ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 листопада 2019 року
м. Київ
Справа № 908/232/18
У лютому 2018 року Керівник Токмацької місцевої прокуратури Запорізької області звернувся з позовом до суду, в якому просив витребувати у Селянського (фермерського) господарства "Лена" земельну ділянку, яка з моменту смерті ОСОБА_1 перебуває у володінні господарства незаконно.
Рішенням господарського суду Запорізької області від 09.07.2018, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 10.04.2019, позов задоволено. Витребувано з незаконного володіння селянського (фермерського) господарства "ЛЕНА" на користь держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області земельну ділянку сільськогосподарського призначення державної власності, площею 83 га, яка розташована на території Малотокмачанської сільської ради Оріхівського району Запорізької області та була надана у постійне користування ОСОБА_1 на підставі державного акта на право постійного користування землею від 26.05.1998, який втратив чинність з її смертю.
Рішення мотивовано тим, що позивачем доведено відсутність правових підстав у відповідача на користування зазначеною земельною ділянкою.
Як встановлено судами, відповідно до п. п. 1.2, 1.3 Статуту селянське (фермерське) господарство "ЛЕНА" організовано на земельній ділянці, розташованій на території Малотокмачанської сільської Ради Оріхівського району Запорізької області, яка належала гр. ОСОБА_1 на праві постійного користування землею на підставі відповідного Державного акта.
Зазначені в Статуті дані щодо землекористувача спірної земельної ділянки підтверджено розпорядженням голови Оріхівської районної державної адміністрації Запорізької області № 378 від 19.05.1998, яким фермеру ОСОБА_1 виділено додатково 83 га землі та Державним актом на право постійного користування землею від 26.05.1998 на ім`я ОСОБА_1, згідно з яким надано у постійне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення державної власності, площею 83 га.
Рішенням Оріхівського районного суду Запорізької області від 02.07.2009 у справі № 2-1066-09, право власності на селянське (фермерське) господарство "ЛЕНА" як на цілісний майновий комплекс в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) визнане за ОСОБА_3 .
Судами встановлено, що земельна ділянка знаходиться поза межами населеного пункту - с. Мала Токмака Оріхівського району Запорізької області, тому на час ухвалення рішення суду першої інстанції відповідано до п.п. г) п. 4 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності" від 06.09.2012 № 5245- VI, вона перебувала у державній власності.
Апеляційним судом враховано, що відповідно до Розпорядження Кабінету Міністрів України від 31.01.2018 №60-р, Наказу Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області від 26.09.2018 №8-1750/15-18-СГ "Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність" спірну земельну ділянку передано Малотокмачанській обєднаній територіальній громаді Оріхівського району Запорізької області у комунальну власність. У зв`язку з цим ухвалою від 13.02.2019 апеляційним судом залучено до участі в справі Малотокмачанську сільську об`єднану територіальну громаду Оріхівського району Запорізької області в особі Малотокмачанської сільської ради Оріхівського району Запорізької області, як правонаступника Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області.
Враховуючи, що на час звернення прокурора з даним позовом, селянське (фермерське) господарство "ЛЕНА" користується земельною ділянкою без належної правової підстави, суди обох інстанцій дійшли висновку про наявність підстав для її витребування на користь позивача.
Не погоджуючись з висновками судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить постанову та рішення скасувати та ухвалити нове - про відмову в позові.
В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на неправильне застосування судами норм матеріального права, вважає, що право постійного користування земельною ділянкою перейшло в порядку спадкування до ОСОБА_3 - голови Селянського (фермерського) господарства "Лена", - тому позов прокурора про витребування земельної ділянки із володіння відповідача є безпідставним.
Переглянувши в касаційному порядку постанову апеляційного та рішення місцевого господарських судів, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про відсутність правових підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.
Відповідно до частини 1 статті 50 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на час отримання ОСОБА_1 земельної ділянки на праві постійного користування) громадянам України, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство, передаються за їх бажанням у власність або надаються в користування, в тому числі на умовах оренди, земельні ділянки, включаючи присадибний наділ.
За змістом статті 2 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" (у відповідній редакції) селянське (фермерське) господарство є формою підприємництва громадян України, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією. Членами селянського (фермерського) господарства можуть бути подружжя, їх батьки, діти, які досягли 16-річного віку, та інші родичі, які об`єдналися для роботи в цьому господарстві. Членами селянського (фермерського) господарства не можуть бути особи, в тому числі родичі, які працюють у ньому за трудовим договором (контрактом, угодою). Селянське (фермерське) господарство може бути створено однією особою. Головою селянського (фермерського) господарства є його засновник або особа, яка є його правонаступником.
Згідно з частиною 5 цієї норми на ім`я голови селянського (фермерського) господарства видається відповідно державний акт на право приватної власності на землю, державний акт на право постійного користування землею. З ним укладається договір на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди. Складаються також інші документи відповідно до законодавства України.
За змістом статті 7 Земельного кодексу України (у відповідній редакції) користування землею може бути постійним або тимчасовим. Постійним визнається землекористування без заздалегідь установленого строку. У постійне користування земля надається Радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності, зокрема, громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства.
Частинами 1 і 3 статті 23 Земельного кодексу України (у відповідній редакції) передбачено, що право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів. Форми державних актів затверджуються Верховною Радою України.
За змістом частин 1 і 3 статті 9 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" (у відповідній редакції) після одержання державного акта на право приватної власності на землю, державного акта на право постійного користування землею або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, селянське (фермерське) господарство підлягає у 30-денний термін державній реєстрації у Раді народних депутатів, що передала у власність чи надала у користування земельну ділянку. Сільська, селищна, міська Рада народних депутатів заносить до спеціальної погосподарської книги дані про склад господарства, передану у власність та надану у користування господарству земельну ділянку.
Із 01.08.2003 набрав чинності Закон України від 19.06.2003 № 973-ІV "Про фермерське господарство", за змістом статті 2 якого відносини, пов`язані із створенням, діяльністю та припиненням діяльності фермерських господарств, регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України, цим Законом та іншими нормативно-правовими актами України.
Статтею 7 цього Закону передбачено, що надання земельних ділянок державної та комунальної власності у власність або користування для ведення фермерського господарства здійснюється в порядку, передбаченому Земельним кодексом України.
Згідно з пунктом "а" частини 3 статті 22 Земельного кодексу України (у редакції, яка діяла на час звернення позивача до суду) землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам, зокрема, для ведення фермерського господарства.
За змістом статті 13 Конституції України кожний громадянин має право користуватися природними об`єктами права власності народу відповідно до закону. До таких об`єктів належать, зокрема, земельні ділянки.
Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об`єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону (частина 3 статті 41 Конституції України).
У Рішенні Конституційного Суду від 22.09.2005 № 5-рп/2005 у справі за конституційним поданням 51 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 92, пункту 6 розділу Х "Перехідні положення" Земельного кодексу України (справа про постійне користування земельними ділянками) зазначено, що суб`єктивне право на земельну ділянку виникає і реалізується на підставах і в порядку, визначених Конституцією України, Земельним кодексом України та іншими законами України, що регулюють земельні відносини.
Підставою для виникнення права на земельну ділянку є відповідний юридичний факт. Чинний Земельний кодекс України серед підстав набуття права на землю громадянами та юридичними особами не називає оформлення чи переоформлення прав на земельні ділянки.
Відповідно до статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону (частина 1); набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування (частина 2).
Право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації (частина 1 статті 125 цього Кодексу).