).
Вирішуючи питання юрисдикційності цього спору, Велика Палата Верховного Суду керується такими міркуваннями.
Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних і суспільних інтересів.
Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
У пунктах 1, 3 частини першої статті 15 ЦПК України (у редакції, чинній на час звернення до суду з позовом та розгляду справи в судах першої й апеляційної інстанцій) передбачалося, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
У статті 19 ЦПК України (у редакції від 03 жовтня 2017 року) визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.
Стосовно посилання у касаційній скарзі на те, що позовні вимоги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про визнання майнових прав на нерухоме майно заявлені після порушення справ про банкрутство, а тому підсудні господарському суду, необхідно зазначити таке.
Умови та порядок відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом та застосування ліквідаційної процедури з метою повного або часткового задоволення вимог кредиторів передбачені Законом № 2343-XII.
У зв`язку з набранням чинності 19 січня 2013 року (за винятком окремих положень) Закону України від 22 грудня 2011 року № 4212-VI "Про внесення змін до Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" Закон № 2343-XII викладено в новій редакції.
Згідно з пунктом 7 розділу Х "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 2343-XII статтю 12 ГПК України доповнено пунктом 7, відповідно до якого до підвідомчості господарських судів віднесено справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого порушено справу про банкрутство.
Відповідно до Закону України від 02 жовтня 2012 року № 5405-VI "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо виконання господарських зобов`язань" розділ Х "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 2343-XII доповнено пунктом 1-1, яким визначено, що положення цього Закону застосовуються господарськими судами під час розгляду справ про банкрутство, провадження в яких порушено після набрання чинності цим Законом.
Таким чином, вирішуючи питання про визначення юрисдикції (предметної підсудності) справи у спорах фізичної особи з майновими вимогами до боржника, суди повинні враховувати положення пункту 1-1 розділу Х "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 2343-XII, вимоги статті 15 ЦПК України, статті 12 ГПК України та брати до уваги дату порушення господарським судом провадження у справі про банкрутство боржника.
Порушення господарським судом справ про банкрутство боржника до 19 січня 2013 року не впливає на визначення юрисдикції цих спорів, і їх слід розглядати в порядку цивільного судочинства.
Аналогічний висновок зроблено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 лютого 2018 року у справі № 456/20/16-ц, від 26 червня 2018 року у справі № 372/3584/16-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі № 541/459/17, від 29 травня 2019 року у справі № 14-146цс19, від 11 вересня 2019 року у справі № 14-370цс19 та інших, і підстав для відступу від нього не вбачається.
На час розгляду справи в суді першої інстанції жодних відомостей про порушення щодо ТОВ фірми "Консоль ЛТД" справи про банкрутство не надходило.